Герои УПА

Ви вважаєте войнів УПА героями?


  • Кількість людей, що взяли участь в опитувані
    366

m0rp4

Забанен
Вот ИМЕННО!!! Никто национальную дискриминацию не проводил, просто заходили козаки в хутор, и спрашивали у крепостных, кто их гнобил... А там дело не хитрое, как в мультике "я веревочку кручу, я веревочку верчу- крепкую пеньковую, на башку дубовую". Или другой вариант - сами крепостные при появлении козаков на горизонте быстренько этих самых панов и их свиту (которая, о ужас, состояла из евреев) по березах гирляндами на веревочках... чтоб не сбегли.
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Re: Герои УПА

Феномен бандерофобии в русском сознании

Немецкие власти начинают массовый террор против ОУН, идут расстрелы и повешения украинских националистов. ОУН не остается в долгу и начинает вооруженные действия против вермахта, войск СС и других оккупационных сил Германии.

В концлагере Аушвиц (Освенцим) фашисты уничтожают двух родных братьев Бандеры. Немецкие военные архивы (прежде всего, архив в городе Кёбленц) хранят множество рапортов офицеров вермахта, гестапо и СС о нападении на вверенные им части “украинских националистических банд”. Интересно, что подобные ярлыки по адресу УПА встречаются и в советских документах. Удивительное единодушие…

В 1944 г., когда немецкие войска покидают Украину, Степана Бандеру освобождают, поскольку Германия утратила интерес к Украине, и лидер ОУН уже не представляет для рейха опасности. Теперь Бандера уже не проблема Гитлера, он — проблема Сталина.

Перед освобождением немецкая сторона предложила лидеру ОУН подписать соглашение о перемирии и сотрудничестве УПА с Германией, обещая взамен оружие и амуницию для украинских повстанцев. Это не были переговоры равноправных сторон. Германии противостоял бесправный узник концлагеря, с которым можно было сделать все, что угодно. Для Бандеры это были переговоры с “петлей на шее”. Однако узник отказался от сотрудничества с Германией. Так что на фоне сотрудничества Сталина с Гитлером “сотрудничество” с Гитлером Бандеры выглядит совсем иначе.

Что же касается “зверств”, то на войне, к сожалению, это явление распространенное. Кстати, жертвами зверств НКВД и советского государства стали многие жители Западной Украины, более 1 млн. человек. Это сотни тысяч расстрелянных, замученных в концлагерях ГУЛАГа, погибших в сибирской ссылке. Но вот об этих зверствах советская пропаганда всегда умалчивала.Тут есть еще один вопрос. УПА была партизанской армией, которая действовала в Западной Украине с 1942-го по 1954 год, а отдельные отряды до середины 60-х. Любая партизанская армия критически зависит от поддержки местного населения. Ни одна такая армия не сможет существовать среди ненавидящих ее местных жителей. А тот, кто творит зверства, очень быстро становится объектом ненависти. Значит, что-то тут у коммунистических пропагандистов не сходится. Впрочем, зверства и преступления против западных украинцев были, и об этом рассказывают некоторые интересные советские документы. Вот, например, такой.

“Совершенно секретно.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа 15 февраля 1949 г.
№ 4/00134
Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.
Докладная записка
о фактах грубого нарушения советской законности
в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.

Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.

Например:

1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ “Крылатым”, дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они “выдавали органам МГБ украинских людей”.

На основании полученных таким провокационным путем “материалов” они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.

2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.

3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.

Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные “операционные комбинации” и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.


Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить “признательные показания” от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих “признательных показаний”, а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.

Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.

Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.

Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: “Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют”. Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский”.

Интересно, сколько подобных акций МГБ было списано на “зверства” “бандеровцев”? Советский военный прокурор утверждает, что это были далеко не единичные случаи. Это была хорошо организованная массовая кампания террора под видом “бандитов” националистического подполья. Между прочим, подобная тактика не являлась изобретением названного периода. Сохранилось письмо В.И. Ленина, датированное началом 20-х годов (уже неоднократно цитировавшееся в прессе), где он рекомендует красным войскам на плечах отступавших белогвардейских отрядов ворваться в Эстонию, перевешать как можно больше офицеров, попов, чиновников, полицейских, а потом все это на белых и списать. Так что все происходило в русле старой большевистской традиции: провокации, ложь, клевета.

Если у кого-то еще остаются сомнения, на чьей совести львиная доля зверств в Западной Украине, то вот еще один документ.

"Совершенно секретно.

Наркому внутренних дел СССР Л. Берии. 26.07.1945 г. №8/156451.Сообщение
об организации и результатах работы специальных групп
для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины.

Часть бандитов УПА, которые явились с повинной, используют сначала как отдельных агентов-боевиков, а позднее в боевых группах особого назначения, названных нами специальными группами.

В тех случаях, когда агент-боевик, который влился в банду или в подполье ОУН, не имел возможности физического уничтожения или захвата руководителя-главаря, его заданием была компрометация главаря банды или местного подполья для усиления и активизации разложения банды или местной организации ОУН.

Комплектование спецгрупп при оперативных группах НКВД УССР проводилось по принципу подбора агентов-боевиков, которые были проверены на исполнении заданий ликвидации оуновского бандитизма (в том числе убийств населения, которое сочувствовало ОУН-УПА).

В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-ковпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.

По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.

В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ (Служба безопасности ОУН. — Авт.).

В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую “свиту” вымышленного бандитского руководителя.По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них — 1783 человека.

Нарком внутренних дел УССР — Рясный”.

Хочется обратить внимание читателя на выделенную мной фразу наркома, где он говорит о том, что своих агентов они проверяли на убийствах населения, сочувствовавшего ОУН-УПА. Заметьте, не сотрудничавшего, не помогавшего, а всего лишь сочувствовавшего ОУН-УПА. А если учесть, что сочувствовали в Западной Украине очень многие, подавляющее большинство, то и убивать можно было всех без разбору. Что и делалось. И послания отдельных военных прокуроров, которые пытались как-то ограничить этот беспредел, ничего изменить не могли.

