Відповідь: О ценностях: советских, демократических, христианских
То що? Хай їсть собі картопельку, а ми для нього ще посадимо?
О ценностях: советских, демократических, христианских
- Автор теми Dvoranin
- Дата створення
Nahrapov
Буржуй и учёный
Каждый должен твёрдо зарубить себе на носу, шо главная ценность - одна: БАБЛО!
Если будет достаточно бабла, то любую "ценность" можно купить. Разве это не понятно? Есть бабло - есть и коттедж, и женщины, и поездки, и колбаса приличная. Нет бабла - соси лапу, дорогой. Я понятно выражаю свои мысли?
Если будет достаточно бабла, то любую "ценность" можно купить. Разве это не понятно? Есть бабло - есть и коттедж, и женщины, и поездки, и колбаса приличная. Нет бабла - соси лапу, дорогой. Я понятно выражаю свои мысли?
Andy
Well-Known Member
Nahrapov,
Интеллект - умственные способности животных – слаб, и наказание для животных простое – голод или боль. Более сложного наказания животное не поймет в силу неразвитости ума. А человеческое существо, по замыслу Природы, должно быть умнее животных, посему и наказание для человека, поднявшегося в своем умственном развитии над скотом, должно быть сложнее.
Интересно, что за свою достаточно длинную историю люди задумывались и над этим вопросом, изложив его решение в виде логичной версии в мифе о царе Сизифе.
Царь Коринфа Сизиф был умен и хитер, собрал несметные сокровища и в своем самомнении решил, что он умнее богов – умнее Жизни. Действительно, он единственный сумел обмануть бога смерти Танатоса, пришедшего за Сизифом - он хитростью заковал Танатоса в цепи, в связи с чем, люди на земле перестали умирать. И хотя этим Сизиф нарушил установленный Зевсом порядок, но боги на первый раз отнеслись к нему снисходительно и всего лишь, освободив Танатоса, дали тому отвести Сизифа в царство мертвых. Но и там Сизиф обманул Аида, правителя подземного царства душ умерших, - хитрец запретил своей жене совершать после своей смерти погребальные обряды. Аид, не дождавшись погребальных жертв, разрешили Сизифу вернуться ненадолго на землю - наказать жену за нарушение священных обычаев и велеть ей устроить подобающие похороны и жертвоприношения.
Но Сизиф именно на это и рассчитывал – он не вернулся в царство мертвых, а остался в своем пышном дворце пировать и радоваться тому, что единственный из всех смертных сумел вернуться из мрачного царства теней. Прошло несколько лет, пока отсутствие Сизифа в царстве мертвых не было обнаружено. За хитрецом пришлось посылать Гермеса, а боги вынуждены были придумать Сизифу наказание, так сказать, для умных, чтобы показать, что и они не так глупы, как это кажется Сизифу.
Боги не стали морить Сизифа голодом, не стали причинять ему вечную боль, которой остальные религии пугают грешников, - боги приговорили Сизифа вечно катить в гору камень. Едва камень достигал вершины, он срывался и обрушивался к подножию холма. Дело надо было начинать вновь и вновь.
Наказание Сизифа было страшно не своей трудностью, а своей БЕССМЫСЛЕННОСТЬЮ.
Для скота бессмысленность процесса – это ничто, скот бессмысленности не видит и не понимает, а для умного человека это неимоверное наказание, это издевательство над его интеллектом, над его умом, поскольку настоящий ум - ум человека - предназначен для того, чтобы все делать со смыслом.
А зачем живешь ты? В чем смысл твоей жизни?
Работа, еда, телевизор или Интернет (сплетни и попса), секс, работа, в отпуск - фотография под пальмой в Египте. Денег еще больше – еда дороже, экран шире, секс разнообразнее, фотография под пальмой на Канарах. Умрешь через 50 лет или умрешь завтра, а что изменится? Меньше съешь? Так ведь все равно не только не съешь, но даже не попробуешь всего того, что готовят в мире. Меньше переспишь с разнообразием сексуальных партнеров? Но так ведь не переспишь даже с миллионной долей процента тех, кто считается в мире исключительно красивыми. Больше или меньше прожил, - а что это изменит? Зачем живешь?
