В Києві створено Комітет захисту України
- Автор теми Stein
- Дата створення
hed1n.ru
стебанутый
Не стоит провозглашать тут громкие лозунги желтых газетенок, которые орали и про российский спецназ, и про якобы "сепаратизм" в Северодонецке. Кстати, лишь благодаря Януковичу, тому что он спасовал, тогда не не была провозглашена автономная республика. Причём автономная в составе Украины. Шили дело по сепаратизму, ничего не дошили. Просто потом устранили Кушнарёва.
Давайте вспомним 2004 год, и когда ещё до оглашения результатов выборов, когда было подсчитано около 10% голосов, западноукраинские области начали кричать о том что они не признают другого президента кроме как Ющенко. Это нормально? Когда в политическую ситуацию страны ввязывались разные международные организации и оказывали существенное влияние на процесс выборов в пользу одного кандидата, это тоже нормально?
Не стоить корчить из себя демократа.
Z3RG
Забанен
You must be registered for see links
Вот и желтая пресса
Просто Кремль (читай Путин) не захотел ссорится с западными инвесторами.
70% восточных западных вообще считают американцами :lol:Как впрочем и часть сумских ))Это нормально?
Это про Москву с ее газом?:lol:
100% ))
Спасайте Украину!!!! Тоесть Тимошенко, бо Вона - Це Украина : ))))))))))))))))))))))
Останнє редагування:
Конституцию учи, умник)) Много нового почерпнешь. Украина - унитарное государство. А устроение какой-либо автономии - это уже ущемляет суть слова "унитарность".
2004 вспомним???? - ОК) Забыл небось Лужковых с его "снимаю свою шляпу перед великим политиком"??? Вобще-то "влияние на процесс выборов в пользу одного кандидата" - это были все завления господина Лужкова на территории Украины и "признание" господином Путиным господина Януковисща всенародно выбранным Прызидентом. Так что, на воре и шапка горит
)) P/s/ Кстати, по поводу "Российского спецназа" ни слова не сказал)))) Ахахахх))) Я лишь сказал, что нашему были розданы боевые патроны и это всем известный факт
bsv
Странник
Re: Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України
ответ прост:
You must be registered for see images
Вкладення
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України
Мітинг опозиції – як це було
Як розуміти останній вихід опозиції до стін Верховної Ради? Певно, як "благими намірами устелена дорога до пекла". Нинішні опозиційні лідери не готують народ ані до штурмів, ані до революцій. Вони готують його тільки для одного – для виборів. Або ж для чергових "помаранчевих революцій", якщо такі можна буде організувати. Та чи можливі вже такі революції, адже на цей раз влада готова, і сьогодні в черговий раз довела, що вона знає, як із цим боротися.
11 травня під стінами Парламенту знову вирував натовп. Просто вирував, звісно: кричав гасла, розмахував прапорами, тримав плакати, скандував прізвища політичних лідерів (для кожного – своїх). Хто стояв за ідею й ризикував найближчим часом потрапити на допити в лабети якогось РУВС, хтось заробляв гроші – стандартні 10-30 гривень на годину (прапороносцям більше, скандувати обов’язково всім – куратори контролюють). Та й якщо кількатисячний натовп і мав якусь ідейність, він все одне не зміг би щось зробити – на одного мітингувальника припадало троє правоохоронців.
Склалося враження, що саме на прикладі цього політичного заходу міліція вирішила наочно показати свої мобілізаційні можливості. А можливості таки вражали – в зеленому Маріїнському парку панував не зелений колір, а синій. Всі тераси, на які автомобілі ніколи не допускалися в принципі – перетворилися на стоянку міліцейської "бойової" техніки – від жовтеньких і сіреньких "Богданів" до автобусів типу "Автолюкс" і просто вантажівок.
На підмогу міліції біля стін Верховної Ради (зі сторони Грушевського) – було виставлено масовку Партії Регіонів.
Як чесно зізналися самі регіонівські мітингувальники – стояли за 10 гривень на годину і стоятимуть так іще тижні зо два, аби берегти спокій легітимного гаранта з його антинаціональними замашками.
Аби спокій "регіоналів" ніхто не порушував – для них не тільки було перекрито рух зі сторони Верховної Ради, а й тротуар напроти. Міліція старалася настільки, що залізних парканів, які б мали перекривати той самий тротуар було привезено достатньо для того, аби не тільки оточити острівець тротуару по периметру, а й розбити його на півтораметрові сектори.