Ну а жертвы многочисленных экзекуций НКВД-МГБ, как всегда, списывались на “зверства” “бандеровцев”. А потом подключался мощный аппарат агитпропа и легенды о массовых “зверствах” ОУН-УПА распространялись от Житомира до Курильских островов. Советским людям лгали постоянно, организованно и профессионально.И почему-то даже те люди, которые считают себя демократами, антикоммунистами и антисталинистами, продолжают транслировать еще сталинского закваса пропаганду о “бандитах” ОУН-УПА. А между тем “бандитами” были все, кто сопротивлялся большевистскому террору.

От отравленных боевыми газами тамбовских крестьян, доведенных до отчаяния коммунистическими грабежами и насилиями и восставших под предводительством Антонова, до узбекских дехкан, которые ну никак не хотели принимать красные порядки. Эти, считающие себя демократами люди, почему-то не дают себе труда подумать: мог ли режим, уничтожавший собственный народ, вести себя лучше в Западной Украине? И что должны были делать западные украинцы: покорно, как бараны на бойню, идти в сталинские ГУЛАГи? А они вот взялись за оружие и стояли насмерть. И потому — “бандиты”.

Понятно, почему так люто ненавидят ветеранов ОУН-УПА коммунисты. Они ведь мало где получали такой серьезный отпор. Партийный актив чувствовал себя в Западной Украине уж очень неуютно. И пережитый ими страх до сих пор делает их самыми рьяными носителями соответствующих догм агитпропа, в первую очередь жуткого образа “бандеровца”, который должен вызывать страх, ненависть и отвращение на физиологическом уровне. Этот более чем сомнительный в своей основе образ очень активно и, увы, успешно используется антиукраинской пропагандой как своего рода “страшилка” для этнических русских в Российской Федерации и Украине и для определенной части украинцев востока и юга. Это облегчается тем, что в названых регионах толкование истории украинского национально-освободительного движения отдано на откуп антигосударственным силам разной направленности, в первую очередь, коммунистам.

В их толковании, как и в большинстве российских публикаций (практически во всех), “бандеровцы” предстают как мастера самых изощренных пыток (хотя, в действительности, именно они часто были жертвами таковых), как носители зверских инстинктов, специалисты по разным издевательствам над русскими, евреями и поляками. Два последних этноса вряд ли вызывают искреннее сочувствие пропагандистов, но обязательно называются для придания “зверствам” большей универсальности.
________________________
 

mangust

патріот
Відповідь: Герои УПА

"Жоден повстанський рух ніколи б не розвинувся до такого потужного рівня як УПА без підтримки населення. Партизан – це людина, яка ніде не працює і грошей не заробляє. Таку людину необхідно утримувати, адже вона не продукує нічого крім своєї боротьби.

Підраховано, що для утримання одного партизана потрібна робота близько 10 людей. Українська повстанська армія існувала тільки завдяки народу, який поділяв її ідеї – адже в лавах цієї армії воювали його сини і дочки.

Така соціальна база – місцеве населення – була найпотужнішим чинником у протистоянні між УПА та каральними органами, що ніколи не мали народної підтримки. Саме для того, щоб підірвати цю соціальну базу, вибити землю з-під ніг повстанців, і здійснювалися масові провокації під виглядом УПА – передусім убивства місцевого населення.

Причому, як правило, у дуже жорстокий спосіб – зарубували, вішали, скидали в криниці. Демонстративні страти людей по всій Західній Україні, що їх чинили переодягнені бандити НКВС, були розраховані на те, що населення припише ці злочини УПА і врешті-решт перестане її підтримувати".

Історик нагадує, що такі спецгрупи чекісти почали застосовувати ще під час громадянської війни в Центральній і Південній Україні – для боротьби проти селянських повстанських загонів, що діяли там до середини 20-х років.

Але як могли люди, етнічно чужі українській культурі, правдоподібно маскуватися, не викликаючи підозри в населення? За словами В’ятровича, учасники спецгруп відбували спеціальну підготовку – вивчали побут, мову, діалекти, здобували навички виживання в умовах місцевого ландшафту.

Крім того, членами цих псевдо-повстанських загонів нерідко бували й колишні вояки УПА, перевербовані після захоплення в полон, тобто люди морально зламані. Саме такі становили головну цінність спецгруп.

"Вони мали завербованих місцевих. У групі було кілька росіян, а розмовляв місцевий. Актор один, а решта мовчать", – пояснює Євген Сверстюк, волиняк з походження, колишній політв’язень і знаний філософ. "Та все ж у випадках жорстокого катування люди здогадувались: наші б цього не зробили".

Проте який був сенс нав’язувати думку про жорстокість УПА, якщо народ все одно не повірить?...

"Ще й як повірить!" – гірко заперечує Сверстюк. – "Якщо постійно нав’язувати певну думку і забороняти будь-яку іншу. Навіть найабсурдніша версія буде прийнята, якщо вона невпинно й цілеспрямовано підкріплюється терором".

Прес-конференція СБУ мала тоді сенсаційний резонанс у пресі. Але звідки, здавалося б, йому взятися, якщо для більшості ці факти нібито й не таємниця? Однак, як говорить Сверстюк, можна просто знати правду, а можна знати її на рівні документу, і це речі різної вартості. Правду про голодомор знали – але "відсутність доказів" дозволяла комуністам все заперечувати.

Щодо спецзагонів, то поки що офіційних документів небагато. Але існують усні свідчення людей, які бачили все на власні очі або чули від рідних та знайомих. Ось що побачив колишній радянський солдат, 82-річний Михтодь Волинець:

"Це було наприкінці лютого чи на початку березня 1945 року, в Бібрецькому районі Львівської області… Заводять нас у хату. На ліжку мертва напівроздягнена жінка, залита кров'ю. У колисці дитина з сокирою в голові – зарубана сокирою, і так у голові сокира й стирчить.

