Вступ України у НАТО

[Life-ua]

Re: Відповідь: Re: Вступ України у НАТО

Будь ласка. І прохання, не звертайте уваги на деяких горячих хлопців, які сприйняли Ваше питання як провакаційне.
І, як модератор, звертаюсь до "горячих" хлопців. Виправте, будь ласка, свої повідомлення, щоб вони виглядали нормально, мова йшла, як у нормальних чоловіків з нормальними жинками, з взаємною повагою і без хамства.

Всё поисправлял (если честно и не думал что в посте есть что-то не так )

 

[Metis]

Re: НАТО нет

Кто вам это такое сказал ? Хоть одна страна НАТО после вступа стала беднее жить или заявила о выходе из неё ?

Ну раз вляпались, то теперь терпят.

 

[Life-ua]

Re: НАТО нет

Ну раз вляпались, то теперь терпят.

А что так трудно выйти с НАТО ? :lol:

 

[Feuer]

You must be registered for see images attach

You must be registered for see images attach

понимаю жаба, но кто даст гарантию что такого не случится?

 

[Liberte o Muerte]

УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ВИРІШИТИ, ЯКОГО СВІТУ ВОНИ ХОЧУТЬ
Ноам Хомськи


- Керівництво України й деяких інших пострадянських країн (Азербайджану, Грузії) демонструє чітке прагнення вступу до НАТО. Як можна це прокоментувати? Що принесе вступ до НАТО східноєвропейським народам, зокрема й українцям? Чи вплине взагалі цей крок якось на зовнішньополітичну позицію України - адже відомо, що, наприклад, війну в Іраку розпочало не НАТО, і тим не менш Україна брала в ній участь...

- Можна зрозуміти намагання небагатих країн укласти союз із багатством і владою, так само як і масову міграцію з бідних країн до багатих. США дуже сильно підтримують вступ східноєвропейських країн до НАТО: Вашингтон вважає, що на них можна буде легше впливати й вони зміцнять контроль США над Європою. З тих пір, як під час Другої світової війни США стали наддержавою світового масштабу, стратеги побоюються того, що Європа під проводом найрозвиненіших країн, Франції та Німеччини, може піти власним шляхом. Звідси - таке сильне протистояння концепції "Європи від Атлантики до Уралу", висунутій де Голлем, та Ostpolitik Віллі Брандта. Розширення НАТО на Схід має вихолостити франко-німецький вплив і посилити контроль США. Жителі Східної Європи повинні вирішити, якого світу вони хочуть - такого, де практикується панування США чи такого, де влада та розвиток розподілені більш рівномірно.

Важливо також пам'ятати про нещодавні зміни в попередніх геополітичних домовленостях. Горбачов дозволив об'єднаній Німеччині вступити до НАТО. З точки зору безпеки Росії це була вражаюча пропозиція. Зрештою, Німеччина навіть на самоті кілька разів протягом попереднього століття майже знищила Росію. Об'єднана Німеччина, та ще й у складі ворожого військового альянсу - це серйозна загроза безпеці. США ніколи не дозволили би чого-небудь подібного ані на мить. Втім, президент Джордж Буш І чітко пообіцяв, що НАТО не буде розширятися на Схід, залишаючи Росії принаймні якусь буферну зону. В 1994 році Клінтон порушив цю домовленість, розпочавши розширення НАТО на Схід, що є серйозною загрозою Росії. США також відкинули пропозицію росіян створити без'ядерну зону, до якої ввійшов би й "буферний" регіон. Розміщення елементів ПРО в Східній Європі в місцях, де вони стримуватимуть російську загрозу (як стверджують ведучі американські аналітики) - ще один серйозний крок у напрямі ескалації напруги. Східна Європа є заручницею цієї потенційно дуже небезпечної конфронтації.

- Якими є перспективи близькосхідного конфлікту? Очевидно, Джордж Буш не встигне завершити мирний процес до закінчення своїх президентських повноважень; тож як зміниться близькосхідна політика США при наступному президенті?

- Джорджа Буша підтримує дуже розвинена пропагандистська машина, до якої входять американські ЗМІ та панівна інтелектуальна культура - вона прекрасно вміє приховувати правду. Правда, яку легко підкріпити документами (і це часто робилось), полягає в тому, що протягом 30 років США та Ізраїль блокують міжнародний консенсус щодо розв'язання ізраїльсько-палестинського конфлікту шляхом створення двох держав. Зараз вони майже єдині, хто зберігає таку позицію.

