Re: Відповідь: Re: Герои УПА
Деякі зі сканов можна, наприклад, побачити тут:
You must be registered for see links
Герои УПА
- Автор теми Fratello
- Дата створення
Відповідь: Re: Герои УПА
Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни.
Це стурбувало керівників совєтського партизанського руху. Наведемо характерний "Наказ НКВД УССР № 3320/СВ про заходи з ліквідації фашистської адміністрації на тимчасово окупованій противником території Української ССР.
30 листопада 1941 р.
Установлено, що німецькі загарбники, тимчасово окупувавши території областей УССР, організовують у селах, містечках і містах власну фашистську адміністрацію (у сільських місцевостях призначають старост, старшин і поліцейських, у містах і селах міського типу - голів міських управ, бургомістрів, комендантів, начальників поліції та інших чинів) [...]
Весь цей контрреволюційний, фашистський і бандитський непотріб веде активну боротьбу з партійним, комсомольським, совєтським і колгоспним активом і всіма совєтськими патріотами, які залишилися на захопленій противником території, видає їх ґестапо, організовує пошуки партизанів, грабує і тероризує місцеве населення тощо. Діяльність цих фашистських виродків здійснюється зовсім безкарно з нашого боку.
Наші органи, організовуючи й керуючи партизанською, диверсійною та розвідувальною роботою в тилу у ворога, не надають достатньої уваги викоріненню місцевої фашистської адміністрації у тимчасово захоплених німцями районах, навіть у прифронтовій смузі.
Наказую:
1. Негайно організувати систематичне, повсюдне, і передусім у найближчому тилу противника, винищення фашистської адміністрації та її майна, особливо старост, бургомістрів, керівників поліцейських органів і агентури Гестапо.
2. Використовувати для цієї мети всі наявні та винайти нові додаткові агентурні можливості. Широко використовувати для цієї мети партизанів, диверсійні групи та розвідаґентуру з виконанням ними інших завдань.
3. 3 наявної агентури всіх відділів і управлінь, а також за рахунок нових вербувань створити спеціяльні тергрупи кількістю три-п'ять осіб для виконання завдянь з винищення фашистської адміністрації.
4. Скласти план роботи, в якому передбачити конкретні об'єкти й виконавців. Ретельно пропрацювати вказівку зі всім оперскладом, покликаним виконувати цю роботу, після чого вказівку разом із планом повернути мені.
Втілення плану в життя розпочати негайно, не чекаючи спеціяльних вказівок, регулярно доповідаючи про результати виконаної роботи в кінці кожної п'ятиденки.
5. Начальникові Першого управління НКВД УССР капітану держбезпеки тов. Леонову й начальнику 4-го відділу НКВД УССР підполковникові тов. Любітову забезпечити щоденний контроль, керівництво й допомогу оперативному складу при виконанні цих завдань.
Заступник народного комісара внутрішніх справ УССР полковник Савченко".
Документ датовано 30 листопада - тої миті Вермахт знаходився біля стін Москви й Ленінграду, а Україна вже стогнала під нацистським чоботом. Здавалось би, першочергові завдання партизанів, підпільників, диверсантів, "тергруп кількістю три-п'ять осіб" полягали в ударі по комунікаціях і складах противника, а також у добуванні розвідінформації про ворога. Це був, справді, критичний момент не тільки совєтсько-германської, але всієї Другої світової війни - необхідно було хоч якось послабити тиск Збройних сил Третього Рейху на совєтськом фронті.
Проте, як бачимо, репресивні органи навіть 30 листопада 1941 року, коли доля самої Батьківщини висіла на волосині, були стурбовані винищенням "зрадників і запроданців Батьківщини".
Анітрохи не змінилася ситуація, коли стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. Крім терору до колабораціоністів, партизани й підпільники влаштовували провокації, прагнучи "посварити" населення з окупантами.
Уже згадуваний капітан Русанов восени 1943 року на допиті в німецькому полоні свідчив:
"При відступі Червоної армії місцеві партійні організації залишили найбільш витривалих комуністів для підпільної роботи. Вони повинні були проводити всіляку агітацію, сіяти невдоволення серед населення. Для цього вони здійснювали різні акції проти німців, розраховуючи на те, щоб вони викликали репресії у відповідь з боку німецького командування. Всі ці спровоковані репресії всіляко використовували для підбурювання.
...Підпільні диверсанти добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населеня.
Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється.
Щодо цього існує такий погляд: якщо населення при відступі Червоної-армії не пішло разом з нею, значить, воно було налаштоване не по-совєтському. У будь-якому разі це хисткий елемент. На нього припиняють зважати вже тоді, коли при відході за відомим наказом СТАЛІНА треба все знищувати: заводи, посіви, худобу тощо. Населення, яке залишилося, позбавляють основ існування. Подальше завдання - не дати створити йому ці основи заново. Тому на допомогу підпільним групам створюються підібрані і навчені диверсійні загони, перекинуті на цей бік. Головне завдання цих загонів - завадити налагодженню життя [...] тому вони повинні виводити з ладу виробництва, щоб залишити людей без роботи й продукції, знищувати хлібні склади, худобу, ешелони, адміністрацію, яка намагається щось організувати тощо. Одного разу СТРОКАЧ так і висловився: „Слід зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі, щоб його охопив відчай". А тоді його вже легко агітувати й кликати до лісу.
Крім вказаних (завдань - авт.), збирання відмостей про противника й каральні міри щодо тих, хто співпрацює з німцями...
Доводиться добувати харчі. Зазвичай селяни не дають їх. Тоді забирають силою.
Завдання їх (партизанів - авт.) зводиться до того, щоб здійснювати диверсії, спричинювати репресії, не давати населенню працювати, тримати всіх у постійному страху. Я гадаю, що більшість населення боїться партизанів...
Боїться, знаючи, що кожне слово, кожен вчинок, про які дізнаються партизани, тим самим стають відомими НКВД. Цим і можна пояснити страх населення...
Що таке НКВД - усім відомо".
Свідчення полоненого Русанова частково підтверджують совєтські документи.
Наприклад, на засіданні УШПР 3 квітня 1943 року в Москві Микита Хрущов заявляв: "Рейди (партизанів) дають позитивні результати і в тому сенсі, що сіють страх серед нестійких елементів - українців і росіян, які мешкають на окупованій території і хотіли б піти на змову, проте бояться розправи з боку наших загонів".
Розправи загрожували не тільки колабораціоністам, але й учасники українського націоналістичного Спротиву - членам Організації українських націоналістів (ОУН) і бійцям Української повстанської армії (УПА).
Приміром, вже згадуваний Руднєв 24 травня описав у щоденнику показовий випадок: партизани захопили 4-х націоналістів у полон. Ковпак хотів усіх розстріляти. Руднєв не погодився, і пізніше ці полонені були обміняні на полонених партизанів.
25 червня ковпаківці підійшли до ріки Горинь і хотіли її форсувати. "Проте націоналісти, близько 500 осіб, захопили Здвиждж і заявили, що переправу будувати не дадуть. Тоді Ковпак вирішив розпочати бій і знищити це село, проти чого я рішуче був проти".