Сизифа боги таким бессмысленным существованием наказали за жизнь, а у тебя жизнь - именно такое бессмысленное существование. Не так ли?
Хорошо, если ты глуп и не понял написанного, а если умен и понял?
(c)
Интеллект - умственные способности животных – слаб, и наказание для животных простое – голод или боль. Более сложного наказания животное не поймет в силу неразвитости ума. А человеческое существо, по замыслу Природы, должно быть умнее животных, посему и наказание для человека, поднявшегося в своем умственном развитии над скотом, должно быть сложнее.
Интересно, что за свою достаточно длинную историю люди задумывались и над этим вопросом, изложив его решение в виде логичной версии в мифе о царе Сизифе.
Царь Коринфа Сизиф был умен и хитер, собрал несметные сокровища и в своем самомнении решил, что он умнее богов – умнее Жизни. Действительно, он единственный сумел обмануть бога смерти Танатоса, пришедшего за Сизифом - он хитростью заковал Танатоса в цепи, в связи с чем, люди на земле перестали умирать. И хотя этим Сизиф нарушил установленный Зевсом порядок, но боги на первый раз отнеслись к нему снисходительно и всего лишь, освободив Танатоса, дали тому отвести Сизифа в царство мертвых. Но и там Сизиф обманул Аида, правителя подземного царства душ умерших, - хитрец запретил своей жене совершать после своей смерти погребальные обряды. Аид, не дождавшись погребальных жертв, разрешили Сизифу вернуться ненадолго на землю - наказать жену за нарушение священных обычаев и велеть ей устроить подобающие похороны и жертвоприношения.
Но Сизиф именно на это и рассчитывал – он не вернулся в царство мертвых, а остался в своем пышном дворце пировать и радоваться тому, что единственный из всех смертных сумел вернуться из мрачного царства теней. Прошло несколько лет, пока отсутствие Сизифа в царстве мертвых не было обнаружено. За хитрецом пришлось посылать Гермеса, а боги вынуждены были придумать Сизифу наказание, так сказать, для умных, чтобы показать, что и они не так глупы, как это кажется Сизифу.
Боги не стали морить Сизифа голодом, не стали причинять ему вечную боль, которой остальные религии пугают грешников, - боги приговорили Сизифа вечно катить в гору камень. Едва камень достигал вершины, он срывался и обрушивался к подножию холма. Дело надо было начинать вновь и вновь.
Наказание Сизифа было страшно не своей трудностью, а своей БЕССМЫСЛЕННОСТЬЮ.
Для скота бессмысленность процесса – это ничто, скот бессмысленности не видит и не понимает, а для умного человека это неимоверное наказание, это издевательство над его интеллектом, над его умом, поскольку настоящий ум - ум человека - предназначен для того, чтобы все делать со смыслом.
А зачем живешь ты? В чем смысл твоей жизни?
Работа, еда, телевизор или Интернет (сплетни и попса), секс, работа, в отпуск - фотография под пальмой в Египте. Денег еще больше – еда дороже, экран шире, секс разнообразнее, фотография под пальмой на Канарах. Умрешь через 50 лет или умрешь завтра, а что изменится? Меньше съешь? Так ведь все равно не только не съешь, но даже не попробуешь всего того, что готовят в мире. Меньше переспишь с разнообразием сексуальных партнеров? Но так ведь не переспишь даже с миллионной долей процента тех, кто считается в мире исключительно красивыми. Больше или меньше прожил, - а что это изменит? Зачем живешь?
Сизифа боги таким бессмысленным существованием наказали за жизнь, а у тебя жизнь - именно такое бессмысленное существование. Не так ли?
Хорошо, если ты глуп и не понял написанного, а если умен и понял?
(c)
Nahrapov
Буржуй и учёный
Анди
Вкусно питаюсь дорогой колбаской, читаю умные статьи и американские книжки на тему - как разбогатеть. Так шо камень вверх-вниз по горе я не тягаю. Живу в своё удовольствие и тебе желаю такого же материального благополучия и душевного комфорта. Согласись, шо я для себя на 100% прав.
