Відповідь: Национализм?
Мученик кращого світу
Хорст Малер, лідер німецьких ультралівих, адвокат Фракцій Червоної Армії (RAF), Ульріки Майнгофф та Франца Баадера. Один із головних натхненників німецької студентської революції 1968-го. За свою діяльність був засуджений до 10-ти років в'язниці. Останнім часом Хорст Малер знову шокує німецьку громадськість своїми звертаннями до національної ідеї.
Малер інтерпретує події 1968-го як невдалу "консервативну революцію", як "націонал-більшовизм" і навіть як "лівий фашизм". Показово, що з Малером у цьому питанні солідарні інші лідери німецьких ультралівих, найближчі сподвижники Руді Дучке: Ґюнтер Машке та Рейнгольд Оберлерхер. Світоглядна еволюція цих стовпів європейської лівої політики вбік НБ-синтезу остаточно доводить нашу правоту, підтверджує наше прагнення до виходу за межі застарілих понять "праві-ліві" і до створення єдиного контр-системного фронту.
Наводимо інтерв'ю з Хорстом Малером.
Тов. Малер, у 70-ті Ви вважалися найбільш радикальним представником ультралівих. Нині деякі представники цього руху обвинувачують Вас у відступництві. Хто змінився: Ви або вони?
Х.М.: Мені важко судити. Визначення "правий" та "лівий" змінюються залежно від того, де перебуває сама людина. Я лише думаю й кажу про те, що вважаю істиною, а приклеювати етикетки залишаю іншим.
Ви трактуєте студентське повстання 1968 року як націонал-революційний, націонал-більшовицький імпульс. На чому Ви засновуєте такий аналіз?
Х.М.: Повністю такий аналіз міститься в Бернда Рабеля, який справедливо описав всю таємницю наших теоретичних суперечок щодо Національної Ідеї ще на перших етапах у 70-і. Звичайно, в цьому питанні не було однозначної згоди, але керівництво Фракцій Червоної Армії, Руді Дучке, котрого я добре знав, і сам Бернд Рабель дотримувалися позиції саме Третього Шляху. Тоді вони закликали до визвольної війни.
На мій погляд, націоналізм студентської революції 1968 року був здоровим і справедливим. Приклад тому – наша боротьба за право в'єтнамського народу самому вирішувати свою долю. Ми боролися проти американської політики геноциду й проти її підтримки з боку Західної Німеччини. Для мене очевидно, що ми протистояли політиці, що призвела до загибелі двох мільйонів в'єтнамських селян, які вимагали лише права самим вирішувати, що для них є благо, а що – зло, не просто через абстрактні причини, але саме як німці, як німці, які усвідомлюють і мають на увазі долю власної країни, власного народу. Ми хотіли, аби саме Німеччина стала важелем мирного процесу, геополітичним фактором у боротьбі людства проти колоніалізму США.
Чи не можна вважати, що підтримка в'єтнамського народу була немов би субститутом власне німецького націоналізму?
Х.М.: Не думаю. Просто тоді, саме там, у В'єтнамі, пролягала лінія фронту. Ми усвідомлювали, що беремо участь у планетарній громадянській війні. І ми очолили повстання в нашій власній країні, повстання проти ворога людства номер один, проти американського імперіалізму.
Ви відбули величезний термін за Вашу підтримку терористичної групи. Яка сьогодні Ваша думка про політику насильства?
Х.М.: Ця форма боротьби дала зворотний ефект, протилежний тому, на який ми розраховували. Замість того, аби прискорити пробудження народної самосвідомості, вона призвела до розпаду тієї групи, яка почала терор. Ми віддалилися від людей аж до крайньої мізантропії. Ми перестали втілювати Свободу, Справедливість і Солідарність, які були метою нашої боротьби, перетворившись на якусь банду вбивць із деяким політичним забарвленням. Багато членів нашої групи самі розклалися. Активіст, якого тільки запідозрили в зраді, мав бути знищений, навіть коли факти не були доведені. Група, яка дійшла до такої крайності, не може сприяти постанню справедливого суспільства.
А як бути з насильством, здійснюваним державою?
Х.М.: Німецька держава нині дійшла в цьому питанні до підриву основ демократії, криміналізувавши всіма наявними в неї засобами навіть просте висловлення ідей або об'єднання особистостей, якщо вбачає в цьому щось, що не збігається із принципами "політкоректності".
Ви говорили в інтерв'ю німецькій пресі, що вважаєте сьогоднішніх ув`язнених учасників Національного Опору "героями німецького Відродження". За це Ви знову піддалися валу критики.
Х.М.: Для мене мученик – це той, хто бореться за свої ідеї й готовий заради них жертвувати. Тому всі ті, хто страждає тільки за свої переконання, є Мучениками, хоча це не стосується тих, чиїм єдиним аргументом в усіх суперечках є бейсбольна бита. В ув`язнених націоналістах мені імпонує те, що вони мають позитивний образ Німеччини, й вони борються за її відродження. Якщо вони кинуті у в'язницю з цієї причини, вони і є мучениками за справу нації. В 1968-му я вимагав для нас статусу політв'язнів. Я був переконаний, що ми є мученики за той світ, який збираємося будувати, за кращий світ. Те саме стосується і сьогоднішніх націоналістів. Вони страждають за велику ідею.
Ваша боротьба проти подвійного громадянства викликала величезний сплеск емоцій у німецькій пресі. Не могли б Ви коротко сформулювати Вашу позицію з цього питання?
Х.М.: Мені очевидно, що німецький народ перебуває сьогодні перед загрозою зникнення. Маємо безліч іноземців, вкорінених у сторонніх культурах, величезний відсоток мусульман із активною демографією, і ми на порозі того, щоб за 50 років стати меншістю в нашій власній країні. Я переконаний, що народ живе на основі загальної культурної субстанції. Наявність всередині Німеччини чужих нам культур, обчислювальних мільйонами носіїв, загрожує нашому подальшому існуванню.
Хто Вас підтримує у вашій боротьбі?
Х.М.: Усі німці, які збираються лишатися німцями й надалі. Я вважаю, що невдовзі сюди ж приєднаються й ті, кому нині ще важко усвідомити себе німцями. Поступово й до них прийде розуміння того, що німецький народ також, як й інші народи, має право на існування, на свою країну, на свою культуру.
Ви не боїтеся, що такі позиції призведуть до обвинувачення Вас у "фашизмі", в "націонал-соціалізмі" і, відповідно, Вас легко буде очорнити?
Х.М.: Я не боюся тіні Аушвіца, цієї дубини, до якої щоразу вдаються для того, аби урізати життєві інтереси німців або інших народів. Необхідно якось нейтралізувати цю зброю, перестати піддаватися на залякування. Образ націонал-соціалізму був навмисне перекручений. В першу чергу, неможна в жодному разі ставити знак рівності між абсолютно справедливими національними вимогами німецького народу до 1933 року й гітлерівським перекрученням. Сьогодні все, що є націонал-соціалізмом, негайно ототожнюється тільки з Гітлером і стає табу. Це колосальна омана. Втім, сьогодні, як і в 20-30-ті роки, ми стоїмо перед однією і тією ж проблемою. На мій погляд, найголовніше полягає в тому, щоб вирвати з лабетів міжнародного хижацького капіталізму основні інструменти господарювання і помістити їх у контекст національної економіки, такої економіки, яка служила б конкретним людям, суспільству, а не банді спекулянтів-фінансистів і космополітичній олігархії...
Час почати думати по-новому.