mangust
патріот
Відповідь: Сталин. Плюсы и минусы.
Міф: мародерствували лише німецькі вояки
Величезних руйнувань і грабунку зазнали окуповані гітлерівцями території. Вивозили музейні скарби, солдати вимагали «яйка, млеко», але особистих речей не брали. СРСР одержав відповідні репарації: з Німеччини вивозили все — обладнання електростанцій і заводів, проектну документацію та фахівців (з ракетної техніки, суден на підводних крилах тощо). Крім репарацій, Німеччину відверто грабували: держава поцупила Дрезденську галерею (згодом довелося повернути), солдати привозили хто баян, хто годинник, офіцери — приймачі та авто, генерали та маршали мали більші можливості. Під час обшуку (за розпорядженням Сталіна) в січні 1948 у Г.Жукова МДБ знайшло 19 золотих годинників, 51 скриню з дорогим посудом, 323 шкурки цінного хутра, 60 картин із Потсдамського музею, меблі звідти ж, гобелени, килими, антикваріат. У генерала Крюкова та його дружини Русланової (що співала про порвані валянці) вилучено більше двохсот діамантів та інших камінців, платинові, золоті речі. Німеччину звільняли не лише від фашизму, а й від майна.
Радянська пропаганда таврувала всіх, хто виступав проти більшовизму як підмогачів гітлерівців, придумала навіть абсурдний термін «украинско–немецкие националисты». Але найбільшим поплічником Гітлера до 22.06.1941 року був, як випливає з наведеного вище, Сталін. Хижаків об’єднав інтерес до чужих земель; цим же керувалися й інші союзники Гітлера, наприклад, Антонеску. Але були країни, яким історія не залишила вибору. Держави «західної демократії» закрили очі на те, як хортістська Угорщина, маючи санкцію Гітлера, захопила Карпатську Україну, як СРСР відгризав шматки Фінляндії, наплювали на Польщу. До кого мав пристати герой Фінляндії Маннергейм, щоб захистити свою маленьку країну? На чию допомогу міг розраховувати український визвольний рух? ОУН почала співробітничати з Німеччиною, сподіваючись, що та допоможе звільнити Україну, створити незалежну державу, як передбачалося планом А. Розенберга. Але сам Гітлер бачив народи СРСР рабами в нацистському рейху. Після того, як 30.06.1941 року у Львові ОУН(б) проголосила незалежність Української держави, гітлерівці ув’язнили С. Бандеру та інших керівників, багатьох націоналістів знищили, розформували легіони «Нахтігаль» і «Ролянд», у відповідь ОУН оголосила війну окупантам. Постанова ІІІ Великого збору ОУН закликала до боротьби «проти російського комуно–більшовизму і проти німецького націонал–соціалізму», «за повне визволення українського народу з–під московсько–більшовицького та німецького ярма». Бандера відбув 3 роки «співпраці» з нацистами в концтаборі Заксенгаузен, двох його братів убито. ОУН не брала участі у створенні дивізії військ СС «Галичина» (це окрема тема) і поліції (в «українську» поліцію набиралися люди різних національностей). ОУН(б) створила Українську Повстанську армію на базі Поліської Січі та інших повстанських загонів, УПА воювала проти німців, проти польської Армії Крайової, проти більшовицьких сил (військ НКВС). Упівці на Волині та Поліссі билися проти німецьких карателів, контролювали величезну територію (Колківська республіка).
УПА ніколи не співпрацювала з нацистами. Цікаво, що бандерівців вважають бандитами, спільниками німців у тих регіонах, де УПА не діяла. Не було рейдів на Крим, Донецьк, Одесу, не вбито там жодного мирного жителя. (Це у серіалі «Ліквідація» вигадано, як у непрохідних лісах навколо Одеси збиралися бандерівці, щоб за завданням гітлерівської розвідки захопити місто в 1946 (чи 47–му) році. Смішно дивитися, як «німецькі посіпаки» стараються заради «хазяїв», які давно капітулювали). Населення тих областей, де діяли упівці, вважає їх своїми захисниками, шанує ветеранів. Хіба без підтримки народу був би можливим рух опору більшовизму ще аж три роки по смерті Сталіна? Щодо жорстокостей, то на війні — як на війні, упівці відплачували НКВС тією ж монетою, масових злочинів проти мирного населення вони не чинили (інакше не мали б підтримки); найстрашніші злочини — справа рук бандитів зі спецзагонів НКВС.
Звичайно, масштаби та результати боротьби проти німців УПА та Радянської армії порівнювати не можна, але УПА завдала окупантам втрат більше, ніж радянські партизани в Україні. Червона армія воювала проти Гітлера «за Родину, за Сталина», УПА — проти Гітлера, проти Сталіна (тобто проти всякого тоталітаризму), за волю своєї Батьківщини. Головний здобуток УПА навіть не матеріальний: вони не дали згасити ідею незалежності України, а ця ідея згодом оволоділа масами.
Новий міф про переможця
Вираз «Перемога — одна на всіх» (правильний у першій частині, де не йдеться про завищену ціну) почали переглядати одразу після закінчення війни. Союзники намагалися применшити роль СРСР, а СРСР — стерти згадку про союзників. Далі гірше: «русские патриоты» стали творити міф, що перемогла Росія. Почалося це із тосту Сталіна, але його ще можна було витлумачити логічно: «великий російський народ» був найчисленнішим у СРСР, порівняно з іншими, не такими великими (численними), тому його внесок у перемогу найбільший (до речі, Сталін тоді подякував російському народові, що не скинув його уряд, зберіг режим).
Офіційно російська влада не відмовляється від спільної перемоги, цьогорічне святкування у СНД проходитиме під гаслом «Мы победили вместе», але на телебаченні, в публіцистиці російському обивателю втовкмачується думка, що перемогла «вечная Россия». Можна згадати документальний фільм С. Сорокіної «Победа. Одна на всех», численні публікації в журналі «Молодая гвардия», інших виданнях.
Україна, по якій війна прокотилася двічі — зі сходу на захід і назад, зазнала жахливих втрат. Україна втратила 7,6 млн. люду (2,6 млн. військових і 5 млн. цивільних), Росія — стільки ж (5,5 + 2,1) млн., Німеччина — 6,5 (3,8 + 2,7) млн., Польща — 5 (0,1 + 4,9) млн., Японія — 2,3 (2 + 0,3) млн., Білорусь — 2,1 млн.
Ніхто не забутий, ніщо не забуто
Цей міф як був брехливим у радянські часи, таким і лишився. Звичайно, було споруджено кілька помпезних меморіалів, безліч гіпсових, вкритих бронзовою фарбою фігур, але не спромоглися по–людськи поховати всіх полеглих. І донині в Криму, на Букринському плацдармі пошуковці (і чорні гробокопачі) розкопують солдатські кістки, їх багато і в Україні, і в Псковських лісах, і під Вязьмою. Для рідних сотні тисяч лишилися пропалими безвісти.
Деяким ветеранам (і це можна зрозуміти) подобаються паради, військові марші, але це стосується великих міст, де зосереджено керівництво (генерали, полковники) ветеранських організацій, де 9 травня ветеранам надають безплатні послуги таксі, телефону, лазень, а керівники держави куштують наркомівські 100 грамів і солдатську кашу. Частка офіцерів у Радянській армії становила 4,5% (у німців 2%), а 95,5% — це солдати та сержанти. Але коли тепер дивишся паради, то складається враження, що у війні брали участь лише генерали та полковники, їх на уросутостях понад 60%. Де солдати? Невже вони всі невідомі? А тим часом у селах і містечках старі діди зі старими протезами дивляться паради по телевізору, якщо він є, не можуть скористатися ні таксі, ні лазнями, спасибі за доплату до пенсії. Але ж саме солдати мають право на найбільшу увагу влади.
Ми матимемо право говорити, що ніхто не забутий, коли наші ветерани житимуть не гірше ветеранів переможеного вермахту, коли матимуть можливість за пенсію говорити по телефону, їздити на таксі, ходити в лазню. Турбота їм потрібна щоденна, а не лише у День Перемоги.
У пам’яті поколінь мусить залишитися подвиг людей (тоді їх називали радянським народом), які в найкривавішій війні людства врятували нашу землю від завойовників. Вічна наша подяка солдатам Радянської армії (не енкаведистам!); солдатів шанують усі. А хто осягнув історичну правду, той буде віддавати шану також і воякам УПА.
Міф: мародерствували лише німецькі вояки
Величезних руйнувань і грабунку зазнали окуповані гітлерівцями території. Вивозили музейні скарби, солдати вимагали «яйка, млеко», але особистих речей не брали. СРСР одержав відповідні репарації: з Німеччини вивозили все — обладнання електростанцій і заводів, проектну документацію та фахівців (з ракетної техніки, суден на підводних крилах тощо). Крім репарацій, Німеччину відверто грабували: держава поцупила Дрезденську галерею (згодом довелося повернути), солдати привозили хто баян, хто годинник, офіцери — приймачі та авто, генерали та маршали мали більші можливості. Під час обшуку (за розпорядженням Сталіна) в січні 1948 у Г.Жукова МДБ знайшло 19 золотих годинників, 51 скриню з дорогим посудом, 323 шкурки цінного хутра, 60 картин із Потсдамського музею, меблі звідти ж, гобелени, килими, антикваріат. У генерала Крюкова та його дружини Русланової (що співала про порвані валянці) вилучено більше двохсот діамантів та інших камінців, платинові, золоті речі. Німеччину звільняли не лише від фашизму, а й від майна.
Радянська пропаганда таврувала всіх, хто виступав проти більшовизму як підмогачів гітлерівців, придумала навіть абсурдний термін «украинско–немецкие националисты». Але найбільшим поплічником Гітлера до 22.06.1941 року був, як випливає з наведеного вище, Сталін. Хижаків об’єднав інтерес до чужих земель; цим же керувалися й інші союзники Гітлера, наприклад, Антонеску. Але були країни, яким історія не залишила вибору. Держави «західної демократії» закрили очі на те, як хортістська Угорщина, маючи санкцію Гітлера, захопила Карпатську Україну, як СРСР відгризав шматки Фінляндії, наплювали на Польщу. До кого мав пристати герой Фінляндії Маннергейм, щоб захистити свою маленьку країну? На чию допомогу міг розраховувати український визвольний рух? ОУН почала співробітничати з Німеччиною, сподіваючись, що та допоможе звільнити Україну, створити незалежну державу, як передбачалося планом А. Розенберга. Але сам Гітлер бачив народи СРСР рабами в нацистському рейху. Після того, як 30.06.1941 року у Львові ОУН(б) проголосила незалежність Української держави, гітлерівці ув’язнили С. Бандеру та інших керівників, багатьох націоналістів знищили, розформували легіони «Нахтігаль» і «Ролянд», у відповідь ОУН оголосила війну окупантам. Постанова ІІІ Великого збору ОУН закликала до боротьби «проти російського комуно–більшовизму і проти німецького націонал–соціалізму», «за повне визволення українського народу з–під московсько–більшовицького та німецького ярма». Бандера відбув 3 роки «співпраці» з нацистами в концтаборі Заксенгаузен, двох його братів убито. ОУН не брала участі у створенні дивізії військ СС «Галичина» (це окрема тема) і поліції (в «українську» поліцію набиралися люди різних національностей). ОУН(б) створила Українську Повстанську армію на базі Поліської Січі та інших повстанських загонів, УПА воювала проти німців, проти польської Армії Крайової, проти більшовицьких сил (військ НКВС). Упівці на Волині та Поліссі билися проти німецьких карателів, контролювали величезну територію (Колківська республіка).
УПА ніколи не співпрацювала з нацистами. Цікаво, що бандерівців вважають бандитами, спільниками німців у тих регіонах, де УПА не діяла. Не було рейдів на Крим, Донецьк, Одесу, не вбито там жодного мирного жителя. (Це у серіалі «Ліквідація» вигадано, як у непрохідних лісах навколо Одеси збиралися бандерівці, щоб за завданням гітлерівської розвідки захопити місто в 1946 (чи 47–му) році. Смішно дивитися, як «німецькі посіпаки» стараються заради «хазяїв», які давно капітулювали). Населення тих областей, де діяли упівці, вважає їх своїми захисниками, шанує ветеранів. Хіба без підтримки народу був би можливим рух опору більшовизму ще аж три роки по смерті Сталіна? Щодо жорстокостей, то на війні — як на війні, упівці відплачували НКВС тією ж монетою, масових злочинів проти мирного населення вони не чинили (інакше не мали б підтримки); найстрашніші злочини — справа рук бандитів зі спецзагонів НКВС.
Звичайно, масштаби та результати боротьби проти німців УПА та Радянської армії порівнювати не можна, але УПА завдала окупантам втрат більше, ніж радянські партизани в Україні. Червона армія воювала проти Гітлера «за Родину, за Сталина», УПА — проти Гітлера, проти Сталіна (тобто проти всякого тоталітаризму), за волю своєї Батьківщини. Головний здобуток УПА навіть не матеріальний: вони не дали згасити ідею незалежності України, а ця ідея згодом оволоділа масами.
Новий міф про переможця
Вираз «Перемога — одна на всіх» (правильний у першій частині, де не йдеться про завищену ціну) почали переглядати одразу після закінчення війни. Союзники намагалися применшити роль СРСР, а СРСР — стерти згадку про союзників. Далі гірше: «русские патриоты» стали творити міф, що перемогла Росія. Почалося це із тосту Сталіна, але його ще можна було витлумачити логічно: «великий російський народ» був найчисленнішим у СРСР, порівняно з іншими, не такими великими (численними), тому його внесок у перемогу найбільший (до речі, Сталін тоді подякував російському народові, що не скинув його уряд, зберіг режим).
Офіційно російська влада не відмовляється від спільної перемоги, цьогорічне святкування у СНД проходитиме під гаслом «Мы победили вместе», але на телебаченні, в публіцистиці російському обивателю втовкмачується думка, що перемогла «вечная Россия». Можна згадати документальний фільм С. Сорокіної «Победа. Одна на всех», численні публікації в журналі «Молодая гвардия», інших виданнях.
Україна, по якій війна прокотилася двічі — зі сходу на захід і назад, зазнала жахливих втрат. Україна втратила 7,6 млн. люду (2,6 млн. військових і 5 млн. цивільних), Росія — стільки ж (5,5 + 2,1) млн., Німеччина — 6,5 (3,8 + 2,7) млн., Польща — 5 (0,1 + 4,9) млн., Японія — 2,3 (2 + 0,3) млн., Білорусь — 2,1 млн.
Ніхто не забутий, ніщо не забуто
Цей міф як був брехливим у радянські часи, таким і лишився. Звичайно, було споруджено кілька помпезних меморіалів, безліч гіпсових, вкритих бронзовою фарбою фігур, але не спромоглися по–людськи поховати всіх полеглих. І донині в Криму, на Букринському плацдармі пошуковці (і чорні гробокопачі) розкопують солдатські кістки, їх багато і в Україні, і в Псковських лісах, і під Вязьмою. Для рідних сотні тисяч лишилися пропалими безвісти.
Деяким ветеранам (і це можна зрозуміти) подобаються паради, військові марші, але це стосується великих міст, де зосереджено керівництво (генерали, полковники) ветеранських організацій, де 9 травня ветеранам надають безплатні послуги таксі, телефону, лазень, а керівники держави куштують наркомівські 100 грамів і солдатську кашу. Частка офіцерів у Радянській армії становила 4,5% (у німців 2%), а 95,5% — це солдати та сержанти. Але коли тепер дивишся паради, то складається враження, що у війні брали участь лише генерали та полковники, їх на уросутостях понад 60%. Де солдати? Невже вони всі невідомі? А тим часом у селах і містечках старі діди зі старими протезами дивляться паради по телевізору, якщо він є, не можуть скористатися ні таксі, ні лазнями, спасибі за доплату до пенсії. Але ж саме солдати мають право на найбільшу увагу влади.
Ми матимемо право говорити, що ніхто не забутий, коли наші ветерани житимуть не гірше ветеранів переможеного вермахту, коли матимуть можливість за пенсію говорити по телефону, їздити на таксі, ходити в лазню. Турбота їм потрібна щоденна, а не лише у День Перемоги.
У пам’яті поколінь мусить залишитися подвиг людей (тоді їх називали радянським народом), які в найкривавішій війні людства врятували нашу землю від завойовників. Вічна наша подяка солдатам Радянської армії (не енкаведистам!); солдатів шанують усі. А хто осягнув історичну правду, той буде віддавати шану також і воякам УПА.
You must be registered for see links
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
