Ідея спорудити пам'ятник творцю "Енеїди", людині, з чиїм ім'ям пов'язане становлення сучасної української літературної мови, в його рідній Полтаві визрівала задовго до 1903 року. Ще у 1898 році Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, інші видатні письменники відгукнулися на 100-річчя першої публікації "Енеїди", підкреслюючи, що Україна завжди віддаватиме щедру данину безмежної дяки Котляревському, людині, що стояла біля витоків відродження новітньої культури рідного народу. Але лише через п'ять років, ранньої осені 1903-го, відбулося так довго очікуване свято в Полтаві, що залишило воістину помітний слід в нашій історії.
Пам'ятник Котляревському було відкрито на одному з чарівних бульварів Полтави - Протопоповському. Бронзове погруддя поету на високому постаменті було виконано скульпторами Л.Позеном і О.Ширшовим (до речі, автори пам'ятника відмовилися від винагороди за свою роботу) у класичному стилі. Свято практично вперше - і в цьому його величезне значення - зібрало разом кращих з кращих представників вітчизняної інтелігенції, причому як Східної, так і Західної України. Імена "з когорти великих": Леся Українка і Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський і Борис Грiнченко, Михайло Старицький, Володимир Самійленко, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич, Панас Мирний, Олена Пчілка... Не було, либонь, тільки Івана Франка. Причому треба підкреслити один промовистий факт: з 7 тисяч осіб, що пожертвували кошти на спорудження пам'ятника, 4 тисячі - прості селяни Полтавської губернії! Уже це більш ніж переконливо свідчить, що український народ прекрасно усвідомлював, чим є для нього рідна мова (всупереч шовіністичним вигадкам новітніх "інтерпретаторів") і був готовий розвивати та захищати її.
Настрій усіх присутніх блискуче виразив Михайло Коцюбинський, який сказав: "Місто Полтава справляє нині свято українського слова. Сто літ минуло, як те занедбане і закинуте під сільську стріху слово, як фенікс з попелу, воскресло знов в устах батька нової української літератури Івана Котляревського, голосно залунало по широких світах". Але і тоді, у 1903 році, рідне слово було несвободним. До полтавських губернських та міських властей дійшла інформація про секретний наказ імперського міністра внутрішніх справ В.Плеве, виданий "в кращих традиціях" Емського указу 1876 року (який діяв і через 27 років, в описуваний час!). Згідно із цим наказом на урочистих зборах при відкритті пам'ятника категорично заборонялось вживати українську мову як непотрібне "наречие", до того ж "крамольное".
Саме цей факт чималою мірою і пояснює розвиток подій, що відбувались увечері 31 серпня 1903 року. В міському театрі Полтави, вже після завершення урочистих церемоній біля пам'ятника, відкрилися збори учасників святкувань. З головною доповіддю на честь Котляревського виступив російською мовою філолог та історик Іван Стешенко. Потім на трибуну вийшла Олена Пчілка і почала виголошувати своє коротке привітання вже українською мовою; полтавський міський голова Олексій Трегубов зробив їй зауваження, і мати Лесі Українки решту виступу була змушена виголошувати російською. З блискучим рефератом "Котляревский в исторической обстановке" виступила відомий історик Олександра Єфіменко.
Конфлікт набув несподіваної гостроти, коли слово узяв Михайло Коцюбинський, котрий віддав шану Котляревському знову українською мовою. Ось як описує подальші події "Полтавский вестник": "Відчувалось, що голова Трегубов втрачає терпіння. Він декілька разів переривав оратора, протестуючи проти виступу на "малороссийском наречии". І далі репортер "Полтавского вестника" розповідає, що після того, як і наступна виступаюча - акторка з Чернігова Ольга Андрієвська - почала зачитувати вітальний адрес українською мовою, Трегубов у грубій, брутальній формі перервав її та заявив, що подальші привітання "по-малороссийски" він категорично забороняє взагалі!
В залі здійнялася хвиля глухого (і вже не зовсім глухого!) обурення. Делегат від Харкова Микола Міхновський (той самий, в майбутньому один з ідеологів українського націоналізму) рішуче запитав: "Пане голово, я теж маю доповідь українською мовою. Чи дозволено мені буде зачитати її?". І почувши відповідь: "Ні, я забороняю - і вам, і всім тут присутнім!", Міхновський, а слідом за ним і більшість учасників дістали з тек вітальні адреси, забрали їх, а голові кинули на стіл порожні теки й залишили збори...
