22 жовтня цього року Верховна Рада прийняла за основу законопроект, який можна використати для запровадження цензури в Інтернет. У проекті закону йдеться про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії). Зокрема, до Закону «Про телекомунікації» вноситься низка доповнень. Згідно з доповненням до ст. 33, споживачі повинні повідомляти провайдерів та/або правоохоронні органи, якщо виявлять в мережі дані, пов’язані з насильством, порнографією, проявами расової і національної нетерпимості та тероризму, пропагандою наркотиків, порушенням прав інтелектуальної власності.
Пропонується також доповнити ч. 2. 2 ст. 39 доповнити новими абзацами 2-4 наступного змісту: “На підставі мотивованого подання правоохоронних органів, провайдери телекомунікаційних послуг зобов’язані вживати заходи з обмеження доступу своїх клієнтів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження незаконного інформаційного наповнення (контенту).
Провайдери комунікацій зобов’язані зберігати інформацію про всі з’єднання свого клієнта з ресурсами, доступ до яких надається зазначеним провайдером. Термін, порядок та повний перелік такої інформації встановлюється Кабінетом Міністрів України».
Отже, даний закон зобов’язує провайдерів забороняти доступ користувачам до відповідних ресурсів і повідомляти правоохоронні органи про порушників. Для того, щоб повідомляти про порушників і незаконний контент, потрібно стежити за всіма переміщеннями всіх користувачів інтернету, і за змістом контенту всіх сайтів. Також закон дозволяє без рішення суду, лише за мотивованим поданням провоохоронних органів, обмежувати доступ своїх клієнтів до інтернет-ресурсів.
Це все є абсолютно неприпустим. Стежити за переміщеннями людей в Інтернеті - це те саме, що стежити за людиною, яка ходить містом: в які крамниці ходила, з ким пила каву, в якій кав’ярні, на яку книжку задивилася в книгарні, як переходила дорогу, з ким і про що розмовляла. На нашу думку, цей закон легітимізує тотальний контроль за приватним життям громадян і є початком впровадження цензури в Інтернеті.
Ми переконані, що ліквідація сайтів з дитячою порнографією є необхідною, але не потребує стеження за всіма користувачами Інтернету і введення цензури. Тож прийняття такого закону є недоцільнім. Такі положення закону суперечать загальноєвропейським стандартам і порушують конституційні права громадян на невтручання в особисте і сімейне життя.
По суті, влада до всього ще й хоче перекласти всю роботу з пошуку та усунення злочинів в Інтернет на простих користувачів. У вільний, так би мовити, від основної роботи час. Тоді постає питання: навіщо нам правоохоронні органи?
На які кошти запроваджується тотальне стеження? Очевидно, для визначення законності інформації держава повинна створити окремий підрозділ і витратити на це купу грошей. Адже не можна просто так закрити доступ до якогось сайту, виключно на основі чиєїсь суб’єктивної думки. Для кожного сайту має бути створено окремий процес визначення легальності інформації, на ньому розміщенної.
В інтернеті є дуже багато інформації, яка незаконно розміщена, або інформації, законність якої перевірити дуже складно чи взагалі неможливо, оскільки вона розміщена в інших державах іноземними мовами. І в цих державах ця інформація може бути законною.
Тепер припустімо, що цей закон ухвалили, і українці почали надсилати в правоохоронні органи посилання на сайти з незаконним контентом. Кількість такої інформації буде просто неймовірною - будуть мільйони повідомлень від людей, оскільки в інтернеті є дуже багато сайтів з незаконною інформацією, і до того ж, багато людей будуть відправляти одну і ту саму інформацію. На таку роботу піде дуже багато людських і матеріальних ресурсів. Заради чого?
Як вказувалось вище, в законі не передбачено, що саме і яким чином слід вважати «незаконним контентом». До того ж, звідки ми можемо знати, законний чи ні контент, розміщений на певному ресурсі?
До речі, списку забороненої інформації ще немає, а законопроект вже є. І він передбачає можливість закрити доступ до будь-яких сайтів з суб’єктивно “сумнівним” контентом. На першому місці такого контенту виступають пошукові системи, у тому числі ті, якими користуються у всьому світі, наприклад google, yahho, bing та інші. Завдяки цьому закону у нашій країні доступ до цих сайтів буде закрито. Подібні дії дозволили собі лише кілька країн у світі, і всі ці країни не є демократичними: Китай, Іран, Узбекистан, Сірія, Куба, Північна Корея. На кого ми рівняємося? Ці пошукові системи є єдиним доступним механізмом пошуку інформації в інтернет, і їх закриття у нашій країні призведе до обмеження доступу українців в інформації та до цензури.
Також чітко не вказано, яку саме інформацію має зберігати провайдер. Чи це має бути просто список веб-сайтів, по яких ходив клієнт, чи ще й відправлена та отримана ним електронна пошта, чи це мають бути файли, які він завантажив з Інтернету чи виклав в Інтернет. Тобто, в Інтернеті вся ваша інформація перетворюється з приватної на загальнодоступну і відслідковувану. А це вже є порушенням конституційних прав громадян.
Також дуже багато суб’єктів підприємницької діяльності використовують Інтернет для відправлення важливої інформації, яка складає комерційну таємницю. І ця інформація теж дуже легко може потрапити до конкурентів, бо в проекті закону не передбачено, як саме буде зберігатись вся інформація про користувача і хто буде мати до неї доступ. Таким чином, виходить, що до цієї інформації може отримати доступ будь-хто, і законодавці не бачать в цьому проблеми.
При цьому, додаткове навантаження покладається на провайдерів: вони змушені будуть витратити чималі кошти на установку нового обладнання для виконання цього пункту закону, що, у свою чергу, підніме вартість інтернет-послуг в Україні, а вони і зараз не з дешевих.
Враховуючи вищевказане, ми, користувачі Інтернету, вважаємо неприпустимим втручання в приватне життя і законодавче впровадження цензури під виглядом боротьби з дитячою порнографією, тому вимагаємо скасування доповнень до ст. ст. 33, 39 Закону України «Про телекомунікації».