Відповідь: Merime
ПОЛІТЕКОНОМІЯ ЖИВОПИСУ
Сучасне мистецтво і маніпуляції з ним протягом ось уже ста років є найбільшою аферою в історії. Картини, скульптури, інсталяції будуть зібрані разом і займуть почесне місце в грандіозному музеї людської дурості поряд з астрологією та демократичними цінностями.
Відколи накопичення витворів мистецтва стало засобом вкладення капіталу, суспільство зіткнулося з проблемою порівняння їхньої вартості, адже до оцінки різних витворів мистецтва мусять бути застосовані різні критерії.
Будь-яка природна ситуація є унікальною, але унікальною в ній є випадковість, а визначальною — повторюваність, за умови, що ця природна ситуація не сприймається естетично, як мистецтво.
У витворі мистецтва унікальність є атрибутом. Витвір є мистецтвом, коли він сутнісно інший по відношенню до попередніх. Його повторення вже не є мистецтвом.
фактично обертається еквівалент — експертна оцінка, де з розвитком процесу первісне свавілля замінюється системою, ієрархією, тому експертна оцінка вимагає постійного розширення поля діяльності — нових витворів, Така система стосунків потребує зняття унікальності, як не унікальна купюра, наближення властивостей потоку мистецтва до грошового потоку, а по-друге, простору для трактування. Ось уже вісімдесят років мистецтво відповідає цим потребам.
Будь—яке сполучення форм і кольорів може зродити будь—яку кількість асоціацій, бути трактоване незліченною кількістю способів. Чим менше зроджувані асоціації детерміновані сенсом, включеністю мови витвору в асоціативний потік життя, чим менше асоціації "законні" (за Гессе), тим більше витвір мистецтва відповідає потребам "експертної оцінки", потребам продажу. Тому так довго живопис є абстрактний як кількість. Як природа випадковий, як природа неунікальний.
Малєвич та Кандинський були завершенням розвитку тієї тенденції в мистецтві, що здомінувала у XIX столітті, її крайнім вираженням. Тому їхні картини мають право висіти в музеях, де експозиція зазвичай відповідає потребам систематизації.
Фотографія вирішила більшість тих завдань, що їх постійно мало вирішувати мистецтво, а мистецтво фотографії вирішило їх ще більше. Сьогодні має сенс тільки той живопис, де концентрація художнього змісту на квадратному сантиметрі полотна не терпить випадковості, де твориться нова істина і де втручання випадковості дисонує, як брехня (попередня сутність і попередня істина — завжди брехня). Таке мало кому по зубах, одиноке, в сенсі істинності, несе у собі ту величезну неприємність, що не потребує експертної оцінки.
І це вірно, навіть стосовно технічного боку справи. Ми з такою цікавістю досліджуємо технічний бік творчості, бо хочемо ще і ще раз мати підтвердження передчуття, що не існує данності і тривалої визначеності, і все може бути створене зі всього.
Сьогодні мистецтво таке, що пов'язані з ним події, розумування навколо нього є цікавішими за нього. Воно не є букетом життя, як перше, воно пов'язане з життям, як етикетка з пляшкою вина. Вино випите, колекціонування етикеток може являти певну цікавість для знавця етикеток, не для цінителя вина
Вже Далі робив себе як торговельну марку. Всі його витвори зроблені не для безпосереднього споглядання, а так, щоб найзручніше сприйматися в репродукціях. Позаяк в живописі вже неможливо було витворити нічого значного, потрібно було надати значущості власному життю. Не витвори, а особистість художника — є справжньою цінністю, а картини — це сувеніри по ньому. Життя і зовнішність мали бути ексцентричними. Якщо для величі не було жодних підстав крім бажання бути великим, то це бажання і належало обігрувати. Для того, щоб бажання не вгадувалось, його потрібно винести на вивіску. Тоді будуть шукати не його, а його підтекст.
Гала — необхідний елемент конструкції. Вона мала відповідати середземноморському архетипу (Беатріче, Дульсінея, Елоїза). Без неї не було б необхідної інтриги.
Далі переписав заповіт і велів поховати себе не поряд з Гала, а в театрі, бо вважав, що пожежа занадто сильно пошкодила антураж.
Крім репродукцій та анекдотів, для посмертної підтримки бренду, було необхідне місце поклоніння. Ймовірно первісно це мав би бути замок Гала, але після пожежі це стало неможливим.
Що ж потрібно? Коли входиш до собору Св. Віта в Празі, потрапляєш у зовсім інший Світ, просторіший, світліший, більш повний, ніж той, де ти у себе, де ти знаєш все, як буденно знаєш географію трамвайних зупинок, де ти є хазяїном, майстром. Ти заходиш до собору і знов почуваєш себе учнем, маленьким хлопчиком в незнаній майстерні великого Майстра.
