Історія держав

[mangust]

Киевская Русь 862—1242
Русские княжества XII—XVI вв.:
• Новгородская республика 1136—1478
• Владимирское княжество 1157—1363
• Княжество Литовское и Русское 1236—1569
• Московское княжество 1263—1547
Царство Русское 1547—1721
Российская империя 1721—1917
• Российская республика 1917
• Советская Россия 1917—1922
• Альтернативные образования 1917—1924
Советский Союз 1922—1991
Российская Федерация с 1991

А якім боком Росія до Київської Русі? Сучасні російські землі (окрім Новгородщини) ніколи до КР не входили.

 

[hed1n.ru]

Термин «Киевская Русь» появляется впервые в исторических исследованиях в XVIII—XIX веке.

 

[Фокс Малдер]

Відповідь: Re: Історія держав

Браво!!!

Но открою вам страшную тайну… в Древнем Риме римляне себя не считали итальянцами…. Хотя считается что изначально название Италия применялось только к той части территории, которую теперь занимает современная провинция Калабрия. Также и в Украине… только и того что московское княжество взяло старое названия Руси, что могло кого-то сбить с толку… Украина же это изначально названия территории большей части Киевской области, и близлежащих районов…. Вывод делайте сами… не в названии суть… и не кАзаки а кОзаки....

Наскільки я зрозумів, то той добродій говорив не про українських козаків, а про тих, хто тоді мешкав на території сучасної Росії - донське, яіцьке, теркське козацтво. А вони себе називали саме "казаками". Щодо національності - він також правий, до росіян вони тоді себе аж ніяк не відносили. Їх "залучили" до "рускіх" лише за "совка".

 

[Фокс Малдер]

Відповідь: Re: Історія держав

Пылып Орлык, ваще говорил о казаках следующее:

Любил туркофф...

До чого тут турки? В цитаті від Пилипа Орлика йдеться про хана, тобто про Кримську державу, а не про Туреччину (правителем якої був султан). Можна заперечити, що, мовляв, кримчаки були васалами турецького султана. Були, але як то кажуть "васал мого васала - не мій васал". Воювали з ними козаки? Без заперечень. Але ж кримські хани (дінастії Гіреїв) досить часто були і союзниками козаків, як то за часів Хмельницького (який називав кримського хана своїм братом) чи Виговського (в його битві під Конотопом).

 

[МАХ]

Меня интересует один вопрос… hed1n.ru вы навели названия территории России которые были… но мне интересует лишь один период с 1236—1569 … как как называли? Княжество Литовское и Русское??? Откуда такие данные… потому как знаю на все 100% что впервые московское княжество было переименовано как русское царство в 16 ст. … а до этого Княжество Московское (1246—1389) и Великое княжество Московское (1389—1547)…

 

[Фокс Малдер]

Відповідь: Re: Відповідь: Історія держав

это ж кто кроме поляков да вашей братии так их называет?
может вы из нации сумчатых? Вы же сумчанин. Теперь так буду вас величать.

Кстати, статью Костомарова я уже приводил.
Но вашей братии версия про московитов настолько нравится, что на абсурдность вы закрываете глаза.
P.S. приведите хоть один документ "московитов", где они сами себя так велечают?

Звичайно, вони себе так не назвуть, і документи вже давно "підрехтовані". А ось іноземці - будь ласка. Вони ж гворять і про контраст між країною козаків (сучасна Україна) та країною московитів. Зокрема, про це йдеться в спогадах
писаря делегації Антіохійського патріарха Макарія III Павла Алепського:

На початку червня 1654 року кордони України (висловлюючись тогочасною мовою, «країни козаків» або ж «землі русів чи то русинів») перетнула, перепливши ріку Дністер, вельми незвичайна делегація, що складалася переважно з духовних осіб високого рангу. Очолював її сам Антиохійський патріарх Макарій — один з найповажніших ієрархів тогочасної всесвітньої православної церкви; а серед людей, які супроводжували патріарха, був і його син, секретар і помічник Павло, прозваний Алепським або Халебським (Халеб — місто в Сірії, тоді — арабській провінції могутньої Османської імперії; в європейській транскрипції це місто йменувалося тоді Алеппо). То була ще зовсім молода людина, приблизно 25 чи 26 років, проте, зауважимо, вже у сані архідиякона. Павло (по арабськи його звали Булосаль-Халабі) був людиною допитливою, з непідробною цікавістістю та інтересом знайомився з життям східноєвропейських країн, які відвідувала делегація (до прибуття в Україну патріарх, Павло та члени цієї православної місії відвідали Грецію та Молдову, а далі їхній шлях був до Москви), і до того ж ретельно занотовував усі свої враження, все побачене та почуте. Саме ці подорожні нотатки Павла Алепського (писалися вони на сирійському діалекті арабської мови) й стали згодом цінним джерелом з історії України, Росії, почасти Польщі та інших держав Східної Європи, важливою пам’яткою культурних зв’язків арабів зі слов’янськими країнами, зокрема — з «країною козаків». Про цей твір у нас і піде далі мова.

Спочатку коротко про завдання, які були поставлені перед цією представницькою православною місією. Справа в тому, що антиохійські патріархи (зокрема, і Макарій, і один з його попередників — Іоакім IV, ще у XVI столітті), опинившись у вельми нелегкій політико-релігійній ситуації внаслідок загального погіршення стану християнськї меншості в Османській імперії, прагнули до зміцнення контактів — і дипломатичних, і духовних — із вищими ієрархами східнослов’янського православ’я, сподіваючись знайти саме там необхідну моральну, а то й політичну підтримку. Якраз це завдання і виконував патріарх Макарій того переломного для України 1648 року. І все ж таки, незважаючи на православну спорідненість членів його делегації зі слов’янськими братами по вірі, варто мати на увазі, що перед нами — представники далекого східного світу (арабського, почасти турецького) зі своїми, нерідко достатньо далекими від українських, уявленнями про суспільне життя (і, водночас, нотатки Павла Алепського просто підкупають читача дивовижною щирістю, навіть наївністю!). У цьому полягає різниця між твором Павла та працями про Україну європейських письменників-мандрівників тієї доби, приміром, Гійома де Боплана.

1648 рік — це той час, коли на всю Європу, на весь світ гриміло ім’я славетного гетьмана Зіновія Богдана Хмельницького. Тож не дивно, що і Макарія, і його сина насамперед цікавило одне просте питання: що ж він за людина, цей гетьман? Які його плани та наміри, у чому конкретно полягає суть його політики? Зустріч із Хмельницьким відбулася 21 червня 1648 року в місті Богуславі; про той образ Богдана, які постає зі сторінок «Нотаток» Павла Алепського, мова трохи далі, а зараз коротко про те, що найбільше вразило допитливого сирійського архідиякона по прибуттю в Україну.

Шлях до Наддніпрянської України у наших гостей пролягав через міста Рашків, Дмитрашівка, М’ясківка, Жабокрич, Соболівка, Умань, Лисянка, Богуслав, Кагарлик (далеко не всі з них легко буде зараз ідентифікувати на географічній мапі). І всюди мандрівників вражало одне спостережння: «Будь-яке місто або містечко у землі козаків має силу-силенну мешканців, а особливо маленьких дітей. У кожному місті дуже багато дітей, і всі вміють читати, навіть сироти (вдів та сиріт у цій країні дуже багато, їхніх чоловіків і батьків було вбито у безперервних війнах)». І далі в іншому місті: «По всій землі русів, тобто козаків, ми помітили одну пречудову рису, що викликала наш подив: усі вони, за винятком дуже небагатьох, навіть більшість їхніх дружин та доньок, уміють читати і знають порядок служб та церковні наспіви... Кількість освічених, письменних людей особливо збільшилась із часу появи Хміля (так Павло Алепський постійно іменує у своїх нотатках знаменитого гетьмана. — І. С. ), — дай Бог йому довге життя! — який звільнив ці країни та позбавив ці мільйони незліченних православних від ярма ворогів віри, клятих ляхів».

