Чини спротив українофобії!

Чи задоволені Ви складом нового уряду?

  • так

    Голосів: 29 27.1%
  • ні

    Голосів: 59 55.1%
  • не знаю

    Голосів: 7 6.5%
  • байдуже

    Голосів: 12 11.2%

  • Кількість людей, що взяли участь в опитувані
    107

Agat

New Member
Re: Відповідь: Re: Чини спротив українофобії!

Бузина, українець? Та ще й без передоза? От, що правда, так те, що там де він валявся, дійсно мало у кого розуму вистачить.
Дійсно, настоящиій українець - це фарион-ша, та которая ім'я Лиза асоціїрує з синонимом лізати :lol:
 

hed1n.ru

стебанутый
Re: Відповідь: Re: Чини спротив українофобії!

Краще б вже згадали, якою б мовою говорила Україна, коли б "тюрма народів" і "європейський жандарм" (імперія, яку ви ну-дуже обожнюєте) не проводила б жахливу мовну політику, що властива справжньому окупанту та ворогу?
1. Какой мовы?
2. Так не любите большевиков, а оперируете их излюбленными терминами. Вы из национал-коммунистов?
 

Фокс Малдер

Торговець чорним деревом
Відповідь: Re: Відповідь: Re: Чини спротив українофобії!

Так не любите большевиков, а оперируете их излюбленными терминами. Вы из национал-коммунистов?
1) Не треба блазнювати. Вже не раз Вам тут наводився матеріал про те, що ці два терміни, які так влучно підійшли до Російської імперії вигадали зовсім не більшовики. І оперували ними всі, хто був проти того уособлення зла...
2) Не треба мені приписувати чужі справи. Наскільки я пам'ятаю, то це Ви, коли треба говорите про те, що всі надбання Україна отримала як спадок від СССР (це коли треба виплеснути порцію "каки" на період незалежності і на всіх, для кого слово "Україна" не порожній звук). Це ваша "апсчіна", наче клоновані брати близнюки "впаріваєтє" разом з колегами-комуністами георгіївські стрічки (що прислали до вас з одного спільного "центру") перехожим. І в той же час не проти їх "похаяти", за те, що розвалили імперію, яка "руліт". Одним словом, все як в РФ - дивним чином уживаються двоголова курка-мутант з червоними зірками, шанування Денікіна з Колчаком і Сталіна, розбивання лобів перед "святим Ніколашкою-кривавим" і плач по найбільшій трагедії ХХ століття - розвалом СССР.

Маєте бажання, то можете почитати ще одну не зовсім улесливу думку про імперію, яка "руліт". Попереджаю одразу, це писав не більшовик:
Астольф де Кюстін: Правда про Росію​

У київській книгарні «Є» у четвер, 21 травня, відбудеться презентація книжки Астольфа де Кюстіна «Правда про Росію» («La Russie en 1839»). Маркіз де Кюстін написав її майже двісті років тому, проте з того часу змінилося не зовсім все: імперія й надалі залишається імперією, а її жителі зберігають відповідні риси менталітету.

За переказами, француза, який замислив написати книжку про Росію, там прийняли досить гостинно й показали практично усе, що могло би його зацікавити. Натомість його книжка, замість стати класичною оповіддю про загадкову російську землю й душу, виявилася досить епатажною і критичною: іноземець свіжим незаангажованим поглядом зумів побачити й описати те, що усі через звичність не помічали.

У СРСР книжку Кюстіна публікували зі значними купюрами, а на Заході видавали щоразу, коли прагнення вийти з-під впливу Росії посилювалося.

Пропонуємо фрагменти рецензій, опублікованих ще раніше, до виходу перекладу Кюстіна 2009 року, і тому сконцентрованих на власне тексті, а не на конкретному виданні.

