Відповідь: ВО "Свобода"
Голова Всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олег Тягнибок віч-на-віч із Романом Скрипіним у спільному проекті Радіо Свобода та Нашого Радіо "Дійова особа".
– Те, що Ви – постать суперечлива, Ви погоджуєтесь, що Ви викликаєте різні емоції, позитивні, негативні?
– Це, напевно, добре.
– Подивимось на реакцію слухачів. Нагадаю, що "Наше радіо" слухають по всій Україні. Не лише виборці Тернопільської області, які віддали більшість голосів за Ваше об’єднання на дострокових або позачергових виборах до Тернопільської облради, які стали теж резонансними. Перед тим, як ми поговоримо і про політику, і про особисте, послухаємо, хто такий Олег Тягнибок.
Український політик Олег Тягнибок очолює Всеукраїнське об’єднання "Свобода". Народився Олег Ярославович 7 листопада у Львові. Минулого року відсвяткував сорокаріччя. У 1993 році закінчив Львівський державний медичний інститут за спеціальністю "лікар-хірург". У 1999 році – Львівський державний університет імені Івана Франка за спеціальністю "юрист".
З 1989-го рік пропрацював санітаром першого хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні. З 1990-го – 2 роки медбратом нейрохірургічного відділення. З лютого 1990 року по грудень 1991 очолював осередок студентського братства Львівського медичного інституту, наступні три роки був головою студентського братства міста Львова.
З листопада 1991 року Олег Тягнибок стає членом Соціал-націоналістичної партії України.
З 1993-го по 1996-й Олег Тягнибок проходив інтернатуру в урологічному і першому хірургічному відділенні Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
З 1994-го по 1998-й – депутат Львівської обласної ради. З травня 1995-го по березень 1999-го Олег Ярославович – уповноважений з питань організаційної роботи Соціал-націоналістичної партії України. З 1997-го рік очолював Львівську обласну організацію Соціал-націоналістичної партії України.
А в 1998-му Олег Тягнибок був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку "Менше слів". Того ж року був членом комітету з питань бюджету. З 2001 року – член фракції Української народної партії. Двічі був обраний народним депутатом – третього та четвертого скликань. Останній раз був висунутий виборчим блоком "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна".
В липні 2004 року Олег Тягнибок був виключений з фракції "Наша Україна" за висловлювання, які були розцінені як антисемітські та ксенофобські. На парламентських виборах 2006 року партія "Всеукраїнське об’єднання "Свобода", очолювана Тягнибоком, не потрапила до нового складу Верховної Ради України, а напередодні позачергових виборів до парламенту 2007 року була звинувачена Юлією Тимошенко та "Газетою по-українськи" у зв’язках із Корчинським та Козаком та в тому, що "Свобода" – проект регіоналів.
У березні 2009 року після перемоги Всеукраїнського об’єднання "Свобода" на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради Олег Тягнибок оголосив, що буде балотуватися на посаду Президента на найближчих виборах і розраховує потрапити до другого туру виборів.
Одружений, має двох доньок та сина.
– Серйозна амбіція – потрапити до другого туру під час президентських виборів. Для чого це Вам, і я взагалі мало уявляю, як Ви потрапите до другого туру? Хіба що з Гриценком.
– Поганий той солдат, який не хоче стати генералом. З іншого боку, для чого йти в політику, якщо не мати амбіцій отримати максимальну владу? З третього боку, я б тут, напевно, лукавив, якщо б зараз тут бив себе в груди і розказував, що ні-ні, мені та влада не потрібна.
Я маю свої політичні погляди, як і кожна людина, доросла людина, сформована людина, у мене є своє бачення, як має розвиватися держава, як має будуватися економіка в тій державі, яке має бути суспільство. І, відповідно, якщо знаходиться група людей, які мають однакові погляди, вони можуть об’єднуватися в політичну партію. Це є демократичні процеси. І це, очевидно, є дозволеним.
В політиці я вже є з 1989 року, фактично з того дня, як повернувся з війська і включився в національно-визвольний рух ще за утворення української держави. Відповідно, незважаючи на те, що я ще маю і юридичну, і медичну освіту, але основний мій фах, основна моя діяльність – це є політика.
