Я пишу стихи....

МВольная

Промінь Заходу
Писать под шепот вдохновенья,
листая календарь судьбы
Касаясь нежно дуновенья
ветров из прошлого. Увы -
нам не дано начать сначала
уже исписанный листок
ошибок я не замечала,
да и теперь какой с них прок?
С укором педантичным смотрят,
а мне так хочется порвать
но нас не так ошибки портят,
как то, что: лень их исправлять
 

Humanoid

Русалка
Заколочены ставни далёких планет…
И разлит горький яд от вчерашних измен…
Я искал мирной жизни, но её уже нет…
Разбивается крик в пустоте белых стен…

Мы без масок не ходим, в люди, лик изменив,
Мы уже на исходе, подрастраченных сил
Различений стеченья – не просты, но пусты
Поиск мировоззренья меж людской суеты

Не желание видеть, но желанье иметь
Посмеяться, обидеть, от других не стерпеть
Безразличие к боли… Альтруист? Эгоист?
Жизнью розданы роли…. Так вживайся артист!
 
Останнє редагування:

Humanoid

Русалка
О лете.

Лето жаркое Лето! Здравствуй!
Дни и ночи волшебной сказкой,
Пусть приходят к вам словно подарок
Среди парков цветущих и арок.

Солнце ярким лучом пусть ласкает
Плечи губы и щеки в румянце
Ночью лунной звезду запуская
Пусть закружит в любовном танце…
 

Humanoid

Русалка
Надо ждать, на показ выставляя зубы,
Рисовать на себе картинки дешёвым гримом,
Умирать и рождаться, меняя друзей и губы,
А потом говорить, что умеешь гореть красиво.
Отличное стихотворение! Очень мне близкое! Браво!
 

dron_01

New Member
Мне уже стыдно это повторять :)
dron_01, твои стихи - просто супер! :)
спасибо)
тебе стыдно, а я не знаю что отвечать)))

Отличное стихотворение! Очень мне близкое! Браво!
спасибо, рад :)
 
непритомне небо у ранковій скруті,
я лічу стовпи на узбіччі,
тіла наші міцно зав*язало в вузол..
в пристрасті - довічно...

я намокла наскрізь.., гріє ковдра - тільки..
напиваюсь чаєм і мовчу..
в голові чужій, думки не такі дибільні..
а мені - хоча б одну.


19:48
18.07.08
 

Humanoid

Русалка
И не исправить ничего
Такой расклад
Тебя хотела одного
Но ты не рад
Отступит ночь придёт рассвет
А с ним жара
И дней счастливых больше нет
Ушли вчера
Последний раз последний взгляд
Как будто крик
Так много, много лет назад
И ты старик
Забыты сказки и мечты
Пусты слова
Все в ночь разведены мосты
Коньяк с утра
В тумане зыбком как в бреду
Алкоголизм
Без чувства будто бы в аду
В полёте вниз
С хмельной текилой, два глотка
Пустой бокал
Вся жизнь по новой, а пока
Сплошной обвал…

Успех придёт и новый день
Твои друзья
Сейчас же только свето-тень
Так жить нельзя!
 
Ну от і все – зосталася самотня.
Нема ні друзів ані ворогів.
Ти думала життя відразу стане безтурботнім,
коли у ньому бОлісних не буде відчуттів,
Коли нарешті зникне біль розлуки, піде в минуле зради гіркота...
Але самотність...то така душевна мука...
Вітай володарку – ім’я їй темнота.
Де ділося легке усміхнене створіння
З яскравим блиском й цікавістю в очах,
де ділась посмішка замріяна й привітна?
Все зникло – вогонь душі без них зачах...
Невже не буде більше мрій про нездійсненне?
Не буде віри ні в щастя ні в людей?
Самотність...яке те слово страшне...незбагненне..
Убивця душ людських..всіх мрій..надій...ідей..
І день за днем ідешь ти без думок, без цілі,
Бажання жити й бути повз людей,
І твої очі, колись такі живі, вже без надії,
І голос твій дзвіний вже сміхом не полине над землей...
А люд біжить вперед, чипа, штовхає.
Немає йому діла до страждань чужих,
І ти йому байдужа - він співчуття не знає.
Все йдеш..ідеш..благаєш аби той біль вже стих.
Ми інколи тікаємо від зради,
байдужості і злоби, від вчинків без жалю.
Не помічати намагаємось всі темні людські вади,
та марено все – так ми плекаєм лиш ілюзію свою...
Щоб далі жити треба все забути,
Про підлість ворогів, нещирість друзів,
Брехливі наклепи, інтриги, про ненависть люту.
Пробачить все...”Прощай” сказати тузі.
І світлими очима поглянуть у майбутнє,
Згадати смак життя, стерпіти все...ти сильна...
Адже попереду чекає щастя – чисте, незабутне.
Сміливо йди вперед – адже тепер....ТИ ВІЛЬНА...
 
Зверху