Відповідь: Україна на початку ХХ сторічча.
2. далі:
2. далі:
На початку січня 1919 р. генерал Греків знову виїхав до Одеси, цього
разу — для переговорів із французьким командуванням. За дорученням
Директорії генерал прагнув домогтися від представників Антанти полі-
тичної та матеріальної допомоги. Однак французи дуже неохоче йшли на
переговори з українськими представниками, оскільки небезпідставно вва-
жали Директорію досить «червоною». Зокрема, лише задля початку пе-
реговорів представники Антанти вимагали виключити з Директорії затя-
того соціаліста В.Винниченка, а також С.Петлюру.
Обидва українських діячі, діставши відповідну інформацію від Греко-
ва, почали підозрювати генерала у змові з французами. До компрометації
генерала доклали рук і більшовики, які напередодні відкриття Трудового
конгресу у Києві поширили листівку, де наводився текст «Договору» з
представниками Антанти, який начебто уклав Греків в Одесі. Трудовий
конгрес мав бути найвищим законодавчим органом УНР, на нього мали
з’їхатися делегати з усієї України, й саме тому більшовики прагнули мак-
симально використати цю подію у своїй політичній грі.
Текст «Договору» згодом передрукував у своїй книзі В.Винниченко.
Опублікований він і в радянських виданнях, зокрема, у 1-ій книзі 1-го
тому збірника документів «Гражданская война на Украине»:
«1) Директория Украинской республики образует коалиционное пра-
вительство, каковому и передает все свои права.
2) Украинская республика входит на федеративных началах в состав
возрождающейся единой и неделимой России.
3) Украинская республика обязуется всеми силами бороться с боль-
шевиками, распространившимися в границах Республики.
4) Украинская республика предоставляет в распоряжение специально
образуемого штаба все войска для наступательных действий против боль-
шевиков Великороссии.
[...]
7) Оперативный штаб образуется в составе нижеследующих представи-
телей: 1 представителя союзного командования — генерала д’Ансельма,
1 представителя Добровольческой армии — генерала Гришина-Алмазова и
1 представителя польских легионеров — Дзеваницкого.
8) В вышеозначенный штаб входит представитель украинских респуб-
ликанских войск начальник штаба генерал Матвеев.
9) В местах, занятых республиканскими войсками, допускаются бес-
препятственные формирования отрядов Добровольческой армии.
10) Все заложники и воевавшие в рядах Добровольческой армии офи-
церы, юнкера, кадеты и др. немедленно освобождаются с правом беспре-
пятственного проезда, куда они пожелают.
11) Осадный корпус атамана Яниева, блокирующий Одессу, отодвига-
ет свои ряды до линии ст. Раздельная Юго-Западной железной дороги.
12) Украинская республика принимает энергичные меры недопуще-
ния созыва Трудового конгресса.
13) Украинская республика обязуется не допускать возникновения на
ее территории Советов рабочих, солдат и крестьян.
14) Союзное командование берет на себя обязательство допущения
представителей Украинской республики на мировой конгресс.
15) Союзное командование будет всемерно поддерживать Украинскую
руспублику в ее борьбе с большевиками, снабжая ее боевыми припасами.
Вышеозначенный договор должен быть контрассигнован Директорией
Украинской республики в десятидневный срок. [...]» 39.
Автори-упорядники збірника знайшли «Договор» у фондах Централь-
ного державного архіву Радянської Армії (Москва), зазначивши, що збері-
гається він у вигляді незавіреної копії. Виходить, що оригінал документу
не зберігся. Тобто «Договор», крім надрукованих прізвищ під ним, не має
ані підписів, ані печаток. Додамо, що його начебто було укладено в Одесі
15 січня, а київські більшовики, як випливає з дати появи листівок, дізна-
лися про нього вже наступного дня.
З цього приводу сам Олександр Петрович на одному з допитів свідчив:
«В статье Винниченко правильно указано, что я по указанию его и Пет-
люры вел переговоры с французами в Одессе, выпрашивая у них оружие
и боеприпасы. Но договора ни тайного, ни открытого, как с французским
командованием, так и с белыми, я не заключал. Действительно, когда мы
вели переговоры с французами, то они и, в частности, полковник Фрай-
денберг, потребовали удаления из Директории Винниченка. «Выгнать как
собак», было их выражение, что мы передали Винниченко. Поэтому, ког-
да переговоры ни к чему не привели, как Петлюра, так и Винниченко,
считали меня виновником этого» 40.
