Відповідь: ЯНУКОВИЧ ВІДДАВ КРИМ РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТУ ЩЕ НА 25 РОКІВ
Щодо продовження терміну перебування ЧФ РФ на території України
Ратифікація парламентською більшістю угоди про продовження терміну перебування російського флоту на території України викликала звинувачення регіоналів та їхніх прибічників у зраді України. Це – помилка. Вони не зраджували Україну.
Зрадити можна лише те, цінність чого ти розумієш. Жодної цінності Україна для регіоналів не являє. Україна та все українське для них – чужий, незрозумілий та ворожий суб’єкт, позбавитись якого потрібно якнайшвидше. Поширена думка про конфлікт «двох україн» - хибна. Проросійські сили не мають жодної асоціації з Україною та українським.
Це не конфлікт двох різних моделей побудови, якій можна було б тільки вітати, адже суспільство діалектично розвивається через конфлікти такого роду. Це конфлікт України та тих, хто її ненавидить. Прем’єр-міністр, який знущається з мови країни, уряд якої він очолює, президент, який забезпечує державними засобами окупацію країни, виконавчу владу в якій він отримав, який приймає благословення та цілує руки чиновнику іншої держави.
Коли люди голосували за Януковича, вони гадали, що він, може й не такий щирий український патріот, проте – «крепкий хазяйственник». «Ужо, он задаст, ни грамма своєго не отдаст».
Лише за один тиждень «крепкий хазяйственнік» здав:
- інформаційний простір країни,
- збройовий уран,
- Крим,
- Голодомор,
- ядерну галузь.
На черзі здача:
- авіаційної галузі,
- ГТС,
- мови,
- укладення угоди про судову недоторканність російського бізнесу в Україні,
- визнання Абхазії та Південної Осетії тощо.
Варто звернути увагу на те, чим віддячує керівництво Кремля своїм приспішникам. В першу чергу, це відкриття російського ринку для продукції підприємств олігархату, політичною кулісою якого є Партія Регіонів – металу, труб та продукції хімічної промисловості. «Крепкіє хазяйственніки» спускають сорокашестимільйонну країну в унітаз заради п’ятьох своїх заводів.
Регіонали виправдовуються кризою, до якої, нібито, країну загнали помаранчеві. Та виходить, що за крихти з «панського столу» ми пригоршнями закопуємо власну незалежність. Якби ці люди були «крепкімі хазайственніками» вони б знали, що більш ніж 40% боєздатності російських РВСП забезпечують українські підприємства та спеціалісти. Це якщо не згадувати іншу українську продукцію військового призначення, на якій тримається левова частка боєздатності російських збройних сил – керовані ракети, авіадвигуни, прицільне та навігаційне обладнання, радіо- та радіотехнічні засоби та ін.
Одна тільки загроза припинити дію «Угоди між урядом РФ та Кабінетом міністрів України про продовження терміну експлуатації ракетного комплексу 15П118М", від 21 лютого 2006 року, забезпечила би Україну безоплатним газом та безстроковими кредитами. А скоріше за все, Кремль би ще й приплачував, аби ми цей газ брали.
Для розуміння всієї ницості «крепких хазяйственніков» можна порівняти діяльність їх із діяльністю президента Білорусі. Останній, не маючи геть жодних важелів впливу на «братню РФ», більш того, юридично перебуваючи в одному державному союзі з нею, другий десяток років показово дресирує кремлівських карликів за допомогою однієї тільки власної зухвалості, отримуючи ті преференції для Білорусі, які забажає.
Якщо Кремль – одвічно вторинний, завжди шукає сенсу на Заході – чим же керуються «проросійські сили» в Україні? Що має бути в голові та душах людей, які не здатні надати власному існуванню особового сенсу й шукають його у запобіганні перед чужим панським домом?..
Сама стилістика, в якій було укладено Харківський пакт – таємна, поспішна, краще за все інше засвідчує – регіонали дуже добре розуміли – що вони роблять і на який протест можна чекати. Але все одне – ці начальники третини держави, здали її усю з ненависті до решти двох її третин.