Конечно, умён. Неплохо образован: всё-таки девять классов за плечами. Твёрдые тройки и четвёрки. Пытался учиться в десятом, да закрутила жизнь. Торговать стал, подниматься. Сейчас имею под собой 17 наймитов, которые, торгуя в моих палатках импортными дамскими колготками, кормят меня и мою семью. Да и им что-то перепадает от меня. Неплохой симбиоз получился, похожий на гарем. Разве это плохо?
Вкусно питаюсь дорогой колбаской, читаю умные статьи и американские книжки на тему - как разбогатеть. Так шо камень вверх-вниз по горе я не тягаю. Живу в своё удовольствие и тебе желаю такого же материального благополучия и душевного комфорта. Согласись, шо я для себя на 100% прав.
Відповідь: О ценностях: советских, демократических, христианских
Сповідь менеджера
Щодня, крім вихідних, ми проводимо разом по дев'ять годин – з десятої ранку до сьомої вечора. Сорок п'ять годин на тиждень. Якщо скласти графік життя, то вийде, що ми проводимо разом більше часу, ніж із дружинами, батьками, друзями. Більше, ніж спимо. Більше, ніж відпочиваємо.
Ми – товариші по службі. Колеги. Ми недбало користуємося професійною лексикою - прайсинг, мерчандайзинг, крос-промоушн, холд-бек і місандерстендінг, ми називаємо склад стоком, а запчастини - спейрес, ми засвоїли спосіб розмови по двох телефонах і е-maіl одночасно. Ми влилися у всесвітній лицарський орден менеджерів, у найчисленнішу секту, одягнувшись у ритуальний однобортний костюм, чорні черевики й невиразну краватку.
Відмінні ознаки нашого тіньового ордена - торгівельні марки. Рядові носять Benetton, сержанти - Berghaus. Звання лейтенанта привласнюється з покупкою піджака від Pіerre Cardіn. Майор одягається в Hugo Boss, полковник носить Guccі. Підкладка генеральських мундирів, що пришивається вручну, забезпечена магічним квадратом із написами Armanі, Versace, Ermengіldo Zegnіa. Наша медаль "За відвагу" - золотий Parker у нагрудній кишені, наш орден Леніна - Patek Phіllіpe на лівому зап'ясті. Tіssot і Longіnes ми даруємо нашим солдатам за хоробрість.
Наших політруків кличуть GQ, FHM і XXL. Ми не ставимо питань. Вони не можуть помилятися. Вони знають відповіді на всі питання. Будь готовий! Будь у лаві, говори, думай і роби як кажуть. Поводься за статутом. Улюблена краватка лимонного кольору разом із окулярами блакитного скла викидаються на смітник. Ми облаштувалися й мімікрували, приховавши за бізнес-зачісками свій страх перед життям. Ми приндимося й прикидаємося, що схопили долю за хвіст. Ми продаємо ніщо для нікого й одержуємо за це гроші, щоб купити інше ніщо. І чим більше ми можемо купити, тим більше ми думаємо, що краще живемо.
Місце, де ми проводимо більшу частину життя, подібне на морг, яким він буває в американському кіно. Кольорова гама – від білого до ясно-сірого. Кольорові і яскраві деталі, хай то кавник, або плакат на стіні, виглядають чужорідно й шокують, як порножурнал у шкільному портфелі.
Іноді, кидаючи млявий виклик моргу, ми робимо перестановку меблів, безглуздо міняючи порядок сірих кубів у білій кімнаті. Так, ніби пересуванням ящиків з тілами можна зробити атмосферу в морзі бодай трохи невимушеною.
Ми розучилися робити навіть найпростіші дії, не піддаючи їх непотрібному аналізу. Ранкова молитва в людей нового тисячоліття поступилася місцем діалогу з другим "я" біля відкритого холодильника. Ми навчилися ставитись до продуктів, як до ворогів, відразу оцінюючи потенційного ворога за кількістю калорій та шкідливістю. Отож, яйця, пластівці, бекон (сальмонела, сублімат, холестерин). Раніше я давився йогуртом, заспокоюючи себе тим, що нехай несмачно, зате корисно. Випитий йогурт був індульгенцією за п'ять сигарет. І нещодавно прочитав в GQ, що йогурт згубно впливає на мозок. Чорт, я так і знав! Схоже, в наш час безпечніше за все курити.
