Я пишу стихи....

romashka

dreamer
Natysik,не грусти...Улыбнись:)

«Есть в жизни миг»


Есть в жизни миг…
Когда улыбка расцветает на устах твоих
Земля уходит из-под ног моих
И сердце новою надеждою томится
И оттого ночами мне не спится
Что думаю о ней…
Может нужно быть смелей
Явиться, и во всем признаться ей
Какою думою страдаю
И робкий взгляд свой обращаю
На тот неповторимый миг…
Когда улыбка расцветает на устах твоих
Весь мир как будто бы затих
Упал перед тобою пораженный
Страстью пламенем сожженный
И только перед ней…
Перед застенчивой улыбкой на устах твоих
Неловкий становлюсь в речах своих
И забываю то чем раньше жил
Ведь сердце прежнею надеждою томится
И оттого ночами мне не спится
Что вспоминаю этот миг…
10.10.08
 
ця розпатлана осінь по місту..
розкидала свої сліди,
почіпляла з заліза намисто..
на дерева і на дахи.

і кружляла у вальсі бостоні
перед натовпом сірих птахів,
я відчула себе сторонньою,
хто її до міста пустив?!..
22:15
22.10.2008
 

МВольная

Промінь Заходу
изнанка любви, великолепно написано) "перед натовпом сірих птахів" - строка просто респектовая
 

МВольная

Промінь Заходу
Осень листья срывает,
укрывая землю ковром
Ночь незримо ступает,
вглядываясь в мой дом
Холод окутал ноги,
мысли немея ушли..
Мы на земле - боги,
мир этот создали - мы
Полный обмана и страха,
полный вранья и лжи...
В крови утопает плаха,
палачи своей жизни - мы
 
пишу на серветках осінні вірші,
а скло віконне пробив наскрізь дощ,
у небі моєму розквітли птахи...
хоча би в снах до мене приходь.

я на думку пусту напишу власний мінус,
щоб звучало не так даремно,
я згадала, як люди у темряві гинуть,
коли гасять світло і темно.

я згадала, як зайвою встрявала в розмову,
коли гнав мене вітер - було все одно,
я мовчала в собі, дотепер невідома..
дощ ущент розбивав нам вікно.

23:13
25.10.08
 
вже білим борошном лягав не перший сніг,
і, мовчки, з висоти дивились в очі зорі,
а осінь гріла ще вогнем горобини,
і бігав час калюжами прозорими.
 
Зверху