І ще дівчинку років семи витягують з-під ліжка – чимось важким розбита голова. Якийсь капітан пояснює: "Вот это вчера бандеровцы убили за то, что ее муж ушел в ряды Советской Армии защищать Родину". Я перепитую голову сільської ради: "У вас що, тільки один пішов в армію?" – "Та де, – каже, – у нас їх щось за тридцять ". Мені зразу в голові питання: "Що ж це таке, нікого не вбили, тільки цю жінку і її діток – і вбили так страшно?

І я зрозумів, хто насправді їх убив. Інакше що тут робить цей майор у спецвідрядженні – вчора прилетів, сьогодні вже тікає, звідки тут напоготові кореспонденти й фотографи з Києва, Львова, Москви?".

Журналіст газети "Волинь Нова" Петро Боярчук, відомий дослідник національно-визвольного руху, ще в дитячі роки репресований і висланий з родиною до Сибіру "за націоналізм", може багато розповісти про спецзагони НКВС. У своєму житті йому не раз доводилося мати справу з фактами їхніх злочинів, спілкуватися зі свідками та жертвами.

У кінці 80-тих років до редакції його газети надійшов лист від жінки із Сумської області приблизно такого змісту: "Нас із подругою, молодих лікарів, після війни направили на роботу на Волинь; я працювала в Ковелі, а подруга – в Маневицькому районі. Раптом прийшла звістка, що в селі Вишнівка мою подругу вбили бандерівці. Поясніть, як могли бандерівці вбити медичну сестру".

Боярчук поніс цього листа у відділення КДБ і попросив місцевого начальника Власюка перевірити цю інформацію. З’ясувалося, що дівчину насправді застрілив дільничний інспектор НКВС, оскільки вона чинила опір при зґвалтуванні. Але на загал і особливо на Східну Україну поширено чутку, що вбили її бандерівці.

Боярчук пригадує й інший випадок: у райвідділ КДБ зайшов чоловік з претензією: мовляв, "ті були в стрибках (винищувальні батальйони), ті в загонах по "ББ" (боротьбі з бандитизмом), і всі вони тепер вважаються ветеранами, учасниками війни і мають відповідні пільги. А чого ж я нічого не маю?".

Його питають: "А де ж ви були?" Чоловік відповідає: "В групі!". Працівники КДБ переглянули свої списки, але прізвища його там не виявили. Тоді він їм детально описав, скільки людей було в групі, в якому селі і в якій хаті вона базувалася. Лише на запитання "А що ж ви робили?" він, знітившись, відмовився відповідати.

Петро Боярчук та Андрій Криштальський – обоє з містечка Горохів на Волині. За словами Криштальського, спочатку люди повірили, що ці злочини чинять вояки УПА. Пізніше почала проступати правда: не могли бандерівці так жорстоко катувати своїх. До того ж, нерідко люди чули, як "повстанці" розмовляють російською і матюкаються. Зрештою все стало розуміло, але люди були залякані й мовчали.

На пам’яті і Криштальського залишився випадок: на Західній Україні "бандерівці" познущалися над жінкою-вчителькою, присланою зі Східної України – зґвалтували, покалічили. Після цього її відправили назад на Схід, де проводилася пропаганда на кшталт "Подивіться, які звірства бандерівці на Западній чинять".
 

Фокс Малдер

Торговець чорним деревом
Израиль не доказал вину Шухевича.
ФОТО. КОПИИ ДОКУМЕНТОВ
5.3.2008 13:07 | Богдан Буденецкий, RUpor
Так уже повелось, что в русскоязычных и российских СМИ принято говорить и писать о главнокомандующем УПА Романе Шухевиче, начинавшем свою военную карьеру с офицера Вермахта, не иначе, как о «гитлеровском маньяке» и «палаче мирного населения». Мифы о руководимым им истреблением львовского гетто перекочевывают от издания в издание, с сайта на сайт, с телеканала на телеканал.

Между тем, у Израиля, оказывается, не существует доказательств вины Шухевича. Архив государственного израильского мемориала «Яд Вашем» не располагает документальным подтверждением причастности украинского батальона «Нахтигаль» под руководством Романа Шухевича к актам геноцида. Об этом заявил украинский историк, советник председателя Службы безопасности Украины (СБУ) Владимир Вятрович.

«Никакого досье на Романа Шухевича в архиве «Яд Вашема» не существует», - сообщил RUpor`у Вятрович. – Полученные от этого учреждения копии документов являются фрагментами материалов, сфабрикованных КГБ, и ни в коем случае не могут быть основой для обвинений против Романа Шухевича. Информационная кампания, направленная на его дискредитацию, не имеет исторического основания и основывается исключительно на советских пропагандистских материалах и свидетельствах, сфабрикованных советской спецслужбой».

27 февраля в составе правительственной делегации Украины Вятрович побывал в штаб-квартире «Яд Вашем» в Израиле. Никаких документов, подтверждающих частые высказывания израильских общественных деятелей о причастности героя Украины Романа Шухевича к истреблению еврейского мирного населения в годы Второй мировой войны, местными учеными предоставлено не было.

А начиналось все так. Как уже писал RUpor, 6 декабря 2007 года в эфире «Немецкой Волны» один из руководителей «Яд Вашем» Иосиф (Томе) Лапид заявил, что Израиль готов доказать причастность Шухевича к массовым убийствам и пригласил украинских историков к изучению архивных документов, которые касаются генерала УПА Романа Шухевича-Чупринки.

По словам Лапида, в архивах «Яд Вашем» хранится собрание документов, полученное из немецких и советских источников, которые якобы указывают на причастность батальона «Нахтигаль» к зверствам нацистов. «У нас есть целое досье, из которого следует, что Шухевич был одним из причастных к массовым убийствам. До этого времени украинская сторона не обращалась к нам с просьбой передать эти документы. Если такая просьба поступит, думаю, мы ее удовлетворим», - достаточно пафосно произнес Лапид.

