В Києві створено Комітет захисту України

Stein

Well-Known Member
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України

Деструктивна проповідь

Безлад дає шанс і потворам і героям (їх весь час плутають). Ніхто нічого не приховує. Всі все бачать. Двохрічний сеанс лицемірства закінчився. Нові ілюзії почнуть з’являтися за рік до виборів. Сподіваємось, вибори не будуть достроковими, тоді можна дещо встигнути, якщо знайдуться хлопці і дівчата, здатні каналізувати власне підліткове лібідо не у вибори, а в Коліївщину, не в симуляцію, а в екзистенцію. І ця занедбана забута територія знову стане центром подій.

Ми можемо накликати долю. Як ми знаємо по собі, людина є слабкою і жалюгідною. Але кожен може вилізти зі своєї нори й піти туди, де його помітять ангели. Кинутися долі під ноги, щоб вона спіткнулася і змушена була потягти нас за собою.

Але є проблема: найбільш нещасні мусульмани живуть у Мецці. Вони не можуть здійснити хаджу. Нещасні християни в Єрусалимі – для них неможливе паломництво. Ми більше ніколи не втечемо за пороги. Тепер там Автозаз, Дніпрогес, Євген Альфредович Червоненко, все що завгодно, окрім свободи. Світ звузився. Він однаковий в усіх своїх частинах.

Залишається паломництво в себе. Звернутися до чуда. Спробувати робити звичайні речі незвичайним способом. Бо незвичайного не залишилося. Ми маємо осягнути територію, на якій перебуваємо, як виключну і викорінити на ній буденність, політику та економіку.

Кожне нове покоління християн, у межах догматів, має нове віровчення у відповідь на нові загрози. Церква живе у вічно змінному буремному світі. Мало даностей. І на це Христос прямо вказує, коли каже, що все, що робиться за обов’язком, все, що робиться за законом не враховується. Любіть Бога і живіть за поняттями.

Люди, які за божественним натхненням укладали Біблію не потрудилися видалити звідти протиріччя. Бог не дає нам костилів у вигляді визначеності. Ми не можемо нічого довести. Ми змушені будувати своє спасіння на порожнечі. Питання в тому, будемо ми будувати на порожнечі, як на мильній бульбашці, чи на світовій порожнечі? Чим ми її наповнимо - чудесами чи відходами? Україна матеріалізує цю метафору, адже вона порожня, вільна від газу, нафти, вже майже зовсім вільна від вугілля, від європейських цінностей і азіатських традицій.

Бог являвся на Землю і ходив поміж нас бо те, що відбувається між нами йому цікавіше ніж те, що відбувається в галактиках. І зіткнення зірок його менше турбує, ніж наші сварки. Христос каже, що він між нами. Коли ти дав свідчення на товариша і підписав протокол, ти застучав Христа, і коли ти не подав бомжу, ти не подав Христу. Вибудовування стосунків між нами дуже важливе, позаяк це важливо для Господа. Для того, щоб врятувати галактику він не спустився з небес. Він прийняв мученицьку смерть заради тебе, негіднику, і заради твого сусіда алконавта. І вибирати собі друга або вибирати собі ворога треба розуміючи, що ти вибираєш друга і ворога Господу, який між вами.

І от ти бачиш поряд з собою Христа і кажеш: зачекай, я маю виконувати свої обов'язки офіціанта в Макдональдсі. "Залиш телевізор і йди за мною" - каже Христос. А ти кажеш: "Я ще недодивився ток-шоу з Азаровим. Христос казав, що приніс нам меча. Він не казав, що приніс лопату. Він казав "царство" і нічого не казав за демократію. Коли Христос тобі каже одне, а старший менеджер інше, слухай менеджера і забудь за небо.

Уявімо, що тобі подарували тиждень в Парижі. За цей тиждень ти повинен встигнути пройти Лувр, музей армії, оперу, Мулєн-руж, закохатися в дівчину, що торгує квітами на Монмартрі, з'їсти традиційного супу з цибулі і зробити безліч іншого, бо Париж - це всесвіт. Не встигнеш за 5 років, не те що за тиждень. Безсенсово їхати туди на кілька днів, щоб працювати, та організовувати власну буденність, адже там завжди свято.