ПОЛІТЕКОНОМІЯ ЖИВОПИСУ
Сучасне мистецтво і маніпуляції з ним протягом ось уже ста років є найбільшою аферою в історії. Картини, скульптури, інсталяції будуть зібрані разом і займуть почесне місце в грандіозному музеї людської дурості поряд з астрологією та демократичними цінностями.
Відколи накопичення витворів мистецтва стало засобом вкладення капіталу, суспільство зіткнулося з проблемою порівняння їхньої вартості, адже до оцінки різних витворів мистецтва мусять бути застосовані різні критерії.
Будь-яка природна ситуація є унікальною, але унікальною в ній є випадковість, а визначальною — повторюваність, за умови, що ця природна ситуація не сприймається естетично, як мистецтво.
У витворі мистецтва унікальність є атрибутом. Витвір є мистецтвом, коли він сутнісно інший по відношенню до попередніх. Його повторення вже не є мистецтвом.
фактично обертається еквівалент — експертна оцінка, де з розвитком процесу первісне свавілля замінюється системою, ієрархією, тому експертна оцінка вимагає постійного розширення поля діяльності — нових витворів, Така система стосунків потребує зняття унікальності, як не унікальна купюра, наближення властивостей потоку мистецтва до грошового потоку, а по-друге, простору для трактування. Ось уже вісімдесят років мистецтво відповідає цим потребам.
Будь—яке сполучення форм і кольорів може зродити будь—яку кількість асоціацій, бути трактоване незліченною кількістю способів. Чим менше зроджувані асоціації детерміновані сенсом, включеністю мови витвору в асоціативний потік життя, чим менше асоціації "законні" (за Гессе), тим більше витвір мистецтва відповідає потребам "експертної оцінки", потребам продажу. Тому так довго живопис є абстрактний як кількість. Як природа випадковий, як природа неунікальний.
Малєвич та Кандинський були завершенням розвитку тієї тенденції в мистецтві, що здомінувала у XIX столітті, її крайнім вираженням. Тому їхні картини мають право висіти в музеях, де експозиція зазвичай відповідає потребам систематизації.
Фотографія вирішила більшість тих завдань, що їх постійно мало вирішувати мистецтво, а мистецтво фотографії вирішило їх ще більше. Сьогодні має сенс тільки той живопис, де концентрація художнього змісту на квадратному сантиметрі полотна не терпить випадковості, де твориться нова істина і де втручання випадковості дисонує, як брехня (попередня сутність і попередня істина — завжди брехня). Таке мало кому по зубах, одиноке, в сенсі істинності, несе у собі ту величезну неприємність, що не потребує експертної оцінки.
І це вірно, навіть стосовно технічного боку справи. Ми з такою цікавістю досліджуємо технічний бік творчості, бо хочемо ще і ще раз мати підтвердження передчуття, що не існує данності і тривалої визначеності, і все може бути створене зі всього.
Сьогодні мистецтво таке, що пов'язані з ним події, розумування навколо нього є цікавішими за нього. Воно не є букетом життя, як перше, воно пов'язане з життям, як етикетка з пляшкою вина. Вино випите, колекціонування етикеток може являти певну цікавість для знавця етикеток, не для цінителя вина
Вже Далі робив себе як торговельну марку. Всі його витвори зроблені не для безпосереднього споглядання, а так, щоб найзручніше сприйматися в репродукціях. Позаяк в живописі вже неможливо було витворити нічого значного, потрібно було надати значущості власному життю. Не витвори, а особистість художника — є справжньою цінністю, а картини — це сувеніри по ньому. Життя і зовнішність мали бути ексцентричними. Якщо для величі не було жодних підстав крім бажання бути великим, то це бажання і належало обігрувати. Для того, щоб бажання не вгадувалось, його потрібно винести на вивіску. Тоді будуть шукати не його, а його підтекст.
Гала — необхідний елемент конструкції. Вона мала відповідати середземноморському архетипу (Беатріче, Дульсінея, Елоїза). Без неї не було б необхідної інтриги.
Далі переписав заповіт і велів поховати себе не поряд з Гала, а в театрі, бо вважав, що пожежа занадто сильно пошкодила антураж.
Крім репродукцій та анекдотів, для посмертної підтримки бренду, було необхідне місце поклоніння. Ймовірно первісно це мав би бути замок Гала, але після пожежі це стало неможливим.
Що ж потрібно? Коли входиш до собору Св. Віта в Празі, потрапляєш у зовсім інший Світ, просторіший, світліший, більш повний, ніж той, де ти у себе, де ти знаєш все, як буденно знаєш географію трамвайних зупинок, де ти є хазяїном, майстром. Ти заходиш до собору і знов почуваєш себе учнем, маленьким хлопчиком в незнаній майстерні великого Майстра.
