You must be registered for see links
Газ із Росії був «бабцею-повитухою» української бідності, корупції, бунтів і політичної нестабільності
Вчора на Україну зійшла Божа благодать! Прийшло щастя, сонце виглянуло з-під грозових хмар, відкрилися ворота до Раю. Глава Нафтогазу Андрій Коболєв заявив, що «у 2016 році Україна зможе обійтися без закупівель російського газу!».
Українці! Співвітчизники! Цей день - 29 жовтня 2015 року треба відзначати на вулицях і площах як національне свято країни, як День взяття Бастилії у Франції, як перемогу коаліції над Наполеоном під Ватерлоо, як поразку росіян під Конотопом!
Саме з цього дня починається істинна, справжня, правильна історія суверенної України. Не минуло й 25 років формальної незалежності! Нинішнє покоління українців, яким сьогодні трохи більше 20 років, навіть не уявляє, що означає епідемія «російський газ» для становлення молодої української держави.
Для найбільш дрімучих і непоінформованих. Російський газ і монополіст «Газпром» - це був смертельний зашморг на шиї України, це була помийна яма, повна заразних бактерій епохи розвалу радянської імперії, це був хвороботворний кремлівський вірус, приготований для українського етносу.
Купувати газ, «стоячи на колінах» - це не метафора
Важко уявити, що ще двадцять років тому Україна стояла на колінах біля кремлівського під'їзду, і щороку закуповувала 52 мільярди кубів російського газу (а в 2016 році, уявляєте, - НУЛЬ!). «Стояла на колінах» - це не метафора, не гіпербола, не філософська притча. Автор цих рядків, працюючи журналістом у Росії, особисто був свідком того, як прем'єр-міністр України Валерій Пустовойтенко в кабінеті свого колеги Черномирдіна в урядовому «білому домі» в Москві канючив зі сльозами в очах: «Дорогий і шановний Вікторе Степановичу! Ми, слово честі, віддамо гроші за газ. Прошу ще раз повірити! Пробачте нас!».
Тисячі «газових баронів» з'явилися в країні
Але не тільки Богу, а й президентам, і прем'єр-міністрам України відомо, куди зникали незліченні багатства від продажів російського газу в Україні. Тисячі «газових баронів» з'явилися в країні. Президентська влада в Україні була сильною лише рівнем контролю «гаранта Конституції» над газовою трубою з Росії. Усі гіганти, монополісти, олігархи і монстри української економіки («пташенята Банківської») почали новітню історію свого «блиску» і євангельського мамона (багатства) зі спекуляцій російським газом.
You must be registered for see images
«Злодії в законі» в чиновницьких високих кріслах перестали грабувати банки, «кошмарити» базари і кинулися торгувати російським газом. Безсоромна історія української соціальної нерівності, як і іржа корупції, яка стала «національною ідеєю» України, почалася і розповзлася країною завдяки російському газу. Газ із Росії - це «бабця-повитуха» української бідності, бунтів, революцій, політичної нестабільності в нашій країні.
Газовий тиск Росії на офіційний Київ у десятки разів перевершував за своєю силою ядерну загрозу
Свого часу автору цих рядків Ігор Бакай, про якого мова піде трохи пізніше, в інтерв'ю казав: «80 відсотків народних депутатів Верховної Ради торгують і крадуть російський газ». Україну цілком можна було називати «газовим придатком» Російської Федерації. Газовий тиск Росії на офіційний Київ у десятки разів перевершував за своєю силою ядерну загрозу. У політичній лексиці найпопулярнішими евфемізмами були «енергетична зовнішня політика», «газова експансія», «енергетичний імперіалізм Росії», «газовий ультиматум», «газові війни», «газовий зашморг на шиї України» і навіть «газоват».
Політичний термін «газовий колоніалізм» з'явився не випадково
З'явився політичний термін «газовий колоніалізм». У Москві верещали: «Низькими цінами на газ ми субсидуємо українську державу!». До Білокам'яної українські чиновники і злодії-бізнесмени валізами возили американські долари. Їх ловили в аеропортах і відразу ж відпускали. Найпопулярніший і найбезсмертніший патріарх українського політичного життя та еліти звався гордим ім'ям «газова принцеса». А українці добре знають, що відбувається з країною, де в людей практично зникають усі цінності - всі, окрім матеріальних, фінансових.
You must be registered for see images
«Нафтагаз України» очолювали найбільш довірені люди президентів. Наприклад, у 1998-2000 рр. компанією керував «безсрібник» Ігор Бакай (завгосп Леоніда Кучми), якого люди обізнані вважають найвидатнішим злодієм усіх часів і народів. Цілі галузі української економіки «просіли» після ганебної втечі цього державного менеджера до Москви. А прізвища Юрія Бойка, Олексія Івченка - на слуху в кожного українця. «Посередники» у продажу російського газу Україні, де фігурує прізвище олігарха Фірташа, - ганебна сторінка історії незалежної України. А скільки людей збагатилися «на бартері» - російський газ в обмін на продовольство, дошки, цукор, пшеницю, масло, молоко. Усі знають: газове джерело невичерпне, газових грошей багато не буває.
Знаєте, читачу, про російський газ як абсолютне зло для України (зараз не будемо писати про те, чому людина настільки порочна) можна розповідати не одну добу, не один місяць. Можна навіть 100-томне зібрання творів видати з назвою: «Історія газової експансії Росії і доля українського суверенітету».
Але сьогодні автор цих рядків (як і герой культового фільму «Місце зустрічі змінити не можна» Іван Сергійович Груздєв слідчому Шарапову) воліє голосно зрадіти, звертаючись до Андрія Володимировича Коболєва, глави «Нафтагазу України»: «Дорогий Ви мій! Голубе Ви мій! Дякую вам! Я вірив у Вас! Коли не Ви!..».
Адже Андрію Коболєву лише 36 років! Це зовсім молода людина. Невже він зміг (ну, не тільки він, але за його участі) за сім місяців поставити в стійло українську газову мафію? Переграти кремлівське газове кодло негідників, цих газпромівських гопників, які досі паразитують на природній газовій ренті? Без армії і флоту поставити в куток негідника Путіна? Хочеться вірити.
І вигукнути (правда, поки що пошепки, щоб не наврочити): Слава Коболєву! (і вже на весь голос): Слава Україні!
