Також учасниця фестивалю поезії.
ТЕТЯНА ВАРВ’ЯНСЬКА
Навчається на першому курсі філологічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка.
Захоплюється грою на фортепіано та практичною психологією.
Мріє стати журналісткою.
Член літературної студії „Орфей” (м.Суми).
***
Посміхаюсь придуркувато,
Свіжі плями пішли обличчям.
Хтось подивиться – їх багато,
І піде десь своїм узбіччям.
Після бурі розплющу очі,
Якщо буде - тектиме фарба,
Придивлятимуться охочі...
Буду ніби серіальна Барба,
Що її там ніхто не любить,
Що її зараз він не хоче,
І вона свою гідність губить,
Коли плаче щодня, щоночі...
***
Назустріч меті. А чого це я хочу?
Безмежності свята від першого сну?
Чи місяця повного в мармурі ночі?
Чи подумки в зошиті прикро тону?
А може я пещу розбещену ляльку,
А зверху безкилимний чорний асфальт?
А море викидує літо і гальку,
Русалка виспівує партію альт.
Причеплені чесними згідно до правил
Знаходять заняття веселки в три дні.
Межу хтось до вежі тимчасом відправив,
Долоні відправив у цілі вогні.
Назустріч меті, з'їсти все, як цукерки,
Побити, не граючи в гру, шахраїв,
Покласти усе в пельку папірожерки
І шлунок заповнити їй до країв...
Не та інформація. Інфрачервоний
Не той інтерес токсикує мене,
Не так послідовно танцюють іони....
Цей сон – він чужий, він мене обмине.
***
Підсилювач смаку,
Підсилювачі мрії,
Вони вже у стрибку,
Вони уже у дії.
І штучні продукти,
І радість – не вжита.
Чорнобильські фрукти
Від штучного літа.
Якого ґатунку
У вас ваше щастя?
Немає рятунку,
І титри хвилясті...
***
Сіточково-жовтеньке небо,
Світанково високі хмари.
І жахлива моя потреба
Здати це у кіоск склотари.
Пригостити усіх тямущих
Своїм серцем, а може пивом,
Бо одна із думок болющих:
Червень з голоду – сіро, сиво...
Величезні дірки – то вікна,
Сенс закручений, наче дзиґа,
Під дверима ніхто не скрипне –
Не весна ще, а вже відлига.
Я мотузку зніму зі стелі,
Я із неї зроблю аркана,
Я закину її на скелі,
І спіймаю на колір пана.
Сіточковий придбаю одяг,
Світанкове змайструю ліжко,
Вікна-двері відкриті – протяг,
А склотару закину в діжку.
***
В лікарні шприці побиті,
В лікарні немає голок,
У хворих бракує миті,
А хворих вже майже сорок.
Аптекарка тут недбала,
Десь вечір складає числа,
А вірус у крові – стала,
Рекламна брошура – стисла,
І ранка у роті з січня,
І точно нема кондому
Та байдуже, марно, звично –
Вони не ідуть додому....
І листя ледь не кричало,
І вітер жбурляв лімітом.
Це місто так зустрічало
День боротьби зі СНІДом.
***
Скло схоже на пластик, а пластик на скло,
Перепустка в день після спокою ночі,
Дощ стукав годину. То небо текло.
І досі не знаю – зарадити хоче...
Сірник запалю, щоб і на самоті
Послухати пісню шиплячої сірки.
А щоб пережити себе у житті,
Влаштую для пам’яті три перевірки.
По-перше, я рада, що в мене є ти,
По-друге, ми в дійсність свою поринаєм,
По-третє, я можу від тебе піти,
Та важко, що ти мене не кохаєш.
***
Прекрасне, тендітне, але дуже сильне...
Ти перша, я друга – і далі багато.
Якесь почуття неприємне і пильне,
І хтось його тягне так довго, завзято.
Я з люстром маленьким весь час розмовляю,
Там очі мої такі раптом знайомі,
І щось там кажу і на щось натякаю,
І жевріє сонце, забуте в бетоні.
Всі стомлені ходять, і двері безсилі,
Вони вже назовсім закритись бажають,
Пишу у якомусь непевному стилі,
Дзеркальні думки до землі відлітають...
Якщо ти стрибаєш, то все буде супер,
Розіб’єш прикмети, і знайдеш прикраси.
Ти викинеш мрії із дзеркалом вкупі,
Тоді вже ніхто, як колись, не образить...