В мене на кухні – з десяток хитромудрих девайсів для готування кави. Італійська еспресо-кавоварка, вірменська турка, в'єтнамська ситечко-каструлька, французький прес, американська фільтр-машина. Якби до мене в гості прийшли в'єтнамець, турок, американець, італієць і француз, кожен з них міг би розраховувати на автентичну каву. Але вони не прийдуть. До мене взагалі не ходять гості. Навіщо їм ходити до мене? Я не обговорюю з ними модні меблі й телесеріали, я не нажираюся під ритуальні чоловічі розмови про коханок і бізнес, мені плювати на жіночі історії про дітей. Я не вмію дружити. Я - соціопат.
Часто дивлюся в вікно і уявляю, як усі ці будинки раптово струсне могутня вибухова хвиля від кинутої декілька секунд тому в центр міста атомної бомби. Тоді б я вискочив на вулицю і став би кричати тобі в пику: "Ну що, вилупок, дочекався?!" Що ти бачиш вмираючи – холодильник Ariston? "Renault Megan" турецької зборки? Телевізор "Samsung", так сяк зліплений у Дніпропетровську? Дурнувату дружину, яка тільки й робить, що нарощує гелеві пазурі й накладає на зморшкувату морду кілограми фарби? Дитину, що з дитинства мріяла бути космонавтом, а виросла наркоманом?
Ти прожив тридцять років, жодного разу не пізнавши, як воно – пробиратися вологими джунглями з "калашниковим" на шиї, або тікати берлінськими підворіттями від агентів МІ-5, які переслідують, стріляючи тобі в спину. Все, до чого ти прагнув – посмачніше пожерти, більше випити й до озвіріння трахатися з повією, що вдає з себе великосвітську левицю. Ти – банальність, вчорашня новина, дешеве повидло, брудний гребаний покидьок. Я вб'ю тебе, бо в тебе – моє обличчя...
Сповідь менеджера
Щодня, крім вихідних, ми проводимо разом по дев'ять годин – з десятої ранку до сьомої вечора. Сорок п'ять годин на тиждень. Якщо скласти графік життя, то вийде, що ми проводимо разом більше часу, ніж із дружинами, батьками, друзями. Більше, ніж спимо. Більше, ніж відпочиваємо.
Ми – товариші по службі. Колеги. Ми недбало користуємося професійною лексикою - прайсинг, мерчандайзинг, крос-промоушн, холд-бек і місандерстендінг, ми називаємо склад стоком, а запчастини - спейрес, ми засвоїли спосіб розмови по двох телефонах і е-maіl одночасно. Ми влилися у всесвітній лицарський орден менеджерів, у найчисленнішу секту, одягнувшись у ритуальний однобортний костюм, чорні черевики й невиразну краватку.
Відмінні ознаки нашого тіньового ордена - торгівельні марки. Рядові носять Benetton, сержанти - Berghaus. Звання лейтенанта привласнюється з покупкою піджака від Pіerre Cardіn. Майор одягається в Hugo Boss, полковник носить Guccі. Підкладка генеральських мундирів, що пришивається вручну, забезпечена магічним квадратом із написами Armanі, Versace, Ermengіldo Zegnіa. Наша медаль "За відвагу" - золотий Parker у нагрудній кишені, наш орден Леніна - Patek Phіllіpe на лівому зап'ясті. Tіssot і Longіnes ми даруємо нашим солдатам за хоробрість.