Переговори не дали результатів, тому "Ковпак знову розлютився, наказав негайно задіяти артилерію і змести це село з лиця землі. Я заявив, що на це не піду...". Нарешті Руднєву з великими труднощами вдалося переконати Ковпака не знищувати село, а Ковпаку, в свою чергу, вдалося переконати націоналістів залишити село без бою.
З серпня 1943 року Руднєва вбили (ймовірно, за наказом Ковпака або навіть самим Ковпаком) у бою під Делятином. Від цього часу для Сидора Артемовича не існувало "бар'єрів" при знищенні націоналістів.
У звіті за період з 12.06 по 01.10.1943 року Ковпак писав: "Уся Станиславівська й Тернопільська область, частина Кам'янець-Подільської та Львівської областей сходжені партизанами, які залишали по собі сліди в селах, агітуючи проти здачі хліба, знищуючи і роздаючи запаси, розстрілюючи ненависних народові німецьких служак".
Те, що служаки часто вимушено йшли до поліції чи адміністрації, партизанів не цікавило. Списки дезертирів, колябораціоністів, оунівців і повстанців поставляли "народним месникам" "доброзичливці" серед місцевого населення. Ясна річ, що у партизанів не було змоги перевірити точність інформації, тому їх репресії використовувались і для зведення рахунків між сусідами, які посварилися.
Візьмемо до уваги, що Ковпак у цьому разі - не гірший приклад партизанського терору.
Як свідчив на допиті Русанов, "Підполковник ЕМЛЮТІН - колишній начальник райвідділу НКВД у Курській області. Населення Курської та Орловської областей добре знає партизанів Емлютіна. Це банда насильників, грабіжників, мародерів, яка тероризує місцевих мешканців. Сам Емлютін - садист, який живе тільки вбивствами...
ЧЕРНОВ - командир „особливої партизанської бригади". Ця бриґада була сформована в Москві із засуджених за різні злочини до ув'язнення на термін від З до 10 років. Цим злочинцям запропонували „викупити свою провину" службою в партизанських загонах. Сам Чернов раніше двічі засуджувався за бандитизм і щоразу отримував 10 років ув'язнення. Це... типовий кримінальник.
ГРАБМАК - командир другої „особливої партизанської бригади". Тип схожий на Чернова. У минулому - грабіжник... Його „бригада" в 120 осіб також була сформована із засуджених і злочинців...".
Результати здійснених партизанами репресій щодо населення та колябо-раціоністів вражають. Згідно з довідкою УШПР на ім'я Сталіна, за неповними даними, партизанські загони України, які мали зв'язок із Центром, у період з липня 1942 року до 1 квітня 1943 року винищили 63815 солдатів і офіцерів противника, "в тому числі старост, поліцаїв та інших зрадників вітчизни" - 6 672 *.
64 тисячі вбитих солдатів противника - звичайні партизанські приписки (туфта). А ось цифра шість з половиною вбитих колабораціоністів "та інших" - цілком можлива. З ними було набагато легше боротися, ніж з німцями, а загальна чисельність партизанів, підлеглих УШПР, на 1 квітня 1943 року становила 15 тис. осіб.
Проте найбільш маштабні репресії партизанів проти українського населення розгорнулися з літа 1943 року, коли почалися їх зіткнення із УПА, яка розпочинала свою діяльність.
"Піймали селянина, посадили на могилу й підірвали її"
Влітку 1943 року переважну частину території Волині контролювала УПА, і совєтські партизани робили спроби захопити "повстанські республіки" з території совєтської України, Білорусі та РСФСР. Іноді це вдавалося, іноді - ні, проте завжди їх жертвами ставало мирне населення...
Донесення керівників тилу Військових округів УПА складалися не з метою пропаганди, а для того, щоб керівництво ОУН-УПА володіло об'єктивною інформацією для успішних бойових дій. Тому описані в оглядах випадки можна вважати достовірними. Зважаючи на обсяг статті, ми можемо зацитувати лише кілька схожих повідомлень.
Серпень 1943 p.: "Костопільщина... Червоні партизани знаходяться в Цуманських та Оржевських лісах і звідти час від часу нападають на західні села Дераженського району, винятково з метою пограбування... Від червоних населення тікає так само, як і від німців...
Частина ляхів втекла за Случ Людвипільського району й там створила свій партизанський загін, як повідомляють, чисельністю 1000 осіб. Ці партизани співпрацюють з червоними, час від часу нападають і грабують мирне населення, спалюють окремі хати і без розбору вбивають пійманих людей [...]
Березовський район і тепер повністю підкорений більшовикам... Весь район спалений німцями. Люди починають будуватися в лісових хащах, багнистих і недоступних... Цей район бідний хлібом, умови життя людей жахливі. Большевики забороняють населенню цього району контактувати з сусідніми районами... Час від часу над ним пролітають німецькі літаки, які бомбардують території і стріляють з кулемета.
1. Давидгородецький район...
Більшовицьким партизанам населення активно протидіє. Однак через відсутність загрози від німців большевики чинять сваволю, а оскільки населення їм противиться, грабують і терором примушують підкорятися...
Села, розташовані на захід від Горині, повністю знаходяться під терором більшовиків (червоних партизанів) [...]
4. Висоцький район...
Другий штаб ім. Котовського знаходиться в селі Велюги... Ця група грабує населення, через що люди дуже ненавидять її, як грабіжників і п'яниць.
У деяких селах Столинського й Висоцького районів після того, як звідти пішли наші загони, большевики тероризували населення. Наприклад, у селі Бутові прив'язали людей до сідел коней і тягали по полю, приказуючи: „Це за те, що годували сікачів"".
Грудень 1943 р.: "Дераженський район... Червоні часто нападають на село Руда-Красна, Жобринь, колонії Михайлівну та Перелисянку. Вони також грабують населення... Постійна група червоних у Цуманських селах за останній час загонами в 30 чоловік здійснює напади на населення [...]
Людвипільський район...
Большевицькі банди часто нападають на села Хотинь, (не плутати з Катинню, де розстрілювали польських офіцерів, або Хатинню, яку зробили символом трагедії Білорусі - АВТ.), Бистричі, Великі Селища, Маренин, Більчаки, Устя, Поташня, Антолін і Білашівка. Вони спалюють господарства, грабують і спалюють людей (sic! - АВТ.).
Більшовицько-польські банди постійно дислокуються у селах Стара Гута, Новинив, Мачулянка, Граня, Глушків, Нова Гута та по всіх інших селах за рікою Случ, з яких нападають на наші села [...]
На 1 грудня в районі налічується 18 спалених сіл, серед яких: 7 сіл спалено німцями, 9 - поляками, а два - червоними [...]
Район Рокитно. На території діє потужна сила комуністів, які часто нападають на села, спалюють окремі господарства та вбивають людей... На села Карпилівку, Кисоричі, Дерть і Борове часто нападають комуністи з району Олевська, після чого грабують [...]
19 листопада червоні партизани захопили села Тювковичі й Білу, селян вигнали з їхніх хат і зайняли помешкання [...]
Район Дубовиця... У Карасині червоні знищили нашу (ОУН - авт.) мережу. Комуністичні банди часто нападають на села Берестя, Солець, Залужжя, Мар'янівка, Корпилівка, Рудна, Карасин, грабують населення [...]