Для остаточної «підстраховки» по дворах сусідніх вуличок, на Європейській площі та Майдані Незалежності стояли додаткові пости, які від нічого робити чеплялися до всього, що пересувається. Дивлячись на все це – піст найбагатших ДАІшників Києва (той, що на Грушевського), розуміючи, що ловити тут нема чого, ображено поїхав геть.
Мітинг, як завжди складався з двох частин. Перша – ті, до кого "зійшла" Юлія Тимошенко. І друга – власне сама Юлія Тимошенко. Вони – як завжди говорили про те, що Україна гине. Вона… А байдуже, що вона говорила – говорила як завжди українські слова власною українською мовою, а натовп (та частина, що по 10-30 гривень) підтримував усе сказане машинальними скандуваннями.
Ще був Тягнибок, якому не схотілося стояти пліч-о-пліч зібраного на сцені опозиційного бомонду, тож на сцену не виходив, даючи тим самим зрозуміти, що вони всі разом тільки на цьому мітингу, за таким собі сумним збігом обставин, і що він би з радістю це змінив. Цього разу йому, як і всім, надали слово перед виступом Юлії Володимирівни, адже виступ леді Ю на минулому мітингу було зіпсовано саме тим, що під час її промови нетерплячий натовп скандував Тя-гни-бок-Тя-гни-бок.
По закінченні виступів мітинг розділився на дві частини – ті, кому мали видати зарплатню й ті, хто планував боротися далі. У перших все вийшло, а ось на других чекало розчарування. Вже за десять хвилин після закінчення мітингу стало відомо про перші затримання. За інформацією очевидців – чотирьох чоловік просто схопили на вулиці й потягли до «автозаку». Частина маршу пішла вперед – до метро. Частина – лишилася співати "Червону калину". Ще кілька чоловік намагалися все ж таки зробити революцію, та після кількох спроб затримання – облишили ці спроби. До речі, як стало відомо згодом, у райвідділі в усіх арештованих незаконно, без жодних пояснень зняли відбитки пальців.
Залишилися "десятигривневі" регіонали, декілька колон "Беркуту" і баба Параска, чомусь на милицях, мабуть, на мітинг вона йшла напряму, через шеренги міліції і регіоналів...
Внизу на Хрещатику послаблені пости міліції займалися вже звичною справою – ганяли молодь із пивом та гальмували іномарки (створюючи тим самим аварійну ситуацію на дорозі). Від’їжджаюча армія «Беркуту» утворила своєю військовою технікою затори на Інститутській та Грушевського. Порівняно з ними, поодинокі автобуси з "сердечками" виглядали вкрай скромно. Ті, хто лишився – активно обговорювали 17 травня, яке, всі сподіваються, має стати початком чогось справжнього…
Мітинг опозиції – як це було
Як розуміти останній вихід опозиції до стін Верховної Ради? Певно, як "благими намірами устелена дорога до пекла". Нинішні опозиційні лідери не готують народ ані до штурмів, ані до революцій. Вони готують його тільки для одного – для виборів. Або ж для чергових "помаранчевих революцій", якщо такі можна буде організувати. Та чи можливі вже такі революції, адже на цей раз влада готова, і сьогодні в черговий раз довела, що вона знає, як із цим боротися.
11 травня під стінами Парламенту знову вирував натовп. Просто вирував, звісно: кричав гасла, розмахував прапорами, тримав плакати, скандував прізвища політичних лідерів (для кожного – своїх). Хто стояв за ідею й ризикував найближчим часом потрапити на допити в лабети якогось РУВС, хтось заробляв гроші – стандартні 10-30 гривень на годину (прапороносцям більше, скандувати обов’язково всім – куратори контролюють). Та й якщо кількатисячний натовп і мав якусь ідейність, він все одне не зміг би щось зробити – на одного мітингувальника припадало троє правоохоронців.
Склалося враження, що саме на прикладі цього політичного заходу міліція вирішила наочно показати свої мобілізаційні можливості. А можливості таки вражали – в зеленому Маріїнському парку панував не зелений колір, а синій. Всі тераси, на які автомобілі ніколи не допускалися в принципі – перетворилися на стоянку міліцейської "бойової" техніки – від жовтеньких і сіреньких "Богданів" до автобусів типу "Автолюкс" і просто вантажівок.
