Церкви и политика

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

Митрополит Агафангел заявляє про підготовку замаху на нього

Першоієрарх РПЦЗ Митрополит Агафангел повідомляє про те, що на нього готується замах та називає Патріарха РПЦ МП Кирила єдиною зацікавленою в цьому особою.

Митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський Агафангел (Пашковський), що проживає в Одесі, опублікував 27 березня в своєму "Живому журналі" (agafa-angel.livejournal.com) шокуючу заяву:

«Якщо мене якось «ненароком» вб’ють, то з усіх живих у цьому світі людей єдиний чоловік, який, у моєму розумінні, достатньо зацікавлений у тому, аби мене не було на цьому світі – це Патріарх МП Кирило (Гундяєв). Всі питання, пов’язані з моєю можливою випадковою смертю, прошу звертати до нього. Нажаль, я пишу про це на повному серйозі».

Приводом для таких припущень Митрополита став черговий різновид переслідувань, із якими він зіштовхнувся кілька днів тому. «За мною встановлено нехитрий нагляд, - повідомляє першоієрарх РПЦЗ, - коли я вертаюсь додому, мене постійно чекає група «малоліток», які входять зі мною до дверей під’їзду і «для вигляду» піднімаються на другий поверх, а один із них сідає зі мною до ліфту. Діти 7-10 класів, неблагополучні. Вони ніби відпрацьовують якусь явно замовну схему. Маю відомості на підтвердження їхніх умисних дій».

Говорячи про практику замовних вбивств, що склалася на пострадянському просторі, Митрополит Агафангел доходить висновку: «В радянські часи вбивали тільки за ідеологію. В пострадянські – тільки за гроші. Зараз, схоже, починають вертатись у радянські часи».

З точки зору Митрополита, підлітки грають роль лише спостерігачів і навряд самі виконають «замовлення». «Діти, зазвичай, погані актори, - наголошує Митрополит, - вони хоч і «неблагополучні», та все ж дуже серйозно і з відповідальністю ставляться до цього свого, як я припускаю, завдання».

Митрополит Агафангел був одним із двох ієрархів РПЦЗ, які оголосили 17 травня 2007 року про неприйняття «Акту про канонічне спілкування» з РПЦ МП, підписаного в Москві митрополитом Лавром (Шкурлою), який невдовзі помер. В 2008 році на Соборі в Нью-Йорку Агафангела обрано першоієрархом тої частини РПЦЗ, котра не визнала підпорядкування Московському Патріархату. Нині в її юрисдикції перебувають близько 100 приходів в багатьох країнах світу – зокрема в Україні, Росії, США, Аргентині, Бразилії та Австралії.

 

[mangust]

Відповідь: Церкви и политика

Московський патріархат просуває Азарову "горілчану королеву"?

До "Української правди" потрапила копія листа за підписом голови Української православної церкви Московського патріархату Митрополита Володимира до прем'єр-міністра Миколи Азарова з проханням призначити великого бізнесмена на державну посаду.

"Українська Православна Церква має честь звернути Вашу увагу на діяльність меценатів, вагомі внески яких у відновлення храмів, становлення єпархіального життя і підтримку діяльності Церкви сприяють відродженню духовності в Україні", - ідеться у листі Азарову за підписом Митрополита Володимира.

Суть прохання розкривається ближче до середини листа - святий отець клопоче за бізнес-вумен Людмилу Русаліну як за відому благодійницю.

Заслуги Русаліної перед церквою Володимир оцінив у посаду голови Ради підприємців при Кабміні. При цьому його не бентежить, що це крісло зайняте - на ньому зараз трудиться Оксана Продан. Очевидно, Митрополит пропонує переглянути рішення про її призначення.

"Зважаючи на те, що одним з найважливіших завдань нового уряду визначено встановлення максимального режиму сприяння підприємствам малого і середнього бізнесу, Українська Православна Церква звертається до Вас, Вельмишановний Миколо Яновичу, з проханням розглянути питання щодо призначення Русаліної Л.В. на посаду голови Ради підприємців при Кабінеті Міністрів", - прямо пише Володимир.