Часть этих документов, по его словам, уже была использована израильскими исследователями для написания одного из разделов «Энциклопедии Голокоста», изданной на английском языке и иврите в 1990 году.

После этого украинская сторона дважды обращалась к руководству «Яд Вашем» с просьбой ознакомиться с материалами досье на Романа Шухевича, о наличии которого 6 декабря на весь мир раструбил Лапид.

18 декабря Государственный комитет архивов Украины послал официальное письмо (см. фото слева). Спустя несколько дней аналогичное обращение от Украинского института национальной памяти было передано через заместителя министра иностранных дел Израиля. И все. На письма никто не реагировал. «Ни одного ответа от «Яд Вашем» на запросы украинской стороны за период свыше двух месяцев не было получен», — констатировал Вятрович.

В конечном счете, 27 февраля 2008 года по поручению вице-премьер-министра Украины по гуманитарным вопросам в Израиль отправилась правительственная группа, в состав которой вошли председатель Украинского института национальной памяти Игорь Юхновский и советник главы СБУ по научно-исследовательской работе, сотрудник Украинского института национальной памяти Вятрович. Их заданием, в частности, было ознакомиться с документами о Романе Шухевиче в архиве «Яд Вашем».

Долгожданная встреча с руководством «Яд Вашема» во главе с директором Авнером Шалевом состоялась 28 февраля в Иерусалиме.

Украинская сторона приехала не с пустыми руками. Ученые передали представителям мемориального комплекса копии документов из архива СБУ, которые рассказывают о ситуации во Львове летом 1941 года, и материалы руководства КГБ о том, как создавалась легенда об участии «Нахтигаля» в антисемитских акциях (впервые опубликованы RUpor`ом 6 февраля 2007).
«Свидетельства» агента КГБ

И тут произошло самое интересное. В ответ израильская сторона заявила, что не готова передать материалы о Шухевиче из собственных архивов. «Эти материалы не собраны в отдельный комплекс, могут быть разбросаны по всему архиву, для их поиска нужна специальная длительная исследовательская работа», — стал пространно объяснять Шалев.

А директор архивного департамента «Яд Вашем» Хаим Гертнер фактически подтвердил украинские предположения. «Ни одного досье на Шухевича в архиве нет, а Йосиф Лапид, который сообщал о его существовании, не является сотрудником архива», - скупо подчеркнул Гертнер.

Оказалось, что основанием для регулярных упреков относительно участия Шухевича в еврейских погромах служат всего-навсего лишь две небольшие папки с копиями документов объемом 7 и 18 листов, переданные украинской стороне Директором архивного департамента «Яд Вашем» Хаимом Гертнером.

Первая из них содержала копию протокола допроса КГБ одного из старшин УПА Луки Павлишина, датированного 13-ым мая 1986 года, где содержатся лишь общие фразы об участии «Нахтигаля» в «уничтожении советских людей». В этой же папке поданы свидетельства Ярослава Шпиталя (он, как и Лука Павлишин, никогда не служил в «Нахтигале»), в которых более детально рассказывается «правда о преступлениях» украинских националистов.

Упомянутый документ известен историкам, ведь свидетельства Шпиталя еще в 1960 году были опубликованы в советской пропагандистской брошюре «Кровавые преступления Оберлендера» для использования в заказных судебных процессах Штази в ГДР. Информация о том, как делались эти свидетельства по указаниям КГБ, была обнародована 6 февраля 2008 года на общественных исторических слушаниях СБУ «Обвинения против «Нахтигаля»: историческая правда или политические технологии».

Вторая папка содержит переведенные на немецкий язык свидетельства еще одного «героя» упомянутой брошюры, бывшего солдата «Нахтигаля», Григория Мельника (см. копии документов), который есть в списке тех, кого, согласно указаниям КГБ от 13 ноября 1959 года, следовало «должным образом подготовить к допросу».

Более того, документы, которые отыскали в архиве СБУ по возвращении из Израиля, свидетельствуют о том, что Мельник был завербован КГБ для участия в суде. Впоследствии именно его и Ярослава Шпиталя «свидетельства» были использованы в качестве основных на судебном процессе в Восточной Германии, заданием которого было скомпрометировать одного из западногерманих министров, бывшего куратора «Нахтигаля» со стороны Третьего Рейха Теодора Оберлендера.

Как известно, во время недавнего визита в Израиль президент Виктор Ющенко на замечание Лапида, что Шухевич в первые дни Великой Отечественной войны возглавил львовский погром, который унес жизни 4 тысяч евреев, ответил, что не существует убедительных доказательств причастности Шухевича и его сподвижников к карательным акциям.

«Уверен, что Вы не найдете ни единого доказательства своим словам. Ни один архив не подтвердит сегодня ни одной акции карательного типа, в которой принимали бы участие бойцы УПА или другие подобные организации», - сказал, в частности, Ющенко. Как в воду глядел. Не нашли. Искать-то нечего.

 
Останнє редагування:

Фокс Малдер

Торговець чорним деревом
Тайна украинского батальона «Нахтигаль».
ФОТО. КОПИИ ДОКУМЕНТОВ
6.2.2008 17:13 | Богдан Буденецкий, RUpor
На шестнадцатом году украинской Независимости уже никого не удивишь широкомасштабными попытками фальсификации острых страниц отечественной истории. Ни для кого не является секретом террористическая деятельность «ястребков» в форме ОУН-УПА, как и растиражированные тома «информационного прикрытия», сеявшие в умах и сердцах советских граждан прописные истины о «гитлеровских маньяках», «пособниках оккупантов» и «уничтожителях мирного населения».

Но если история борьбы УПА бывшими пионерами и комсомольцами с каждым днем воспринимается все более спокойно, то, когда речь заходит об украинском национальном батальоне «Нахтигаль» в составе Вермахта, плечами пожимают даже самые стойкие патриоты. Мол, что было, то было. От правды ведь никуда не денешься. Видать, грешили наши ребята и еврейскими погромами, и расстрелом львовской профессуры. Чего уж там, война, как ни как.

