You must be registered for see links
Євген Наконечний. Украдене ім'я: чому русини стали українцями.
XIII. МОСКАЛЬ
...
Московські правлячі кола вели постійну боротьбу з їх уживанням. Царська цензура мала розпорядження виключати з друку такі слова, як “москаль”, “украина”, “украинский”, “Сич”, “Запорожье”.10 Боротьба досягла апогею в сталінські часи, коли за слова “Московщина” чи “москаль” люди платили життям як буржуазні націоналісти. Чому у Росії так панічно боялися і бояться українського предковічного найменування “москаль”? Чому в цьому слові вони вбачають страхітливу неприязнь? Щоб відповісти на це запитання, треба приглянутися до того, яке емоційне навантаження воно несе. Властиво, назва “москаль” ніколи (за дуже рідкісними винятками) не вживається нейтрально, як це функціонально личить термінові, тобто без емоційного нашарування. У терміні “москаль” завжди відчувалася ворожість, огида, зневага, зверхність, ненависть до означуваного. І дивного тут нема нічого, бо в цьому вже винне не саме слово, а ті історичні відносини, які склалися між українцями і москалями. Подібне емоційне забарвлення має також і такий термін, як “турок”. І хоч уже більше двох сторіч українці з турками не воюють, навіть не стикаються, але відгомін з козацької доби лишився донині. Назвати когось турком — означає вилаяти, образити, осміяти, принизити.
У письмовій формі замість назви “москаль” офіційно заведено термін “росіянин”. Характерно, що ні полякам, ні білорусам, ні тим паче українцям не вдалося нав’язати назву “русскіє”, що, до речі, вдалося серед мало обізнаних у цих справах західноєвропейських народів. Видно, етнічна уява цих трьох сусідніх з Московщиною народів ніяк не могла змиритися, щоб так знані їм назви “Русь” і “руські” перенести на московитів. Першими поляки, як сторона найменш зацікавлена, пішли на компроміс і стали вживати від грецького “Росія” слово “росіянин”. “В давнину писали Правда Руская; лише Польща прозвала нас Россією, россіянами, россійськими, за правописом латинським, а ми перейняли це, перенесли в кирилицю свою і пишемо русский!”.11 Наслідуючи їх, рад-нерад цей грецький покруч, головним чином із-за цензурних міркувань, стали вживати українські та білоруські автори.
Серед простого народу ні в Україні, ні в Білорусії він до 20-х років минулого століття, тобто до часу, поки в це питання різко не втрутилися адміністративні органи, не загрів місця. Та й надалі в живій, розмовній мові справляє враження штучного, чисто книжного вкраплення.
...
Зрештою, Т. Шевченко в знаменитій “Седнівській передмові” ясно і недвозначно розтлумачив, що він сам і вся тогочасна українська інтелігенція розуміє під словом москаль. “Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило… Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чортзна по-якому… Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой слов’янской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!
Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу? Бо і ми таки, слава Богу, не німці! Не розібрали. Чом? Тим, що не тямлять. Наша книжка, як попадеться у їх руки, то вони аж репетують, та хвалять те, що найпоганше”.17 Закінчується “Седнівська передмова” таким закликом Т. Шевченка: “А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово”.18
...
Для Західної України, в силу історичних причин, з терміном москаль виникали певні складнощі. Треба було пояснювати виникнення цієї назви і проблеми зміни етноніму. Визначний громадський діяч, педагог, журналіст і композитор Анатоль Вахнянин тлумачив етнонімічне російське баламутство в такий спосіб: “Щоб далі висвітлити, яким робом суздальці, або сіверяни, чужі по роду, оце наше ім’я собі присвоїли, поставимо оце невеличке питання: як була би звалась сьогодні Німеччина, коли б була собі призвала на цезарський стілець князів з руського роду, або коли б ті князі самі підхилили були її під свою волость? Не інак, а просто було б звалась вона землею руською — Руссю, а народ — Русинами.
Чи дивовиж тепер, що сіверові, себто Суздальцям, довелося ім’я Русі? Ні. Він, підпавши під волю князів з того самого руського роду, мусив, чи насильцем, чи нехотячи, приняти се прізвище, однако ж тільки в значенню політичнім, а ніколи в етнографічнім, бо Руссю в значенню етнографічнім звали так усі сусіди, а давнійше і сам сівер, тільки наш югозападний край. Сіверян же називає наш народ, як і всі сусідні Москалями”.30
На східноукраїнських землях, де здавна за вживання цих термінів переслідували, вони, як не дивно, побутують донині. Ось, наприклад, дані етнографічної експедиції, що досліджувала прикордонні райони Сумської та Харківської областей. “У минулому в селі Алешші, як і у всіх інших селах на досліджуваній території, росіяни називали українців хохлами, українці росіян — кацапами, москалями”.31 Далі в повідомленні експедиції подається запис бесіди з “обруссєлим” українським селянином: “Наші діди були хохлами, — розповідає Кучеренко (1890 р. н.), — а ми суміш, перевертні. Поступово наша мова змішалася з руською, живемо між москалями і розмовляти стали по-москальськи”.32
...
Слово “москаль” в Росії не любили ніколи. Бєлінський якось зробив спробу прорецензувати роботу Бодянського “Наські українські казки” і нічого в нього не вийшло. Спересердя він ображено признався: “Сочинение отличается самым чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, москалей”.34
...
Вживаються, інколи, образливі за змістом етноніми, проте носії таких етнонімів не відчувають образи. Наприклад, загальнопоширений серед слов’янських мов етнонім “німець” означає людину, яка неясно, незрозуміло говорить. Взагалі, — усякий, хто розмовляє чужою незрозумілою мовою. Самі ж німці (deutsch) не ображаються на цей ущипливий етнонім. У польській мові італійців називають влохами — назва походить від слова валашити, тобто оскопляти. Натомість етнонім “москаль” сприймається його носіями як образливий. І хоч Росія, російський, росіяни — штучна назва, запроваджена лише з XVI ст. на підставі грецької форми Rhos,36 вона поступово стала в українській мові літературною нормою. Звичайно, між літературною нормою і реальним вживанням етнонімів існує в Україні (зрештою і в Росії) розходження. Проте через школу, літературу, засоби масової комунікації українці навчалися вживати терміни “Росія”, “росіянин”. І так повинно, підкреслюємо, надалі бути, слід застосовувати семантично нейтральні етноніми “Росія”, “росіянин” та похідні від них. Не треба етнонімом ображати народи. Не слід сучасним українцям вживати етноніми “москаль”, “лях” чи “жид”.
[10] Стебницкий П. Очерк развития действующего цензурного режима в отношении малорусской письменности // Україна: Наука і культура.— К., 1993.— Вип. 26–27.— С. 109.
[18]Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т.— К.: Вид-во АН УРСР, 1964.— Т. 6.— С. 314.
[30] Дописи з-над Сяну // Мета.— 1864.— № 5.— С. 72.
[32] Чижова Л. Н. Об этнических процессах в восточных районах Украины (По материалам экспедиционного обследования 1966 года) // Сов. этнография.— 1968.— № 1.— С. 24.
[34] Белинский В. Г. Полное собр. соч.— М., 1953.— Т. 1.— С. 239.
[36] Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego.— Warszawa, 1957.
