Відповідь: Україна на початку ХХ сторічча.
6. далі:
6. далі:
Виправдання Шварцбарда мало негативні наслідки для українців, оскільки тавро погромника і антисеміта було намертво припасовано до Петлюри, а з ним - і до всіх українців. Закордонна делегація УСДРП у меморандумі до Виконкому Соцінтерну від 15 лютого 1928 р. (за підписами І. Мазепи і П. Феденка) відзначала, що вбивство Петлюри спричинилося до погіршення відносин між українською і єврейською людністю в Україні, що в своїх інтересах "використала цей факт російська влада на Україні, яка в своїй політиці керується правилом: розділяй й пануй"1357.
Про те, як сприйняли вирок процесу в Україні, промовисто свідчить запис у щоденнику С. Єфремова від 28 жовтня 1927 р.: "Тільки і розмов по місту, що про присуд над Шварцбардом. Обурення страшне, особливо поміж молоддю, що приймає вирок судовий за національну образу. Зростає юдофобство. Мабуть, найбільший ворог жидівський не міг би вигадати для них нічого гіршого, як те, що зроблено процесом Шварцбарда. "Увесь світ закупили", "купили приговор" - це звичайні фрази, які почуєш всюди. Багато говорять про помсту. От перший наслідок нетямущого суду й безтактного присуду, що мав претензію вирішити те, чого не знає й не розуміє"1358.
Постає питання: чому так трапилось? Як могло дійти до такої пародії на суд, який виправдав злочин? Яким чином процес міг перетворитися на пародію процесу?
Тепер є досить доказів того, що у Паризького процесу були свої "драматурги" з ОГПУ СРСР та ГПУ УСРР, які значною мірою доклали рук, щоб він засудив "петлюрівський рух" і виправдав С. Шварцбарда.
Визначальний вплив на хід і вирок процесу мало те, що Франція була вірним союзником CРСР. Відповідні чинники Парижа очей не спускали з ходу процесу і допомогли Москві вжити всіх належних засобів, щоб спрямувати процес у русло процесу проти погромів і Петлюри як головного винуватця за них.
Про обізнаність московських чинників з ходом процесу свідчить лист члена колегії Народного комісаріату іноземних справ СРСР, уповноваженого цього комісаріату в Україні О. Шліхтера до генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича. Лист став наслідком розгляду 21 січня 1927 р. на політбюро ЦК КП(б) України питання "Про процес Шварцбарда". Документ, що на десятиліття був надійно захований, тепер зберігається в ЦДАГО України у Києві і вперше опублікований Ю. Шаповалом у книзі "Людина і система". В листі викладено директиви щодо ведення процесу, надання захисту відповідних документів, направлення потрібних свідків, застороги не допустити до свідчення небажаних свідків тощо. З цього документа напрошується висновок: давати директиви на кшталт наведених вище могли лише ті, хто відчував у собі сили контролювати і впливати на хід подій.
З архівних матеріалів тепер відомо, що більшовики через своє посольство в Парижі надали всі належні матеріальні засоби, щоб Паризький процес пішов у потрібному їм напрямку. За спеціальним рішенням політбюро ЦК КП(б)У від 18 лютого 1927 р. на відрядження в Париж на процес відомого партійного діяча М. Попова було виділено чималу суму - 2400 карбованців1359.
Мети досягнуто: факт виправдання Шварцбарда упродовж багатьох десятиліть був і залишається досі для антиукраїнських сил головним аргументом для поширення у масовій свідомості шаблонних уявлень про Петлюру як погромника і про його відповідальність за єврейські погроми в Україні.
Насправді ж слідство і обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів причетності Петлюри до погромів. Жоден факт не підтвердив найменших антисемітських нахилів Петлюри, не вказав на його будь-яку причетність до антиєврейських погромів. Тому не можна погодитися з висновком О. Войцехівського, що "слідство, яке тривало понад 16 місяців, повністю підтвердило заяву Шварцбарда" про те, що він скоїв вбивство як акт помсти за вчинені Петлюрою єврейські погроми в Україні в 1917-1920 рр.1360
В. Михальчук у своїй розвідці про процес Шварцбарда доводить, що і слідство, і обвинувачення відзначали боротьбу С. Петлюри з погромами всіма можливими засобами. На підтвердження він наводить "Акт обвинувачення", у якому, зокрема, говорилось: "Ніколи не було встановлено, щоб Петлюра організував або навіть сприймав з байдужістю колективні вбивства, порушення законів людської совісті та цивілізації. Причину їх, здебільшого, треба шукати в страшній анархії, яка панувала в різних частинах колишньої Російської імперії і особливо на Україні… З другого боку, самий принцип відповідальності, зрештою, в цім випадку цілком теоретичної, яка падала на Петлюру, треба рішуче відкинути на вид тої надзвичайної енергії, яку він розвинув проти погромів, тих широких, благородних і глибоко гуманітарних концепцій, які він ретельно поширював серед свого війська, тих мудрих заходів, які він умів робити в найтяжчих обставинах, того безперервного напруження зусиль, які він робив для осягнення цієї мети"1361. Важливо те, що в акті обвинувачення правдиво подано визвольну боротьбу в Україні, викладено деталі підготовки вбивства і зроблено аналіз його мотивів.