Отсутствие объективной информации и архивных данных делали свое «черное» дело. На многочисленные обвинения в адрес подразделения Романа Шухевича можно было ответить разве что их последующими свершениями и индульгенцией событий 1943-1953 гг.

Исторический вакуум наверняка и дальше порождал бы всевозможные советские небылицы, если бы с приходом к власти Коалиции демократических сил Служба безопасности Украины (СБУ) не решилась на радикальный шаг по восстановлению справедливости и не обнародовала бы уникальные документы Отраслевого государственного архива СБУ. Как следует из рассекреченных данных (см. копии документов), несмотря на весьма непродолжительный боевой путь, «Нахтигаль» успел стать объектом провокаций трех сильнейших разведок – нацистского Абвера, а в послевоенное время - «Штази» из ГДР и, конечно же, вездесущего КГБ.

Документ, о котором не знал КГБ

Абвер в самом начале прибегнул к манипуляции с украинским диверсионным батальоном, коим и был «Нахтигаль» (нем. Соловей – от названия солдатского хора на военной базе «Криница» под Краковом) в составе полка советских иммигрантов «Брандербург - 800». По замыслу нацистского командования и берлинских политтехнологов, с самого начала оккупации территории СССР украинские соединения должны быть опорочены агрессивной ксенофобией и политикой очищения от евреев «югенфрай». С этой целью, сразу же после вступления батальона во Львов (04:30, 30 июня 1941 г.) и провозглашения на весь мир Акта о провозглашении Украинской Соборной Самостийной Державы (18.00, 30 июня 1941 г.) во Львове и окрестностях уполномоченные СС айнзацкоманды казнили почти всех жителей гетто и польскую интеллигенцию. Трагедия разыгралась в ночь с 4 на 5-е августа 1941 г.

«Организация Украинских Националистов Степана Бандеры (ОУН(б) или ОУН) была в корне не согласна с подобной политикой немецких властей, - заявил сегодня RUpor`у сотрудник Отраслевого государственного архива СБУ Александр Ищук. – Об этом свидетельствует документ, недавно найденный в наших архивах специальной поисковой группой».

По его словам, речь идет о «Документальной хронике событий во Львове» неустановленного автора из высшего руководства ОУН(б). «Судя по всему, о документе ничего не знал даже КГБ, поскольку он находился на 55 странице т. наз. «Дела Оберлендера».

«Представители прибывших во Львов в большом числе отделов гестапо различными путями обратились к украинским кругам, дабы украинцы организовали трехдневный погром евреев…Руководящие сотрудники ОУН, узнав об этом, подали к сведению членов (ОУН - RUpor), что это является немецкой провокацией, предпринимаемой с целью скомпрометировать украинцев погромами и предоставить немецкой полиции основания для вмешательства и «установления порядка», а также, что самое главное, - отвлечь внимание и энергию украинской общественности от политических проблем», - зачитал Ищук с оригинала документа.

Дополнительный аргумент в пользу невиновности «Нахтигаля» приводит доцент Киевского национального университета им. Тараса Шевченко Иван Патриляк. «В период с 1 по 7 августа батальон находился во внеплановом отпуске. На самом деле, нацистам не нужно было серьезное военное присутствие трехсот украинских воинов в оккупированном Львове», - сообщил RUpor`у Патриляк.

Поэтому после окончания законного отдыха диверсантов перебросили на винницкое направление. 13 сентября 1941 игра гитлеровских спецслужб в украинскую армию прекратилась. В районе Жмеринки подразделение расформировали в 201-й батальон охранной полиции и командировано в Белоруссию. Другого выбора у «соловьев» не было. Всех отказавшихся, а их число насчитывало 15 лиц, ожидали персональные нагрудные номера в концлагерях. Не помогли и связи командира соединения Теодора Оберлендера.

«Историки» в погонах

Идея с послевоенной дискредитацией «Нахтигаля» с самого начала принадлежала наиболее успешной просоветской спецслужбе - восточногерманской «Штази». После назначения на территории «вражеской» ФРГ министром по делам иммигрантов с восточных земель (министром по делам перемещенных лиц) Теодора Оберлендера теперь уже коммунистический Берлин поставил перед своей резедентурой задачу по сбору компромата на нового члена правительства и близкого друга Конрада Аденауэра.

«Истинным мотивом назначения Оберлендера были планы ФРГ по созданию мощной правой партии из числа перебежчиков с восточной стороны и установление контроля над оппозицией внутри ГДР», - считает Патриляк.

Операция проводилась в 1959-1960 гг. Поскольку за Оберлендером не числилось никаких военных преступлений, «Штази» прибегнула к «липованию». Как свидетельствует ряд документов из архива КГБ УССР, для изготовления фальшивок использовали всевозможные «свидетельства очевидцев» из западных областей Украины.

«2 октября с.г. за №33100 за подписью т. Щербака поступил запрос о сборе материалов и розыску очевидцев преступлений министра по делам перемещенных лиц боннского правительства Теодора Оберлендера, который немецкими друзьями обвиняется в массовом уничтожении гражданского населения во Львове в 1941 году», - сказано в справке упомянутого «дела Оберлендера» 2-го Управления КГБ при Совете Министров УССР от 3 октября 1959 года. (вх. № 11031).

Однако, как и следовало ожидать, на Оберлендера ничего не нашли. «Поэтому следующая директива КГБ требует от начальников областных управлений при подготовке к допросу свидетелей «использовать опубликованные в прессе статьи о преступлениях «Нахтигаля», - объяснил RUpor`у методику работы по немецкому министру кандидат исторических наук, внештатный советник и.о. председателя Службы Безопасности Украины Владимир Вятрович.

