Відповідь: Разгон протестующих
Олена Білозерська: Про праву молодь, тітушок, провокаторів, носіння масок і державні інтереси України
You must be registered for see images
Ось така листівка трапила мені у руки.
Вважаю, що це ганьба.
Перше, що кинулося у вічі – ця листівка розрахована на ту переважну більшість “майданівців”, яка бере участь у громадсько-політичній діяльності, по-простому, “двіжі”, вперше в житті і не розуміється у специфіці “двіжів”.
У листівці навмисно змішані два абсолютно різні поняття, різні, якщо так можна сказати, типи людей: найняті владою безідейні бандити зі спортклубів (яких нині називають “тітушками”) і радикально налаштована права молодь у масках, яку автори листівки теж назвали “тітушками”.
Якщо хтось досі не зрозумів, чим вони відрізняються, поясню докладно.
Тітушкам все одно, кого бити. Влада наймає їх за гроші для “охорони” провладних мітингів та інших заходів (простіше кажучи, для побиття і залякування опозиційних мітингуючих). Вони найчастіше виглядають і поводяться як здорові тупі “бики”, але от масок зазвичай не носять. Принаймні, я жодного разу не бачила тітушок у масках. Нащо їм ховати обличчя, якщо вони знають, що в разі чого влада їх відмаже? Їм це і обіцяють, коли наймають.
Права молодь – люди ідейні, акції влаштовують не за гроші, владі не служать і можуть бути нею використані хіба що втемну. Об’єкт їхньої агресії під час масових заходів – менти, тітушки, українофоби різного кольору, представники секс-меншин у ті моменти, коли їм заманулося ходити парадами.
Праві хлопці часто вдягають маски, бо якщо попадуться, відмазувати їх ніхто не буде, все буде якраз навпаки.
Ці маски і людей у них чи не з перших днів Євромайдану намагаються оголосити нон-грата. Обзивають їх провокаторами, неадекватами, тітушками… Панове, я вже багато років ходжу на акції в якості журналіста, специфіка роботи якого вимагає відкритого обличчя і часто навіть бейджика з прізвищем на грудях. Але якби я була просто активістом, я б теж залюбки закривала обличчя. І зовсім не для того, щоб на когось нападати чи робити якісь провокації. Просто дуже неприємно, коли тебе потім тягають на допити – навіть не як підозрюваного, як свідка. І розкладають перед тобою для впізнання фотографії активістів. У мене дуже погана пам’ять на обличчя, але все одно – нащо мені той клопіт?При цьому мені, порівняно з іншими активістами, дуже пощастило: мене не можна виключити з вузу чи шантажувати цим, бо я не студентка, мене не можна вигнати з роботи чи шантажувати цим, бо вже давно працюю лише на себе, у моїх родичів немає бізнесу чи відповідальних посад – тобто, до мене і з цього боку не підкопаєшся. Мої близькі не влаштують істерику, якщо побачать мене по телевізору чи дізнаються, що я у відділку, тому що знають, чим я займаюся, і ставляться до цього спокійно.
У більшості молодих активістів хоча б одна з озвучених проблем точно є. То нащо їм ці проблеми? Вдягнув маску на обличчя – і все. Тільки не треба у тому ж одязі, з яким носиться маска, ходити, наприклад, з відкритим обличчям на суд до побратимів
Подивіться, до речі, ментівські відео: як тільки людина без маски – оператор миттєво дає крупний план на її обличчя, навіть коли ця людина нічого протизаконного не робить.
Вже чую зауваження: наш Майдан – це мирна революція, навіщо нам взагалі хлопці у масках, схильні когось бити?
А для того, щоб було кому захищати вас від “Беркуту” і тітушок. Щоб було кому захоплювати будівлі, у які ви потім мирно увійдете і матимете де спати в теплі поруч з Майданом. Ті хлопці, які взяли КМДА – молодці. Ті, які не змогли взяти Банкову – провокатори. Де справедливість? “Мятеж не может кончиться удачей, в противном случае его зовут иначе” (с) Виходить, все залежить тільки від результату. А результат, у свою чергу, залежить від низки випадковостей. Хтозна, можливо, якби не сильний вітер у бік мітингуючих 1 грудня на Банковій, через який всі, хто там, були, мирні й немирні, постраждали від газу – може, того дня Банкова вже була б у руках лідерів опозиції. Чи ви думаєте, що вони б туди не зайшли, якби радикали її взяли?