Червона банда знову пограбувала село Мар'янівку, в селі Залужне спалили хати наших людей, 2-х осіб вбили та забрали худобу [...]
Район Володимирець. ...Большевицькі банди знаходяться поблизу села Хиночі. Крім місцевої банди, на села нападають кочові. Населення сильно пограбовано. З'являються заразні хвороби".
Жовтень-листопад 1943 p.: "Район „Дунай"... На село Карпилівку напали вночі червоні банди, пограбували, спалили та вбили при цьому 183 наших селян... Село Дерть оточили, пограбували (забрали до 300 шт. худоби). Тут піймали одного селянина, посадили на могилу й підірвали її. З листопада знову напали на с. Борове, спалили господарства, які німці не встигли, та вбили 20 селян".
...У другому томі емігрантського видання "Літопис УПА", заснованого на документах українського націоналістичного підпілля, наводиться інформація про 29 українських сіл, частково чи повністю знищених червоними партизанами тільки на Поліссі та Волині за осінь 1943 року. (Це три з існуючих на той час 23-х областей УССР: Волинська, Рівненська, Житомирська). Села розташовані переважно на територіях, які межують з Білоруссю. За той же період у тому ж регіоні, згідно з мапою у цьому томі, німці спалили 77 сіл.
То скани англійського видання...
Ну, про "героїзм" радянських партизанів краще почитайте це:
Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни.
Це стурбувало керівників совєтського партизанського руху. Наведемо характерний "Наказ НКВД УССР № 3320/СВ про заходи з ліквідації фашистської адміністрації на тимчасово окупованій противником території Української ССР.
30 листопада 1941 р.
Установлено, що німецькі загарбники, тимчасово окупувавши території областей УССР, організовують у селах, містечках і містах власну фашистську адміністрацію (у сільських місцевостях призначають старост, старшин і поліцейських, у містах і селах міського типу - голів міських управ, бургомістрів, комендантів, начальників поліції та інших чинів) [...]
Весь цей контрреволюційний, фашистський і бандитський непотріб веде активну боротьбу з партійним, комсомольським, совєтським і колгоспним активом і всіма совєтськими патріотами, які залишилися на захопленій противником території, видає їх ґестапо, організовує пошуки партизанів, грабує і тероризує місцеве населення тощо. Діяльність цих фашистських виродків здійснюється зовсім безкарно з нашого боку.
Наші органи, організовуючи й керуючи партизанською, диверсійною та розвідувальною роботою в тилу у ворога, не надають достатньої уваги викоріненню місцевої фашистської адміністрації у тимчасово захоплених німцями районах, навіть у прифронтовій смузі.
Наказую:
1. Негайно організувати систематичне, повсюдне, і передусім у найближчому тилу противника, винищення фашистської адміністрації та її майна, особливо старост, бургомістрів, керівників поліцейських органів і агентури Гестапо.
2. Використовувати для цієї мети всі наявні та винайти нові додаткові агентурні можливості. Широко використовувати для цієї мети партизанів, диверсійні групи та розвідаґентуру з виконанням ними інших завдань.
3. 3 наявної агентури всіх відділів і управлінь, а також за рахунок нових вербувань створити спеціяльні тергрупи кількістю три-п'ять осіб для виконання завдянь з винищення фашистської адміністрації.
4. Скласти план роботи, в якому передбачити конкретні об'єкти й виконавців. Ретельно пропрацювати вказівку зі всім оперскладом, покликаним виконувати цю роботу, після чого вказівку разом із планом повернути мені.
Втілення плану в життя розпочати негайно, не чекаючи спеціяльних вказівок, регулярно доповідаючи про результати виконаної роботи в кінці кожної п'ятиденки.
5. Начальникові Першого управління НКВД УССР капітану держбезпеки тов. Леонову й начальнику 4-го відділу НКВД УССР підполковникові тов. Любітову забезпечити щоденний контроль, керівництво й допомогу оперативному складу при виконанні цих завдань.
Заступник народного комісара внутрішніх справ УССР полковник Савченко".
Документ датовано 30 листопада - тої миті Вермахт знаходився біля стін Москви й Ленінграду, а Україна вже стогнала під нацистським чоботом. Здавалось би, першочергові завдання партизанів, підпільників, диверсантів, "тергруп кількістю три-п'ять осіб" полягали в ударі по комунікаціях і складах противника, а також у добуванні розвідінформації про ворога. Це був, справді, критичний момент не тільки совєтсько-германської, але всієї Другої світової війни - необхідно було хоч якось послабити тиск Збройних сил Третього Рейху на совєтськом фронті.
Проте, як бачимо, репресивні органи навіть 30 листопада 1941 року, коли доля самої Батьківщини висіла на волосині, були стурбовані винищенням "зрадників і запроданців Батьківщини".
Анітрохи не змінилася ситуація, коли стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. Крім терору до колабораціоністів, партизани й підпільники влаштовували провокації, прагнучи "посварити" населення з окупантами.
Уже згадуваний капітан Русанов восени 1943 року на допиті в німецькому полоні свідчив:
"При відступі Червоної армії місцеві партійні організації залишили найбільш витривалих комуністів для підпільної роботи. Вони повинні були проводити всіляку агітацію, сіяти невдоволення серед населення. Для цього вони здійснювали різні акції проти німців, розраховуючи на те, щоб вони викликали репресії у відповідь з боку німецького командування. Всі ці спровоковані репресії всіляко використовували для підбурювання.
...Підпільні диверсанти добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населеня.
Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється.
Щодо цього існує такий погляд: якщо населення при відступі Червоної-армії не пішло разом з нею, значить, воно було налаштоване не по-совєтському. У будь-якому разі це хисткий елемент. На нього припиняють зважати вже тоді, коли при відході за відомим наказом СТАЛІНА треба все знищувати: заводи, посіви, худобу тощо. Населення, яке залишилося, позбавляють основ існування. Подальше завдання - не дати створити йому ці основи заново. Тому на допомогу підпільним групам створюються підібрані і навчені диверсійні загони, перекинуті на цей бік. Головне завдання цих загонів - завадити налагодженню життя [...] тому вони повинні виводити з ладу виробництва, щоб залишити людей без роботи й продукції, знищувати хлібні склади, худобу, ешелони, адміністрацію, яка намагається щось організувати тощо. Одного разу СТРОКАЧ так і висловився: „Слід зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі, щоб його охопив відчай". А тоді його вже легко агітувати й кликати до лісу.
Крім вказаних (завдань - авт.), збирання відмостей про противника й каральні міри щодо тих, хто співпрацює з німцями...
Доводиться добувати харчі. Зазвичай селяни не дають їх. Тоді забирають силою.
Завдання їх (партизанів - авт.) зводиться до того, щоб здійснювати диверсії, спричинювати репресії, не давати населенню працювати, тримати всіх у постійному страху. Я гадаю, що більшість населення боїться партизанів...
Боїться, знаючи, що кожне слово, кожен вчинок, про які дізнаються партизани, тим самим стають відомими НКВД. Цим і можна пояснити страх населення...
Що таке НКВД - усім відомо".
Свідчення полоненого Русанова частково підтверджують совєтські документи.