Инсинуация удалась. КГБ, образно говоря, сразу убил двух зайцев. Как лицо, запятнанное в громком политическом скандале, Оберлендер вынужден был уйти в отставку, а ровно через неделю от рук советского агента Богдана Сташинского в Мюнхене погиб шеф ОУН Степан Бандера. Украинское национально-освободительное движение было опорочено на многие годы вперед.

Ниже приводятся документы КГБ УССР из «дела Оберлендера». Публикуются впервые


 

KOCTa

Dedywkо |Co100
Команда форуму
Супер Модератор
Відповідь: Герои УПА

....
ІНШОНАЦІОНАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ УПА
Вивчення історії Української Повстанської Армії довгий час залишалось однією із заборонених тем для дослідників, тому зі здобуттям нашою державою незалежності цей напрямок досліджень отримав імпульс для бурхливого розвитку. Поступово з’явились науково-дослідні установи відповідного профілю (зокрема, Центр досліджень визвольного руху), нові цікаві видання, окремі групи фахівців, що вивчають подібні проблеми – представником яких є один з організаторів виставки В. В’ятрович.
Разом з тим, рівень ознайомлення широкої громадськості зі сторінками історії національно-визвольної боротьби українського народу у ХХ столітті все ще залишає бажати кращого. Навіть незважаючи на заходи органів державної влади, зокрема Президента, у суспільній думці продовжують побутувати вкорінені з радянських часів стереотипи про ОУН та УПА. Тому потреба в публікації матеріалів з історії цих організацій залишається значною. Як це не дивно, та одне з найцікавіших явищ у межах українського повстанського руху – існування в УПА підрозділів, сформованих з представників інших національностей, залишається начебто за периметром наукових інтересів більшості істориків. Хоч я й не мав змоги особисто ознайомитись з усім масивом літератури з історії Української Повстанської Армії (фонди одеських бібліотек такої можливості вам не дадуть, особливо стосовно найновіших публікацій), однак значною його часткою користувався, зокрема за допомогою мережі Інтернет. З вивчених матеріалів зрозуміло, що відсоток праць, присвячених іншонаціональним відділам Армії, дуже низький. Документи, що стосуються історії УПА, а відповідно – і національних формувань у її складі – наразі активно публікуються у виданні «Літопис УПА» (в Україні зараз видається «Нова серія», але це стосується й діаспорного видання). Навіть ті джерела, що вже оприлюднені на даний час, певною мірою дають уявлення про масштаби та ґенезу цього явища – неукраїнських відділів в Українській Повстанчій Армії. Як відзначають більшість дослідників, перші національні відділи з представників інших народів СРСР почали формуватись у середині 1943 року. Пропагандистську роботу у цьому напрямі ОУН(б) розпочала ще з початку війни, а до 1942 року ця робота почала давати свої результати: багато військовослужбовців Червоної Армії, німецьких формувань почали переходити до УПА. У 1943 році УПА та провід ОУН(б) випустили серію листівок-відозв до народів СРСР. У червні були розповсюджені відозви «Вірмени й інші народи Кавказу!» та «Узбеки, казахи, туркмени, таджики, башкири, татари, народи Уралу, Волги і Сибіру, народи Азії!»; у вересні побачили світ листівки «Татари Поволжя!», «Грузини!»; у грудні 1943 року була розповсюджена відозва «Білоруський народе!». Як зазначають дослідники, значна частина цих листівок була віддрукована в Одесі. Вже у серпні 1943 року офіційне видання УПА – часопис «До зброї» – опублікував замітку «Ми не самітні», де було сказано про наступне: «Поруч УПА виступають поневолені народи Сходу і Заходу. Грузини, узбеки, черкеси, осетини вже сьогодні борються в рядах УПА, творячи свої окремі національні загони, що в найближчому майбутньому стануть національними революційними арміями»1. У цьому ж матеріалі згадано про участь відділу грузинів у бою з червоними партизанами біля Теремна. Приблизно у цей же час у Млинівському районі Рівненської області відділ повстанців з узбеків, грузинів і росіян у бою з німцями знищив близько 60 ворогів. Восени 1943 року у Чорному Лісі відділ командира «Різуна» прийняв бій з німецьким підрозділом у складі близько 600 чол. Серед повстанців був і підрозділ узбеків, одного з яких було поранено2. Як стверджує відомий дослідник В. Косик, протягом 1943 року утворились загони вірменів, грузинів, узбеків, казахів, татарів, литовців. Найбільшими відділами історик називає підрозділи литовців та грузинів (по декілька сотень), трохи менше – узбеків та вірмен. Певну частину іноземців в Українській Повстанській Армії складали колишні військовослужбовці румунських, італійських, угорських, голландських військових частин3. Однією з головних ознак дотеперішнього панування радянських стереотипів стосовно УПА є широко побутуюча думка, що армія формувалась з поліцаїв та військовослужбовців національних відділів вермахту та СС. Таку позицію ще раз озвучив у своїй доповіді дослідник В. Шевченко, стверджуючи, що одним з найцікавіших етапів зростання УПА стало приєднання до спільної боротьби вояків з національних формувань німецької армії, зокрема татар. З цього приводу маємо відзначити, що допоміжна поліція, легіони “Роланд” та “Нахтіґаль”, тощо, були серйозними джерелами поповнення Армії, але не головними і не переважаючими. Вивчення архівних документів дозволяє спростувати ці поширені погляди. Так, І. Патриляк дослідив еведенційні (облікові) картки вояків ВО (військової округи) “Богун” групи УПА-“Північ”, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (1445 карток), що дає доволі вірогідну модель особового складу військової округи. Аналіз даних статистичних джерел показує, що з облікованих 1445 бійців УПА 609 осіб (42,14%) раніше проходили військову службу, а 836 осіб (57,86%) вперше познайомились з військовою справою в повстанських формуваннях. Відсоток досвідчених військовослужбовців був набагато вищим серед немісцевих повстанців порівняно з вихідцями із західних областей – 79,48% проти 31,86% відповідно. Це по-перше. По-друге, серед всіх облікованих повстанців, які мали військовий вишкіл до служби в УПА, найбільше колишніх вояків Війська Польського – 225 (15,57%), далі за чисельністю – колишні червоноармійці – 137 (9,48%), лише третю позицію займає німецька поліція – 122 особи (8,44%) до УПА служили поліцаями. Щодо власне німецьких збройних сил, куди свого часу відносились батальйони “Нахтіґаль” та “Роланд”, то відсоток їх колишніх вояків серед повстанців дуже невисокий – всього 1,03%. Таким чином, принаймі на прикладі Волині можна прослідкувати явну невідповідність міфу про “поліцайське” минуле бійців УПА з реально підтвердженою документами картиною. Звичайно, маючи на меті утвердження міфу, можна закинути авторові дослідження та його висновкам територіальну обмеженість, що підвищує відсоток похибки при підрахунках, а також те, що паралельно він не використав радянські та німецькі джерела для порівняння їх даних з даними джерел УПА. Всі ці зауваження справедливі і повинні бути враховані у подальших подібних спробах. Однак навіть на