Насправді шквал критики у бік праворадикалів і доволі підлі намагання прирівняти їх до тітушок викликані двома причинами:
по-перше, лідери опозиції домагаються єдіноначалія, а хлопці не узгоджують з ними свої дії.
по-друге, хлопці запросто можуть утнути щось таке, що потім зранку до ночі крутитимуть по всіх російських каналах, створюючи враження, що весь Євромайдан – це ідейні борці за білу расу та інші антиєвропейські цінності
Не далі як сьогодні на мене вийшли російські журналісти і попросили продати їм оригінал ексклюзивного відео. Я-то, наївна, подумала, що йдеться про зйомку вщент заповненого Майдану 1 грудня, яку я зробила, видершись на верхівку Йолки. Але нащо їм така краса. Їм потрібно було відео, де дівчина, яка, як виявилось, відсиділа у тюрмі за участь в нападі на іноземця, читає з трибуни Євромайдану вірші, де згадуються “годовані жиди” і “жидівське мило”, а також якесь відео з бійцями “Патріоту України” на Євромайдані у їхніх “фірмових” пов’язках.
Я відмовилась їм допомагати. І прямим текстом пояснила, чому. Вони сказали: “Але ви ж самі знімали ці відео і виклали в Інтернет”. Я відповіла: “Так, я це знімала і виклала, бо це справді було. Але я ж знімала і багато чого іншого, а ви покажете тільки це, з метою нашкодити моїй державі”. Що я знімаю і пишу все-таки для співвітчизників, які зовсім не так сприймають наші реалії, як Росія та деякий інший закордон, я вже пояснювати не стала.
Я завжди закликала і закликатиму правих хлопців і дівчат, коли вони не на власних, а на спільних акціях, трошечки думати про інтереси своєї держави. В тому числі – про ці російські і ліві європейські ЗМІ, і уникати тих чотирьох-п’яти слів, за які вони чіпляються, як воша за кожуха. А якщо хто і бовкне щось “нетолерантне” – що ж, це виключно на його совісті, і він, якщо каже щиро, винен менше, ніж оті журналісти, які кілька днів провели на Майдані, побачили все на власні очі – а покажуть лише патріотівські пов’язки.
Що ж до неузгодженості дій – насправді, опозиція майже нічого не втрачає від дій радикалів. Якщо вони програли, вона рішуче засуджує “провокаторів” і відмежовується від них (бо такі правила гри). Але при цьому опозиційні політики повинні надати адвокатів, написати поруки на затриманих і оплачувати їм передачі. Якщо ж акція вдала, “офіційна опозиція” користується її плодами, а хлопці відкрито пишаються своїм вчинком
Для перемоги потрібні і серйозні й незаплямовані перед Заходом опозиційні політики, і мирні танцюючі студенти у великій кількості, і загін “в’язані берети” – взагалі, потрібні всі, крім бомжів і тітушок. Чим більше, тим менше імовірність силового розгону. Але це для оборони і утримання статусу кво. А для наступів чи контратак потрібні відчайдухи. Яких теж треба бодай трошечки поважати, а не обзивати неадекватами – бо вони за спільну справу під кийки “Беркуту” лізуть.
І ще одне. Зараз у нас війна – поки що не в гарячій стадії. Ми, народ, на одному боці, влада, міліція, прокуратура, суди тощо – на іншому. Це не означає, що побачивши міліціонера чи суддю, треба в нього плювати. З ним навіть можна ввічливо привітатись. Але з ним НЕ МОЖНА СПІВПРАЦЮВАТИ, коли йдеться про політичні акції. Якщо вас обікрали злодії – пишіть заяву до міліції, бо ловити кримінальників міліція повинна за будь-якої влади, і тільки цим вона і має займатися. Але не допомагайте їй ловити противників режиму з відмінними від ваших поглядами і методами. Бо то є велика ганьба.