Наприклад, на засіданні УШПР 3 квітня 1943 року в Москві Микита Хрущов заявляв: "Рейди (партизанів) дають позитивні результати і в тому сенсі, що сіють страх серед нестійких елементів - українців і росіян, які мешкають на окупованій території і хотіли б піти на змову, проте бояться розправи з боку наших загонів".
Розправи загрожували не тільки колабораціоністам, але й учасники українського націоналістичного Спротиву - членам Організації українських націоналістів (ОУН) і бійцям Української повстанської армії (УПА).
Приміром, вже згадуваний Руднєв 24 травня описав у щоденнику показовий випадок: партизани захопили 4-х націоналістів у полон. Ковпак хотів усіх розстріляти. Руднєв не погодився, і пізніше ці полонені були обміняні на полонених партизанів.
25 червня ковпаківці підійшли до ріки Горинь і хотіли її форсувати. "Проте націоналісти, близько 500 осіб, захопили Здвиждж і заявили, що переправу будувати не дадуть. Тоді Ковпак вирішив розпочати бій і знищити це село, проти чого я рішуче був проти".
Переговори не дали результатів, тому "Ковпак знову розлютився, наказав негайно задіяти артилерію і змести це село з лиця землі. Я заявив, що на це не піду...". Нарешті Руднєву з великими труднощами вдалося переконати Ковпака не знищувати село, а Ковпаку, в свою чергу, вдалося переконати націоналістів залишити село без бою.
З серпня 1943 року Руднєва вбили (ймовірно, за наказом Ковпака або навіть самим Ковпаком) у бою під Делятином. Від цього часу для Сидора Артемовича не існувало "бар'єрів" при знищенні націоналістів.
У звіті за період з 12.06 по 01.10.1943 року Ковпак писав: "Уся Станиславівська й Тернопільська область, частина Кам'янець-Подільської та Львівської областей сходжені партизанами, які залишали по собі сліди в селах, агітуючи проти здачі хліба, знищуючи і роздаючи запаси, розстрілюючи ненависних народові німецьких служак".
Те, що служаки часто вимушено йшли до поліції чи адміністрації, партизанів не цікавило. Списки дезертирів, колябораціоністів, оунівців і повстанців поставляли "народним месникам" "доброзичливці" серед місцевого населення. Ясна річ, що у партизанів не було змоги перевірити точність інформації, тому їх репресії використовувались і для зведення рахунків між сусідами, які посварилися.
Візьмемо до уваги, що Ковпак у цьому разі - не гірший приклад партизанського терору.
Як свідчив на допиті Русанов, "Підполковник ЕМЛЮТІН - колишній начальник райвідділу НКВД у Курській області. Населення Курської та Орловської областей добре знає партизанів Емлютіна. Це банда насильників, грабіжників, мародерів, яка тероризує місцевих мешканців. Сам Емлютін - садист, який живе тільки вбивствами...
ЧЕРНОВ - командир „особливої партизанської бригади". Ця бриґада була сформована в Москві із засуджених за різні злочини до ув'язнення на термін від З до 10 років. Цим злочинцям запропонували „викупити свою провину" службою в партизанських загонах. Сам Чернов раніше двічі засуджувався за бандитизм і щоразу отримував 10 років ув'язнення. Це... типовий кримінальник.
ГРАБМАК - командир другої „особливої партизанської бригади". Тип схожий на Чернова. У минулому - грабіжник... Його „бригада" в 120 осіб також була сформована із засуджених і злочинців...".
Результати здійснених партизанами репресій щодо населення та колябо-раціоністів вражають. Згідно з довідкою УШПР на ім'я Сталіна, за неповними даними, партизанські загони України, які мали зв'язок із Центром, у період з липня 1942 року до 1 квітня 1943 року винищили 63815 солдатів і офіцерів противника, "в тому числі старост, поліцаїв та інших зрадників вітчизни" - 6 672 *.
64 тисячі вбитих солдатів противника - звичайні партизанські приписки (туфта). А ось цифра шість з половиною вбитих колабораціоністів "та інших" - цілком можлива. З ними було набагато легше боротися, ніж з німцями, а загальна чисельність партизанів, підлеглих УШПР, на 1 квітня 1943 року становила 15 тис. осіб.
Проте найбільш маштабні репресії партизанів проти українського населення розгорнулися з літа 1943 року, коли почалися їх зіткнення із УПА, яка розпочинала свою діяльність.
"Піймали селянина, посадили на могилу й підірвали її"
Влітку 1943 року переважну частину території Волині контролювала УПА, і совєтські партизани робили спроби захопити "повстанські республіки" з території совєтської України, Білорусі та РСФСР. Іноді це вдавалося, іноді - ні, проте завжди їх жертвами ставало мирне населення...
Донесення керівників тилу Військових округів УПА складалися не з метою пропаганди, а для того, щоб керівництво ОУН-УПА володіло об'єктивною інформацією для успішних бойових дій. Тому описані в оглядах випадки можна вважати достовірними. Зважаючи на обсяг статті, ми можемо зацитувати лише кілька схожих повідомлень.
Серпень 1943 p.: "Костопільщина... Червоні партизани знаходяться в Цуманських та Оржевських лісах і звідти час від часу нападають на західні села Дераженського району, винятково з метою пограбування... Від червоних населення тікає так само, як і від німців...
Частина ляхів втекла за Случ Людвипільського району й там створила свій партизанський загін, як повідомляють, чисельністю 1000 осіб. Ці партизани співпрацюють з червоними, час від часу нападають і грабують мирне населення, спалюють окремі хати і без розбору вбивають пійманих людей [...]
Березовський район і тепер повністю підкорений більшовикам... Весь район спалений німцями. Люди починають будуватися в лісових хащах, багнистих і недоступних... Цей район бідний хлібом, умови життя людей жахливі. Большевики забороняють населенню цього району контактувати з сусідніми районами... Час від часу над ним пролітають німецькі літаки, які бомбардують території і стріляють з кулемета.
1. Давидгородецький район...
Більшовицьким партизанам населення активно протидіє. Однак через відсутність загрози від німців большевики чинять сваволю, а оскільки населення їм противиться, грабують і терором примушують підкорятися...
Села, розташовані на захід від Горині, повністю знаходяться під терором більшовиків (червоних партизанів) [...]
4. Висоцький район...
Другий штаб ім. Котовського знаходиться в селі Велюги... Ця група грабує населення, через що люди дуже ненавидять її, як грабіжників і п'яниць.
У деяких селах Столинського й Висоцького районів після того, як звідти пішли наші загони, большевики тероризували населення. Наприклад, у селі Бутові прив'язали людей до сідел коней і тягали по полю, приказуючи: „Це за те, що годували сікачів"".
Грудень 1943 р.: "Дераженський район... Червоні часто нападають на село Руда-Красна, Жобринь, колонії Михайлівну та Перелисянку. Вони також грабують населення... Постійна група червоних у Цуманських селах за останній час загонами в 30 чоловік здійснює напади на населення [...]
Людвипільський район...