Отже, розповідь так чи інакше повертається знову ж таки до постаті вождя українського визвольного руху. Для розмови про незвичайну особистість гетьмана Павло знаходить піднесені, натхненні слова: «Цей Хміль є мужем похилих років. Проте вдосталь наділений дарами щастя: нехитрий, спокійний, мовчазний, не цурається людей; всіма справами займається особисто, поміркований у їжі, питті та одязі... Кожен, хто побачить його, здивується та й скаже: «Оце ж і є він, той Хміль, котрого слава та ім’я розійшлися по всьому світові!». Як нам оповідали, у землі французькій складали задля хвали йому поеми та оди про походи його, про війни з ворогами віри та завоювання. Хай його зовнішність непоказна, проте, з ним Бог, а це — річ велика... Який контраст, Хміль, поміж твоїм славним ім’ям та діяннями й твоїм зовнішнім виглядом! Воістину, Бог перебуває з тобою, він, хто поставив тебе, щоб звільнити свій обраний народ від рабства, як в давнину Мойсей звільнив ізраїльтян від ярма фараонового». Дуже цікаво, що майже такі ж самі біблійні порівняння використовував у своїх відозвах до народу і сам Хмельницький!

Кожен вдумливий дослідник доби Хмельниччини рано чи пізно задає собі винятково важливе для розуміння сутності суспільних процесів тих років запитання: а чому, власне, основні конфлікти історії України першої половини ХVII століття набували яскраво вираженого релігійного забарвлення? Саме твір Павла Алепського багато в чому допомагає вченим у пошуках відповіді на це запитання. Прокльони автора на адресу «ворогів віри, проклятих ляхів» спричинені цілком зрозумілим почуттям гніву та обурення політикою правлячих кіл тогочасної Речі Посполитої, які, за висловом сирійського мандрівника, «все збільшували своє тиранство», ба більше — «сорок років тому дійшли до того, що зруйнували всі церкви козаків та припинили у них священство, довели свою безбожність й тиранство до такої міри, що спалили мітрополіта землі козаків разом з одинадцятьма його єпіскопами та священниками» (зауважимо, втім, що твердження про таку жахливу страту не обгрунтовуються надійними історичними джерелами). Проте важливим є ось що: під «невірними» («чужої віри людьми») арабський гість дуже часто має на увазі багатих представників польської та полонізованої шляхти (саме багатих!), ясно демонструючи тим самим реальну соціальну природу нібито релігійних конфліктів.

Ще один момент. Звертає на себе увагу, що Павло Алепський розглядає в своєму творі Україну як окрему, цілком самодостатню «землю» (країну, державу), чітко відокремлюючи її від держави «московської». І це при тому, що й він, і його батько, патріарх Макарій в цілому були прихильними до московської церкви, до всієї системи політико-церковного устрою, підтримуваної урядом царя Олексія Михайловича. І тим не менше «країна козаків» та «Московія» для нашого мандрівника — то багато в чому зовсім різні речі. Зрозуміло, що це не зовсім, м’яко кажучи, поєднується з пізнішою «теорією возз’єднання», ретельно створюваною царсько-імперською, а згодом — і прокомуністичною історіографією.

Із неприхованим захопленням пише Павло Алепський про звитягу й самовідданість українських козаків, особливо виділяючи славетну перемогу війська гетьмана Сагайдачного під Хотином (1621 рік): «Султан Осман з’явився більш ніж з 700 000 вояків (перебільшення автора! — І. С. ), щоб відвоювати у ляхів фортецю Хотин, котра знаходиться поблизу Молдавії... Тоді ляхи змирилися перед козаками й просили їх, обіцяючи щедру винагороду, надати їм допомогу та врятувати їх від султана. Козаки охоче стали воювати з ним, бо вони є дуже сильними в битвах, і примусили його піти назад із невеликою кількістю людей, як це добре відомо. Врешті решт військо умертвило його».