Наше життя ненабагато довше тижня, а треба встигнути дуже багато. В Світі, який більший за Париж. Проте зазвичай життєзабезпечення займає стільки часу, що на життя не лишається. Не лишається часу на власну місію, на естетичні захоплення, на природу, на кохання, на війну, на пригоди, взагалі ні на що. Розбійнику, що був розіп’ятий праворуч від спасителя, знадобилося 10 хвилин, щоб увійти в Царство Небесне. А нам не вистачає життя. Все менше хвилин до армагеддону. Не варто витрачати час на адмін. реформу, вибори, ВТО, Конституцію. Лише на спасіння. На війну за віру та її естетичне оформлення.

В душі важко розрізнити фізіологічне і божественне. Небесне неявне. Душа не є, вона стає. Де перестає бути механіка і з’являється душа? Де з’являється осібне? Перед обличчям смерті, коли ми робимо вибір, коли ми переходимо на територію невизначеності, коли ми ризикуємо творити нове. Душа дуже легко руйнується звичайним страхом. То чому ж ми думаємо, що вона здатна пережити смерть? Абсолютна більшість з нас після смерті не потрапляють на небеса. Тому що нема чому потрапляти. Несформована душа. Душа народу не твориться роботою, а твориться повстанням. Вона проявляється не в накопиченні, а в розтраті.

Отже ресурси не потрібні. Ризикнути своїм життя у певній ситуації може майже кожен, а ризикнути грошима – продати квартиру, машину і віддати всі гроші на зброю для бідних не здатен майже ніхто. Скільки потрібно було Моцарту, щоб творити свої симфонії? Він жив у бідності і помер у злиднях. Скільки потрібно було Наполеону, щоб почати Італійську кампанію? Він сказав солдатам: грошей нема, але там – за Альпами найбагатші пасовиська в світі. Скільки грошей потрібно було Христу? Ніскільки! Гроші були потрібні Іуді.

Для того щоб тут і зараз почати робити великі справи нам не потрібні гроші і ресурси, потрібно тільки відмовитися, піти в радикальне заперечення, сприйняти віровчення всерйоз.

Україна – священна земля прикордоння. Це територія чуда і чудо тут відбудеться. І нічого, крім призначення, тут не повинно бути, ніяких Кабінетів міністрів, адміністрацій президента та райвідділів внутрішніх справ. І люди не повинні тут займатися життєзабезпеченням. Ми маємо виконати функцію фронтової розвідки в Армагеддоні на боці сил Світла.

Амінь!
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України

Сакральний Янукович

Я люблю Україну, але не люблю її президента, її уряд, депутатів, суди, органи самоврядування, дурнуватих виборців, більшість міст (вони не пристосовані до життя), погоду, її сусідів, її боязких патріотів, її депресивну історію, її нерозвинуту літературу, її тягомотне поетичне кіно.
Якщо відняти від України все, що я в ній не люблю, що ж залишиться? Кілька сумних пісень і невиразних мрій.
Проте, хоча я не люблю все в ній, тих, хто її не любить я просто ненавиджу.

Завжди коли завершує візит і від’їздить російський президент нація біжить до буфету перераховувати срібні ложки. Чи це не підозріло – Кремлю завжди безсоромно таланить, а в сусідів кисне молоко? Здавалося б, все в Москві погано – економіка безнадійно відстала, армія деморалізована, при владі далеко не Сталін зі Столипіним, аж раптом неймовірні подарунки долі: грузини виявилися зовсім не здатними до жодної війни і заміть того, щоб мати у Цхінвалі «Цусіму» РФ там одержує «Шипку» на шару.

А тут ще під них сама лягає Киргизія, дурні хохли несподівано падають на коліна, поляки, як завжди, гинуть під Смоленськом, європейців, які довго тренувались принижуватися перед вихідцями з бувших колоній, раптом охоплює почуття провини перед Московією, та ще й опа! – Обама!

І це на тлі трансцендентного талану з ресурсами – енергоносіями, які ніяк не вичерпуються і рабами, які священний принцип рабства люблять іще сильніше, ніж горілку.

Така вся історія Московії. Для прикладу, протистояння Карла і Петра. Карл – глибоко віруюча людина (пієтист), «останній вікінг», останній європейський монарх, який сам б’ється у сутичках білою зброєю, неймовірно мужній, шляхетний, мов персонаж лицарського роману, видатний полководець.

Петро – алкоголік, садист, педераст, сатаніст, якому ніколи не вистачало мужності стати під кулі, ненавидів власну країну і глибоко зневажав власний народ.

І кому з них мало поталанити? Натурально Петру! А вся ця історія з Наполеоном? Суцільно недолуга політика Олександра І, постійні поразки російських армій і хто в результаті на коні? Ясно, що половину цього бісівського везіння забезпечили англосакси. Роль яких у Європі завжди була зловісною. Замість того, щоб дати німцям «добити гадіну», а вже тоді самим добивати виснаженого війною Гітлера, вони віддали Кремлю половину Європи і ледь не дозволили йому розпочати ядерну війну.