You must be registered for see links

 

[hed1n.ru]

Re: Відповідь: Церкви и политика

Першоієрарх РПЦЗ Митрополит Агафангел

Это не РПЦЗ, это раскол

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

Это не РПЦЗ, это раскол

Розкол - це нинішня РПЦ МП.

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

Плач грішника

Патріарх Кирило днями знову відвідає Україну, а не Киргизію. Сакральна традиція обмежує не частоту, а тривалість. Т.зв. «Правила 12 апостолів», кодекс складений у ІІ ст. по Р.Х., зауважує, що вчитель, апостол чи пророк не має залишатися в громаді довше, ніж 3 дні (щоб не об’їдав). З цим корелює й одне з положень чеченського адату: три дні гість, на четвертий – заручник.

Християни перших століть вповні усвідомлювали небезпеку бюрократизації церкви й «механізації» віри. «Бог потребує любові, а не жертв». Якщо молишся механічно – Бог не чує. Якщо на літургії ти не переживаєш глибокого хвилювання чи небесного спокою, краще б пішов поснідав. Коли церква – не сім’я, а контора, коли вона лише мавпує спільноту, тоді вона служить мавпі Бога. Без таїнства зібрання – нема таїнства Царства. Церква – тіло Господнє, а не труп Господній, й не офіс Господній, не конвеєр для виробництва причастя.

Тоді церква уникала накопичення майна й коштів, а отже, й управителів майном і коштами. Святі дари негайно роздавалися жебракам й нужденним. Для єпископа вважалося добрим смаком завершити земний шлях у штрафному ізоляторі чи в шлунках циркових хижаків.

Тому ЕрПеЦизм – це найгірше, що могло статися з Православ’ям. Він виник від нездатності подолати одне утруднення. Надзвичайно важко повсякчас концентруватися на серці Христовому й підтримувати в собі екстатичний вогонь віри. Завжди є спокуса підкріпити любов довідкою з ЗАГСу, а Царство Небесне замістити Московським царством. З кінця ХІІІ ст. православні митрополити вирішили, що служити Московському улусу – це те саме, що служити Богові, тим більше, що на те була санкція ординських властей. Наступні чотириста років «церква» поставляла кадри для Московських «приказів». А пізніше, навіть формально, РПЦ була одним з державних департаментів.

Більшовики зруйнували не всі церкви, в деяких влаштовували склади, в монастирях – виправні колонії. Ззовні ніби церква, а всередині – чорт зна що. РПЦ – теж ззовні ніби церква.

Москва нині і в ерефії, і в Україні ґрунтує свою пропаганду на двох культах: культі великої перемоги Колими над Бухенвальдом і культі казенного православ’я. Всіма електронними засобами роздмухується уявлення про особливу трансцендентну респектабельність ерпецизму. Культи переплітаються, і для багатьох в Москві Христос – це щось на зразок заступника маршала Сталіна з політично-виховної роботи (колись, як і всі репресований, але згодом, завдяки мудрості синедріону, реабілітований).

Не копирсатися в брудній білизні ієрархів закликають нас ієрархи. Певною мірою це вірно, адже в кожного з нас повно власних блошиць. Що правда також ми не косимо під ченців. Вважається, що мерседеси митрополитів самі по собі, а святість Церкви сама по собі. З другого боку, якщо їхнє сріблолюбство та політиканство не заважає святості церкви, то може і їхня відсутність не заважатиме?

В казенному православ’ї вкорінилося уявлення, що правильність обряду важливіша за «душок» за іконостасом, тобто за чистоту душі, а отже, за щирість віри тих, хто цей обряд здійснює. Це прямо протирічить словам Христа стосовно того, що субота для людини, а не людина для суботи. В часи Христа міняли торгували в Храмі, а нині вони там первосвященики. Якщо ми з ними, то мусимо захистити їх від Нього, якщо ми з Ним, то мусимо подати Йому нагайку.

Коли бажаєш взяти когось з нині живих собі за приклад, нажаль не завжди спадає на думку єпископ. Силі віри доводиться вчитися у мусульман, добру у мирян. Є такий собі Литвак в Одесі. Єврей. В пам'ять про дочку вирішив збудувати найкращий в Україні дитячий центр з діагностики та реабілітації ДЦП. Віддав всі свої гроші, загітував кого зміг і побудував. П’ять поверхів, нашпигованих найкращою апаратурою. Високооплачувані лікарі діагностують і лікують дітей безкоштовно. Заборонено брати в подяку навіть шоколадку.