Деспотизм без маски. Iмперська система Росії очима маркіза де Кюстіна

Ігор Сюндюков

Доля твору, про який ми розкажемо, дивна. «Росія в 1839 році» (або ж «Миколаївська Росія» — такий переклад назви застосовувався в епоху колишнього СРСР) — найзнаменитіший трактат французького аристократа, мандрівника, письменника, соціолога та філософа, маркіза Астольфа де Кюстіна (1790 — 1857). Саме завдяки цій книжці Кюстін, людина досить відома в Європі першої половини XIX століття, автор цікавих творів про свої подорожі Англією, Італією, Шотландією та Швейцарією, міцно ввійшов у історію. Казенні пропагандисти імператора Миколи I, який відчув себе глибоко ображеним книжкою де Кюстіна (такі, як Микола Греч чи Яків Толстой), прагнули довести, що твір маркіза — це патологічний зразок «русофобії» (саме це слово тоді ще не вживалося), ненависті до Росії та всього російського. Але й у радянські часи твір француза- аристократа видавався дуже неохоче (в російському перекладі лише двічі — в 1930 та в 1990 роках, наприкінці «перебудови», причому дуже скромними тиражами). Тому, хто уважно прочитає «Росію в 1839 році», цей факт зовсім не здасться випадковим…

Бо маркіз де Кюстін зумів намалювати вражаючу картину (образна сила якої виходить далеко за межі його епохи) страшних збитків, яких неминуче завдають творчим силам будь-якої країни — не лише Росії — духовне та політичне рабство, несвобода в будь-якій формі. І дуже показово, скільки разючого співзвуччя знайде уважний читач у Кюстіна й у нашого Шевченка; до речі, й писалася геніальна поема «Сон» (1844 р.), де Кобзар створив незабутню панораму миколаївського Петербурга, понівеченого і скутого великодержавним рабством, часто добровільним, що доходить часом до прямого маразму, майже в той час, коли було опубліковано книжку де Кюстіна (перше її видання, відразу ж перекладене вісьмома європейськими мовами і, природно, одразу заборонене в Росії, вийшло в 1843 році).

Найцікавіше те, що француз-мандрівник вирушив 1839 року до Росії, щоб, за його словами, «ще раз пересвідчитися в перевагах монархічного способу правління». Маркіз, батько та дід якого були страчені якобінцями в епоху Великої французької революції, мав у очах царя Миколи та його оточення бездоганну репутацію; Кюстін привіз до Петербурга рекомендаційні листи від російського посла в Парижі. Але висновок, до якого дійшов французький письменник, ознайомившись із Росією 1839 року, він сам сформулював так: «Кожен, хто познайомився з царською Росією буде радий жити в будь-якій іншій країні. Завжди корисно знати, що існує на світі держава, в якій немислиме щастя, бо за самою своєю природою людина не може бути щасливою без свободи». Цю думку автор послідовно проводить через увесь твір, тема якого, по суті, така: імперська система в Росії та її вплив на душі людей. Аналітичний дар, яким був щедро наділений маркіз де Кюстін, дав йому можливість помітити, зафіксувати й описати дуже багато «родових рис» цієї системи, актуальних як для імперської, так і для радянської (і пострадянської!) Росії.

«Російський державний устрій — це сувора військова дисципліна замість громадського управління, це перманентний воєнний стан, який став нормальним станом держави, — відзначає де Кюстін і продовжує: — Якщо ви зрозумієте, що означає позбавлення всіх радощів сімейного та суспільного життя, якщо ви можете намалювати собі картину безперервної тривоги та безперервної боротьби в погоні за знаком монаршої уваги — тільки тоді ви зрозумієте, що представляє собою Росія… Чи можете ви уявити собі шалену погоню за відзнаками, відкрите й таємне суперництво, всі пристрасті, які виявляються на війні, але які постійно існують у Росії й у мирний час?». Питання маркіза, очевидно, риторичне…

А ось якими очима бачить розумний і спостережливий француз-аристократ російського монарха та його оточення: «Хоч що б казав і робив цей натовп, його ентузіазм здається мені вимушеним, його любов до царя нагадує мені любов отари до свого пастуха, який її годує, щоб послати потім на забій». І далі: «Народ без свободи має інстинкти, але не має розумних почуттів. Ці інстинкти виявляються іноді в диких, жахливих формах (пригадаймо, до речі, блискучу сцену «генерального мордобою» в поемі «Сон» Шевченка! — І.С. ). Рабське захоплене поклоніння, безмірний фіміам, який стає нарешті не під силу терпіти божественному ідолу, — весь цей культ обожнювання свого монарха (додамо: і Генсека, і Президента… — І.С. ) переривається раптом страшними, кривавими антрактами. Російський спосіб правління — це абсолютна монархія, яка зменшується вбивством».