Московія весь час намагається впасти і весь час підземні сили і підземні копалини тримають її на ногах. Ці зголоднілі підземні сили потребують жертв і беруть їх то в метро, то в шахті, але їм мало, вони хочуть нас.

Нарешті після сорокових років Україна знов виходить на підмостки історії. Досі з нами траплялось, нині ми маємо здійснювати: вчинити опір, прийняти виклик, набути місію, визначитись з тактикою, ризикнути, сформулювати, зіграти. Час пришвидшується, на сцені з’являються епізодичні, але вже не випадкові, як раніше, персонажі, учасники драми, в першу чергу Янукович. Вже не тінь, він набув сюжетної плоті.

Його резюме перетворилося на біографію: голодне дитинство, робітниче містечко, судимості, космонавт, який як ангел спускається з неба, щоб взяти за руку і відвести на автобазу. Перша президентська спроба, але це ще не сцена, це театральний буфет і нарешті – влада. Дія перша: Колабораціонізм з гномами – слугами підземних стихій

Зловісні знамення супроводжують кожний крок.

Втім, не варто занадто депресувати. Націогенез – це завжди довго й болісно. Як ідеться в П‘ятикнижжі, Мойсей вивів з Єгипту ту ще наволоч. Щоб хоч якось дотягти їх до кондицій "обраного народу" знадобилося 40 років і за цей час Бог неодноразово збирався їх знищити за ницість і боягузтво. "Зачєм виводіш нас к свєту із мілой єгіпєтской тьми?" - волали вони, зовсім як українці.
Проте, згодом справа потроху пішла.
Сполучені Штати ніби виграли війну у 1783 році. Багато десятиліть потому їх усе ще чмирили британці. Останній раз королівські війська взяли Вашингтон у 1812 році. Британські офіцери пообідали в Білому домі, а потім підпалили його, щоб погрітися, була холодна погода. Потрошку американці доросли до колись проголошеної Декларації незалежності, ледь не розвалилися у вісімсот шістдесятих, але все надолужили у двадцятому столітті.

Поляки нині п’ють ганьбу не меншими ковтками, аніж українці. Москва брутально не допускає їх розслідувати смерть польського президента, але вони вимушені робити вигляд, що всім задоволені, і весь час дякують.
Націогенез французів теж містить багато ганебних сторінок. Зрештою, юридичне обґрунтування для спалення Орлеанської діви здійснили професори Паризького Університету. Проте, і французи піднялися і взяли свій шматок слави.

І ми візьмем. Саме це знаменують знамення. Один віночок зробив більше, аніж вся разом узята українська опозиція. Амінь.
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України

Не сумувати, а римувати

Люди поділяються на щирих любителів Шпенглера та на латентних гомосексуалістів. Якщо ваша дитина вміє читати і не читає «Занепад Європи» - вчиняйте як Авраам. Бо Шпенглер казав: природу треба трактувати науково, а за історією треба писати вірші.

Суспільство, додамо від себе, треба регулювати піснями, а не адміністративним кодексом. Життя – таємниця і чудо. Всі спроби регламентувати його користуючись формальною логікою – антилюдські. Скажімо «якщо міліціонери вбивають людей, то і люди повинні вбивати міліціонерів» - такий посил буде логічно бездоганним, але в цілому, нажаль, неприйнятним. Життя будується не за логікою, але за ритмом і римою, як пісня: «Ой дівчино шумить гай – кого любиш забувай…» «До чого тут гай?» - скаже Микола Азаров і спробує звести дебет з кредитом і зродить кризу, а міг би бути, мов пташка Божа, що не сіє й не жне, але Богом годується. Міністр внутрішніх справ теж дуже не подібний на польову лілею, так поетично описану у Євангелії. Він хоче обмежити наше право на мирні симуляції, отже спровокувати суспільство вдатися до логіки у вищезгаданому сенсі.

Вони, там на горі, замість метафор використовують індукцію і розважають так: ми кинули українців на вклади Ощадбанку і вони нас не повісили, ми накололи їх з приватизацією і вони не образилися, ми неодноразово відбирали їхні гроші через інфляцію, гру з курсами, депозитами, лихварством під грабіжницькі відсотки і вони все пробачили нам.