Хто ближчий до Небес, цей Литвак, який вимолює в чергового буржуя оплатити чергову неймовірно дорогу установку для хворих дітей, чи статечний гомосексуаліст у митрополичому клобуці, чи ми, які на нього злобствуємо?

Як не зустрінеш справді гідного священика (є й такі), він або за штатом, або на задвірках, в опалі. Навіщо потрібен єпископ, який не навчає нас власним прикладом, отже не в стані виконувати одну зі своїх основних функцій – здійснювати владу вчителювання?

У Церкві ми перебуваємо в одній спільноті, де всі рідніші, ніж родичі (так в теорії). Коли наш брат страждає, ми допоможемо йому, коли грішить, ми сприяємо йому відкинути гріх. А якщо, доклавши всіх зусиль, як сказано в Писанні, він не вгамується, тож нехай буде нам як язичник і митар, навіть якщо цей наш брат – єпископ чи патріарх.

Поза сумнівом, це не означає, що спасіння неможливе в стінах Московської церкви. Якщо відкинути полемічний пафос, доведеться визнати також і багато доброго в цій конфесії. Окрім того, й конкуренти нічим не кращі, особливо ті, що «плоть від плоті», і критикани, на зразок автора цієї замітки, м‘яко кажучі не святі. Проте тут справа, як з Вермахтом. В ньому теж служило безліч мужніх, щирих, добрих людей. Проте в цілому ця організація не подобалася тим народам, які вона завоювала.

Є папірус ІІ ст., який утримує вислови Спасителя (це, звісно, апокриф, проте такий, що не протирічить вченню і може вважатися корисним плодом ранньохристиянської думки) від імені Христа каже так: розріжеш дерево, і там буду Я, піднімеш камінь, і Я буду під ним.

В РПЦ теж можна відшукати Христа, проте легше знайти його в дереві, чи під каменем.

Амінь

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

Єресі Московської Патріархії

Визнання сатанинської влади комуністів, як влади даної Богом, благословення богоборчої влади та співпраця з нею, безсоромна брехня, ніби гонінь на віруючих і на Церкву Христову не було, коли вони були, зрада і відання на муки і смерть християн православних не згідних з усією цією брехнею, зведення наклепів на них, як на злочинців та таврування їх як ворогів народу, називають ЄРЕССЮ СЕРГІАНСТВА.

1. Московська Патріархія ідейно з'явилася на світ після Декларації митрополита Сергія (Страгородського) 1927 року та легально існує після особистого дозволу Сталіна з 4 вересня 1943 року та влаштованого НКВД «собору» з призначенням митрополита Сергія в «патріархи московські».
Московська Патріархія - є породженням радянської влади, «архієреї» і «священики» якої перебували на службі ГПУ/НКВД/КГБ, відкривали таємницю сповіді, і без сумніву також в даний час перебувають на службі ФСБ (колишнього КГБ) Росії.
Керівництво Московської Патріархії має таке ж відношення до Руської Православної Церкви як радянська комуністична влада до царської влади.

2. Єресь сергіанства.
Блюзнірська Декларація 1927 року митрополита Сергія Страгородського, присяга на вірність більшовицькому богоборчому режиму, співпраця з безбожниками і богоборцями «не за страх, а за совість», співучасть в арештах і вбивстві святих новомучеників і в гонінні на святих сповідників Віри Православної в ХХ столітті.
Таким чином Московська Патріархія порушила головний догмат - догмат про Церкву, зневаживши внутрішню свободу і гідність Церкви Христової і відкинувши Її головне призначення - служити Істині і спасінню людей, замінивши це протиприродним для Церкви служінням безбожним цілям комунізму.

3. Спротив Істині.
Керівництво Московської патріархії завжди стверджувало, що в СССР існує свобода віросповідання і гонінь на Церкву ніяких не було.

4. Єресь екуменізму. Широке і всебічна участь Московської Патріархії у екуменічних молитвах з різними єретиками і ідолянами. Членство Московської Патріархії у Всесвітній Раді Церков (ВРЦ) та Конференції Європейських Церков (КЄЦ) - екуменічних і масонських організаціях.

