Дружина військового лікаря із 93-ї бригади Андрія Грачова — автора популярного в Інтернеті відеозвернення до Президента – вперше розповіла пресі про свого знаменитого чоловіка
18.03.2015 12:15
You must be registered for see images
You must be registered for see images
Вінничанин, боєць АТО Грачов став популярним завдяки тому, що прямо із окопу на передовій, буквально за 800 метрів від Донецького аеропорту, звернувся до Президента із дуже відвертим зізнанням...
Цей ролик на сьогодні вже переглянули 640 тисяч глядачів, бо в ньому лейтенант із Вінниці відкрито каже про реальний стан справ на фронті, про забезпечення армії, про волонтерську допомогу та зарплати бійців Східного фронту... Цікаво, що після цього відео до Андрія Грачова приїздили три команди перевіряючих із штабу та навіть контррозвідка... Кажуть, просили вибачитись перед Головнокомандуючим за нецензурну лексику, більше не викладати таке в мережу та позбавили бойової премії за лютий...
– Олено, це правда, що коли хлопці із твоїм Андрієм записували сенсаційне відео, ти була там з ними, на передовій у Тоненькому? Чому вони пішли на таке? Адже після цього звернення Грача звинуватили у п’янстві, зраді Батьківщини, ледь не роботі на ФСБ...
– Так, я з вінницькими волонтерами привезли їм авто для вивезення поранених, харчі, батарейки, листи від дітей. До колишнього аеропорту і позицій сепаратистів буквально 500-800 метрів. А писали своє відео хлопці після того, як дізнались, що робиться вдома із цінами, реформами і пенсіями їхніх матерів... Можу одразу сказати, що всі вони були на 100% тверезі, ніякі не накурені, а просто говорили, що накипіло... І лайка там була, але це від злості на вбивче перемир’я та дурнів у армії. Бо при мені вони жодного разу не матюкнулись, у них діє «сухий закон» і абсолютна «взаємовиручка». Там все схоже на фільм жахів та апокаліпсис... І це дуже б’є по психіці, повірте мені як дипломованому лікарю-психологу.
– Ти не боялась, що після відео «Господин Президент...» Андрія посадять чи розжалують?
– Я знаю одне: у мене він найкращий у світі чоловік, дуже світла людина і з ним поряд такі ж самі «світлячки». На моєму телефоні є ще одне відео — де здорові мужики із команди Андрія роздивляються дитячі малюнки і плачуть над ними, як малі діти, ось такими сльозами... Бо в кожного із них є діти! Я зняла це відео буквально за годину до запису того звернення до Порошенка... Ви ж це відео не бачили, і Президент не бачив? А вони живі люди мирних професій, які нині там змушені битись, вбивати і у всьому цьому виживати та залишатись людьми... Цього не зрозумієш, поки не поживеш там, не поспиш під мінами і «Градами»...
– Скажи, там справді все так «печально» чи хлопці втомились від війни та смертей?
– Вони вже настільки втягнулись, що вийти із цього стану буде вкрай важко... Вони навіть у сні воюють ! А як були в аеропорту, як вивозили звідти 300-х із цього пекла, навіть по телефону це було страшно... Бо в них стріляли, вони стріляли, все у крові та під щільним обстрілом медику треба рятувати життя, не про себе думати і ховатись, а витягати іншого бійця — чийогось сина, чоловіка, брата...
Водночас хлопці воюють не за гроші... Бо за тисячу чи три не кожен захоче йти в бій! Але їм дуже образливо, коли на складі із харчів залишилась тільки гнила морква. Чи коли із пробитим колесом армієць стоїть на трасі три години і ніхто не зупиниться щоб допомогти, навіть свої. Коли у «швидкій», яку їм подарували волонтери із Вінниці, пустий бак і бензин доводиться заправляти за свої останні гроші... А ці гроші ми кидаємо їм на картки звідси із своїх зарплат, маминих пенсій чи пожертв добрих людей.
– Чому Андрій згадав про своє кімоно, яке йому в 16 років подарував нинішній Президент України Петро Порошенко?
– Бо це кімоно — його гордість! Тоді Петро Олексійович ще не був Президентом, а Грачов ще не був лікарем та лейтенантом... Зараз він просить у Петра Порошенка «Кугуар» броньований для евакуації поранених з поля бою, але його «заказ» до Президента ще не дійшов... Це жарт! Бо справа не в кімоно і не «Кугуарі»... Він же в мене спортсмен, першим починав у Вінниці дорожній «контроль», розвивав свій бізнес і подарував мені двох чудових діток... І саме в окопах згадується те, чого так бракує: спорту, родини, дитячих посмішок і обіймів! Андрій буцімто мав приїхати додому в 20-х числах березня на ротацію саме на день народження сина і канікули в школі, а тепер, мабуть, не приїде...
– Як ти відпустила Грача на війну, і що він сказав тобі в Тоненькому перед дорогою додому?
– Знаєте, я кажу це вперше, але півроку тому ми мали їхати в АТО разом, вже мали квитки на руках... Але мене тоді відмовили друзі та рідня. Мовляв, у тебе діти на руках, хто їх возитиме до школи, на гуртки і в садочок? Я вже не раз жалкувала, що не поїхала з ним... Бо я ж медик, і там такі самі маленькі дівчата витягають хлопців із того світу...
Але найбільше жаль старих людей, діток та немічних інвалідів, що живуть в тих розбитих війною селах біля аеропорту. Бо одного разу ми зустріли там молоду жінку, і в неї троє голодних дітей. Віддали їм ледь не півмашини макаронів... Круп, хліба із Вінниці... А маленький хлопчик нам каже, що тато його воює в ДНР і тільки вночі додому приходить... І таких там безліч — вони сидять у підвалах і чекають Росію. І як з цим жити?
Зате на противагу є в тому селі один чудовий дідусь-укроп, який щотижня приносить нашим хлопцям десяток домашніх яєць... Просто так, від душі! А ще до мене підійшла бабуся, що живе в крайній хаті, буквально за 300 метрів від аеропорту, і сказала: «Ви з Вінниці? Ми ж земляки! Я родом з Тиврова і так скучаю за Поділлям... Але виїхати не можу — дуже хворію, і їхати вже ні до кого...» Так вона мене по-земляцьки розцілувала, так наобіймала, що хочеться вірити: Донбас – це Україна, і ця дурна війна має скоро скінчитись...
Розмовляв Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
