У ніч проти 31 серпня 1935-го року шахтар Олексій Стаханов встановив світовий рекорд з видобутку вугілля.
Він виконав 14 змінних норм і започаткував рух із підвищення продуктивності праці. Радянська влада підносила його подвиг, а розлючені гірники (яким норму збільшували, а зарплату зменшували) переслідували, били, і навіть убивали його послідовників. Донині не вщухають суперечки: був Стаханов героєм, чи сліпою іграшкою соціалістичної пропаганди?
Сільський хлопець Олександр Стаханов прийшов у Донбас у плетених личаках з дерев’яною валізою у руках. В ній – улюблена книжка “Буквар”. Він працював на одній з найвідсталіших шахт і мріяв заробити на коня. Але сталінська пропаганда побачила у ньому ідеальний типаж для героя.
Його рекорд обслуговувала уся копальня. Кілька людей попереду кріпили вибій, Стаханов рубав вугілля, щоправда не кайлом, як досі, а відбійним молотком і його колеги збирали нарубане. До того це була робота одного шахтаря. За ніч замість норми - сім тонн - добули 102.
Про трудовий подвиг написала Газета "Правда", помилково назвавши Олександра Олексієм. На це Сталін сказав "Правда" не помиляється - і Стаханову видали новий паспорт. Відтоді шахтар Олександр Стаханов та образ героя праці Олексія Стаханова жили вже осібно. Країну охопила рекордоманія. Стаханівський рух підхопили навіть балерини та зубні лікарі, а його послідовники в шахтах добровільно-примусово били нові і нові рекорди. А самого Стаханова поволі забували.
З Москви, де була слава і визнання, Хрущов вислав його до Тореза. Там рекордсмена прозвали Стакановим, бо дедалі частіше бачили зі склянкою в руках. Помер Стаханов у психіатричній клініці, де лікувався від алкоголізму і депресії. І лише у місті, що назвали його іменем, він і досі - герой. За іронією долі, Стаханов нині - депресивне місто: зараз тут не працює жодна шахта.