5. Єресь «богослов'я миру». Переплетення християнського вчення з вченням даного політичного устрою і перетворення християнства з вчення про спасіння у вчення про демократію.

6. Єретичний модернізм. Обновленство, реформаторство, модернізм, самочинні нововведення на парафіях, абсолютна нецерковність мислення.

7. «Хрещення» всіх без розбору, без катехізації і без подальшого настанови «новохрещених» в правилах християнського благочестя.

8. Повсюдна втрата православно-християнської традиції. Втрата православної традиції і православного духу відчувається у всьому - у скороченні богослужінь, в нецерковним дусі проповідей, менталітету, розмовах (у тому числі у вживанні жаргону), правил поведінки в храмі та в громадських місцях, в носінні духовної одягу, в недотриманні постів ієрархією і чернецтвом і т.п. - Аж до можливості вінчання одностатевих шлюбів. Всі сторони життя Московської Патріархії на всіх рівнях пройняті наскрізь згубним радянським, нехристиянським духом.

9. Неприпустимий бізнес. Торгівля тютюном, горілкою, нафтою, банківські операції, використання кримінальних грошей для церковних потреб.

10. Гоніння та побиття в Росії, з допомогою ОМОНу, православних християн.

11. Симонія. Встановлення прейскуранту цін на треби, за що священик, за правилами Святої Церкви, негайно забороняється в священнослужінні, а в разі нерозкаяності - позбавляється священного сану.

12. Поширення серед ієрархії смертного гріха содомії, широко розвинене таємне незаконне співжиття з жінками.

Московська Патріархія до цих пір не розкаялася в єресі сергіанстві, екуменізмі, а також перерахованих вище відступах від віри і моральності, у співпраці з ворогами Бога і Святої Церкви і продовжує упиратися у це зло, вводячи в оману віруючих.

 

[gidron]

Извините за грубость,но церковь ныне продажна власти.Недавний факт вручение новому Сумскому губернатору какого-то церковного ордена...За что,спрашивается???:furious:

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

На правах реклами

Британія – лідер з переслідування християн. У Європі, звичайно. Світову першість впевнено тримають Індонезія і Пакистан. Там за віру саджають, ґвалтують, убивають. Туманний Альбіон обходиться без кривавих азійських пристрастей. Поки що. Проте, щотижня світова християнська громадськість дізнається про моральний пресинг і судові переслідування священнослужителів і мирян різних конфесій. Один з останніх випадків стався у місті Гемптон, графство Ворчестершир.

Напередодні Пасхи вікарій церкви святого Андрія Марк Бінні вивісив на храмі прапор. Із зображенням розіп’ятого Христа й словами: «Це святий тиждень». Більш невинне діяння важко собі уявити. Однак, за нього священнослужитель отримав попередження від місцевої влади. За «несанкціоновану рекламу християнства». У подальшому йому звеліли просити дозволу перш, ніж вивішувати щось подібне.

Священик назвав поведінку влади огидною. Зазначивши при цьому, що це – чергова ознака послідовного знищення християнства у Британії. Він, безумовно, правий. А поведінка влади у даному випадку не лише огидна, але й симптоматична.

Європейських християн переслідують зазвичай за двома пунктами. Один із них стосується мусульман. Інший – статевих відносин. Коли зі шкіл і лікарень прибирають хрести, щоб мусульмани не ображалися – це неприємно. Але тут усе ясно. Об’єктом нападу є віра. Коли християнам забороняється негативно відгукуватись про гомосексуалізм і те, що з ним пов’язано – це вже непрямі напади на віру. Це неочевидно та вимагає пояснень. Проте, коли християнську символіку обзивають рекламою – це просто ні в які ворота не лізе. Це казна-що. Суспільство, здатне назвати проповідь рекламою - не хворе. Воно померло. Тут вже не підміна понять. А кардинальна зміна орієнтирів. Врятувати може тільки електрошок.

