TaboriT
Member
В предверии новых выборов становиться еще более актуальным вопрос: Кому доверить представлять свои интересы в Верховной Раде? На мой взгляд, ни одна из фракций не вызывает доверия. Как всегда приходиться выбирать из двух зол. В итоге даже после таких масштабных движений,как помаранчевая революция, изменений в целом, ожидаемых, довольно мало.
Почему у нас нет нормальной, достойной, европейского уровня политической элиты?
Почему у нас нет нормальной, достойной, европейского уровня политической элиты?
Держава, революція та середній клас
06.03.2007 Юрій Романенко, для УП
"Никто не даст нам избавленья –
Ни Бог, ни царь и ни герой.
Добьёмся мы освобожденья
Своею собственной рукой..."
"Интернационал"
Все тече і все міняється, і тільки Україна, як бичок-переросток, продовжує блукати у трьох соснах "вічних проблем" – вступ до НАТО, російська мова й ОУН-УПА.
І що б не відбувалося в світі – на Близькому Сході ось-ось розпочнеться нова війна (можливо, прелюдія світової), Європою блукає примара "нового Мюнхена". Проходить активний перерозподіл сировинних та інших ресурсів...
А наша напівнація несамовито рве чуби у лютих суперечках – безглуздих і нещадних ( наш форум? - Taborit)
Однак не можна постійно бути країною-спектаклем, країною-гротеском, тому що держави, у яких немає засобів для власного вдосконалення, не мають шансів на самозбереження.
Далі так жити не можна, далі – прірва та геєна вогненна, під акомпанемент стогонів про черговий втрачений історичний шанс.
Для того щоб вибратися з глухого кута, необхідно, насамперед, осмислити суть історичного моменту, усвідомити причини, які у 2004 році породили помаранчевий бунт (і його наслідки).
І, врешті-решт, виявити ті рушійні соціальні сили, що будуть у найближчому майбутньому формувати порядок денний в Україні.
Genaration P і "великий хапок"
З 1991 року Україна розвивалася як симбіотичний продукт здихаючої радянської партійної номенклатури та кооперативно-бандитських пасіонаріїв.
Як казав у 2003 році в одному з інтерв'ю російський філософ Олександр Зинов'єв, "політичну сферу захопили політичні мародери, економіку захопили економічні мародери, ідеологічну сферу – ідеологічні мародери".
Це визначення достатньо точно відбиває характер як російської, так і української національної еліти, що сформувалася в період "великого хапка" початку 90-х. Саме тоді були закладені основи її світогляду та способу життя.
Слід зазначити, що пелевінське Generation Pepsi (далі GP), до якого належить більша частина правлячої еліти, сформувалося в момент зародження в СРСР суспільства споживачів.
Епоха тотального дефіциту та товарного фетишизму залишила невитравний відбиток у свідомості GP. Розвал СРСР і хаос, який прийшов за ним, зацементували основні поведінкові характеристики пепсів.
У мутній воді початку 90-х у великій політиці та бізнесі вижили ті суб'єкти, що грали у "коротку ризиковану гру". Напевно, по-іншому і бути не могло – у найдужчу бурю на поверхні моря завжди плаває багато піни.
Однак проблема "піно-еліти" полягає саме в тому, що вона спливла нагору не за рахунок внутрішнього змісту, а всупереч йому.
Саме тому вчинки та дії наших правителів відрізняються такою непослідовністю для зовнішнього спостерігача, але мають власну логіку, що цілком виправдує їхні дії.
Навряд чи Ахметов або Коломойський стали б мільярдерами, якби не керувалися принципом "тут і зараз".
Навряд чи "великий" газовик Івченко зміг би настільки успішно "захищати" національні інтереси, а заразом побудувати собі "хатинку" у Безрадичах біля резиденції Ющенка, якби не сприйняв призначення в НАК "Нафтогаз" як єдиний шанс, який трапляється раз у житті.
Ось чому Україна – це країна тактичної реальності, де принципово сміються над тим, хто намагається дивитися далі свого носа. Такі індивіди потенційно небезпечні для Системи, що намагається їх маргіналізувати та вивести на максимально безпечну відстань або знищити.
Звісно, життя в тактичній реальності вимагає певних компенсаторних механізмів, які б знімали дивовижний стрес від перебування в стані перманентного ризику.
Оскільки більша частина представників еліти беззмістовна за своєю суттю, то напругу можна зняти, тільки впавши у стан діонісійсько-екстатичного божевілля.
Воно, як правило, досягається за допомогою швидкої їзди (прєвєд БЮТ-депутату Павлу Костенку), масштабних пиятик або оргій у мисливських будиночках з повіями (іноді з сумними наслідками).
І як би не перемішувалася колода влади, у яких завгодно комбінаціях – Ющенко-Янукович, помаранчеві-сині, західники-русофіли і так далі, вся соціальна енергія буде спрямована на задоволення нерозумних апетитів елітних пепсів.