Зараз так складаються обставини, що Всеукраїнське об’єднання "Свобода", наша абревіатура називалась "ідея нації". Було близько десяти варіантів нашого герба, який ми собі уявляли, який він повинен бути, логотипу тобто. Вибрили такий – перехрещені літери Н та І гасла "Ідея нації", вони були дещо загострені, що мало означати наше устремління, нашу самопожертву, нашу відданість ідеї і таке інше.
Пізніше, з часом ми не змінювали своїх принципів і своїх ідей, але ми розуміли, що, можливо, прийшов той період часу, коли потрібно змінити і логотип, і назву партії, що ми і зробили.
– Дивіться, у вас кольори навіть були – чорний, білий і червоний.
– Неправда, наші кольори були чорно-жовті. Причому це чому були чорно-жовті кольори – бо це були кольори козака Сірка. І, відповідно, чорний колір – це колір влади, а жовтий – колір самопожертви.
– Ще сполучення чорного і жовтого, кажуть колористи, що це ознака небезпеки – чому розфарбована так оса і бджола.
– Партія "Реформи і порядок" Пинзеника – теж була бджола, мали відповідні кольори.
Я можу пригадати вибори до Верховної Ради 1994 року, коли це ще були мажоритарні вибори і я тоді балотувався по одному з округів міста Львова, це був Личаківський округ, тоді на тому окрузі переміг шановний академік Ігор Рафаїлович Юхновський, я зайняв друге місце після нього.
Для мене, 25-річного, це був доволі великий успіх. І ось тоді мої плакати, які робилися членами нашої команди, якраз були з чорно-жовтими кольорами, і наші дизайнери, наші піарники пояснювали, що цей колір привертає увагу.
– Жовтий – так, а в сполученні з чорним виходить, що небезпека. Добре, давайте подивимось на Вашу біографію, яка є у відкритому доступі у "Вікіпедії" в інтернеті. І це не є дані, які є перевірені, не є точні. Я роздрукував статті з двох "Вікіпедій" – російськомовної і українськомовної. У російськомовній, окрім того, що Вас зарахували тут до сексуальних меншин, це не так важливо…
– Це провокація, звичайно.
– Можете самі подивитись.
– Оскільки це російська версія, я не дивуюся цьому.
– І далі тут ідеологічні принципи Ваші – заборонити комуністичну ідеологію. А далі ксенофобські висловлювання окремою статтею і про Вас. Тобто не можу сказати, що про Вас тут з якимось пієтетом російською мовою щось написано.
– Романе, можна мені зразу сказати? Я не ксенофоб.
– Зараз ми про це поговоримо. Я просто кажу, що про одну людину є дві біографії двома мовами, нехай і спорідненими, але все одно різні. Чому Ви не виправите? Тобто вплинути на те, щоб про Вас не писали отакі "гадості", якщо Ви вважаєте, що це неправда.
– Бачите, з інтернет-виданнями боротися дуже складно. Ми навіть пробували кілька разів судитися, але це безперспективно. Щодо оцього повідомлення, дякую Вам за інформацію, сьогодні у "Вікіпедію" ми офіційно звернемось, я так розумію, що це можна зробити. І сподіваюсь, що вони виправлять.
– Давайте про ксенофобію, про яку написано в російській версії. Ви говорите: "Я не ксенофоб". Добре. Якщо Ви – не ксенофоб, то хто Ви, скажіть?
– Я люблю українців. Я – український націоналіст.
– Тоді Ваша система координат, для того, щоб зрозуміти цінності. Наводяться ці висловлювання, коли Ви говорили, що Україна була окупована москалями, німцями і жидвою. І це розцінюється, власне, як ксенофобія. Цей вислів 2004 року. Вибачте, знову нагадаю Вам цю історію.
Цей вислів транслювали на телеканалі "Інтер" і використовували під час президентських перегонів. Ви тоді підтримували Віктора Ющенка. Після цього Ви розпрощалися з цією політичною силою, оскільки там теж побачили, що у вас ксенофобські були заяви.