Навіть якщо розглядати прапор з Христом як рекламу. Це, мабуть, найпрекрасніша реклама, яку в принципі можна вигадати. Скільки грошей витрачає уряд Великобританії на соціальну рекламу. Антитютюнову, антигорілчану, антинаркотичну. Так би мовити, на рекламу моральності. А тут – такий подарунок. Сильно й безкоштовно. Але така реклама дратує. Її забороняють. На неї треба спеціальний дозвіл. Причина одна – страх. Чиновники часто не усвідомлено, інстинктивно відчувають загрозу віри. І діють так, аби цю загрозу нейтралізувати.

Небезпека ж для британських християн полягає в тому, що Великобританія – країна прецедентного права. Значить, якщо Марка Бінні потягнуть до суду й винесуть рішення не на його користь – а в цьому можна не сумніватися – християнська символіка назавжди стане рекламою. На розміщення якої потрібен дозвіл. За розміщення якої необхідно платити.

Сподіваємося, британці не піддаватимуться на провокації лукавого. Й вірно служитимуть Христу надалі. Не зважаючи на невдоволення влади, поліції, геїв, мусульман та інших осіб із сумнівною позицією. Головне, аби були задоволені ангели й святі.

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

З приводу заяви вселенського Патріарха Варфоломея

ПОСЛАННЯ БРАТСТВА

Всім православним у схизмі в Україні сущим

Історія повторюється.

В 1687 році питання підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії вирішилася за 200 золотих монет та 120 соболиних шкурок та сидінням у підвалі.

Для України це обернулося в занепад християнської моралі, церковних традицій, богословської думки та остаточну втрату незалежності.

Скільки золотих монет та соболиних шкурок отримав сьогодні в Москві Патріарх Варфоломій за те аби назвати всіх православних в Україні, неналежних до Московської Патріархії, схизматиками (розкольниками) та запропонувати їм навернутися в лоно останньої через покаяння, невідомо.

Віднині фактом є експансія Московської Патріархії на Україну.

Православ’я має двох ворогів. Зовнішнього - слуг «князя світу цього», сатанізм та войовничий атеїзм. Та внутрішнього - РПЦизм Московської патріархії.

Амінь.

 

[Stein]

Відповідь: Церкви и политика

Окупований Захід: християнство в небезпеці

Минули часи Нерона та Діоклетіана і пісок Колізею вже не червоніє від крові неофітів; давно відгриміла Французька революція і у паризьких храмах не справляють свої дикі оргії якобінці; канув у Лету російський більшовизм і жодна держава в світі на офіційному рівні не ставить боротьбу з християнством одним із головних своїх завдань. Та незважаючи на це, християни продовжують терпіти утиски.

Звісно, кожен послідовник Христа за своєю природою має бути «не від світу цього», раніше чи пізніше йому доводиться поплисти проти течії, стати певною мірою юродивим (навіть церковна громада або монастирська обитель ніколи на сто відсотків не гарантують, що кожен богоугодний вчинок буде належно оцінений оточуючими). Так було, так є, так буде завжди. Однак часто трапляються випадки, коли християни стають упослідженими в загальносуспільному масштабі. Сьогодні чи не найбільше терпінь зносять християни в Азії та Африці. Гоніння зі сторони мусульманських чи індуїстських фундаменталістів, до того ж, часто санкціоновані державною владою, є добре помітними. На цьому фоні люди дуже часто не бачать переслідувань пастви Христової на Заході.

... І справді, які переслідування? Європа та Америка - це християнські регіони, а ще - там процвітає демократія та права людини, усім гарантована свобода совісті... Усім?!! Чи, можливо, тільки тим, кому Декларація ООН з прав людини важливіша за Святе Письмо? Давайте над цим замислимось. Хоч ні, давайте для початку просто подивимось в ту сторону, де сідає Сонце, і лише потім спробуємо проаналізувати ситуацію. То ж що насправді криється за лаштунками ситого життя країн ліберальної демократії? Можна було подати велику кількість фактів, які яскраво ілюструють становище християн на Заході, однак, гадаю, більшість читачів з ними уже ознайомлена. Тому краще наведемо узагальнення.