Версію про можливу фальсифікацію «Договору» по суті підтвердили
й відомі радянські мемуаристи, зокрема колишній командуючий Украї-
нським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко: «Нашій одеській розвідці
пощастило здобути й доставити товаришам у Київ текст відомого догово-
ру, ніби підписаного в Одесі генералами Грековим та Матвієвим, з одного
боку, й представниками Антанти, з другого боку. Кияни розповсюджува-
ли цей текст договору в особливій літучці напередодні відкриття Трудо-
вого конгресу. Загальним тоном, підписами, окремими пунктами договір
цей здавався нам надто сумнівний. У кращому разі це був поганий пере-
каз дійсно складеної угоди» 41.
Своїм зізнанням Антонов-Овсієнко практично зняв всі звинувачення
на адресу Грекова. Проте, Петлюра та Винниченко, схоже, повірили
більшовицькій листівці, бо Греків у їхніх очах був царським генералом, а
більшовики — майже такими ж, як і керівники Директорії, соціалістами.
Хоча спочатку ані Петлюра, ані хто інший відверто не висловлювався щодо
авторства цього «Договору». Директорія навіть визнала листівку більшо-
виків фальсифікацією, однак у її членів-соціалістів закралася підозра щодо
змови генерала з Антантою.
27 січня 1919 р., у перший день роботи Трудового конгресу, військо-
вий міністр генерал Греків виголосив промову, в якій зобразив досить
незадовільну військову ситуацію в Україні. У вельми непривабливих то-
нах Олександром Петровичем було висвітлено результати революційної
діяльності Директорії у війську та в країні в цілому. Червона армія вела
нестримний наступ, і генерал зазначив: «Якщо ми не утримаємо Київ, то
ми не утримаємо і свою державу, і ніхто з нами не буде більше рахува-
тись» 42. Обурення соціалістів не знало меж, а С.Петлюра викликав після
виступу О.Грекова і заявив, що той виголосив промову не як військовий
міністр, а як керівник держави 43.
Але більше за всіх був невдоволений Грековим В.Винниченко, який зго-
дом писав: «Розуміється, цей «договір» для всякого хоч трошки політично-
грамотного чоловіка був просто смішним абсурдом. Яка б «контрреволю-
ційна» не була би Директорія, вона не могла би заключити такого
самоубивчого договору. І Директорія, натурально, з обуренням і зневагою
одкинула цей наклеп. Але тепер, в більшому світлі виявляється справжня
фізіономія отаманських діячів, коли уважніше придивитись до підписів,
які стоять на цьому договорі з українського боку (ген. Греків і ген. Матвіїв),
коли пригадати все непевне, підозріле поводження Грекова в Києві, його
чудну, майже провокаційну отвертість на Трудовому Конгресі щодо на-
шого військового стану, його залякування силами большевиків, коли про-
слідкувати всю його дальшу контрреволюційну й єдинонеделимівську
діяльність; коли далі мати на увазі, що генерал Матвіїв був цілком вираз-
ний руський чорносотенець і виявив себе згодом явним денікінцем; коли
все це взяти на увагу, то являється питання: а чи не було, справді, такого
(тільки таємного навіть від українців) договору між цими представника-
ми української влади й французсько-руськими генералами?» 44.
Отже, перекручуючи факти, В.Винниченко на емоціях побудував своє
припущення про те, що таємний «Договір» міг таки існувати. Це твер-
дження згодом було розтиражоване у багатьох виданнях. Таким чином,
унаслідок неприязні соціалістів Петлюри та Винниченка до генерала Гре-
кова та через вміло складену провокаційну більшовицьку листівку теза
про кабальний договір і досі «гуляє» по багатьох сучасних підручниках з
історії України.
Поведінкою генерала Грекова були невдоволені й інші українські полі-
тичні діячі-соціалісти. Зокрема, Ісаак Мазепа писав: «Велике занепокоє-
ння серед членів Конгресу викликав своїм виступом міністр військових
справ Греків. Він почав з інформацій про свою подорож до Одеси. Про-
мовець стояв за порозуміння з Антантою і своїми інформаціями переко-
нував членів Конгресу, що поза союзом з Антантою для України нема
іншого виходу. Про становище на фронті Греків заявив, що большевики
вже в Семипілках під Києвом. Чому? Тому, що наші вояки не можуть ус-
тояти проти російських регулярних відділів. Ми вдягаємо, казав він, лю-
дей, даємо їм гроші, харчі, але вони воювати не хотять. Тільки Січові
Стрільці тримаються на фронті, але цих сил замало.