– Після цього випадку було, тяжко порахувати, було близько восьми чи дев’яти судів, де я звертався до судової нашої системи, щоб зберегли мою честь і гідність і спростували ті звинувачення, які були проти мене, особливо з боку органів правопорядку, в тому числі телеканалу "Інтер". Оскільки я знаю, що ми ще є в судовому процесі проти телеканалу "Інтер", але десь близько восьми чи дев’яти судів було виграно, втому числі і в прокуратурі.
І було доведено, що та кримінальна справа, яка була відрита проти мене, була відрита незаконно. Тому що навіть суддя це трактувала, що це були певні політичні замовлення, більше того, було виявлено, що цей ролик, який транслювався на "Інтері", був змонтований. На сьогоднішній день на моєму ж таки сайті повного виступу на горі Яворина тоді в 2004 році. Його можна не тільки прочитати, а і послухати, бо є аудіоверсія.
І якщо звірити, то Ви побачите, що те, що транслювалося на "Інтері", було складено з трьох чи чотирьох частин, які стосувались абсолютно різних тем мого виступу. Звичайно, на фоні це було зроблено таких блискавок, темного неба…
– Справа не в тому. Справа у вжитку слів "жиди", скажімо.
– Я не вважаю, що це є погано. Зрештою, я сам є вихідцем з Галичини. І це не вважається у нас якимсь образливим. Більше того, представники цієї нації, з багатьма з яких я сам маю можливість спілкуватися приватно, є навіть деякі мої друзі, можу вам таке сказати, вони це абсолютно нормально сприймають, і ніхто це не сприймає як якусь певну образу.
Зрештою, у нас за кілька десятків кілометрів кордон з Польщею, і в центрі Варшави ми можемо побачити величезну таблицю з написом "панство жидовське", значить, посольство держави Ізраїлю. А навпроти ресторан, написано: "Ресторація жидовська", а в ресторані можна відкрита меню і там "риба по-жидівськи". І це вважається нормально.
Я не вважаю, що в обіході в Галичині, та й зрештою, в Україні, ті слова є образливими. Почитайте Шевченка, почитайте Франка, почитайте Лесю Українку. Тим більше, що у словнику Бориса Грінченка так само це слово в Україні є дозволеним. Воно не є забороненим. Якщо б це слово було офіційно забороненим, я б, як законослухняний громадянин, навряд чи б його вживав.
– Ви ж знаєте, що в Україні його сприймають як ознаку антисемітизму. Ви ж знаєте, що є така практика.
– То що, не читати Шевченка? Читати Шевченка – це ознака антисемітизму? У нього це слово вживається близько 300 разів.
– Ви мене не почули. Є усталена практика.
– А хто її встановив, пане Романе?
– Попередня влада комуністичної УРСР, якщо Вас це цікавить.
– В яких документах встановлено, що це слово не можна вживати?
– Практика. Це не в документах встановлюється. Це в суспільному діалозі встановлюється. Я ні до чого не закликаю, я просто хотів почути Вашу думку.
– Я вважаю, що це не є образливо. Я не вважаю, що представники цієї нації повинні ображатися. Тим більше, ще раз кажу, в приватному спілкуванні, з багатьма з ними спілкуюсь, вони це не вважають чимось образливим.
– Я хотів би продовжити стосовно системи координат. Про "жидів" я почув, що це нібито українське літературне слово, але воно маловживане. Є усталена практика сприйняття, що це значить – антисеміт, ксенофоб.
– Я так не вважаю.
– Але більшість населення чомусь так вважає.
– А чому Ви кажете, що більшість? Якась соціологія була проведена? Певна частина, певна група людей так собі вважає. Певна група людей завважає, що завтра треба іти з вікна викидатися. І що, ми всі будемо викидатися з вікна?
– Давайте до Вашої все ж таки системи координат. Якщо Ви не ксенофоб, тобто Ви говорите: "Я люблю Україну, українців".
– Тобто я за когось, а не проти когось.
– Тоді для того, щоб розставити крапки над "і". В Україні є дуже багато націй.
– 140.
– Українців скільки відсотків?
– 78,7.
– Росіяни – це друга група.
– 17%.
– Євреї, білоруси, угорці, поляки, кримські татари, їх не треба кудись дівати з України?
– Для чого?
– Звідки я знаю, я зараз просто оперую отакими стереотипами. Тому що Ви ж прекрасно знаєте, що Вас називають якщо не крайнім правим, то фашистом.