Перше, що кидається в вічі - це надзвичайне падіння моралі, особливо статевої. За таких умов, наприклад, молода людина-християнин, що намагається жити чистим життям, таврується оточуючими як якийсь недоумок. До цього слід додати встановлення відвертої гомодиктатури, що характеризується не лише наданням прав збоченцям, але й тотальною гетерофобією (останній широко відомий курйоз - арешт християнського проповідника, що наважився виступити з осудом содомії в м. Глазго, Шотландія). Про послідовну дискредитацію Церкви, зокрема Святішого Отця, нагадувати буде зайвим. Також на Заході є узаконеною дискримінація християн у всіх сферах суспільного життя - згадаймо лише про чисельні звільнення християн з роботи за носіння релігійної символіки. В цілому картина чітка, зрозуміла і мало радісна, хоч... «радійте і веселіться того дня...»

Дійсно, сьогодні Господь посилає Своїм дітям чудовий шанс для випробування віри. Та чи означає це, що християни повинні тішитись й спокійно реагувати на те, що регіон, який майже дві тисячі років був бастіоном християнства, перетворюється на новітній Содом і Гоморру, що замість храму Віри на Старому континенті споруджується модерна вавилонська башта матеріалізму, а на вівтар «релігії шлунку і сексу» (Д. Донцов) кладуться мільйони людських душ?

В різні періоди історії християни мали різний соціальний статус й поводили себе також по-різному. Сутінки Античності ознаменувались морем християнської крові і непротивленням послідовників нової релігії державній владі. В епоху Середньовіччя християнство на Заході здобуло панівні позиції і захищало їх всіма доступними методами і засобами як від зовнішніх, так і внутрішніх ворогів: не чекаючи, доки зі Сходу насунеться тінь півмісяця, Церква та феодальна еліта самі завдали превентивного удару і почали споряджувати Хрестові походи, без зайвого пацифізму світські правителі відправляли на багаття тих, кого Інквізиція визнала запеклими єретиками (водночас і в епоху вогнів Автодаффе лилася кров християнських мучеників. Взяти хоч би й св. Педро Арбуеса – визначного діяча іспанської Супреми, вбитого за замовленням місцевих вихрестів-кабалістів, економічному та політичному пануванню котрих загрожувала жертовна праця інквізитора). Згодом Європу поглинув дух секуляризації, християнство підточили спочатку шашелі світоглядного плюралізму, а потім – і відвертого нігілізму, його позиції занепали. Як підсумок – ми маємо те, що маємо.

Тож як поводитись християнам: остаточно здати свої позиції та чекати, доки вслід за ліберальним язичництвом прийдуть новітні Нерони, чи стати на шлях духовної Реконкісти і відвойовувати власні землі? Як себе мають повести ті, хто після таїнства конфірмації отримали титул Воїнів Христових? А можливо нам потрібно змиритися із сучасним станом речей, змиритися з безбожною цивілізацією, з «прогресом»? Чудову відповідь на ці питання знаходимо в «Сілабусі» Пія ІХ: «Анафема тому, хто скаже, що Римський Папа може і повинен примиритися і згодитися із прогресом, лібералізмом, сучасною цивілізацією». А якщо цього не може зробити Папа, то чи слід ставати на шлях конформізму вірним? Гадаю, нинішній Понтифік Бенедикт XVI із своїм досить принциповим консервативним курсом є гідним продовжувачем справ Пія ІХ. Тож католики усього світу мають дякувати Христу за Його Намісника і сміливо братися за принесений Ним на землю меч.

Кожен християнин має усвідомити стан духовної окупації власної «території» - політичної сфери, економіки, культури, освіти, науки... Сьогодні Церква зберігає за собою окремі бастіони, але потрібно зробити так, щоб вони із обложених фортець перетворились на плацдарми для потужного наступу. Для цього є необхідним збільшення суспільно-політичної активності християн. Особливо важливо це для християн України, яка нині знаходиться у стані досить небезпечного геополітичного шпагату: з однієї сторони, вона все більше потрапляє у сферу імперських інтересів Кремля, з іншої, - продовжує згубну практику потурання західним ліберальним глобалістам (досить згадати позитивну реакцію вітчизняного МЗС на сумнозвісну резолюцію ПАРЄ № 1728 від 29 квітня 2010 р., спрямовану «проти дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності»).

Вибір між шляхом боротьби і шляхом компромісів даний кожному християнину, та слід пам'ятати, що від цього вибору залежить не тільки майбутнє окремої християнської душі, але й доля усього людства.