Отже, підсумовуючи, можна сказати, що православний архідиякон із Сирії Павло Алепський, незважаючи на те, що актуальні політичні (а почасти й історичні) події він викладав, траплялося, не зовсім точно, був щирим другом нашої землі, полюбив її, хоча і перебував тут не дуже довго («Я бачив благословенну країну!» — зізнавався Павло). Його подорожні нонатки, безперечно, ще знайдуть свого вдячного читача.

You must be registered for see links

Коли ж делегація залишила Московію, то Павло написав:

«Дякую Тобі Боже, що ми знову у Країні Козаків. Два роки, що ми прожили в Московії, наші уста були замкнені на колодку, наш розум у в’язниці. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трішечки вільним. Ми там забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком слідкували московити».

 

[Фокс Малдер]

Відповідь: Re: Відповідь: Історія держав

Невже "росіянами"? :razz:

Ви знаєте, було б весело, коли б не було так сумно. В мене також це викликало посмішку, поки не подивився історичні ролики, створені не так давно в Росії (їх ще крутили по Інтеру, це по суті популярно викладена історія Карамзіна, озвучував Шевчук). Так коли мова йшла про Святослава Хороброго (!), то його називали "русским князем", а дружинників "россиянами". Ну як не повестися на таку пропаганду? :lol:

 

[МАХ]

Московщина
Після декількох навал на Східну Європу частина татаро-монгольських племен оселилася не теренах понад річкою Москва. Так виникла Московська держава, яка була зліпком багатьох, не зовсім цивілізованих племен, серед яких переважали татаро-монголи та фіни. Змішавшись між собою, вони і створили російський народ, феномен, який і досі не може збагнути не тільки цивілізований світ, а й самі росіяни. Недарма видатний російський філософ Бєрдяєв ще в 19 ст. стверджував : « Умом Россию не понять, чувством не изведать».
З перших днів свого існування Московщина жила завоюваннями і так поширювала свою територію. Спочатку до Московщини були приєднані народи півночі та сходу сучасної Російської федерації. Згодом імперія просунулась на південь, почала завойовувати держави і народи Середньої Азії, а далі на Кавказ. Найбільш ласим шматком для Московщини завжди була Україна, особливо після підписання гетьманом Богданом Хмельницьким Переяславської угоди…

Юрій Борець «Незборимі Русичі-Українці» 2000р.

hed1n.ru не думаю що це можна сприймати якось всерйоз...чому ж подібну маячню, тільки в протилежний бік, ви видаєте за правду… чесно кажучи мені байдуже до Росії хоч угро-фіни, хоч москалі, хоч китайці… це їхня справа… тільки ось Україну до сучасної Росії приписувати не варто… ми не маємо нічого спільного з російським народом уже 769 років….