Ми топчемося по їхній національній гідності і вони терплять, вони один раз зібралися в кількості достатній, щоб покарати нас, і жодна волосина не впала з нашої голови, отже, скільки б ми не стригли вівцю, вона не кусатиметься як вовк, давайте ще й заборонимо їй бекати.

Та й нам, вівцям, дедалі більше здається, що єдиною римою до слова «Бог» - є «лох». Проте, як кажуть на Привозі, виявляється там, в поезії, вже був і футуризм, і постмодернізм й те, що після, але ще не названо, бо після постмодернізму всі тексти іронічні, а назви даються цифрами, бо так адекватніше, а ми все ще в полоні примітивних співзвучань, для нас уся інтрига полягає лише в боротьбі двох концепцій: «за русь усрусь» і в «європу через жопу».

Світ складний, хоча автор теж тяжіє до трохи вульгарних каламбурів і спекулятивних спрощень, до частушок, а не до сонетів, підживлюється вірою в глобальну редукцію – мовляв, незабаром Армагеддон і всі неприємнощі закінчаться.


Вночі освятили ножі,
Згадали загублене слово,
Воно провістило тобі та мені –
Армагеддон – достроково!

Прості механізми життя.
Воно почалось випадково,
Раптово добігло кінця.
Армагеддон – достроково!

Світ таки справді мара –
Ми бачили все помилково.
Чекати недовго лишилось, ура!
Армагеддон – достроково!

Ти переможець, чи я,
Кров’ю умиємось знову,
Згода нудна – чи весела війна –
Армагеддон – достроково!

В архівах районного суду
Пасеться священна корова,
Не доганяє, дурненька, що буде –
Армагеддон, - достроково!

Церкву обходиш, ледащо?
Бога не любиш, потворо?
Ти є причина того, що
Армагеддон достроково!

Зламане замкнене коло,
Кину кадильницю долу
І впоперек протоколу –
Армагеддон – достроково!

Кар’єру будують і владу крадуть,
Гроші громадять і змови кнують
Гроші і влада – полова!
Армагеддон – достроково!
 

Nahrapov

Буржуй и учёный
Удивляюсь пессимизму автора стишка. Наверное, он бютовец или симоненковец треклятый. Видно, не только работать не умеет, но и торговать.
 

TarasikFromSumy

New Member
Але ж, я впевнений що капіталісти ніколи не будуть щиро розбудовувати нашу Україну, нам потрібна нова Націоналістична Українська Партія для Українських робітників та селян.
Але ж селяни, та робітники щось чекають від капіталістів, хай же покажуть регіонали як вони люблят Українськи народ, може тоді прийде розуміння що ці бувщі комуняки, а зараз "нові ефективні власники" і заважають будувати цвітучу Україну
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України

Влада заважає нам жити

Зранку 25 червня рух центром Києва вкотре був паралізований міліцейськими кордонами, регулювальниками та невідомими кортежами. Як завжди, водії стояли в заторах не маючи жодної інформації: стояти їм тут 10 хвилин, чи 10 годин. Прохід у районі парка Шевченка був ускладнений навіть для пішоходів: рамки металошукачів, поверхневий огляд, вигорнуті кишені.

І при цьому вони дорікають, що наші мітинги біля Парламенту заважають спати мирним мешканцям, які живуть напроти (в будинку комітетів ВР)!?

Всі мітинги разом узяті не являють таких незручностей киянам, як виїзд у місто якогось чиновника першої категорії.

Всю весну мешканці Солом‘янської площі просиналися під звуки чергового «утрєнніка» з приводу випуску нової партії правоохоронців, чи його репетиції. Проте, Могильов і досі вважає, що це не заважає нікому, а мітинги протесту мають бути винесені за межі міста.

Аби перед телекамерами вручити даїшникам ключі від нових службових автомобілів чи грамоти, міський департамент ДАІ перекриває рух усього мікрорайону Татарка. Проте, коли в Шевченківському РУВС менти безневинно вбивають київських студентів, мітинги не мають виходити на проїжджу частину, бо Могильов турбується за водіїв.

Цинічність влади не має меж. Вона настільки цинічна, що навіть визнає це. Ви кажете, що студента несправедливо вбили, - каже Ганна Герман, одна з ключових фігур правлячої партії, - то йдіть і робіть, як у Франції. Приблизно так само відповів польській король своєму вірнопідданому – Богдану Хмельницькому. «Маєш меча? – Чому жалієшся за вбитого сина?» Хмельницький правильно зрозумів натяк, і розпочав війну. Мода різати польську шляхту збереглася аж до ранньобандерівських часів. Чи зрозуміємо і ми, на що нам натякає Герман?
 
Зверху