Я пишу стихи....

Фрося

New Member
Щоночі ти з’являєшся до мене,
Немов метелик бавиш душу й тіло,
Занурююсь в бездонні ясні очі -
Не можу вже без них, якби й хотіла.
Над нами пропливають океани,
А в них згасають вогняні комети.
З’являються на серці нові рани
Я відчуваю рук і губ твоїх тенета.
У лісі темному немов вогонь танцюю,
Щоб ти не заблукав, прийшов до мене.
Долоні вітерцем легким цілую,
Тісніше щоб притис мене до себе.
Прозорою водою час спливає
За обрієм горить новий світанок.
Твій ніжний слід немовби тінь розтає…
Навіщо знов приходить ранок?
 

Фрося

New Member
Реакция на тему «Ліси вирубають, а люди страждають».

Плесенью покрылись наши души.
Затхлый запах сырости и тлена.
Нищета в сердцах, умах и мыслях,
Им никак не вырваться из плена.
Про политику одни всегда торочат,
Про наживу на чужих проблемах.
И на этот форум строчки строчат –
Показать, что мы мол, супермены.
Не жалеть других и наслаждаться
Каждым днем, что прожит был напрасно.
Вот девиз их – вечно улыбаться,
Рассказать другим, что все так классно.
А иные псевдо-гуманисты
Пасть готовы первым разорвать.
Но что могут эти альтруисты?
То же самое: на форуме писать.
Все одно – пустые разговоры,
Кто, кого и как сумел обчистить.
Вот теперь вопрос вам на засыпку:
А слабо «десятку» перечислить?!
 
я вірші не підписую іменем,
бо прийдеться писати твоє..
дотепер я боялася схибити, -
серцем бути не там, де ти є.

розчиняючись в ложці ніжності,
що дарують губи твої,
я боялася стати більшістю,
думками бути, як всі.

і сумую я якось заздрісно,
тебе небо вночі хоче випити,
цілий день дразнить очі хмарами,
а я вірші не підписую іменем.

22:26
06.08.08
 

dron_01

New Member
to denis1991 здесь выкладывают только свои стихи.

ЗЫ ты б ещё текст Владимирского централа выложил и сказал бы что неделю писал
наверно всё равно бы кто-то схавал))
 
Останнє редагування:

Обрученная с ветром

Люблю своего мужа

Тагрим

Поняшка
Пусть телом - раб, в душе - король,
так велено мне быть судьбой,
Пусть телом шут, в душе - поэт
В истории и ты оставить можешь след.

Встань во весь рост, будь сам собой,
Раскрой потенциал и не криви душой,
Плясать под дудку королей привык,
Теперь пусть под твою попляшут, мой поэт-шутник!

Будь сам собой, откинь запреты и табу
И сам напиши свою судьбу,
Отбрось все путы и твори,
А то, что сотворил - люби!
 

Фрося

New Member
Стомилася страшенно. Скоро осінь
Наблизиться холодними дощами.
Дерева стануть знов відверто голі,
А листя в вирій відлетить птахами.
Зів’яне небо і впаде на землю,
Розіб’ється в калюж брудні дзеркала.
Сьогодні ж літо ще, і наче тепло,
Але на серці осінь вже настала.
Не хочу дихати, не хочу чути й знати,
Що станеться ось-ось, не за горами.
Лиш серця б твого стукіт відчувати,
Злившись в одне душею і тілами.
І зараз ні на що від долі сподіватись.
Страждання – то пусте, колюче слово,
Та вірити потрібно намагатись.
В мені росте нове життя – чудово.
Воно і стане моїм справжнім сенсом,
Моєю новою квітучою весною.
Думками ж лину день і ніч до тебе.
І бути хочу поруч із тобою.
 
Останнє редагування:

dron_01

New Member
Кто-то хвалит, а кто-то бьёт кулаком по челюсти,
Выбивая спесь и долги за чужие праздники,
Прикрываясь своей души непорочной бедностью
Вытирает чужой любви переписку ластиком
*
Кто расскажет что видел во мне за прошедший год?
Соль беспомощности наслоилась в глубоких морщинах
И в последних огрызках сгоревших в беспамятстве нот
Застилают мозги чьи-то мысли с блестящих картинок
*
Засучив рукава рвётся в бой кровью харкая сердце
Выбирая себе врага в мимолётных взглядах
Не смолкает бой ни на миг, ни на шаг. Через месяц
Будет грудь и плита монолита в посмертных наградах
 
Зверху