Що за таких умов робить опозиція? Вона перебуває в розпачі. П’ятьох тисяч, яких вона спромоглася зібрати під стінами Верховної Ради 27 квітня, з головою вистачило б, аби разом вирішити усі українські проблеми протягом півгодини. Але за умови, щоби цей натовп складалася з киргизьких селюків чи молдавських студентів. Нажаль, лідери опозиції, як і самий натовп, складався з людей, які мають хибний досвід Майдану. Одна справа – скандувати «Разом нас багато» під американські та європейські гарантії безпеки, інша – за відсутності будь-яких гарантій.
Проте, навіть учорашні події засвідчили, що Ненька потроху прокидається. ВО «Свобода» спромоглася в декількох місцях прорвати міліцейський кордон, відбити свого хлопця, якого тягли в автозак, повернути з Шевченківського РОВД голову Тернопільської облради. Добре ричав Анатолій Гриценко, погрожував Яценюк, визнала деякі свої помилки Юля, проти хунти підіймається не тільки Захід, але й Схід.
Зараз наступить певна політична пауза. Опозиція зализує рани та будує плани, (взагалі, вона звикла вести смертний бій із перервою на добрий обід). А тут – раптом – травневі свята. Юля вже закликала повертатися під Раду 11 травня. Але час грає проти.
Є загроза, про яку регіонали, якщо й здогадуються, то тільки ретельно заплющивши очі. Найбільшою образою Кремля в 2004-му було те, що країна насмілилась оскаржувати рішення, заздалегідь прийняте начальством. Цілком зрозуміло, що нинішню ситуацію Кремлівські карлики провокують свідомо, висуваючи нам геть неприйнятні умови, на зразок судової недоторканості російського бізнесу в Україні.
План полягає в тому, щоб спровокувати та остаточно придушити громадський і національний спротив в Україні, привити нам щеплення від будь-якої політичної активності, заздалегідь не узгодженої з Москвою. Штрейкбрехерами в цій ситуації виявилася українська ж влада.
Опозиція висуває в якості основних умов скасування договору про подальше перебування ЧФ РФ у Криму та дострокові парламентські вибори. Та справжніми вимогами має стати імпічмент президента, відставка уряду (все одне, від 23 квітня держава більше не має президента) та заборона на 25 років займати державні посади тим, хто проголосував за ратифікацію ганебної угоди.
Сподіваємось, опозиція дійде цього значно швидше, ніж здається. По-перше, вона втрачає електоральну базу, що напередодні виборів до місцевих органів влади дуже небезпечно. По-друге, вона втрачає бізнес, який коаліціянти атакують з дедалі більшою завзятістю, а крім того, забезпечують тут на державному рівні конкурентні переваги агресивному бізнесу Москви. По-третє, в найближчий тиждень хунта встигне здати ще половину України, а на наступному – рештки. По-четверте, і це – найголовніше, кремлівські маріонетки всерйоз взялися забезпечити «бандитам – тюрми» – на команду Тимошенко заведено більш ніж сто карних справ, сама ж Юля теж не має недоторканості. В травні до України завітають запрошені Азаровим міжнародні аудитори – викривати Юлині махінації з бюджетом.
В опозиції, яку заганяють у глухий кут, не лишається нічого іншого, окрім киргизького варіанту власного порятунку.
Декілька порад патріотам. В часи, коли нема гарантій, найкращою гарантією є об’єднання. Розбиратися – хто більш правий будемо пізніше, коли зникнуть поліцаї та окупанти.
Головне завдання часу – спільно й миттєво реагувати на будь-які спроби утисків з боку окупаційних сил, підтримувати один одного.
Слід вести серед громадян роз’яснювальну роботу, викриваючи плани Кремля щодо розколу країни та придушення національно-визвольного руху. Вкрай важливо спростовувати думку про можливість чи бажаність будь-якого компромісу «в рамках демократичного процесу». З ворогом не може бути жодного компромісу. Спершу мають бути усунені окупанти та їхня п’ята колона, а вже потім пошукаємо компромісу в рамках демократичного процесу серед тих, хто не бачить Україну іншою, ніж вільною, сильною та незалежною.
Наш час скоро наступить, браття.
Слава Україні, смерть ворогам!