На підмогу міліції біля стін Верховної Ради (зі сторони Грушевського) – було виставлено масовку Партії Регіонів.
Як чесно зізналися самі регіонівські мітингувальники – стояли за 10 гривень на годину і стоятимуть так іще тижні зо два, аби берегти спокій легітимного гаранта з його антинаціональними замашками.
Аби спокій "регіоналів" ніхто не порушував – для них не тільки було перекрито рух зі сторони Верховної Ради, а й тротуар напроти. Міліція старалася настільки, що залізних парканів, які б мали перекривати той самий тротуар було привезено достатньо для того, аби не тільки оточити острівець тротуару по периметру, а й розбити його на півтораметрові сектори.
Для остаточної «підстраховки» по дворах сусідніх вуличок, на Європейській площі та Майдані Незалежності стояли додаткові пости, які від нічого робити чеплялися до всього, що пересувається. Дивлячись на все це – піст найбагатших ДАІшників Києва (той, що на Грушевського), розуміючи, що ловити тут нема чого, ображено поїхав геть.
Мітинг, як завжди складався з двох частин. Перша – ті, до кого "зійшла" Юлія Тимошенко. І друга – власне сама Юлія Тимошенко. Вони – як завжди говорили про те, що Україна гине. Вона… А байдуже, що вона говорила – говорила як завжди українські слова власною українською мовою, а натовп (та частина, що по 10-30 гривень) підтримував усе сказане машинальними скандуваннями.
Ще був Тягнибок, якому не схотілося стояти пліч-о-пліч зібраного на сцені опозиційного бомонду, тож на сцену не виходив, даючи тим самим зрозуміти, що вони всі разом тільки на цьому мітингу, за таким собі сумним збігом обставин, і що він би з радістю це змінив. Цього разу йому, як і всім, надали слово перед виступом Юлії Володимирівни, адже виступ леді Ю на минулому мітингу було зіпсовано саме тим, що під час її промови нетерплячий натовп скандував Тя-гни-бок-Тя-гни-бок.
По закінченні виступів мітинг розділився на дві частини – ті, кому мали видати зарплатню й ті, хто планував боротися далі. У перших все вийшло, а ось на других чекало розчарування. Вже за десять хвилин після закінчення мітингу стало відомо про перші затримання. За інформацією очевидців – чотирьох чоловік просто схопили на вулиці й потягли до «автозаку». Частина маршу пішла вперед – до метро. Частина – лишилася співати "Червону калину". Ще кілька чоловік намагалися все ж таки зробити революцію, та після кількох спроб затримання – облишили ці спроби. До речі, як стало відомо згодом, у райвідділі в усіх арештованих незаконно, без жодних пояснень зняли відбитки пальців.
Залишилися "десятигривневі" регіонали, декілька колон "Беркуту" і баба Параска, чомусь на милицях, мабуть, на мітинг вона йшла напряму, через шеренги міліції і регіоналів...
Внизу на Хрещатику послаблені пости міліції займалися вже звичною справою – ганяли молодь із пивом та гальмували іномарки (створюючи тим самим аварійну ситуацію на дорозі). Від’їжджаюча армія «Беркуту» утворила своєю військовою технікою затори на Інститутській та Грушевського. Порівняно з ними, поодинокі автобуси з "сердечками" виглядали вкрай скромно. Ті, хто лишився – активно обговорювали 17 травня, яке, всі сподіваються, має стати початком чогось справжнього…
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України
Травнева проповідь
Чудовий час! Я ніби помолодшав років на 20. І ви теж. Парад на 9 травня… Великий подвиг радянського народу… арешти активістів… Павличко і Яворівський знову головні на трибуні… допити без адвокатів… Медвєдєв (як Горбачов) заявляє, що Сталін хоча і… але ж!
Група 240 у ВР (колись 239)… Янукович звітує Москві, мов Щербицький… Щоправда, мітинги тоді були завзятіші і чисельніші.
Нас так легко було повернути у 1989 р. бо зневіра – єдиний досвід, який ми винесли з цього двадцятиліття, більше ми нічого не навчилися, ні організовувати страйки, ні протидіяти правоохоронним органам, ні розкуркулювати олігархів, ні придушувати спротив чиновників, ні організовувати масові безлади, ні уходити від зовнішнього спостереження, ні переслідувати «іноземців, спекулянтів і підозрілих», ми так і не навчилися бути українцями. Національний організм жалюгідно животів і при Ющенкові, проте патріоти могли зберігати ілюзію власної значущості в каптерці у Шустера.