Різні адміністрації заперечували це вирішення різною мірою, та Буш проводить найбільш екстремальну політику. Він першим з американських президентів формально дозволив Ізраїлю анексувати свої незаконні поселення на Західному березі Йордану. Їх незаконність не підлягає жодному сумніву; нещодавно її окремою декларацією, відповідно до норм американського правосуддя, підтвердив Міжнародний суд.

Буш підтримує програму "конвергенції" Ехуда Ольмерта, яка дозволяє Ізраїлю контролювати найціннішу землю та ресурси (насамперед, воду) Західного берегу, розривати шматки землі, яка залишається палестинцям, ізраїльськими поселеннями та масштабними інфраструктурними проектами, зведеними заради зручності незаконних поселенців, і перетворювати на в'язницю всю долину Йордану, тим часом відокремлюючи рештки палестинських територій від Єрусалиму, центру життя палестинців. Це - реальність славетного "бачення" Буша, прихована ефективною пропагандою.

- Тим не менш, саме Буша називають останньою надією палестинців, оскільки всі нинішні кандидати в президенти США значно більше, ніж він, пов'язані з ізраїльським лобі й тим паче не будуть підтримувати створення палестинської держави, тоді як адміністрація Буша принаймні декларує таку мету...

- Що ж до ізраїльського лобі - воно, без сумніву, є потужним, але політику США не визначає маленька держава-клієнт. Коли цілі США та Ізраїлю розходяться, США спускає наказ і Ізраїль не має іншого вибору, ніж послухатися "боса, якого називають партнером", як назвав США ізраїльський політолог Амір Орен.

А в питаннях, які мало важать для США - таких, як дикунське винищення палестинців або багаторазові агресії в Лівані, переважають інтереси Ізраїлю, і тому створюється хибне враження, що всім заправляє ізраїльське лобі.

- В українському суспільстві існує певний консенсус щодо необхідності вступу до СОТ. Багато внутрішніх українських ринків монополізовані кількома вітчизняними корпораціями, тож вступ до СОТ може принаймні розбити ці монополії. З іншого боку, відомо, що СОТ критикують за лобіювання преференцій і монопольних прав тих-таки корпорацій, але транснаціональних. Отже, що може бути "меншим злом" для України - вступити до СОТ і покластися на "вільну торгівлю" чи продовжувати "захищати вітчизняного виробника"?

- Не слід плекати ілюзії щодо того, що СОТ підтримує "вільну торгівлю". Навпаки, її правила - це набір ліберальних і дуже протекціоністських елементів, багато з яких не мають жодного стосунку до торгівлі. Не дивно, що правила розроблені в інтересах тих, хто їх розробляв - транснаціональних корпорацій і кількох потужних держав, тісно зв'язаних з ними.

Слабші країни вимушені приймати складне рішення щодо плюсів і мінусів приєднання до цієї системи. Адже вона дійсно пропонує їм деякі можливості, але за самою своєю суттю блокує їм той шлях розвитку, яким ішли сьогоднішні багаті країни.

- Міграційна та візова політика ЄС є дуже жорсткою, але зараз роздаються голоси на користь подальшого "закручування гайок" стосовно мігрантів, зокрема, й українських. Чи перейме Європа стиль нового французького керівництва? Деякі країни, як Росія, відповідають симетрично жорсткими обмеженнями для громадян ЄС та США; інші, серед яких Україна, навпаки, відкривають свої кордони громадянам Першого світу, не чекаючи взаємності. Яка політика більш виправдана?

- Для тих, хто вірить у вільну торгівлю, не виправдані жодні бар'єри. Як наголошував Адам Сміт, ключовим елементом вільної торгівлі є "вільна циркуляція праці", тобто, вільний рух населення. Його необхідність пояснюють і іншими аргументами. Але існує дуже мало тих, хто вірить у вільну торгівлю; натомість, є інші конкуруючі цінності, такі як цілісність громади. В основі їх лежать похмурі спогади про панування імперій, які в кращому разі просто стримували розвиток завойованих територій.

Я особисто вважаю, що ми повинні намагатися побудувати таку світову систему, в якій окремі люди матимуть право жити там, де захочуть. Але перед тим, як відповідні права людини будуть визнаватися, і не тільки в Європі, потрібно подолати ще багато перешкод.

