Так невчасно вважати себе
Чи закоханим, чи коханим,
Коли осінь за сповідь бере
Кілька склянок остиглого чаю.
А за бортом не наша війна.
Наша тут, під залатаним небом.
У роз'єднаних нами руках,
В непотрібних уже потребах.
Так невчасно вважати себе
Чи ображеним, чи зухвалим.
Може я б і забув...