Янукович з’їздив на здибанку до Харкова, повернувся і знищив цю ілюзію.
Нині, якщо хочеш відчути себе українцем, мусиш проривати міліцейський кордон. Поменше співати «Червону калину» на мітингах (ми замусолили її вже 20 років тому), а побільше мовчати на допитах. За ці 5 років, що ми промарнували при Ющенкові, негри спромоглися видресирувати французьку поліцію. Днями гуляв Парижем по чорнявому району зі своїм давнім американським приятелем і він попросив заткнутися якогось негра, який свистів і заважав нам насолоджуватись квітом каштанів. Негр підскочив до мого американця і заволав мов повітряна тривога: «Rasist! I am not monkey!» - ми намагалися втекти, але він не відступав ні на крок і все вигукував цю фразу пряму у вухо американця. Зібралася кольорова публіка, було ясно, що будуть бити.
Я намагався французькою сконструювати фразу: віддайте мені цю біловуху свиню, я вб’ю її у підворітні. З’явилася поліція. Поліцейські перевірили документи у американця (респектабельна біла людина, американський паспорт, посвідчення пенсіонера Держдепу) й наказали йому fuck off, швидше. В негра (бомжувата зовнішність, розширені зіниці, агресивна моторика) ніхто й не думав просити посвідчення. Поліцаї лагідно умовляли його заспокоїтись і пробачити європеоїдну расу, мовляв, не всі ми брудні расисти.
Спробуй поліція зачепити кольорового – Парижу буде забезпечено на півмільярда збитків. Чому українці не негри?
Я прихильник європейського вибору. Там є чого повчитися в паризьких передмістях і тих кварталах Брюсселю, які чомусь називають Оттоманською Портою, хоча населені арабами, а не турками.
Нам доведеться арабізувати свої рефлекси, якщо не хочемо москалізувати свою країну. Це не просто, стати чорними, але помаранчевими ми вже були – не допомогло. На Майдані таки треба було скандувати не «Ю-ще-нко», а «Гіль-йо-ти-на». Тепер доводиться це шепотіти.
9 травня у Львові був побитий заступник Голови Соціалістичної партії, який повертався з промосковського мітингу і забув сховати георгіївську стрічку. Та ще двоє якихось комуністів. Цей, поза сумнівом, прикрий вчинок не може не зродити несміливої надії – невже Україна «ще не вмерла»? Далі, власне, проповідь:
Нині наша справа здається безнадійною. Так ніч є найтемнішою перед світанком. Невже 12 відщепенців були здатні привнести у світ Христа? Звісно ж, ні! Христос сам себе привніс. Він замість них зробив усю роботу. В чому ж полягала їхня функція? В тому, щоб зберігати праведність і віру без огляду на будь-що. В тому, щоб «лупати скелю». І пам’ятається, ось вони вже майже повірили, що Він – Бог, а Його взяли і повісили на дереві. І вони гадали, що все скінчилося, але тільки тоді все почалося «і на третій день воскрес», і сталася найважливіша подія в історії людства.
І коли Павло і Сила були закуті в ланцюги і вважали, що нарешті таки дострибалися, стіни в’язниці впали. Чи Павло зруйнував їх? Бог зруйнував. А Павло лише вірив. Павло таки вірив. Вірив. І Бог зруйнував.
Чи здатні ми подолати Януковича, за яким Кремль, а за Кремлем диявол? Ні. Кремль сам себе подолає і йому допоможе Христос, хрест якого є «мишоловкою для диявола». А ми збережемо відвагу і віру без огляду на будь-що.
Травнева проповідь
Чудовий час! Я ніби помолодшав років на 20. І ви теж. Парад на 9 травня… Великий подвиг радянського народу… арешти активістів… Павличко і Яворівський знову головні на трибуні… допити без адвокатів… Медвєдєв (як Горбачов) заявляє, що Сталін хоча і… але ж!
Група 240 у ВР (колись 239)… Янукович звітує Москві, мов Щербицький… Щоправда, мітинги тоді були завзятіші і чисельніші.