підставі цих відомостей, опублікованих І. Патриляком, можна стверджувати, що один зі стереотипів стосовно УПА є безпідставним. Першим національним підрозділом УПА був відділ узбеків, створений ще в середині 1943 року (командир відділу – «Ташкент»), майже одночасно виникли курінь грузинів та сотня кубанських козаків. Трішки пізніше на Волині постав курінь азербайджанців. Головним організатором національних формувань був майор «Яструб» (Дмитро Карпенко). Колишній майор Червоної Армії, родом зі Східної України, «Яструб» загинув у грудні 1944 року в бою з військами НКВС біля селища Нові Стрілиська. Дмитро Карпенко став першим вояком УПА, якого було нагороджено Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу4. Провід ОУН мав намір скористатись наявністю у своїй збройній структурі представників багатьох інших народів, і з метою поширення цього руху 21–22 листопада 1943 року було скликано Першу Конференцію поневолених народів Східної Европи та підрадянської Азії. Конференція зібрала 39 делегатів – представників 13 народів: по 6 від азербайджанців та грузинів, по 5 від узбеків та українців, по 4 від вірмен та кримських татар, по 2 – білорусів та осетин, по 1 – башкир, кабардинців, казахів, черкесів та чувашів. Охорону Конференції було доручено відділам з представників азербайджанців, вірмен та узбеків. Задумана як захід з широким представництвом, Конференція не виправдала покладених на неї очікувань. Делегати Конференції не були відомими особистостями серед національних рухів своїх народів, тому підсумки зібрання мали скоріше пропагандистське значення і виступали прецедентом для подальших дій. На початок 1944 року, як свідчать учасники національно-визвольного руху, до складу УПА входили близько 50 українських куренів та 15 куренів національних. П. Мірчук підрахував, що чисельність Армії на той час становила біля 100 тис. осіб, з них 80 тис. – українців та 20 тис. – представників інших народів5. Виходячи з результатів досліджень науковців, можна підрахувати мінімальну чисельність Армії в цей час. Ю. Киричук наводив середню кількість вояків повстанської сотні – 130 осіб. З розрахунку 3-сотенної структури куреня, вважаємо, що кількість сотень становила 195, відповідно особового складу до них входило 25 350 осіб. І. Бутковський наводить інші цифри відносно чисельності сотень: 168 осіб – легка сотня, 186 осіб – важка6. Виходячи з таких цифр, отримуємо максимальну чисельність 36 270 чол. Таким чином, з наявних джерел ми ніяк не можемо стверджувати, що заяви про 100-тисячну Армію є вірогідними, хіба що у майбутньому будуть отримані нові достовірні джерельні звістки. Відповідно, й кількість вояків іншонаціональних підрозділів максимально становила 8 370 осіб, як ми можемо підрахувати виходячи з наведених вище міркувань. На даний час ми не бачимо, чим керувались автори, що наводили більші цифри. Проте внесок іншонаціональних підрозділів у бойові дії УПА був досить значним. Спогади повстанців доносять до нас звістки про участь цих відділів у боях. Так, П. Дужий згадував про перебування сотні командира «Ореста» в околицях с. Карова (Львівщина) після бою з частиною німецької піхоти7. Серед особового складу цієї сотні була чота азербайджанців, які дуже непогано виявили себе у бою. 29 квітня 1944 року відділ під командуванням «Яструба» знищив біля 240 військовослужбовців НКВС поблизу с. Залізниця Крем’янецького району. До відділу входили майже виключно представники інших народів. Влітку–восени 1944 року підрозділи кримських татар, калмиків, чеченців, грузин, азербайджанців вирушили у рейди на схід України. Восени 1944 р. були здійснені рейди у Білорусь, де національні підрозділи повстанців отримали значну підтримку місцевого населення8. У боях з НКВС на північно-західних теренах України відзначились відділи азербайджанців та кримських татар9. Історія національних підрозділів Української Повстанчої Армії завершилась набагато раніше, ніж була знищена сама УПА. З просуванням на захід Червоної Армії значна кількість неукраїнців повернулись до її лав і далі продовжували свій бойовий шлях з радянськими військами, що свідчить про переважне значення для цієї частини колишніх вояків УПА боротьби з німецькими загарбниками порівняно з ідеєю національно-визвольного руху. Проте деякі з представників інших народів і надалі залишились з повстанцями, хоча окремих національних підрозділів вони вже не складали. Дехто ж з упівців вирушив до себе на батьківщину, продовживши повстанську справу на рідних теренах. Особливо багато було таких серед литовців, а повстанський рух у Литві можна вважати подібним за розмахом до українського. Маючи досить коротку історію, існування національних підрозділів у складі УПА та об'єднана боротьба зі спільними ворогами стали яскравими сторінками національно-визвольного руху українського народу за свою державність, які дали підстави для появи влучного визначення «інтернаціоналізм націоналістів». Подібні факти спростовують тези про обмеженість та національну замкненість ОУН та УПА, вкупі з ксенофобією та іншими аналогічними ярликами. Під час мітингу, який противники визнання вояків УПА ветеранами війни влаштували біля приміщення Одеської обласної «Просвіти», один з його учасників висловив сентенцію про те, що треба було до матеріалів виставки додати знімки замордованих фашистськими прислужниками-упівцями мирних жителів. У такому випадку можна було б казати, що організатори виставки – чесні люди. Наразі ж, за словами керівника однієї з козацьких організацій Одеси, вся ця експозиція – брехня. Дійсно, історію треба показувати в усій її повноті, не ховаючи темних сторін. Але робити такі закиди можна лише у випадку, коли сам дотримуєшся того ж принципу. Подвійні стандарти до поняття «чесність» ніякого відношення не мають. А пригадати виставку радянських часів, де б показували звірства НКВС чи правду про Голодомор не можу, як не силкуюсь. Вийшли ж ми всі з однієї школи – СРСР, тому й методи у всіх поки що однакові. Кожен кулик... P.S. В нещодавньому інтерв’ю одному з одеських телеканалів шанована людина, колишній губернатор Одещини, нині – народний депутат України від Блоку Литвина С. Гриневецький, висловлюючи думки стосовно виставки «УПА: історія нескорених», зробив пропозицію: створити виставку, присвячену героїчній обороні Одеси від німецько-румунських загарбників і повезти її до Західної України. При цьому Сергій Рафаїлович задав питання: «Як ви гадаєте, як нас там приймуть? », явно натякаючи не на хліб та сіль. Своїх львівських знайомих я попросив розмістити у місцевій пресі та Інтернеті таку пропозицію та прохання львів’ян висловити на неї свою реакцію. Сподіваюсь у недалекому майбутньому опублікувати відповідь «западенців». От тільки не впевнений, чи візьметься Сергій Рафаїлович за організацію цього проекту, якщо раптом виявиться, що вони таку виставку чекають? Чи питання НАРОДНОГО депутата Гриневецького було розраховане лише на тих, хто стояв у пікеті біля «Просвіти»?
Володимир Бузейчук,
заступник редактора часопису "Альтернативна історія"