Большевицькі банди часто нападають на села Хотинь, (не плутати з Катинню, де розстрілювали польських офіцерів, або Хатинню, яку зробили символом трагедії Білорусі - АВТ.), Бистричі, Великі Селища, Маренин, Більчаки, Устя, Поташня, Антолін і Білашівка. Вони спалюють господарства, грабують і спалюють людей (sic! - АВТ.).
Більшовицько-польські банди постійно дислокуються у селах Стара Гута, Новинив, Мачулянка, Граня, Глушків, Нова Гута та по всіх інших селах за рікою Случ, з яких нападають на наші села [...]
На 1 грудня в районі налічується 18 спалених сіл, серед яких: 7 сіл спалено німцями, 9 - поляками, а два - червоними [...]
Район Рокитно. На території діє потужна сила комуністів, які часто нападають на села, спалюють окремі господарства та вбивають людей... На села Карпилівку, Кисоричі, Дерть і Борове часто нападають комуністи з району Олевська, після чого грабують [...]
19 листопада червоні партизани захопили села Тювковичі й Білу, селян вигнали з їхніх хат і зайняли помешкання [...]
Район Дубовиця... У Карасині червоні знищили нашу (ОУН - авт.) мережу. Комуністичні банди часто нападають на села Берестя, Солець, Залужжя, Мар'янівка, Корпилівка, Рудна, Карасин, грабують населення [...]
Червона банда знову пограбувала село Мар'янівку, в селі Залужне спалили хати наших людей, 2-х осіб вбили та забрали худобу [...]
Район Володимирець. ...Большевицькі банди знаходяться поблизу села Хиночі. Крім місцевої банди, на села нападають кочові. Населення сильно пограбовано. З'являються заразні хвороби".
Жовтень-листопад 1943 p.: "Район „Дунай"... На село Карпилівку напали вночі червоні банди, пограбували, спалили та вбили при цьому 183 наших селян... Село Дерть оточили, пограбували (забрали до 300 шт. худоби). Тут піймали одного селянина, посадили на могилу й підірвали її. З листопада знову напали на с. Борове, спалили господарства, які німці не встигли, та вбили 20 селян".
...У другому томі емігрантського видання "Літопис УПА", заснованого на документах українського націоналістичного підпілля, наводиться інформація про 29 українських сіл, частково чи повністю знищених червоними партизанами тільки на Поліссі та Волині за осінь 1943 року. (Це три з існуючих на той час 23-х областей УССР: Волинська, Рівненська, Житомирська). Села розташовані переважно на територіях, які межують з Білоруссю. За той же період у тому ж регіоні, згідно з мапою у цьому томі, німці спалили 77 сіл.
Відповідь: Герои УПА
Для ілюстрації партизанських свавіль наведемо розповідь мешканки Луцька Р. Сидорчук (1924 року народження), яка під час окупації проживала на Волині, у великому селі Стара Рафалівка Рівненської области. 13 жовтня 1943 року - саме в розпал війни між бандерівцями й комуністами - село було повністю знищене червоними партизанами. Проте репресії партизанів проти населення почалися ще до розгортання УПА, коли партизани почали тероризувати людей, насильно загнаних у колабораціоністську поліцію:
"Здебільшого ж німці наше містечко оминали. Вони в Новій Рафалівці (15 кілометрів від нас) стояли.
А в лісах навколо Старої Рафалівки невдовзі активізувалися червоні партизани. Вони базувалися десь поблизу сіл Галузії і Серхів Маневицького району. Часто навідувалися до нашого містечка. Називали себе партизанами Дяді Пєті (полков-ника Бринського - авт.), а ще - петрівцями. І спочатку ми дивилися на них, як на справжніх героїв. Адже проти якої сили-силенної стали на боротьбу...
...Бандерівців... ми... не бачили до 1943 року... Тому червоні партизани були єдиним об'єктом нашої уваги і нашого захвату. Ми зустрічались з ними, разом співали пісні, допомагали їм харчами...
Добрі наші стосунки з петрівцями завершились, як тільки вони ввійшли в силу. Почалося все з того, що партизани Дяді Пєті почали „чинити суд" над сім'ями, хлопці з яких і опинилися в шуцманах. Тоді з тієї ж причини вчинили дику розправу над сім'єю Пасевичів. У ній, крім старших, було двоє дівчат, хлопці - Миколай, Дмитро й Леонід, який служив у шуцманах. Миколу врятувало те, що він пішов у той вечір з дому. Йому дали після війни за брата 10 років. А старшого Пасевича вбили відразу. Пізніше на очах у матері зґвалтували старшу доньку Лізу. І всіх постріляли. У стару Пасевичиху Палажку, тобто в матір, яка на все це повинна була дивитися, стріляли тричі.
Проте доля розпорядилася так, що Пасевичиха якось вижила і прожила ще років зо 20. Розповідала, хто все це зробив.
Так само розправилися вони з сім'єю Яновицької Марії, у якої тільки молод-ший син залишився, і з сім'єю Паламарчуків... Загалом дітей у сім'ї було семеро. Сини Іван (він пішов у шуцмани), Андрій, Георгій і доньки Надя, Клава, Юля, Віра.
Усіх Паламарчуків, крім Івана й Георгія, яких партизани не застали вдома, поставили на коліна й розстріляли. З Надією розправилися особливо жорстоко, її зґвалтували, викручували руки, катували. Клаву теж, перш ніж вбити, зґвалтували...
Водночас скоювалися й звичайні грабежі. Не даси чогось партизанам - жит-тя віддаси. У старого Лазаря (жив такий у містечку), сім'я була велика, - штани забирали. А він: „Не дам, це мені на смерть!" Вистрілив один зі злодіїв: „Ось тобі, діду, смерть". Я для себе перешила пальто покійної матері. Прийшли. „Віддай!" - кажуть. Прошу: „Воно ж одне в мене, остання одежина!" Проте марно було вмовляти. Коли таке почалося, ми змушені були ховатися від петрівців більше, ніж від фашистів. Спершу в погребі пересиджували їхні напади, а потім на пасіці, у кутку, де були зарості і кропива непролазна, батько викопав для мене схованку. Надто за мене боявся, та схованка і його врятувала.
1943-му прийшли в Стару Рафалівку бандерівці. Багато. Якийсь підрозділ УПА. Псевдо провідника було „Вірний". Ми стривожилися, бо ніхто не знав, чого від них чекати. Проте нікого, бачимо, не чіпають. Навіть у дім не заходять [...]
Потім залишили зі своїх шістнадцятьох осіб Гарнізон та й пішли кудись [...]
Якось рано-вранці розпалюю пічку, чую, ніби вистріл десь. Потім крик батьків: „Утікайте, ховайтесь на пасіці!"
А стріляють уже звідусіль. І горить уже. Ми сховалися, а Галя (сусідська донька - АВТ.) - ні. І дядька мого немає, він ще раніше пішов до хліва пасти худобу. Батько каже мені: „Визирни, може, десь тут". Я вилізла. Бачу, Галя біжить. Кошик поперед себе з кошенятами несе. Я їй: „Сюди!" А вона махає руками: „Зачекай, зараз!" Очманіла від страху. Понесла кошенят до хліву. А через деякий час звідти донісся такий жахливий крик, що не передати.