Нас так легко було повернути у 1989 р. бо зневіра – єдиний досвід, який ми винесли з цього двадцятиліття, більше ми нічого не навчилися, ні організовувати страйки, ні протидіяти правоохоронним органам, ні розкуркулювати олігархів, ні придушувати спротив чиновників, ні організовувати масові безлади, ні уходити від зовнішнього спостереження, ні переслідувати «іноземців, спекулянтів і підозрілих», ми так і не навчилися бути українцями. Національний організм жалюгідно животів і при Ющенкові, проте патріоти могли зберігати ілюзію власної значущості в каптерці у Шустера.
Янукович з’їздив на здибанку до Харкова, повернувся і знищив цю ілюзію.
Нині, якщо хочеш відчути себе українцем, мусиш проривати міліцейський кордон. Поменше співати «Червону калину» на мітингах (ми замусолили її вже 20 років тому), а побільше мовчати на допитах. За ці 5 років, що ми промарнували при Ющенкові, негри спромоглися видресирувати французьку поліцію. Днями гуляв Парижем по чорнявому району зі своїм давнім американським приятелем і він попросив заткнутися якогось негра, який свистів і заважав нам насолоджуватись квітом каштанів. Негр підскочив до мого американця і заволав мов повітряна тривога: «Rasist! I am not monkey!» - ми намагалися втекти, але він не відступав ні на крок і все вигукував цю фразу пряму у вухо американця. Зібралася кольорова публіка, було ясно, що будуть бити.
Я намагався французькою сконструювати фразу: віддайте мені цю біловуху свиню, я вб’ю її у підворітні. З’явилася поліція. Поліцейські перевірили документи у американця (респектабельна біла людина, американський паспорт, посвідчення пенсіонера Держдепу) й наказали йому fuck off, швидше. В негра (бомжувата зовнішність, розширені зіниці, агресивна моторика) ніхто й не думав просити посвідчення. Поліцаї лагідно умовляли його заспокоїтись і пробачити європеоїдну расу, мовляв, не всі ми брудні расисти.
Спробуй поліція зачепити кольорового – Парижу буде забезпечено на півмільярда збитків. Чому українці не негри?
Я прихильник європейського вибору. Там є чого повчитися в паризьких передмістях і тих кварталах Брюсселю, які чомусь називають Оттоманською Портою, хоча населені арабами, а не турками.
Нам доведеться арабізувати свої рефлекси, якщо не хочемо москалізувати свою країну. Це не просто, стати чорними, але помаранчевими ми вже були – не допомогло. На Майдані таки треба було скандувати не «Ю-ще-нко», а «Гіль-йо-ти-на». Тепер доводиться це шепотіти.
9 травня у Львові був побитий заступник Голови Соціалістичної партії, який повертався з промосковського мітингу і забув сховати георгіївську стрічку. Та ще двоє якихось комуністів. Цей, поза сумнівом, прикрий вчинок не може не зродити несміливої надії – невже Україна «ще не вмерла»? Далі, власне, проповідь:
Нині наша справа здається безнадійною. Так ніч є найтемнішою перед світанком. Невже 12 відщепенців були здатні привнести у світ Христа? Звісно ж, ні! Христос сам себе привніс. Він замість них зробив усю роботу. В чому ж полягала їхня функція? В тому, щоб зберігати праведність і віру без огляду на будь-що. В тому, щоб «лупати скелю». І пам’ятається, ось вони вже майже повірили, що Він – Бог, а Його взяли і повісили на дереві. І вони гадали, що все скінчилося, але тільки тоді все почалося «і на третій день воскрес», і сталася найважливіша подія в історії людства.
І коли Павло і Сила були закуті в ланцюги і вважали, що нарешті таки дострибалися, стіни в’язниці впали. Чи Павло зруйнував їх? Бог зруйнував. А Павло лише вірив. Павло таки вірив. Вірив. І Бог зруйнував.
Чи здатні ми подолати Януковича, за яким Кремль, а за Кремлем диявол? Ні. Кремль сам себе подолає і йому допоможе Христос, хрест якого є «мишоловкою для диявола». А ми збережемо відвагу і віру без огляду на будь-що.
Merime
New Member
Re: Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України
А ми тим часом будемо курити бамбук?
Відповідь: В Києві створено Комітет захисту України
Нині, якщо хочеш відчути себе українцем, мусиш проривати міліцейський кордон. Поменше співати «Червону калину» на мітингах, а побільше мовчати на допитах... Нам доведеться арабізувати свої рефлекси...