Чтобы иметь хоть какое-то логическое понимания, вовсе не нужно читать книги столетней давности… нужно взять только факты… а факты таковы, что Киевская Русь просуществовала до 1132 года! Не до Монголо-татарского нашествия! А до смерти князя Мстислава Владимировича… после чего начался распад Руси! на ряд самостоятельных княжеств: Черниговское княжество, Владимиро-Суздальское княжество, Галицко-Волынское княжество, Новгородская земля, Рязанское княжество, Полоцкое княжество и другие. Между княжествами видеться борьба за Киев и за власть… В то время появляется два центра… это Владимиро-Суздальское княжество в Северо-восточной Руси и Галицко-Волынское в Южной Руси… Неопровержимым фактом остается то что в 1169 году Киев был ограблен и разрушен войском владимиро-суздальского княжества, во главе с князем Андреем Боголюбским! И самое интересное что Россия считает своей историей после развала Руси Великое княжество Владимирское (1157—1389), а Украина опирается на историю с участием и Галицко-Волынским княжеством…Да Киевская Русь просуществовало до 1240 года, но считаю что главные события, которые разделили Русь произошли в 1132 году… И почему вы считаете что Владимиро-суздальское княжество (Руси Великое княжество Владимирское (1157—1389)) имеет больше права называется правонаследницей Всея Руси, чем то же Галицко-Волынское княжество которое хотя бы не воевало против княжеств своего государства не и нападала на столицу Руси…
Далее не будем долго говорить о монголо-татарском иго, поскольку все и так все знают… а вот вскоре ( там столько всего произошло)Великое княжество Владимирское, было переименовано в Княжество Московское ставшее ядром современного Российского государства…
И существовало два государства, Княжество Московское и Галицко-Волынское княжество… но спустя столетий в 1399 году Галицко-волынское княжество прекращает свое существование и оккупируется поляками… Княжество Московское просуществовало до 1389.. но и того что было просто переименовано в Великое княжество Московское… а в 1547 году Иван IV Грозный решил установить свой контроль над землями когда-то существовавшей Киевской Руси, частью которой было и Московское княжество… от и переименовал свое государство в Царство Русское (хотя в документах и далее Московское княжество называли «Московским государством», «Московским царством»), еще и провозгласил себя царишкой Всея Руси…
«Идея собрания всех русских земель в едином государстве, в том числе относившихся к Великому княжеству Литовскому и, впоследствии, к Речи Посполитой, прослеживалась на протяжении всего существования Русского царства и унаследовалась Российской империей.»
Но не нужно же забывать! Что прошло несколько сотен лет, Руси уже не было, она была утрачена в первую очередь из-за предыдущих правителей (Богольбским) земли которую то и делали что переименовывали (Русского царства) … сначала спалили Киев, развалили Русь, а потом опомнились, давай восстановим Русь… А то что русский народ был разный они думали…
Русские княжества объединялись во время своего вознесения за счет таких факторов : общая династия Рюриковичей, одинаковая форма политического правления во всех княжеств, одинаковые права, одна и та же церковь и религия, один литературный язык, это просто нивелировало разность людей из разных частей Киевской Руси в культуре, в быте, разность разговорного языка … Но когда произошел раскол, были просто уничтожены все те факторы на которых держалась Великая Русь! Поэтому в скорее начали проявляться те отличия, начали формироваться другие народы… и после 400 лет развала Руси Грозному стукнуло что-то объединить… и самое интересное не народы которые за эти годы стали очень разными, а просто установить контроль над землями Руси, одной из главных задач, прорваться к Балтийскому морю, для чего нужно было захватить Княжество литовское, земли которого когда-то принадлежали Великой Руси…
Ну и как мне называть Московское княжество, которое возомнило из себя Всею Русь? Зачем же было переименовывать свое княжество в название когда-то существовавшего государства? Если существовало еще много княжеств которые не в меньшей мери могли бы считаться наследниками Руси… поэтому Московия… она и в Афри… она и на многих европейских картах того периода Московия…

 

[KOCTa]

Відповідь: Re: Історія держав

Меня интересует один вопрос… hed1n.ru вы навели названия территории России которые были… но мне интересует лишь один период с 1236—1569 … как как называли? Княжество Литовское и Русское??? Откуда такие данные… потому как знаю на все 100% что впервые московское княжество было переименовано как русское царство в 16 ст. … а до этого Княжество Московское (1246—1389) и Великое княжество Московское (1389—1547)…

А там до купи все позмішано, щоб мало не здавалось ( велики, як ніяк ), дивись роки існування, вони паралельни:

Русские княжества XII—XVI вв.:
• Новгородская республика 1136—1478
• Владимирское княжество 1157—1363
• Княжество Литовское и Русское 1236—1569
• Московское княжество 1263—1547

Цікаво, що Новгородців саме Московське князівство і знищило. А Літовько-Польське об'єднання ніяким чином, крім того що воно розпалося, а згодом, майже всі землі опинились під Москвою, до Московії немає.
І ще якось зовсім не згадується факт існування Московського князівства у складі Золотої Орди. А це період вдвічі більший ніж час існування СРСР. А всі подальші історичні події, якраз і показують хто став "правопріємником" Орди. От тільки задля зручності привласнили більш європейську назву. А то б було Велика Московська Орда.

 

[Vlad_S]

Re: Відповідь: Історія держав

Що ще раз підтверджує скандинавське,а не слов'янське походження росіян.

Выходит, что наличие английских слов в украинском языке говорит об англосаксонском происхождении украинцев, а заодно и о римском происхождении самих англосаксов