Коли все вже заспокоїлось, дізнались: це петрівці оточили Стару Рафалівку і почали „бій з бандерівцями". Бандерівців убили кілька чоловік, а містечко наше, вважай, повністю винищили. І ні в чому не винних людей вбили, не скажу навіть скільки. Галю живцем у вогонь кинули. Обгорілий труп дядька ми знайшли поблизу хліва. А на дворі й біля дому, - теж згорілих, - ще шість трупів тих, хто шукав собі, де міг, порятунку. У нашому господарстві вцілів тільки погреб. В ньому знайшли Олега (сусідську дитину - О.Ґ.). Був у новеньких, бабусею пошитих черевичках і з розпореним багнетом животиком. Мати його ховалася в іншому місці. Врятувалась. Сказали їй про сина. Прибігла, забрала. Як зараз бачу, несе в обіймах Олега, а кишки в нього з живота випали, волочаться по дорозі, плутаються у матері під ногами. Вона ж і не помічає нічого, розум від горя втратила.
Такого Стара Рафалівка за все своє існування, мабуть, не знала. А червоні зігнали всіх, хто вцілів і на очі потрапив, розгрібати насипану бандерівцями могилу (пам'ятник загиблим за незалежність – авт.). Не дозволили навіть лопати взяти. Повинні були голіруч, хай кров з-під нігтів, розгрібати, хоч зубами гризти і жменями розносити, аж доки рівним те місце не стало. Потім усіх, хто розгрібав, розстріляли... Ось така правда про Стару Рафалівку.
Залишилось від містечка село в декілька хат [...]
Петрівці знали, в якій хаті чим можна поживитися, як і те, що основні сили УПА під командуванням „Вірного" тоді її залишили, тому можна було показати свій „героїзм". Такими вони мені запам'ятались, ті петрівці: на конях, п'яні, завжди готові нещадно вбивати „ворогів і зрадників народу" і грабувати „в ім'я перемоги над фашизмом"".
Можна було б подумати, що журналіст Боярчук якось перебрехав розповідь пані Сидорчук або вона сама розповіла небувальщину. Проте факт знищення села Стара Рафалівка підтверджується іншим незалежним джерелом - донесенням політичного референта Військового округу УПА "Заграва" за жовтень 1943 року: "Большевики... Напали на Стару Рафалівку, яку спалили. Вбили 60 осіб, з них 8-х з районного активу. Вбито політичного референта Тетерю (Бугая). Погрожували смертною карою за підтримку УПА".
Оцінимо "точність" партизанського терору - спалено село, вбито 60 осіб. Серед вбитих тільки 8 (13,3 %) - члени ОУН (а притулок і господарство втрати-ли сотні людей!). Напевно, і в інших випадках знищені "поліцаї" та "націоналісти", зазначені в партизанських звітах, часто жодного стосунку до колабораціонізму чи національного Супротиву не мали.
У кінці 1943-го - першій половині 1944 року Совєти знову захопили територію Західної України. Неорганізований партизанський терор змінився відносно впорядкованими репресіями РККА-СА, НКВД-МВД і НКҐБ-МҐБ.
Після повернення з рейду на Сан і Віслу 5 вересня 1944 року 1-ша Українська партизанська дивізія імени Двічі Героя Совєтського Союзу С. А. Ковпака була направлена на боротьбу проти повстанців, ставши, фактично, суто каральним з'єднанням.
У 1944-1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" НКВД-МГБ. Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.
В інтерв'ю з автором цих рядків останній головнокомандувач УПА Василь Кук свідчив, що "провокації були найефективнішою методою боротьби проти повстанського руху".
Партизанів залучили до такої діяльності, відповідно, наджорстокий терор проти місцевого населення не був для них якоюсь новою "роботою".
На жаль, підрахунки знищених партизанами колабораціоністів, учасників ОУН-УПА і мирних мешканців просто неможливі. Немає комплексу документів, які б відображали хоча б відносно повну картину партизанського комуністичного терору в 1941-1944 pp. Імовірно, безпосередніми жертвами "народних месників" (часто й невинними) стали десятки тисяч совєтських громадян на окупованій території (якщо лише за один рік тільки загони, підпорядковані тільки УШПР, вбили мінімум 6 672 особи з місцевого населення!). Ще більше совєтських громадян стали непрямими жертвами діяльності совєтських партизанів - "антипартизанського" нацистського терору. Наведені факти відкривають маловідому й до сьогодні не переосмислену суспільством сторінку в історії совєтської репресивно-каральної системи. Навіть коли населення СССР опинилось у жахливих умовах окупації ворожим тоталітарним режимом, совєтське керівництво, замість того щоб якось полегшити долю десятків мільйонів людей, вкотре продемонструвало своїм "підлеглим", наскільки "довгі руки" в НКВД.
Для ілюстрації партизанських свавіль наведемо розповідь мешканки Луцька Р. Сидорчук (1924 року народження), яка під час окупації проживала на Волині, у великому селі Стара Рафалівка Рівненської области. 13 жовтня 1943 року - саме в розпал війни між бандерівцями й комуністами - село було повністю знищене червоними партизанами. Проте репресії партизанів проти населення почалися ще до розгортання УПА, коли партизани почали тероризувати людей, насильно загнаних у колабораціоністську поліцію:
"Здебільшого ж німці наше містечко оминали. Вони в Новій Рафалівці (15 кілометрів від нас) стояли.
А в лісах навколо Старої Рафалівки невдовзі активізувалися червоні партизани. Вони базувалися десь поблизу сіл Галузії і Серхів Маневицького району. Часто навідувалися до нашого містечка. Називали себе партизанами Дяді Пєті (полков-ника Бринського - авт.), а ще - петрівцями. І спочатку ми дивилися на них, як на справжніх героїв. Адже проти якої сили-силенної стали на боротьбу...
...Бандерівців... ми... не бачили до 1943 року... Тому червоні партизани були єдиним об'єктом нашої уваги і нашого захвату. Ми зустрічались з ними, разом співали пісні, допомагали їм харчами...
Добрі наші стосунки з петрівцями завершились, як тільки вони ввійшли в силу. Почалося все з того, що партизани Дяді Пєті почали „чинити суд" над сім'ями, хлопці з яких і опинилися в шуцманах. Тоді з тієї ж причини вчинили дику розправу над сім'єю Пасевичів. У ній, крім старших, було двоє дівчат, хлопці - Миколай, Дмитро й Леонід, який служив у шуцманах. Миколу врятувало те, що він пішов у той вечір з дому. Йому дали після війни за брата 10 років. А старшого Пасевича вбили відразу. Пізніше на очах у матері зґвалтували старшу доньку Лізу. І всіх постріляли. У стару Пасевичиху Палажку, тобто в матір, яка на все це повинна була дивитися, стріляли тричі.
Проте доля розпорядилася так, що Пасевичиха якось вижила і прожила ще років зо 20. Розповідала, хто все це зробив.
Так само розправилися вони з сім'єю Яновицької Марії, у якої тільки молод-ший син залишився, і з сім'єю Паламарчуків... Загалом дітей у сім'ї було семеро. Сини Іван (він пішов у шуцмани), Андрій, Георгій і доньки Надя, Клава, Юля, Віра.