Щодня, щохвилини, щомиті вони будуть розкладати соціальний організм грабунком, прикриваючись при цьому фіговим листочком законів, які самі ж з кондачка приймають у Верховній Раді.
Не дивно, що Україна перетворилася на країну переоцінених цінностей – де чорне стало білим, а біле – чорним. Країну, де щодня, як собаки, під заборами дохнуть від голоду діти, а "піно-еліта" влаштовує телепаніхіду за "безневинно убитим" на "кабанячо-вовчому" полюванні.
Прийшов час ставити діагноз – як персонаж роману Оскара Вайлда, Україна молода та прекрасна зовні, але гнилизна роз'їдає її зсередини.
Для якісного ривка країні потрібна принципово інша еліта, нові змісти та мобілізація нових соціальних груп.
Generation X: чи станемо ми втраченим поколінням
Насамперед, для того щоб картинка світу прояснилася, необхідно маркірувати дійсність і чітко зрозуміти, хто є "Ми", а хто "Інші", і що з цим робити. Почнемо з характеристик покоління та цінностей.
Єдиною альтернативою GP бути група Х, що знаходиться між поколіннями. Для простоти назвемо її Generation X. Це покоління 20-30-річних – основа середнього класу в Україні, до якого можна віднести всіх тих, хто зумів адаптуватися до нових умов, що виникли після розвалу СРСР.
Вони є Х-ми, тому що ще не встигли проявити себе ні в політиці, ні в економічній сфері. Незважаючи на компетентність, професіоналізм та успішність, Х-си не змогли зайняти домінуючі позиції і, цілком можливо, можуть їх і не зайняти. І ось чому.
На даний момент в Україні можна виділити три групи між поколіннями:
Generation Pepsi (GP) – покоління пепсі, про яке мова йшла вище, цінності якого властиві не тільки елітам, а й певній частині населення.
Generation X (GX) – доля якого цілком може стати подібною до долі втраченого покоління Вірджинії Вульф та Ернеста Хемінгуея.
Йому властивий цілий ряд унікальних характеристик. Насамперед, це GX росло на зламі епох, з одного боку, воно всотало в себе залишки марксистсько-гегелівських ідеологем пізнього СРСР. Це покоління отримало більш-менш системну середню та вищу освіту.
З іншого, його юність пройшла в умовах хаосу, абсолютної внутрішньої та зовнішньої свободи. Коли розвалився СРСР, вони ще були занадто малі, щоб врости в систему. Але коли представники GX стали старші, то сприйняли нову реальність як природну, нормальну.
У той час, коли частина покоління пепсі зробила гіперривок у реальність великих грошей, а інші GP маргіналізувалися, йшло становлення Х-ів з опорою на власні силу, енергію, удачу.
Звідси запит у GX на ту чи іншу форму, назвемо її умовно, "неопротестантської етики". Етики, у якій наголошується на індивідуальності, здатності до самовдосконалення, росту.
Generation Biomassa (GB) – ця група між поколіннями представлена народженими в 90-ті роки. Її становлення відбувається в умовах демонтажу системи освіти і тотального домінування мас-медіа, що й формують їхній світогляд.
Це люди Дому-2, media sapiens, чиї думки цілком і повністю присвячені споживанню в усіх його формах і проявах. На мій погляд, ця група, за визначенням, не здатна сформувати цілісний погляд на світ, сформулювати порядок денний країни і, по суті, є "робочою глиною" як для внутрішнього, так і для зовнішнього соціального інжиніринга.
Тому, питання подальшого існування української держави може і повинне бути дозволене тільки "поколінням Х".
Якщо воно не займе владні висоти, то вже за 10-15 років Україна остаточно втратить залишки суб’єктності та перейде під зовнішнє керування, що може бути двох типів – hard і soft:
Перший – фактичний розпад країни на кілька анклавів, що попадають під вплив більш сильних геополітичних гравців. Не можна виключати можливість виникнення конфліктну між ними, як це сталося під час розвалу соціалістичної Югославії.
Другий, soft-варіант, більш м'який. Зберігаючи формальні ознаки незалежності, країна перетвориться на територію, яку експлуатують транснаціональні корпорації (західні, китайські, російські) не без допомоги намісників, рекрутованих з-поміж дітей еліти покоління пепсі.
Ті, що пройшли ідеологічну обробку в закордонних вузах (не завжди кращих, зазначимо не без іронії), увібрали спецкурси гламуру від Каті Осадчої на тусовках у богемних київських кнайпах, "екс-мажори" на кшталт Андрія Ющенка будуть чудово виконувати роль колоніальної адміністрації.
У них усе буде добре, але чи потрібна така країна нам?
Юрій Романенко, директор Центру прикладної політики "Стратагема", дляYou must be registered for see links