До речі, про вбивства російських монархів. Маркіз, поза сумнівом, був чудово обізнаний про те, як саме йшли з життя імператори Петро III (його задушено шовковим шнурком у 1762 році, за офіційною версією — «помер від гемороїдальних кольок»), Павло I (його по-звірячому вбили змовники в 1801 році, за офіційною версією — помер від «апоплексичного удару). Але Кюстін не міг не звернути увагу й на те, що справжні історичні обставини державного перевороту 1801 року, який призвів до вбивства Павла I, були в Росії найсуворішим державним секретом. «Сама ця подія, — зазначав Кюстін, — ніколи ніким тут не згадується». Чому це так? Автор дає найцікавішу відповідь (актуальну і для сьогодення!): «Гарний тон велить (в імперії Миколи I. — І. С. ) звеличувати предків імператора та ганьбити його безпосередніх попередників». Письменник навіть зізнається: «Побачивши зусилля, з якими тут стараються знищити пам’ять про минуле, я дивуюся, що ще дещо зберігають». Бо «забувати про попереднє царювання» — ось суть політики монархів, які змінюють один одного .

Погляди Астольфа де Кюстіна часом суперечливі. З болем у серці зізнаючись: найстрашніше те, що «жодного голосу» в Росії не чути проти самовладдя, маркіз одразу знаходить високі, зворушливі слова про декабристів — адже саме вони й виступили проти цього самовладдя! Але він пояснював суперечність своїх думок так: «Я завів вас, мої читачі, в лабіринт протиріч. Відбувається це тому, що я показую вам речі такими, якими я їх бачу і на перший, і на другий погляд, надаючи вам можливість узгодити мої замітки і зробити самостійні висновки. Я переконаний, що шлях власних протиріч є шляхом пізнання істини».

Кюстіна, як вже було сказано, добре оплачувані «патріоти» звинувачували (звинувачують і зараз!) у ненависті до всього російського. Вчитаймося, проте, в такі його слова: «Все говорить мені про природні здібності пригнобленого російського народу. Думаючи про те, чого б він досяг, якби був вільним, я скаженію» (до речі, чи не варто б і нам, українцям, частіше «скаженіти» при думці про те, чого б досягла наша Батьківщина, коли була б більш вільною? Чи не варто віддати перевагу тверезості «помаранчевої» ейфорії?). Істинне ставлення французького письменника до Росії чудово зрозумів один із небагатьох справжніх демократів епохи, великий Олександр Герцен. Прочитавши «Росію в 1839 році», він відзначив, що погляд автора «образливо багато бачить». Герцен визнавав: «Книжка ця діє на мене, як тортури, як камінь, привалений до грудей; я не дивлюся на його (автора. — І.С. ) промахи, основа переконання вірна. І це страшне суспільство, і ця країна — Росія…». Ось погляд справжнього патріота.

І останнє. Як високі посадові особи на офіційному рівні, так й експерти, журналісти, вчені часто стверджують: у нашої держави немає альтернативи стратегічному партнерству, тісним, рівноправним (зовсім недавно говорили — братерськими) відносинам із Росією. У зв’язку з цим виникає два запитання. Перше: чи потрібно розуміти формулу «немає альтернативи» в тому значенні, що заради збереження стратегічного партнерства («особливих відносин»?) з Російською Федерацією Україна піде на які завгодно поступки (незалежно від політики північного сусіда — буде вона імперською або демократичною) — адже все одно «альтернативи немає»? Можливо, альтернативи немає саме рівноправним відносинам (а спробам диктату обов’язково повинна буде знайдена альтернатива)? І друге запитання. Поза сумнівом, російська держава багато в чому змінилася з 1839 року. І все таки: чи читали ті, хто говорить про «відсутність альтернативи», книжку маркіза де Кюстіна? (“День”, №136, субота, 30 липня 2005).
На цю ж тему:
Маркіз де Кюстін назвав росіян нацією рабів
170 років тому француз три місяці мандрував Росією

”Я переконаний, що з усіх країн землі, Росія є тією, де люди мають найменше справжнього щастя”, — написав у щоденнику письменник маркіз Астольф де Кюстін під час тримісячної мандрівки Російською імперією 1839 року.