Усіх Паламарчуків, крім Івана й Георгія, яких партизани не застали вдома, поставили на коліна й розстріляли. З Надією розправилися особливо жорстоко, її зґвалтували, викручували руки, катували. Клаву теж, перш ніж вбити, зґвалтували...
Водночас скоювалися й звичайні грабежі. Не даси чогось партизанам - жит-тя віддаси. У старого Лазаря (жив такий у містечку), сім'я була велика, - штани забирали. А він: „Не дам, це мені на смерть!" Вистрілив один зі злодіїв: „Ось тобі, діду, смерть". Я для себе перешила пальто покійної матері. Прийшли. „Віддай!" - кажуть. Прошу: „Воно ж одне в мене, остання одежина!" Проте марно було вмовляти. Коли таке почалося, ми змушені були ховатися від петрівців більше, ніж від фашистів. Спершу в погребі пересиджували їхні напади, а потім на пасіці, у кутку, де були зарості і кропива непролазна, батько викопав для мене схованку. Надто за мене боявся, та схованка і його врятувала.
1943-му прийшли в Стару Рафалівку бандерівці. Багато. Якийсь підрозділ УПА. Псевдо провідника було „Вірний". Ми стривожилися, бо ніхто не знав, чого від них чекати. Проте нікого, бачимо, не чіпають. Навіть у дім не заходять [...]
Потім залишили зі своїх шістнадцятьох осіб Гарнізон та й пішли кудись [...]
Якось рано-вранці розпалюю пічку, чую, ніби вистріл десь. Потім крик батьків: „Утікайте, ховайтесь на пасіці!"
А стріляють уже звідусіль. І горить уже. Ми сховалися, а Галя (сусідська донька - АВТ.) - ні. І дядька мого немає, він ще раніше пішов до хліва пасти худобу. Батько каже мені: „Визирни, може, десь тут". Я вилізла. Бачу, Галя біжить. Кошик поперед себе з кошенятами несе. Я їй: „Сюди!" А вона махає руками: „Зачекай, зараз!" Очманіла від страху. Понесла кошенят до хліву. А через деякий час звідти донісся такий жахливий крик, що не передати.
Коли все вже заспокоїлось, дізнались: це петрівці оточили Стару Рафалівку і почали „бій з бандерівцями". Бандерівців убили кілька чоловік, а містечко наше, вважай, повністю винищили. І ні в чому не винних людей вбили, не скажу навіть скільки. Галю живцем у вогонь кинули. Обгорілий труп дядька ми знайшли поблизу хліва. А на дворі й біля дому, - теж згорілих, - ще шість трупів тих, хто шукав собі, де міг, порятунку. У нашому господарстві вцілів тільки погреб. В ньому знайшли Олега (сусідську дитину - О.Ґ.). Був у новеньких, бабусею пошитих черевичках і з розпореним багнетом животиком. Мати його ховалася в іншому місці. Врятувалась. Сказали їй про сина. Прибігла, забрала. Як зараз бачу, несе в обіймах Олега, а кишки в нього з живота випали, волочаться по дорозі, плутаються у матері під ногами. Вона ж і не помічає нічого, розум від горя втратила.
Такого Стара Рафалівка за все своє існування, мабуть, не знала. А червоні зігнали всіх, хто вцілів і на очі потрапив, розгрібати насипану бандерівцями могилу (пам'ятник загиблим за незалежність – авт.). Не дозволили навіть лопати взяти. Повинні були голіруч, хай кров з-під нігтів, розгрібати, хоч зубами гризти і жменями розносити, аж доки рівним те місце не стало. Потім усіх, хто розгрібав, розстріляли... Ось така правда про Стару Рафалівку.
Залишилось від містечка село в декілька хат [...]
Петрівці знали, в якій хаті чим можна поживитися, як і те, що основні сили УПА під командуванням „Вірного" тоді її залишили, тому можна було показати свій „героїзм". Такими вони мені запам'ятались, ті петрівці: на конях, п'яні, завжди готові нещадно вбивати „ворогів і зрадників народу" і грабувати „в ім'я перемоги над фашизмом"".
Можна було б подумати, що журналіст Боярчук якось перебрехав розповідь пані Сидорчук або вона сама розповіла небувальщину. Проте факт знищення села Стара Рафалівка підтверджується іншим незалежним джерелом - донесенням політичного референта Військового округу УПА "Заграва" за жовтень 1943 року: "Большевики... Напали на Стару Рафалівку, яку спалили. Вбили 60 осіб, з них 8-х з районного активу. Вбито політичного референта Тетерю (Бугая). Погрожували смертною карою за підтримку УПА".
Оцінимо "точність" партизанського терору - спалено село, вбито 60 осіб. Серед вбитих тільки 8 (13,3 %) - члени ОУН (а притулок і господарство втрати-ли сотні людей!). Напевно, і в інших випадках знищені "поліцаї" та "націоналісти", зазначені в партизанських звітах, часто жодного стосунку до колабораціонізму чи національного Супротиву не мали.
У кінці 1943-го - першій половині 1944 року Совєти знову захопили територію Західної України. Неорганізований партизанський терор змінився відносно впорядкованими репресіями РККА-СА, НКВД-МВД і НКҐБ-МҐБ.
Після повернення з рейду на Сан і Віслу 5 вересня 1944 року 1-ша Українська партизанська дивізія імени Двічі Героя Совєтського Союзу С. А. Ковпака була направлена на боротьбу проти повстанців, ставши, фактично, суто каральним з'єднанням.
У 1944-1950 pp., зокрема з ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" НКВД-МГБ. Ці загони діяли під видом партизанів УПА, провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і/або вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців.
В інтерв'ю з автором цих рядків останній головнокомандувач УПА Василь Кук свідчив, що "провокації були найефективнішою методою боротьби проти повстанського руху".
Партизанів залучили до такої діяльності, відповідно, наджорстокий терор проти місцевого населення не був для них якоюсь новою "роботою".
На жаль, підрахунки знищених партизанами колабораціоністів, учасників ОУН-УПА і мирних мешканців просто неможливі. Немає комплексу документів, які б відображали хоча б відносно повну картину партизанського комуністичного терору в 1941-1944 pp. Імовірно, безпосередніми жертвами "народних месників" (часто й невинними) стали десятки тисяч совєтських громадян на окупованій території (якщо лише за один рік тільки загони, підпорядковані тільки УШПР, вбили мінімум 6 672 особи з місцевого населення!). Ще більше совєтських громадян стали непрямими жертвами діяльності совєтських партизанів - "антипартизанського" нацистського терору. Наведені факти відкривають маловідому й до сьогодні не переосмислену суспільством сторінку в історії совєтської репресивно-каральної системи. Навіть коли населення СССР опинилось у жахливих умовах окупації ворожим тоталітарним режимом, совєтське керівництво, замість того щоб якось полегшити долю десятків мільйонів людей, вкотре продемонструвало своїм "підлеглим", наскільки "довгі руки" в НКВД.
bsv
Странник
Сейм Польши признал «Волынскую резню» геноцидом
Сейм Польши принял постановление, в котором официально признал «Волынскую резню» геноцидом поляков, сообщает польское издание «Wiadomosci».