Непричетність Петлюри до погромів доводив у промові на процесі також Генеральний Адвокат п. Рейно. Він, зокрема, говорив: "Петлюра ніколи не був ворогом євреїв. Ніколи він не був погромником. Він не був антисемітом. Коли розглядати уважно його діяльність, кидається у вічі його глибоке бажання оберегти єврейський народ в Україні… Важко собі сьогодні уявити щось більше і досконаліше в політиці і в соціальних проблемах (від того, що робив Петлюра). Важко собі уявити людину з більшою прихильністю до поляків і до євреїв від прихильності Петлюри до них… З неймовірною чіткістю Петлюра виступав проти погромів, санкціонуючи їх суворими карами. Шляхетними словами він закликав до братньої згоди між євреями і українцями… "1362
Важливими аргументами на користь Петлюри є те, що проти обвинувачень його в погромах виступали французькі генерали Табуї і Фрейденберг (в листах до О. Шульгина), капітан генштабу Байс (в листі з Марокко на ім'я слідчого), лейтенант Левитсон (у зізнанні перед слідчим суддею в Тунісі), інженер Бодрі (на попередньому слідстві і в суді)1363.
Перекладання відповідальності за білогвардійські та більшовицькі погроми євреїв на Петлюру стало одним із найзручніших методів підриву української державності. Збереглося чимало свідчень, що пропаганда оцінок щодо "погромницького" характеру діяльності Петлюри і українського національно-визвольного руху взагалі була розпочата ще задовго до вбивства. Ще на початку 20-х років синонім погромника зайняв чи не найголовніше місце в очорнюванні постаті Петлюри.
Неперевершеними антипетлюрівськими "шедеврами" стали публікації Б. Козельського, М. Кольцова, З. Островського та ін. Б. Козельський, зокрема, пише: "Єдина галузь, де петлюрівське військо мало змогу показати себе за весь час існування - це єврейські погроми. Петлюрівська кіннота набула величезного досвіду щодо розтрушування пір'я з містечкових перин, а піше військо з не меншим завзяттям пороло животи вагітним жінкам та виймало старим очі… Після якогось, скажімо, чотиригодинного проскурівського чи бердичівського погромів на вулицях знедолених міст валялися тисячі по-мистецьки покалічених трупів. Такі погроми проваджено за старанно розробленим планом, організованим порядком, навіть без основних принципів розгортання бою… З усіх петлюрівських звірств і злочинів не було паскуднішої й безглуздішої речі, як єврейські погроми. Разом із тим, ніщо так не скомпрометувало петлюрівщину, ніщо не поклало на неї такого ганебного тавра, ніщо так не розкладало її загонів, як хвиля, яку вона організувала, найжорстокішої різанини мирного єврейського населення"1364.
Комуністична історіографія активно продовжувала справу перекладання відповідальності за погроми на "петлюрівщину" і після вбивства Петлюри. Ще до початку процесу у Москві було видано спеціальний альбом З. Островського "Еврейские погромы. 1918-1921", в якому вина за погроми повністю покладається на уряд УНР і С. Петлюру. Автор вважає, що "бандитизм так пишно розцвів під крилом "петлюрівщини", яка озброювала, постачала й інструктувала його, підтримуючи найтісніший зв'язок з усіма розбійницькими отаманами і батьками. З усього сказаного виходить з безумовною ясністю, що діячі української контрреволюції на чолі з самою "Директорією" є відповідальними авторами, першопричиною нечуваних звірств, об'єктом яких було все населення України"1365.
Тема погромництва була центральною в протипетлюрівських виданнях радянської історіографії. Її суть зводилася до того, що "замість шляхетної, інтелектуальної, саможертовної, високоталановитої особи ми мали якесь потворне, антилюдське, оперетково-шароварне, з великим сікачем за халявою, розбійно-відлюдькувате бридке створіння… Добряче попрацювала московсько-кагебістська імперія, списавши всі свої гріхи на світлу постать Симона Петлюри", - пише П. Мовчан у післямові до збірника вибраних творів С. Петлюри1366.