Наших політруків кличуть GQ, FHM і XXL. Ми не ставимо питань. Вони не можуть помилятися. Вони знають відповіді на всі питання. Будь готовий! Будь у лаві, говори, думай і роби як кажуть. Поводься за статутом. Улюблена краватка лимонного кольору разом із окулярами блакитного скла викидаються на смітник. Ми облаштувалися й мімікрували, приховавши за бізнес-зачісками свій страх перед життям. Ми приндимося й прикидаємося, що схопили долю за хвіст. Ми продаємо ніщо для нікого й одержуємо за це гроші, щоб купити інше ніщо. І чим більше ми можемо купити, тим більше ми думаємо, що краще живемо.
Місце, де ми проводимо більшу частину життя, подібне на морг, яким він буває в американському кіно. Кольорова гама – від білого до ясно-сірого. Кольорові і яскраві деталі, хай то кавник, або плакат на стіні, виглядають чужорідно й шокують, як порножурнал у шкільному портфелі.
Іноді, кидаючи млявий виклик моргу, ми робимо перестановку меблів, безглуздо міняючи порядок сірих кубів у білій кімнаті. Так, ніби пересуванням ящиків з тілами можна зробити атмосферу в морзі бодай трохи невимушеною.
Ми розучилися робити навіть найпростіші дії, не піддаючи їх непотрібному аналізу. Ранкова молитва в людей нового тисячоліття поступилася місцем діалогу з другим "я" біля відкритого холодильника. Ми навчилися ставитись до продуктів, як до ворогів, відразу оцінюючи потенційного ворога за кількістю калорій та шкідливістю. Отож, яйця, пластівці, бекон (сальмонела, сублімат, холестерин). Раніше я давився йогуртом, заспокоюючи себе тим, що нехай несмачно, зате корисно. Випитий йогурт був індульгенцією за п'ять сигарет. І нещодавно прочитав в GQ, що йогурт згубно впливає на мозок. Чорт, я так і знав! Схоже, в наш час безпечніше за все курити.
В мене на кухні – з десяток хитромудрих девайсів для готування кави. Італійська еспресо-кавоварка, вірменська турка, в'єтнамська ситечко-каструлька, французький прес, американська фільтр-машина. Якби до мене в гості прийшли в'єтнамець, турок, американець, італієць і француз, кожен з них міг би розраховувати на автентичну каву. Але вони не прийдуть. До мене взагалі не ходять гості. Навіщо їм ходити до мене? Я не обговорюю з ними модні меблі й телесеріали, я не нажираюся під ритуальні чоловічі розмови про коханок і бізнес, мені плювати на жіночі історії про дітей. Я не вмію дружити. Я - соціопат.
Часто дивлюся в вікно і уявляю, як усі ці будинки раптово струсне могутня вибухова хвиля від кинутої декілька секунд тому в центр міста атомної бомби. Тоді б я вискочив на вулицю і став би кричати тобі в пику: "Ну що, вилупок, дочекався?!" Що ти бачиш вмираючи – холодильник Ariston? "Renault Megan" турецької зборки? Телевізор "Samsung", так сяк зліплений у Дніпропетровську? Дурнувату дружину, яка тільки й робить, що нарощує гелеві пазурі й накладає на зморшкувату морду кілограми фарби? Дитину, що з дитинства мріяла бути космонавтом, а виросла наркоманом?
Ти прожив тридцять років, жодного разу не пізнавши, як воно – пробиратися вологими джунглями з "калашниковим" на шиї, або тікати берлінськими підворіттями від агентів МІ-5, які переслідують, стріляючи тобі в спину. Все, до чого ти прагнув – посмачніше пожерти, більше випити й до озвіріння трахатися з повією, що вдає з себе великосвітську левицю. Ти – банальність, вчорашня новина, дешеве повидло, брудний гребаний покидьок. Я вб'ю тебе, бо в тебе – моє обличчя...
Nahrapov
Буржуй и учёный
Доложи, а зачем же тогда в 17-м дворян попёрли? И какое отличие дворянского имиджа от советского.
hed1n.ru
стебанутый
Только из зависти, прикрывая слово зависть словами социализм и равноправие.
Потому что быдло захотело править умными.
Дворяне образованы и честны;
советский имиждж - это ложная честность и невежество во всём, сочетаемые с подхалимством.
+100
А что разве не так? Быдло, придя к власти начинает делить награбленное себе!
Останнє редагування: