Грузино-Осетинский конфликт
- Автор теми hed1n.ru
- Дата створення
Події, що відбувалися в самопроголошеній південно-осетинській республіці сколихнули не лише реальний політичний простір, а й віртуальний світ.
У першу чергу це відобразилося на активності інтернет-форумів, причому не лише політичних. Так, на вузькоспеціальному сайті bonistika.net, тематика якого аж ніяк не пов’язана з геополітикою, обговорення подій у Південній Осетії розтягнулося на 24 сторінки, а на лінгвістичному форумі lingvoforum.net – ще більше.
Варто зазначити, що коли навіть на тих ресурсах, де існує дуже жорстка цензура на повідомлення, що мають образливий характер, із боку їх адміністрації, розгорілися настількі жорсткі дискусії (чи, по суті, словесні перепалки, бо ж усі залишилися на своїх позиціях), то на форумах політичних, на яких ставлення до користувачів зазвичай ліберальніше, вони поступово переходили у взаємні образи.
Крім того, можна констатувати, що впродовж останніх років (після початку кампанії США у Іраку) у мережі не з’являлося такої кількости карикатур, які висміюють у більш чи менш некоректній формі голів держав-учасниць конфлікту. Їхні підбірки були розміщені на багатьох інформаційних сайтах, тож для читачів не буде складно їх знайти.
За кількісним показником виграють ті, що мають антигрузинський або антиамериканський характер. За якісним (на мою суб’єктивну думку) – насичені антивоєнним патосом із засудженням обох сторін (таких найменше).
Проаналізувавши спілкування на різноманітних політичних форумах та коментарі користувачів до публікацій на теми війни в Грузії, ми зробили кілька цікавих спостережень:
а) повідомлення проросійськи налаштованих користувачів частіше містять твердження, які їхні автори висловлють апріорі, не оперуючи аргументами, ніж повідомлення про грузинської спрямованости;
б) повідомлення, у яких висловлювалася про грузинська позиція частіше носили оборонний характер, у нас, як їх читача, складалося враження, що їхні автори виправдовуються перед опонентом;
в) у повідомленнях прогрузинськи налаштованих користувачів, щодо яких було відомо, що вони з України (були написані українською мовою, або в них прямо говорилося – «у нас в Україні…») досить часто висловлювалися думки щодо можливості повторення південноосетинського сценарію в Україні; складалося враження, що їх авторами рухав перш за все страх перед потенційною агресією Росії проти України (тут проводилася паралель між Кримом і Південною Осетією), а співчуття союзникам із Грузії (ця категорія користувачів сприймає ситуацію саме так – у категоріях «союзник – ворог») знаходилося десь на другому плані.
Через це ми й вирішили порівняти ситуацію в Криму й Південній Осетії на предмет існування в першому передумов створення подібної ситуації.
По-перше, ми звернули увагу на те, як Росія обґрунтовувала своє право на «захист цивільного населення» Південної Осетії. За словами її (Росії) лідерів, населення цієї «держави» складається з росіян (у державно-правовому, а не етнічному розумінні), тобто її громадяни є у абсолютній більшості громадянами РФ.
Звичайно, в очах власних громадян і частини світової громадськости це дійсно легітимізувало участь російських збройних сил у вирішенні конфлікту. Але повз увагу іншої їх частини не пройшло те, яким чином (у тому числі з погляду міжнародного права) мешканці Південної Осетії стали громадянами РФ. Бо ж законодавство Грузії, як і більшости постсовєтських країн, передбачає, що всі, хто проживав на її території на момент проголошення незалежності є громадянами Грузії (навіть тоді, коли вони не отримали пашпорт цієї країни), а подвійного громадянства грузинське законодавство не передбачає.
У зв’язку з цим хочеться витягти з шухляди вже призабутий українсько-російський територіальний конфлікт навколо острова Тузла п’ятирічної давнини.
За тодішніми повідомленнями українських ЗМІ, напередодні початку будівництва дамби від Таманського півострова до Тузли у селищі, що знаходиться на острові, невідомі намагалися організувати видачу його мешканцям російських пашпортів, однак ті звернулися з повідомленням про це до українських правоохоронних органів. Разючий контраст із ситуацією в Південній Осетії не помітити неможливо.
Так, не є таємницею (і на тлі подій у Південній Осетії про це почали згадувати українські політики), що в Криму є багато людей, які свого часу отримали російське громадянство. Сьогодні навіть чи не головний позаторішній антинатовець Леонід Кравчук заявив, що усіх, хто отримав пашпорт іншої країни необхідно автоматично позбавляти українського громадянства (власне, в цьому немає нічого дивного, бо ж це передбачено Законом України «Про громадянство», але на даний момент ще не було жодного випадку позбавлення когось українського громадянства з цієї причини).
Інший момент, який може наштовхнути на проведення аналогій із південноосетинською ситуацією – наявність у Криму Чорноморського флоту РФ. Але й тут ця аналогія виявляється не більш, ніж пересмикуванням фактів, бо ж одна справа – перебування російських військ у Південній Осетії у вигляді «миротворчого контингенту», причому без згоди теперішнього керівництва Грузії й зовсім інша – перебування ВМФ іншої держави на українській території на правах оренди військово-морської бази.
Так, дійсно, за певних умов Росія могла б використовувати ЧФ для провокацій із метою відділення Криму від України, але цей час для неї вже минув. Це було можливо 1994 року, за часів існування «Республіки Крим», але зараз російський флот (підкреслимо, що він, до того ж, ще й безнадійно застарів із технічного боку, навіть у порівнянні з тихоокеанським та балтійським флотами тієї ж РФ) уже не є таким дестабілізаційним фактором. І цієї ситуації не змінить ані бажання українських політичних марґіналів штибу Вітренко, ані можлива зла воля Кремля.
Тож на ситуацію Україна може дивитися куди більш оптимістично, ніж видається одразу.
Але від морального обов’язку підтримати союзника й партнера, яким для нас є й (сподіваємося) завжди буде Грузія це нас не звільняє. Гарний приклад такої підтримки подали балтійці, які в дні конфлікту масово скуповували грузинське вино з полиць супермаркетів.
Кінець-кінцем, якби події в 90-х склалися інакше, ми цілком могли б опинитися на місці Грузії.
У першу чергу це відобразилося на активності інтернет-форумів, причому не лише політичних. Так, на вузькоспеціальному сайті bonistika.net, тематика якого аж ніяк не пов’язана з геополітикою, обговорення подій у Південній Осетії розтягнулося на 24 сторінки, а на лінгвістичному форумі lingvoforum.net – ще більше.
Варто зазначити, що коли навіть на тих ресурсах, де існує дуже жорстка цензура на повідомлення, що мають образливий характер, із боку їх адміністрації, розгорілися настількі жорсткі дискусії (чи, по суті, словесні перепалки, бо ж усі залишилися на своїх позиціях), то на форумах політичних, на яких ставлення до користувачів зазвичай ліберальніше, вони поступово переходили у взаємні образи.
Крім того, можна констатувати, що впродовж останніх років (після початку кампанії США у Іраку) у мережі не з’являлося такої кількости карикатур, які висміюють у більш чи менш некоректній формі голів держав-учасниць конфлікту. Їхні підбірки були розміщені на багатьох інформаційних сайтах, тож для читачів не буде складно їх знайти.
За кількісним показником виграють ті, що мають антигрузинський або антиамериканський характер. За якісним (на мою суб’єктивну думку) – насичені антивоєнним патосом із засудженням обох сторін (таких найменше).
Проаналізувавши спілкування на різноманітних політичних форумах та коментарі користувачів до публікацій на теми війни в Грузії, ми зробили кілька цікавих спостережень:
а) повідомлення проросійськи налаштованих користувачів частіше містять твердження, які їхні автори висловлють апріорі, не оперуючи аргументами, ніж повідомлення про грузинської спрямованости;
б) повідомлення, у яких висловлювалася про грузинська позиція частіше носили оборонний характер, у нас, як їх читача, складалося враження, що їхні автори виправдовуються перед опонентом;
в) у повідомленнях прогрузинськи налаштованих користувачів, щодо яких було відомо, що вони з України (були написані українською мовою, або в них прямо говорилося – «у нас в Україні…») досить часто висловлювалися думки щодо можливості повторення південноосетинського сценарію в Україні; складалося враження, що їх авторами рухав перш за все страх перед потенційною агресією Росії проти України (тут проводилася паралель між Кримом і Південною Осетією), а співчуття союзникам із Грузії (ця категорія користувачів сприймає ситуацію саме так – у категоріях «союзник – ворог») знаходилося десь на другому плані.
Через це ми й вирішили порівняти ситуацію в Криму й Південній Осетії на предмет існування в першому передумов створення подібної ситуації.
По-перше, ми звернули увагу на те, як Росія обґрунтовувала своє право на «захист цивільного населення» Південної Осетії. За словами її (Росії) лідерів, населення цієї «держави» складається з росіян (у державно-правовому, а не етнічному розумінні), тобто її громадяни є у абсолютній більшості громадянами РФ.
Звичайно, в очах власних громадян і частини світової громадськости це дійсно легітимізувало участь російських збройних сил у вирішенні конфлікту. Але повз увагу іншої їх частини не пройшло те, яким чином (у тому числі з погляду міжнародного права) мешканці Південної Осетії стали громадянами РФ. Бо ж законодавство Грузії, як і більшости постсовєтських країн, передбачає, що всі, хто проживав на її території на момент проголошення незалежності є громадянами Грузії (навіть тоді, коли вони не отримали пашпорт цієї країни), а подвійного громадянства грузинське законодавство не передбачає.
У зв’язку з цим хочеться витягти з шухляди вже призабутий українсько-російський територіальний конфлікт навколо острова Тузла п’ятирічної давнини.
За тодішніми повідомленнями українських ЗМІ, напередодні початку будівництва дамби від Таманського півострова до Тузли у селищі, що знаходиться на острові, невідомі намагалися організувати видачу його мешканцям російських пашпортів, однак ті звернулися з повідомленням про це до українських правоохоронних органів. Разючий контраст із ситуацією в Південній Осетії не помітити неможливо.
Так, не є таємницею (і на тлі подій у Південній Осетії про це почали згадувати українські політики), що в Криму є багато людей, які свого часу отримали російське громадянство. Сьогодні навіть чи не головний позаторішній антинатовець Леонід Кравчук заявив, що усіх, хто отримав пашпорт іншої країни необхідно автоматично позбавляти українського громадянства (власне, в цьому немає нічого дивного, бо ж це передбачено Законом України «Про громадянство», але на даний момент ще не було жодного випадку позбавлення когось українського громадянства з цієї причини).
Інший момент, який може наштовхнути на проведення аналогій із південноосетинською ситуацією – наявність у Криму Чорноморського флоту РФ. Але й тут ця аналогія виявляється не більш, ніж пересмикуванням фактів, бо ж одна справа – перебування російських військ у Південній Осетії у вигляді «миротворчого контингенту», причому без згоди теперішнього керівництва Грузії й зовсім інша – перебування ВМФ іншої держави на українській території на правах оренди військово-морської бази.
Так, дійсно, за певних умов Росія могла б використовувати ЧФ для провокацій із метою відділення Криму від України, але цей час для неї вже минув. Це було можливо 1994 року, за часів існування «Республіки Крим», але зараз російський флот (підкреслимо, що він, до того ж, ще й безнадійно застарів із технічного боку, навіть у порівнянні з тихоокеанським та балтійським флотами тієї ж РФ) уже не є таким дестабілізаційним фактором. І цієї ситуації не змінить ані бажання українських політичних марґіналів штибу Вітренко, ані можлива зла воля Кремля.
Тож на ситуацію Україна може дивитися куди більш оптимістично, ніж видається одразу.
Але від морального обов’язку підтримати союзника й партнера, яким для нас є й (сподіваємося) завжди буде Грузія це нас не звільняє. Гарний приклад такої підтримки подали балтійці, які в дні конфлікту масово скуповували грузинське вино з полиць супермаркетів.
Кінець-кінцем, якби події в 90-х склалися інакше, ми цілком могли б опинитися на місці Грузії.
Так и приводили бы такие видео или они наверное только в вашем воображении,или на стадии сьемок и монтажа?
Один вже привів, і що ви на нього сказали? Вам шо показзуй шо не показуй у вас все одне і те саме, фото розбомбленого Горі, це підробка, відео де у російського вояка золота виделка, ви теж не признаєте що факт.
Що ж для вас факти? коли росіянин визнає на місті злочину, що так він мародерствує? Чи які вам ще докази треба?
You must be registered for see links
Російські військові знімають взуття із загиблих грузинських солдатів
Час публікації: 14 серпень 2008 г., 18:38
Російські військові, які останніми днями зайняті мародерством в грузинських містах і селах, не гидують і взуттям вбитих грузинських військовослужбовців, повідомляє Грузія-Онлайн
Кадри ділення і примірки показала телекомпанія «Руставі 2».
Сьогодні ж грузинською поліцією була затримана вантажна військова автомашина, навантажена накраденим. У кузові виявилися побутові прилади, лопатки, всяке побутове начиння, були навіть вкрадені засоби для прання білизни. Передбачається, що були пограбовані будинки і магазини.
Знімальна група телекомпанії зняла також золоту виделку в нагрудній кишені одного з мародерів. На питання, звідки вона в нього, окупанти постаралися витіснити журналіста далеко від місця інциденту. На одному з російських військовослужбовців була надіта військова форма ЗС Грузії.
Останнє редагування:
DAYMON
В Запое
Леша.... ты видеш только одну сторону.... я тебе говорил уже... посидим попьем пивка, пообщаемся.... ты продолжаеш слепо верить СМИ.... да марадерствовали.... да убивали, а ты задайся вопросом.... только ли российские войска ??? Кто первый начал, лучше не думай.....
Ты щитаеш Грузинские войска святыми ??? Видиш ли видео смотрел ?....
Ты то смотрел, но не видел..... "Грузинские СМИ сняли обстрел (мирных) Грузинских деревень миротворцами России"..... Леша на Грузинском видео показано как стреляет установка "Град", а теперь скажи мне, какой идиот при обстреле (мирных) деревень подпустит вражескую сьемочную группу ?????
А снималь с растояния 100-150 метров !!!
З.Ы. Лешка кончай заниматся само обманом !
З.Ы.Ы. Крадуть катери.... какая высокопарная речь..... бред !!! Есть такое выражение "Военный трофей" !
Я не казав що Грузиньскі війська святі, я лише навів докази мародерства російської армії, у котре не вірили "товарисчи" росіяні...
А тещо у конфлікті нема правих це прописна істина.