 

[Satori]

В 1949 г. первый в США шеф Пентагона (единое министерство обороны там было создано в 1947 г.) Дж. Форрестол выпрыгнул из окна больницы с криком, ставшим пародийным позывным той эпохи: "Русские идут!"
Согласитесь - как все повторяется. Кто бы мог подумать что многие и у нас готовы последовать его примеру. Правда пока только орут
"Русские идут" - но видимо продолжение все же следует...

 

[mangust]

You must be registered for see images attach

You must be registered for see images attach

понимаю жаба, но кто даст гарантию что такого не случится?

Жаба?Це тоді,коли вас Файр,забанили на три місяці,а висловитись хочеться,то жаба давить.

 

[sum4ataya]

К сожалению, Грузия не успела вступить в НАТО, и поплатилась за это, ошибок соседей нельзя повторять. Россия вторглась на територию независимого государства, как это может раценивать весь мир, конечно как агрессию и окупационный режим Грузии, свергнуть Саакашвили и поставить своего человека, России не удалось, думаю что и дальше кремлю не удастся воплотить в реальность свои амбиции по отношению к Грузии.

 

[Mak$]

Ввиду последних событий, все больше смысла имеет позиция Франции и Германию по вступу Украины и Грузии в НАТО. Правильно они говорят пусть у себя в стране с политической ситуацией разберутся, а потом лезут в нато. а так брать себе пороховую бочку. так что думаю активное вступление Украины откладывается, темболее вступать надо через референдум, а там наш президент увидит как украинцы любят нато, да и пока подготовят референдум, там и до выборов недолго. новые президенские выборы на которых у нашого друга нема жодних шансив.

 

[bsv]

Nato leaves a destructive trail (НАТО оставляет после себя разрушения)
In Europe, as in Asia, Nato leaves a trail of catastrophe
This outdated military alliance is playing with fire in Russia. In Pakistan and Afghanistan it is playing with dynamite

НАТО ни на что не годится. Ему не удалось стабилизировать обстановку ни в Афганистане, ни в Сербии. Альянс просто занимается битьем посуды. Он показал себя никчемной военной силой - раздосадованные американцы в Кабуле вот-вот посадят НАТО на скамейку запасных.

Не лучше достижения альянса и на дипломатическом поприще - достаточно понаблюдать за его неуклюжей политикой в отношении стран Восточной Европы. В послевоенные годы альянс годился на роль западного оплота сопротивления ядерной угрозе со стороны Советского Союза.

Но теперь он превратился в своего рода олимпиаду для дипломатов, в организацию, не имеющую практического применения, но временами принимающуюся нелепо важничать, пишет британская газета The Guardian (перевод Инопресса.ру).

Вчерашняя встреча министров иностранных дел стран НАТО в Брюсселе - это фиговый листок, призванный прикрыть недавнее фиаско: альянс не смог ничего противопоставить предсказуемой российской интервенции в Грузию.

Организованное якобы для того, чтобы защитить граждан России в Южной Осетии, это вторжение на самом деле преследовало цель внушить Грузии и Украине, что им не позволено играть в игрушки с Западом у российских границ. НАТО, к которому Россия могла (и должна) была бы присоединиться после распада Советского Союза, теперь превратилось в ходячую провокацию по всей восточной периферии Европы.

У НАТО не было никакой стратегической необходимости привлекать в свои ряды страны Балтии и пограничные государства к югу, давая им соответствующие гарантии безопасности. Нет никакой стратегической необходимости и в размещении американских пусковых установок в Польше или Чехии. Это не более чем стремление к величию со стороны НАТО, из которого пентагоновские ястребы черпают ресурс для лоббирования своих интересов.

Эти шаги не могли не разъярить крайне чувствительных русских, что и произошло. Высказывания влиятельных западных политических обозревателей о том, что продвижение НАТО к границам России не имеет ничего общего с демаршем времен холодной войны, когда советские ракеты были размещены на Кубе, бессмысленны. Российские националисты считают, что это явления одного порядка.

Неубедительны и замечания политических обозревателей о том, что меры по защите российского меньшинства в Грузии в корне отличаются от действий НАТО, когда альянс вторгался для защиты курдской диаспоры в Ирак или албанской - в Сербию. С точки зрения России, опять же, здесь есть прямая аналогия.

