Loner
Well-Known Member
Патронний голод: якою насправді є ситуація з боєприпасами в Україні
І чи є підстави для паніки щодо беззахисності українських військ
Михайло Жирохов, військовий експерт, історик, автор книг і статей з історії локальних конфліктів ХХ сторіччя
Однією з тем засідання РНБО, що пройшло 10 липня у Києві, було оновлення боєзапасу української армії. Зокрема, на закупівлю та виробництво новітнього озброєння й військової техніки президент Петро Порошенко вважає за потрібне виділити 1,6 млрд грн. Частина коштів піде на антиснайперські комплекси. Президент наполягає й на посиленні системи радіоелектронної боротьби і системи новітніх модернізованих безпілотних літальних апаратів. Окрім того, Порошенко пропонує побудувати в Україні завод з виробництва боєприпасів за стандартами НАТО.
Майже кожне загострення ситуації на Донбасі призводить до активних дискусій щодо наявності боєприпасів в Україні. Зокрема, звучать голоси, що патронів і снарядів у країні залишилося на тиждень (місяць, півроку). І скоро наші військові будуть відбиватися від ворогів підручними засобами. На прохання Mind військовий експерт Михайло Жирохов намагався розібратися, чи має така думка під собою підстави – на прикладі боєприпасів до стрілецької зброї.
Після розпаду СРСР Україні на численних складах і базах тривалого зберігання дісталися величезні запаси техніки і боєприпасів – набагато більші, ніж іншим республікам (окрім РРФСР). Пов'язано це було, перш за все, з радянською стратегією війни з НАТО, у рамках якої територія УРСР розглядалася як джерело підживлення ударного кулака, що розташовувався в Східній Європі. Це були запаси трьох військових округів: двох – «першої лінії» (Прикарпатського та Одеського), забезпечених снарядами і патронами за вищою категорією, а також мобілізаційного Київського округу, який лише трохи відставав у цьому відношенні від двох інших.
За деякими оцінками, загалом на літо 1991 року в Україні залишилося тільки боєприпасів для різних артилерійських систем і РСЗВ виробництва 1950–1990-х років 1,9–2,1 млн тонн (для розуміння: один снаряд для системи «Град» важить близько 100 кг, а звичайна 82-мм міна – трохи більше 3 кг).
Оцінити масштаби наявності боєприпасів для стрілецької зброї було взагалі неможливо через відносний хаос у штабних документах. Причиною цього можна назвати виведення в 1989–1991 роках з Німеччини та Угорщини великої кількості військових частин. Боєприпаси вагонами звозили на численні склади по всій Україні. Причому коли не вистачало спеціалізованих сховищ, повним ходом використовували будь-які приміщення. Так, снаряди і патрони почали звозити в Прилуки, де базувався полк дальньої авіації на Ту-160 і були склади під величезні 5-тонні авіабомби.
Таким чином, реально оцінити точну кількість боєприпасів на території України на весну 2014 року за відкритими джерелами практично неможливо. Потрібно врахувати величезну кількість чинників: відсоток «прострочених» боєприпасів, активний експорт, а також природне зменшення – крім нечисленних в ті роки навчань були ще й пожежі на артилерійських складах, наприклад, у тій самій Новобогданівці.
Однак, якщо казати про патрони, то їх було дуже багато: на озброєнні офіційно перебували пістолетні 5,45х18 МПЦ і 9х18 до пістолетів Макарова, автоматні 7,62х39 і 5,45х39, гвинтівково-кулеметні 7,62х54R і кулеметні великокаліберні патрони 12,7х108 і 14,5х114. Крім того, на українських складах була велика кількість патронів для пістолетів і пістолетів-кулеметів 7,62х25 ТТ і револьверних 7,62х38R системи «Наган».
Причому боєприпасів було так багато, що пропажу зі складів 50 млн патронів калібру 7,62 мм просто «не помітили». Йдеться про гучну справу з вантажем для Ефіопії. Ще у 2000 році Міноборони передало компанії «Укрспецекспорт» партію патронів для виконання контракту з африканською країною. Однак на експорт наклали ембарго, і патрони залишилися на складі морського порту «Октябрськ» в Миколаєві. Кинулися лише восени 2014 року, коли виявилося, що половина ящиків безслідно зникла, а на відкритих майданчиках порту 14 000 ящиків з патронами просто заіржавіли. Решту придатних патронів просто передали в армію, заразом відкривши кримінальну справу «за фактом службової недбалості посадових осіб Міноборони, які повинні були вести облік цих боєприпасів і організувати їхнє повернення в разі залишення без реалізації» (його результатів у відкритих джерелах немає і понині).