В постановлении говорится, что в июне этого года будет 66 годовщина начала проведения Организацией Украинских Националистов и Украинской Повстанческой Армией так называемых «антипольских акций» - массовых убийств с признаками этнической чистки и геноцида.
«Сейм Республики Польша преклоняется перед убитыми соотечественникам и польскими гражданами других национальностей, а также членами Армии Крайовой, Кресовой Самообороны и Крестьянских Батальонов, которые подняли ожесточенную борьбу с целью защиты польского гражданского населения, и призывает помнить об украинских гражданских жертвах», - сказано в постановлении. Депутаты также выразили «особое признание и благодарность тем украинцам, которые часто с риском для собственной жизни помогали своим польским соседям и спасали их».
Напомним, что «Волынская резня» - массовое уничтожение этнического польского гражданского населения (преимущественно женщин детей и стариков) на территории Генерального округа Волынь-Подолье – началась в 1943 году. В ней принимали участие части ОУН и УПА, а также значительная часть местного этнически украинского населения. Своего пика события достигли летом 1943 года, когда 11 июля 1943 были одновременно атакованы более 150 населенных пунктов. Кроме этнических поляков уничтожались также члены смешанных польско-украинских семей, политические оппоненты ОУН(б), бежавшие советские военнопленные и окруженцы, а так же любой «нелояльный элемент» в ряде случаев вместе с семьями.
Сейм Польши принял постановление, в котором официально признал «Волынскую резню» геноцидом поляков, сообщает польское издание «Wiadomosci».
В постановлении говорится, что в июне этого года будет 66 годовщина начала проведения Организацией Украинских Националистов и Украинской Повстанческой Армией так называемых «антипольских акций» - массовых убийств с признаками этнической чистки и геноцида.
«Сейм Республики Польша преклоняется перед убитыми соотечественникам и польскими гражданами других национальностей, а также членами Армии Крайовой, Кресовой Самообороны и Крестьянских Батальонов, которые подняли ожесточенную борьбу с целью защиты польского гражданского населения, и призывает помнить об украинских гражданских жертвах», - сказано в постановлении. Депутаты также выразили «особое признание и благодарность тем украинцам, которые часто с риском для собственной жизни помогали своим польским соседям и спасали их».
Напомним, что «Волынская резня» - массовое уничтожение этнического польского гражданского населения (преимущественно женщин детей и стариков) на территории Генерального округа Волынь-Подолье – началась в 1943 году. В ней принимали участие части ОУН и УПА, а также значительная часть местного этнически украинского населения. Своего пика события достигли летом 1943 года, когда 11 июля 1943 были одновременно атакованы более 150 населенных пунктов. Кроме этнических поляков уничтожались также члены смешанных польско-украинских семей, политические оппоненты ОУН(б), бежавшие советские военнопленные и окруженцы, а так же любой «нелояльный элемент» в ряде случаев вместе с семьями.
You must be registered for see links
Відповідь: Re: Герои УПА
Про німців - брехня. А щодо Ковпака - то не варто порівнювати добровольчі підпільні загони, які складалися переважно з мирного населення що жили виключно за рахунок допомоги населення та грабунку порожих ешелонів з організованою, засланою величезною державою армадою і нею ледь не в усьому підтримуваною, яка складалися у перевежній більшості з агентури НКВС та солдатів ЧА.
iskander
New Member
Re: Відповідь: Re: Герои УПА
Также его миссия в уничтожении предателей и пособников оккупантов, стреляющих в спины законной, регулярной армии. Кто такие эти предатели - мы все знаем. Герои дивизии СС "Нахтигаль". И кто настоящие герои - тоже понятно. Наши забытые предки, которые ценой жизни защитили Родину.
Даже, если и так, в чем есть большое сомнение, т.к. отряды Ковпака состояли в основном из, действительно, народа. Ну так что в этом не правильного? Что ошибочного в поддержке государством своего народа, который борется с захватчиками? В том его и миссия. Помогать народу.
Также его миссия в уничтожении предателей и пособников оккупантов, стреляющих в спины законной, регулярной армии. Кто такие эти предатели - мы все знаем. Герои дивизии СС "Нахтигаль". И кто настоящие герои - тоже понятно. Наши забытые предки, которые ценой жизни защитили Родину.
Відповідь: Re: Відповідь: Re: Герои УПА
"Підпільні диверсанти добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населеня.
Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється."
Прочитайте уважно статтю - там багато цікавого.
P.S. Вся проблема партизанського руху за часів 2СВ в тому, що він був незаконним і злочинним з точки зору конвенцій ведення війни. Йому надали правового статусу лише в 49му. В часи ж 2СВ застосуваня (в тому числі створення, засилання, підтримка, координація) таких рухів воюючою стороною було злочином. І всі дії окупаційної влади проти мирного населення спричинені діяльністю партизанських загонів - були цілком правомірними. І відповідальність за такі дії має нести сторона, що створила та підтримувала партизанів, а також самі партизани, що спричинили своїми діями таку реакцію властей. Але ж, дотримуватися законів мають лише переможені, тому Кейтель - злочинець, а Ковпак - герой...
P.P.S. Це не камінь в огород партизанського руху як такого, це просто погляд на речі не з точки зору "судилища" переможців над переможеними, а з точки зору реальної правової ситуації.
Що поганого? А хочаб ось це:
"Підпільні диверсанти добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населеня.
Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється."
Прочитайте уважно статтю - там багато цікавого.
Тут ви, мабуть під "зрадниками" мали на увазі загородзагони НКВС? Вони цілком підходять під ваш опис.
Нахтігаль вже став "дивізією СС"? Рісофільські "історики" прогресують... Скоро "дивізіі СС Нахтігаль" передадуть функції управління концтаборами та "масовими репресіями", а може ще й Катинь на них спишуть... на німців свого часу не вдалося, то тепер "бандерлогам" присудять...
P.S. Вся проблема партизанського руху за часів 2СВ в тому, що він був незаконним і злочинним з точки зору конвенцій ведення війни. Йому надали правового статусу лише в 49му. В часи ж 2СВ застосуваня (в тому числі створення, засилання, підтримка, координація) таких рухів воюючою стороною було злочином. І всі дії окупаційної влади проти мирного населення спричинені діяльністю партизанських загонів - були цілком правомірними. І відповідальність за такі дії має нести сторона, що створила та підтримувала партизанів, а також самі партизани, що спричинили своїми діями таку реакцію властей. Але ж, дотримуватися законів мають лише переможені, тому Кейтель - злочинець, а Ковпак - герой...
P.P.S. Це не камінь в огород партизанського руху як такого, це просто погляд на речі не з точки зору "судилища" переможців над переможеними, а з точки зору реальної правової ситуації.
Останнє редагування:
mosad
קוֹמְמִיּוּת
Re: Відповідь: Re: Відповідь: Re: Герои УПА
Вы сами хоть понимаете что пишете. Хорошо хоть наши оставшиеся ветераны навряд ли могут пользыватся компьютером.
То есть вы хотите сказать , что до 1949 года партизанить нельзя было. Это было противозаконно. Так под суд их всех!
Вы сами хоть понимаете что пишете. Хорошо хоть наши оставшиеся ветераны навряд ли могут пользыватся компьютером.