ПРИМІТКИ: 1. Літопис УПА. – Нова серія. Т. 1. – С. 42. 2. Літопис УПА. – Т. 19. – С.128. 3. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – С. 387. 4. Киричук Ю. Історія УПА. – С. 22. 5. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942 – 1952. – С. 51. 6. Бутковський І. Організаційна структура УПА // УПА в світлі документів з боротьби за УССД 1942 – 1950 рр. – С. 12. 7. Дужий П. Про бій УПА з німецькими загарбниками в Карові (Спогад) // Визвольний шлях. – 1992. – Кн. 4. – С.459. 8. Мірчук П. Вказ. праця. – С. 132. 9. Літопис УПА. – Нова серія. Т. 1. – С. 115.
 

mangust

патріот
Відповідь: Герои УПА

Литва та Україна спільно відновлюватиме імена борців з тоталітаризмом

В 1950 році відділ українських повстанців пробував прорватися рейдом на територію Литви, аби об’єднати зусилля з литовськими партизанами в боротьбі зі сталінським тоталітаризмом. Тоді їх розбили. Але вони дійшли до Литви — через 60 років. 15 червня 2009 року в Литовському парламенті відкрилася виставка «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» .

Виставку відкривали Директор галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович та директор Центру досліджень визвольного руху Руслан Забілий. На відкритті виступили віце-спікер Сейму Литви Альгіс Кашета, Посол України в Литві Ігор Прокопчук, Директор Центру геноциду та резистансу Литви Тереза Біруте-Бюрускайте, депутат Сейму Далія Коудіте, депутат Європарламенту Вітавтас Ландсбергіс.

Виставка про Українську повстанську армію експонується разом з литовською виставкою “Війна після війни” про боротьбу антирадянських литовських формувань 1944-1953 років.

Віце-спікер Сейму Литви Альгіс Кашета відзначив: «Відрізнити на фотографіях українських і литовських вояків практично неможливо – ті самі молоді обличчя, віра в перемогу, жертовність. Вони схожі, бо боролися за одну ідею. Схожими були і їхні долі — всі вони загинули або на полі бою, або в концтаборах. Але пам'ять про їхню боротьбу за свободу наших країн повинна об’єднати Литву і Україну».

Директор Архіву СБУ Володимир В’ятрович, ініціатор і автор української виставки, розповів литовським парламентарям та громадськості про контакти українського визвольного руху із представниками інших антирадянських рухів – польського, словацького, чеського, румунського.

В 1950 році УПА здійснила спробу рейду на терени Прибалтики, аби зв’язатися з місцевим підпіллям. Рейд не вдався – повстанську групу було розбито на території Білорусі. Але ідея співпраці українських та литовських повстанців спрацювала в таборах. «Головно завдяки їх зусиллям через повстання в Норильску, Воркуті, Кенгірі вдалося розхитати здавалося б нездоланну систему ГУЛАГУ. Згодом, через десятки років в кінці 1980-тих на початку 1990-х українці, литовці та інші поневолені народи спільними зусиллями поклали кінець існуванню радянської імперії», — наголосив український історик Володимир В’ятрович.

Керівництво Архіву СБУ, українського Центру досліджень визвольного руху та Литовського центру геноциду та резистансу переконані, що спільними зусиллями України і Литви буде повернуто з небуття імена сотень тисяч повстанців, людей, які відважилися кинути виклик могутній тоталітарній системі і завдяки яким її вдалося перемогти.

«Пам’ять про боротьбу буде найкращою запорукою того, що тоталітаризм назавжди залишиться в історії і не матиме шансів повторитися», — наголосили Володимир В’ятрович та Далія Каудіте.

Виставка експонуватиметься у литовському парламентів до кінця червня, а після цього буде відкрита у Ризі та Талліні.
 
Зверху