А чотири роки потому він видав у Франції ще чотири томи своїх вражень про цю країну. Вони шокували Європу описом жорстоких і диких реалій імперії, а Росію — тим, що про них дізнався світ. Та ще й із волі самого царського двору.

— Маркіз Астольф де Кюстін був затятим монархістом. Ненавидів Францію, ненавидів республіканців. А Російську імперію з її абсолютним монархізмом уважав ідеальною країною. При царському дворі про це знали й вирішили використати. Де Кюстіна запросили до Росії і були впевнені, що він напише про неї захоплену книжку. Вона була конче необхідна. Бо в очах європейців цар Микола І, який нещодавно жорстоко придушив польське повстання 1830–1831 років, був катом. Його образ треба було гуманізувати, — пояснює літературознавець 62-річний Михайло Слабошпицький, автор післямови до українського перекладу ”Правди про Росію”. Він нещодавно вийшов у київському видавництві ”Ярославів Вал”.

Дорогою до Петербурга маркіз де Кюстін зупиняється на ночівлю в німецькому місті Любек. Власник місцевого трактиру намагається відмовити його від поїздки:

— Я суджу про країну по обличчях її мешканців, — пояснює. — Росіяни часто зупиняються тут. Усі вони мають веселий, вільний вигляд, коли рушають до Європи. Коли ті ж люди повертаються додому — виглядають нещасними. Країна, яку так охоче покидають і до якої так неохоче повертаються, — страшна країна.

Маркіз Астольф де Кюстін (1790–1857) приятелював зі своїми видатними сучасниками — Ґете, Стендалем, Шатобріаном, Бальзаком, Шопеном


Невдовзі маркіз опиняється на російській митниці, на острові Кронштадт посеред Фінської затоки. Там його допитують 4 год., відповіді занотовують. Француза шокує тутешня бюрократія і надмірна підозрілість до іноземців. ”Безліч безсенсових заходів безпеки, яких не було на митницях жодної іншої країни, підказували, що я в’їжджаю в імперію страху”, — нотує він.

Це було одне з перших неприємних вражень від омріяної країни. Уже тоді він підмічає риси поведінки росіян, яких невдовзі назве нацією рабів. Митників порівнює з машинами, що автоматично виконують безглузді приписи і не здатні мислити самостійно. ”У країнах, де високо розвинена техніка, люди вдихають душу в метал чи дерево, а тут вони самі перетворюються на дерев’яшки”, — робить де Кюстін ще одну нотатку. Подальші думки намагається записувати без свідків і тримати щоденник завжди при собі. А в ньому багато гострого, і чи не найбільше роздумів про рабство росіян і свавілля імператора.

Якщо ваші діти не люблять Франції, пошліть їх до Росії. Вони повернуться патріотами

У Петербурзі маркіза чекає ще один допит. Там його валізи обшукують. Конфісковують, зокрема, усі книги і старовинний годинник. ”Що протизаконного вони знайшли в годиннику, мені з’ясувати так і не вдалося”, — обурюється він.

Імператор Микола І бере гостя під свою опіку, запрошує на бали й урочистості, всіляко намагається догодити. А між тим робить усе, аби той якнайменше часу проводив серед простих людей. Йому показують щойно відбудований після пожежі Зимовий палац. ”Напевне, він найбільший у світі, бо за розмірами рівний Лувру і Тюїльрі разом узятим”, — захоплюється маркіз. Але потім дізнається історію його відбудови: ”Увесь час при праці було шість тисяч робітників, щодня багато з них умирало, але жертв одразу заступали іншими… Під час морозів до 30 градусів шість тисяч непомітних мучеників були замкнені в залах, опалених до 30 градусів тепла, аби фарби на стінах швидше сохли… Ті нещасні, входячи та виходячи з цього місця смерті, мусили переносити різницю температур від 50 до 60 градусів”.