І чи є підстави для паніки щодо беззахисності українських військ
Михайло Жирохов, військовий експерт, історик, автор книг і статей з історії локальних конфліктів ХХ сторіччя
Однією з тем засідання РНБО, що пройшло 10 липня у Києві, було оновлення боєзапасу української армії. Зокрема, на закупівлю та виробництво новітнього озброєння й військової техніки президент Петро Порошенко вважає за потрібне виділити 1,6 млрд грн. Частина коштів піде на антиснайперські комплекси. Президент наполягає й на посиленні системи радіоелектронної боротьби і системи новітніх модернізованих безпілотних літальних апаратів. Окрім того, Порошенко пропонує побудувати в Україні завод з виробництва боєприпасів за стандартами НАТО.
Майже кожне загострення ситуації на Донбасі призводить до активних дискусій щодо наявності боєприпасів в Україні. Зокрема, звучать голоси, що патронів і снарядів у країні залишилося на тиждень (місяць, півроку). І скоро наші військові будуть відбиватися від ворогів підручними засобами. На прохання Mind військовий експерт Михайло Жирохов намагався розібратися, чи має така думка під собою підстави – на прикладі боєприпасів до стрілецької зброї.
Після розпаду СРСР Україні на численних складах і базах тривалого зберігання дісталися величезні запаси техніки і боєприпасів – набагато більші, ніж іншим республікам (окрім РРФСР). Пов'язано це було, перш за все, з радянською стратегією війни з НАТО, у рамках якої територія УРСР розглядалася як джерело підживлення ударного кулака, що розташовувався в Східній Європі. Це були запаси трьох військових округів: двох – «першої лінії» (Прикарпатського та Одеського), забезпечених снарядами і патронами за вищою категорією, а також мобілізаційного Київського округу, який лише трохи відставав у цьому відношенні від двох інших.
За деякими оцінками, загалом на літо 1991 року в Україні залишилося тільки боєприпасів для різних артилерійських систем і РСЗВ виробництва 1950–1990-х років 1,9–2,1 млн тонн (для розуміння: один снаряд для системи «Град» важить близько 100 кг, а звичайна 82-мм міна – трохи більше 3 кг).
Оцінити масштаби наявності боєприпасів для стрілецької зброї було взагалі неможливо через відносний хаос у штабних документах. Причиною цього можна назвати виведення в 1989–1991 роках з Німеччини та Угорщини великої кількості військових частин. Боєприпаси вагонами звозили на численні склади по всій Україні. Причому коли не вистачало спеціалізованих сховищ, повним ходом використовували будь-які приміщення. Так, снаряди і патрони почали звозити в Прилуки, де базувався полк дальньої авіації на Ту-160 і були склади під величезні 5-тонні авіабомби.
Таким чином, реально оцінити точну кількість боєприпасів на території України на весну 2014 року за відкритими джерелами практично неможливо. Потрібно врахувати величезну кількість чинників: відсоток «прострочених» боєприпасів, активний експорт, а також природне зменшення – крім нечисленних в ті роки навчань були ще й пожежі на артилерійських складах, наприклад, у тій самій Новобогданівці.
Однак, якщо казати про патрони, то їх було дуже багато: на озброєнні офіційно перебували пістолетні 5,45х18 МПЦ і 9х18 до пістолетів Макарова, автоматні 7,62х39 і 5,45х39, гвинтівково-кулеметні 7,62х54R і кулеметні великокаліберні патрони 12,7х108 і 14,5х114. Крім того, на українських складах була велика кількість патронів для пістолетів і пістолетів-кулеметів 7,62х25 ТТ і револьверних 7,62х38R системи «Наган».
Причому боєприпасів було так багато, що пропажу зі складів 50 млн патронів калібру 7,62 мм просто «не помітили». Йдеться про гучну справу з вантажем для Ефіопії. Ще у 2000 році Міноборони передало компанії «Укрспецекспорт» партію патронів для виконання контракту з африканською країною. Однак на експорт наклали ембарго, і патрони залишилися на складі морського порту «Октябрськ» в Миколаєві. Кинулися лише восени 2014 року, коли виявилося, що половина ящиків безслідно зникла, а на відкритих майданчиках порту 14 000 ящиків з патронами просто заіржавіли. Решту придатних патронів просто передали в армію, заразом відкривши кримінальну справу «за фактом службової недбалості посадових осіб Міноборони, які повинні були вести облік цих боєприпасів і організувати їхнє повернення в разі залишення без реалізації» (його результатів у відкритих джерелах немає і понині).
