Ну от і все – зосталася самотня.
Нема ні друзів ані ворогів.
Ти думала життя відразу стане безтурботнім,
коли у ньому бОлісних не буде відчуттів,
Коли нарешті зникне біль розлуки, піде в минуле зради гіркота...
Але самотність...то така душевна мука...
Вітай володарку – ім’я їй темнота.
Де ділося легке усміхнене створіння
З яскравим блиском й цікавістю в очах,
де ділась посмішка замріяна й привітна?
Все зникло – вогонь душі без них зачах...
Невже не буде більше мрій про нездійсненне?
Не буде віри ні в щастя ні в людей?
Самотність...яке те слово страшне...незбагненне..
Убивця душ людських..всіх мрій..надій...ідей..
І день за днем ідешь ти без думок, без цілі,
Бажання жити й бути повз людей,
І твої очі, колись такі живі, вже без надії,
І голос твій дзвіний вже сміхом не полине над землей...
А люд біжить вперед, чипа, штовхає.
Немає йому діла до страждань чужих,
І ти йому байдужа - він співчуття не знає.
Все йдеш..ідеш..благаєш аби той біль вже стих.
Ми інколи тікаємо від зради,
байдужості і злоби, від вчинків без жалю.
Не помічати намагаємось всі темні людські вади,
та марено все – так ми плекаєм лиш ілюзію свою...
Щоб далі жити треба все забути,
Про підлість ворогів, нещирість друзів,
Брехливі наклепи, інтриги, про ненависть люту.
Пробачить все...”Прощай” сказати тузі.
І світлими очима поглянуть у майбутнє,
Згадати смак життя, стерпіти все...ти сильна...
Адже попереду чекає щастя – чисте, незабутне.
Сміливо йди вперед – адже тепер....ТИ ВІЛЬНА...