На вулицях він часто бачить, як посеред білого дня поліціянт мало не до смерті б’є людину. Перехожі спостерігають, ніби за захопливим видовищем, і навіть сміються з жертви. Маркізів коментар: ”Подібні вчинки належать до тутешніх звичаїв, бо я не бачив виразу протесту чи жаху на обличчях жодного з глядачів цих жахливих сцен”.

А за кілька тижнів де Кюстін стає свідком події, до якої багато разів повертатиметься в щоденнику. У Петергофі на узбережжі Фінської затоки Микола І влаштовує великі народні гуляння. Із самого ранку туди баржами з Петербурга переправляється багато людей. Та по обіді підіймається шторм і в затоці тоне близько 2 тис. душ. Де Кюстіна шокує, що про трагедію не згадала жодна газета, не говорилося про це і в оточенні імператора. А ”помпезне святкування з нічною ілюмінацією відбулося так, ніби нічого не сталося”.

В оточенні імператора панує лицемірство. ”Цар вимагає, аби при дворі розмовляли російською. Більшість світських дам, особливо уродженки Петербурга, не знають рідної мови, — дивується француз. — Однак вони таки вивчають декілька російських фраз. Аби не виявити неслуху імператорові, вимовляють їх, коли він проходить тими залами палацу, де вони в цей момент виконують свою службу. Одна з них завжди пильнує, щоби вчасно подати умовний знак, попереджаючи про появу імператора. Бесіди французькою відразу стихають, і палац наповнюється російськими фразами, що мають потішити слух самодержця”.

Далі Астольф де Кюстін рушає до Москви, Ярославля, Костроми та Нижнього Новгорода. Напередодні подорожі він казав, що їде до Росії, аби ще раз пересвідчитися в перевагах монархічного правління. Тепер кардинально змінює погляди: ”Я повернувся прихильником конституції”, — напише він урешті. А книжку завершить словами: ”Якщо ваші діти не люблять Франції, пошліть їх до Росії. Вони повернуться патріотами”.

Цар Микола I заборонив ”Правду про Росію”

”Моя Росія вийде за півтора чи два місяці. Хвилююся за неї, — пише маркіз де Кюстін своєму другові 1843-го. — Це така одноманітна країна, що треба мати більше хисту, аніж визнаю за собою, аби не нудити читача, примушуючи його мандрувати там протягом чотирьох томів”. Та побоювання були марні. Увесь наклад розкупили впродовж двох місяців. Книжку відразу перевидають, тоді ж перекладають англійською та німецькою. ”Друге видання завдяки спростуванням росіян було розхоплене неначе чудом”, — пише маркіз все тому ж приятелеві в лютому 1844-го.

Про появу книжки ”Правда про Росію” Миколі І повідомляє російський агент Яків Толстой: саме він стежить за виходом у Франції книжок про Росію. Цареві передають примірник.

— Моя провина! Навіщо я розмовляв із цим негідником! — лютує він, дочитавши.

Він не може розправитися з маркізом фізично, тому починає інформаційну війну. В іноземних виданнях виходять статті-спростування. Кюстіна звинувачують у заангажованості й ненависті до Петербурга, поширюють чутки про його гомосексуальність. У самій імперії книжку забороняють. Та її потай ввозять з-за кордону й читають. Російський історик Михайло Погодін занотував: ”За змалювання вчинків деспотизму для нас непомітних, я до землі готовий вклонитися перед автором”.

”Найцікавіша книга з написаних чужинцями про Росію, — визнавав російський письменник Олександр Герцен. — Найліпше схопив він штучність, що вражає на кожному кроці, та вихваляння європейського життя, що й є в нас тільки на показ”. А Василь Жуковський — один із тих, хто очолив інформаційну війну проти Кюстіна, — сказав: ”Нападати треба не на книгу, бо в ній багато правди, а на Кюстіна”.
Лєра ЛАУДА
 

hed1n.ru

стебанутый
Re: Відповідь: Re: Відповідь: Re: Чини спротив українофобії!

