Відповідь: О ценностях: советских, демократических, христианских
Справа Данте: ЄС гірше за СРСР
В Італії зі шкільної програми пропонують виключити «Божественну комедію». При тому, що Данте Аліг‘єрі для італійців значить більше, ніж для нас – Тарас Шевченко. Взялися ж за великого італійця представники Gherush92 – структури, що, крім іншого, консультує Економічну та соціальну раду Європи. «Божественна комедія» не сподобалася тим, що у ній у пеклі мучається пророк Мухаммад. Як єретик. Причому, муки його огидні (настільки огидні, що ми не будемо наводити цитату зі звинувачуваного твору). Не сподобалося також твердження Данте про гріховність гомосексуалізму. Крім того, у творі знайшли ознаки расизму та антисемітизму. Пропонується або зовсім виключити «Комедію» зі шкільної програми (не дай Боже, діти дізнаються правду про Мухаммада й гомосексуалістів). Або, як мінімум, відповідним чином прокоментувати некоректний текст.
Ідіотизм. Так, світова класика аж до початку ХХ століття пронизана християнством. Християнськими символами. Чи, принаймні, згадуваннями про Бога. Звертаннями до Нього героїв. Але навіть у Союзі не догадувалися урізати, тим більше – забирати зі шкільної програми – тексти тільки на підставі релігійності, «некоректності» авторів. Представляю, у що б перетворився предмет «російська література», якби така нерозумна цензура мала місце. Радянська пропаганда знайшла цілком прийнятний вихід: слово «Бог» друкували з маленької букви. А перед твором – стаття-критика з атеїстично-радянською точкою зору. Хоча світова класика, яку перекладали для радянських читачів, цензурі таки піддавался. Один із найвідоміших прикладів - «Снігова королева» Г.Х.Андерсена, з якої прибрали згадування про Христа і диявола. Проте, як би там не було, із російською класикою так не чинили.
Мало того. Навіть створюючи фільми/мультфільми на підставі творів класиків, «незручності» часто не прибирали. Дивилася недавно із сином «Казку про мертву царівну й сімох богатирів», мультфільм за Пушкіним. Там за 20 хвилин раз п'ять поминається Господь Бог. Особливо запам'яталося про «королевич Елисей, помолясь усердно Богу, отправляется в дорогу». І це – у 1951 році. Сталін ще не помер. Що, не можна було уникнути такої відкритої пропаганди опіуму для народу? Але її не уникали. Бо «з пісні слів не викинеш». І «що занадто, то не здраво».
Європа ж зі своїм перегинами на місцях (що насправді є продуманою та послідовною політикою) впритул наблизилась до реальності з «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері: «Кольоровим не подобається книга «Маленький чорний Самбо». Спалити її. Білим неприємна «Хатина дядька Тома». Спалити і її теж… Потрібна безтурботність, Монтэг, спокій. Геть усе, що породжує тривогу». Хоча США уже зробили крок до антиутопії. Тільки «Хатинка дядька Тома» не білим неприємна, а чорним. І вважається расистським твором. Разом із «Пригодами Гекльбері Фінна» та «Віднесеними вітром». «Десять негренят», кажуть, зараз видаються під назвою «І не лишилося нікого». У тексті ж негренята замінені на «маленьких індіанців» (що засвідчує: індіанці безпечніші за негрів).
… Це не на захист Союзу. Союз довів, що може ефективно боротися з релігією. І свободи, у тому числі свободи віри та совісті, у радянському суспільстві немає. Це - на звинувачення форпосту свободи, Європі. Яка проголошує свободи особистості вищими цінностями. Там зараз дуже занадто ідіотизму.
Цікаво, яку педагогічну мету переслідувало радянське міністерство освіти, запроваджуючи до шкільної програми «Божественну комедію»? Із пеклом, чистилищем та раєм, і без купюр? Це диверсія, чи просто недогледіли?
Справа Данте: ЄС гірше за СРСР
В Італії зі шкільної програми пропонують виключити «Божественну комедію». При тому, що Данте Аліг‘єрі для італійців значить більше, ніж для нас – Тарас Шевченко. Взялися ж за великого італійця представники Gherush92 – структури, що, крім іншого, консультує Економічну та соціальну раду Європи. «Божественна комедія» не сподобалася тим, що у ній у пеклі мучається пророк Мухаммад. Як єретик. Причому, муки його огидні (настільки огидні, що ми не будемо наводити цитату зі звинувачуваного твору). Не сподобалося також твердження Данте про гріховність гомосексуалізму. Крім того, у творі знайшли ознаки расизму та антисемітизму. Пропонується або зовсім виключити «Комедію» зі шкільної програми (не дай Боже, діти дізнаються правду про Мухаммада й гомосексуалістів). Або, як мінімум, відповідним чином прокоментувати некоректний текст.
Ідіотизм. Так, світова класика аж до початку ХХ століття пронизана християнством. Християнськими символами. Чи, принаймні, згадуваннями про Бога. Звертаннями до Нього героїв. Але навіть у Союзі не догадувалися урізати, тим більше – забирати зі шкільної програми – тексти тільки на підставі релігійності, «некоректності» авторів. Представляю, у що б перетворився предмет «російська література», якби така нерозумна цензура мала місце. Радянська пропаганда знайшла цілком прийнятний вихід: слово «Бог» друкували з маленької букви. А перед твором – стаття-критика з атеїстично-радянською точкою зору. Хоча світова класика, яку перекладали для радянських читачів, цензурі таки піддавался. Один із найвідоміших прикладів - «Снігова королева» Г.Х.Андерсена, з якої прибрали згадування про Христа і диявола. Проте, як би там не було, із російською класикою так не чинили.
Мало того. Навіть створюючи фільми/мультфільми на підставі творів класиків, «незручності» часто не прибирали. Дивилася недавно із сином «Казку про мертву царівну й сімох богатирів», мультфільм за Пушкіним. Там за 20 хвилин раз п'ять поминається Господь Бог. Особливо запам'яталося про «королевич Елисей, помолясь усердно Богу, отправляется в дорогу». І це – у 1951 році. Сталін ще не помер. Що, не можна було уникнути такої відкритої пропаганди опіуму для народу? Але її не уникали. Бо «з пісні слів не викинеш». І «що занадто, то не здраво».
Європа ж зі своїм перегинами на місцях (що насправді є продуманою та послідовною політикою) впритул наблизилась до реальності з «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері: «Кольоровим не подобається книга «Маленький чорний Самбо». Спалити її. Білим неприємна «Хатина дядька Тома». Спалити і її теж… Потрібна безтурботність, Монтэг, спокій. Геть усе, що породжує тривогу». Хоча США уже зробили крок до антиутопії. Тільки «Хатинка дядька Тома» не білим неприємна, а чорним. І вважається расистським твором. Разом із «Пригодами Гекльбері Фінна» та «Віднесеними вітром». «Десять негренят», кажуть, зараз видаються під назвою «І не лишилося нікого». У тексті ж негренята замінені на «маленьких індіанців» (що засвідчує: індіанці безпечніші за негрів).
… Це не на захист Союзу. Союз довів, що може ефективно боротися з релігією. І свободи, у тому числі свободи віри та совісті, у радянському суспільстві немає. Це - на звинувачення форпосту свободи, Європі. Яка проголошує свободи особистості вищими цінностями. Там зараз дуже занадто ідіотизму.
Цікаво, яку педагогічну мету переслідувало радянське міністерство освіти, запроваджуючи до шкільної програми «Божественну комедію»? Із пеклом, чистилищем та раєм, і без купюр? Це диверсія, чи просто недогледіли?