В августе Джордж Буш заявил, что "прошли времена сфер влияния". В таком случае, зачем подталкивать наиболее мощную сферу влияния - НАТО - к российским границам? И на какой такой теории сфер влияния базируется выдержанный в духе неоконсерватизма план Буша по насаждению демократии в мусульманском мире?

И Россия, и Иран, эти два главных американских жупела современности, имеют основания чувствовать себя в окружении враждебных сил. Как бы плохо они себя ни вели, их политический курс тоже подвержен влиянию иррациональных страхов. В обоих государствах существуют рудименты демократической активности, но плюрализм вызывает параноидальный страх.

Лидеры НАТО ответили враждебными и бойкими речами: мол, "эти люди" понимают только жесткие заявления и язык большой дубинки. Но ведь это зеркальное отражение российского подхода к Грузии и Украине, - который Россия, по крайней мере, в состоянии реализовать.

Россия не представляет собой угрозы для Запада. Превращение границы этой страны в место для взаимных запугиваний (зато теперь НАТО может вывесить на фасаде своей штаб-квартиры десяток новых флагов!) оказалось дестабилизирующим фактором и создало почву для провокаций.

Наверное, интеллигентность, как и нравственные устои, - это та дань, которую сила должна принести в жертву соображениям целесообразности. Россия уже проявила себя в достаточной степени грубым и агрессивным государством. Так зачем ее в этом поощрять?

В случае с Россией НАТО играет с огнем. В случае с Афганистаном и Пакистаном, которые всегда следует рассматривать в паре, альянс играет с динамитом. Тут Усаме бен Ладену и Дональду Рамсфельду впору посмеяться вместе: одному потому, что благодаря военным действиям НАТО против "Талибана" пополнились ряды "Аль-Каиды" в Пакистане, а другому потому, что все сказанное им о построении государства подтвердилось. "Быстро войти и быстро выйти" - вот главный принцип его стратегии, и он оказался прав.

Может быть, уход Первеза Мушаррафа - это хорошая новость для пакистанских демократов. Но для проконсулов НАТО, засевших в укрепленных кварталах Кабула, это ужасная новость. Высокая вероятность политической нестабильности в Пакистане лишь усилит идейное единение поддерживающих "Талибан" племен с Афганистаном на всем протяжении его немалой границы с Пакистаном, а значит и добавит шансов на эскалацию войны.

Политика НАТО в данном регионе ужасна. Этот нерешительный миротворец не показал единства ни в даваемых советах, ни в руководстве, ни в правилах применения вооруженной силы. Альянс не принял к сведению мнение американского генерала в Косово Уэсли Кларка, что войска США никогда больше не должны подчиняться международному командованию. Международное командование - это отсутствие какого бы то ни было командования.

Генерал Барри Маккафри, автор доклада, опубликованного на прошлой неделе Пентагоном, подвергает критике недостаточное единство командования в Кабуле. "Афганистан пребывает в бедственном положении, - говорится в докладе. - На афганском театре отсутствует разумная согласованность всех политических и военных элементов операции".

Говорят, существует план введения в Афганистан дополнительно 12 тыс. американских солдат, что позволит организовать "рывок" вроде того, который состоялся в Багдаде, причем без участия НАТО.

Возможно, сама идея, что тактика, применявшаяся в городских условиях против боевиков в Ираке, может оказаться действенной против орудующего в сельской местности "Талибана", абсурдна - но она рассматривается всерьез. В результате такого рывка по измученной стране будут рыскать сразу три враждующие армии - афганская, натовская и американская. Настоящий подарок врагу.

Похоже, западные правительства не учатся на своих ошибках. Такого рода войны с повстанцами никогда не приносят положительных результатов, если затягиваются. В лучшем случае после них остается ослабленное, коррумпированное и обанкротившееся государство вроде Ливана и Косово (а вскоре эта участь ожидает и Ирак).

В худшем случае альянс ожидает поражение. Если Америку где-нибудь и ждет второй Вьетнам, то в Афганистане, который быстро занимает место Ирака в качестве Мекки для всех мыслимых антизападных фанатиков на Земле.

Мир в Афганистане, возможно, не так уж важен. Но его отсутствие серьезно дестабилизирует Пакистан, а это обстоятельство чрезвычайной важности. Суждено ли этой кампании пополнить список достижений НАТО?

Оригинал текста

You must be registered for see links