– Через те, що не знають. Тому я дуже вдячний, що Ви запросили, і є можливість пояснити.
– Є ще друге важливе питання. У нас є фактично двомовність в країні. Що з цим робити?
– Щодо міжнаціонального питання. Позиція нашої партії є в принципі європейською позицією. Ми вважаємо, що мусить бути в Україні ухвалений закон, на законодавчому рівні. Закон про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. Українців оскільки є більшість, ми є титульною нацією.
До речі, слова "титульна нація" не треба боятися. Дуже часто мене мої опоненти в тому звинувачують, що як це він посмів таке сказати, а насправді цей термін ввели французькі політологи, соціологи, французькі філософи ще в середині 19-го століття. І він означає тільки одне – нація, яка дала ім’я державі. Відповідно, є титульна сторінка, на якій написано зміст цієї книжки. Можна вживати "національна більшість", немає ніякого значення.
Отже, наша позиція є така, що ми абсолютно не маємо нічого проти того, щоб в Україні процвітали і будували державу представники отих 140 чи більше національностей, які є в нашій державі. Ми за те, щоб вони розвивалися всіляко, тобто щоб існували школи національних меншин, щоб існували культурні центри, релігійні потреби вони могли реалізовувати. Але при цьому всьому ми хочемо, щоб була повага до нас, до українців, щоб вони знали нашу мову так само, щоб вони знали нашу культуру, знали нашу історію, щоб вони жили за нашими законами.
Система координат – Ви гарно ставите запитання, і я Вам не те що метафорою, а такою бувальщиною відповім. Колись я спілкувався з відомим істориком Валентином Морозом. Він в свій час був дисидентом, і його десь в середині 1970-х років поміняли на американського шпигуна. Він тоді проживав в Канаді, а після того, як була проголошена Україна, повернувся сюди. І він мені сказав: "От дивись, я дуже поважаю своїх сусідів. Я з ними в доміно граю, можу чарку з ними випити, сміття виношу з ними. Але от свою маму, свою доньку, свою дружину я люблю більше".
У мене є абсолютно така сама ситуація. При абсолютній повазі до представників інших національних меншин українців як своїх, рідніших я люблю більше. Відповідно наша політична сила коли створилася, не виступаючи проти когось, ми хочемо забезпечувати права для нас, для українців. Ми не хочемо ущемляти інших.
Саме тому "Свобода" виступає не тільки за закон про українців і представників національних меншин, ми виступаємо за те, щоб був закон про пропорційне представництво в органах влади і українців, і представників національних меншин, щоб вони так само мали право представляти своїх людей і на місцевому рівні, і у Верховній Раді.
Більше того, ми навіть говоримо, що в місцях компактного проживання – те, що є зараз зафіксовано в нашій Конституції, ми розширюємо, – що представники національних меншин повинні мати право представлення свого в місцевих органах влади, виходячи з їхнього процентного співвідношення. І мені здається, це є правильно.
От дивіться, у нас в Україні створено дві угорські партії, вони в своїх програмових засадах пишуть: "Ми створені для того, щоб захищати угорців". І всі кричать: "Браво, дивіться, які демократичні процеси". Тому ми сказали: ми створили партію для того, щоб захищати українців не проти когось, а забезпечувати права всі – культурні, економічні, політичні – українців.
А ясно, що ми ж не десь в космосі живемо, ми ж не десь відірвані, якусь іншу державу, ніж державу для українців і представників інших національних меншин, які з повагою ставляться до українців, а відповідно, аналогічну мають повагу до українців, отаку державу ми хочемо будувати.
Більше того, я вам хочу сказати. Я зараз дуже багато їжджу по Україні і зустрічаюсь з людьми, отак безпосередньо спілкуючись, причому їжджу і теренами південно-східної України, де, звичайно, є ситуація трошки інша і в національному плані і в іншому. То до мене приходить маса людей російськомовних, але не українців, які мені декларують свою підтримку. І вони мені говорять: "Ми розуміємо, що коли націоналісти прийдуть до влади, то вони забезпечать, забезпечуючи собі, вони автоматично забезпечать і нам нормальний розвиток".