1) Не треба блазнювати. Вже не раз Вам тут наводився матеріал про те, що ці два терміни, які так влучно підійшли до Російської імперії вигадали зовсім не більшовики. І оперували ними всі, хто був проти того уособлення зла...
1. Я прекрасно знаю первоисточник. Однако смешно слышать такое, от представителя страны с громаднейшим списком колоний.

Если Россия была тюрьмой народов, то почему много иностранцев стремились попасть в неё добровольно? В 18 веке появилась первая миграционная статистика. При Екатерине 2-ой немцев прибыло 98 тысяч (осели в Поволжье, занимались земледелием). Французы были поварами или гувернёрами, итальянцы актёрами либо шарманщиками. Швейцарцы вступали в "охранный профсоюз". И это была не редкость.
С 1828 по 1915 переселилось 4 млн 200 тысяч иностранцев, в основном из Европы.
Чего же жители просвещённой Европы, переезжали в тюрьму народов?!

2. Чего Вы такой обиженный? Навiть закатований!
 
Останнє редагування:

Faradey

Живой
наче клоновані брати близнюки "впаріваєтє" разом з колегами-комуністами георгіївські стрічки (що прислали до вас з одного спільного "центру") перехожим.
Простите что отрываюсь от темы... А вы я так понимаю не поддерживаете акцию с георгиевскими ленточками? А в чем причина?
 

kaAs^^

Забанен
А причина в том что он моральныи урод ,которыи забыл про подвиг наших дедов!!!
Да ну? Я вот тоже эту идиотскую акцию не поддерживаю, значит забыл про подвиг дедов?

А мне тошно смотреть на моральных уродов которые понацепляют ленточки на жопы, кросовки, машины, нажрутся до потери сознания на 9 мая, и орут как они уважают "подвиг своих дедов"... Ленточки достойны носить только ветераны...

Лучше бы вы организовали акцию помощи ветеранам материально, продуктами и т.д. а не своим этим популизмом.....
 

gimnast1981

мыслитель
А мне тошно смотреть на моральных уродов которые понацепляют ленточки на жопы, кросовки, машины,
Мне тоже было тршно смотреть на обвешанных помаранчевыми ленточками во время всем известных событий !!!!Так георгиевская лента на 9е мая несет в себе исторический смысл ,а помаранчевые ленты цеплялись без всякого смысла!!!
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Чини спротив українофобії!

29,6% населения считают русский своим родным языком, это не иголка в стоге сена, а почти треть.
І? І що з того?
Шановний, не варто підтасовувати факти. Те, що люди вважають мову рідною - зовсім не значить що вони виступають за надання їй державного статусу. Це різні речі.
А мне тошно смотреть на моральных уродов которые понацепляют ленточки на жопы, кросовки, машины, нажрутся до потери сознания на 9 мая, и орут как они уважают "подвиг своих дедов"... Ленточки достойны носить только ветераны...
Абсолютно згоден. Особливо вбивають купи педерастів, "емо-кідів" і т.п. неформального сброду, який ходить обвішаний тими стрічками з голови до ніг. Ото дійсно моральні уроди.
Та в країні, за яку воювали діди (чи подвиг ця публіка нібито "вшановує" тими стрічками) їх би справедливо відправили на трудове перевиховання до Сибіру чи Казахстану. І носіння цих стрічок подібними "суб'єктами" - є ганьбою всієї справи Перемоги і боротьби ветеранів.
Так георгиевская лента на 9е мая несет в себе исторический смысл
Георгієвська стрічка на дупі "емо-боя" несе не більший історичний зміст, ніж десяток значків на його портфелі чи сережок у носі.
 

krapa

парниша
Особливо вбивають купи педерастів, "емо-кідів" і т.п. неформального сброду, який ходить обвішаний тими стрічками з голови до ніг. Ото дійсно моральні уроди.
Чем ты лучше их?Они тоже люди и имеют право на свою точку зрения.
 
Зверху