HNIW
Member
ЕСЛИ СРАВНИВАТЬ С РУССКИМИ, НАПРИМЕР, ТО ДАННЫЕ АНТРОПОЛОГИИ ГОВОРЯТ, ЧТО СОВРЕМЕННЫЕ РУССКИЕ -ЭТО ЕВРОПЕЙСКИЙ ТИП, А УКРАИНЦЫ ТЮРКСКИЙ, БОЛЬШЕ АЗИАТСКИЙ. У ЕВРОПЕЙЦЕВ ДЛИННАЯ ГОЛОВА, У АЗИАТОВ -ШИРОКАЯ.
Длина черепа у русских центрально-восточноевропейского типа - 191 мм, ширина - 154, у украинцев центрально-украинского типа - 187 и 157 соответственно, но реальная разница не в сумме длины и ширины черепа, а в высоте черепа. Русские оносительно высокоголовы - 130-131 мм и выше. Украинцы - низкоголовые - 125-126 мм (данные из Алексеева и Алексеевой).
русские ближе длиннолицым европеоидам, а украинцы - средне-азиатским круглолицым тюркам - это известно.
В целом у русских - 45% свелых глаз, у украинцев - 35%.
Разница больше, если сравнивать центральные типы: 50% у русских, 38% у украинцев. Еще более существенна разница в пигментации волос: у русских примерно 35% блондинов, у украинцев - 5% (таблица Дяченко).
У всех украинцев светлых глаз - 35% (см. таблицу у Дяченко, где написано ВСЕ области Украины). Светлых волос - 5% (та же таблица).
У всех русских светлых глаз - 45%. у ВСЕХ русских светлых волос- 30-35%, против 8% у центрально-украинского типа (Дяченко)
ЛЮБОБЫТНЫЕ ЦИТАТЫ ИЗ СОВРЕМЕННЫХ УКРАИНСКИХ
ИСТОРИКОВ
Омельян Пріцак "Половці"
Археологи найшли найбільші скупчення могильників Половецького типу у таких областях: Харківська, Київська та Винницька (по 14 могильників).
Пам'яткою зв'язку з Половцями було потурчення українських Вірмен, що ще у XVI—XVII ст., навіть у церковних та судових справах вживали половецької мови, яку писали вірменським алфавітом; про це свідчать м. ін. судові акти із Кам'янця Подільського того часу.
Частина Половців втекла у 40-х рр. XIII ст. перед Монголами до Угорщини під проводом тестя Мстислава Мстиславича Удатного, Котяна із племени Тертер-оба; вони деякий час втішалися автономією, але опісля помадярилися.
Але більша частина Половців осталася на своїх землях. Ті що не прийняли ісламу влилися в українську мовну спільность.
Половці оставили замітний слід в українській топоніміці. Але досі половецьких назв не тільки що не досліджено, а навіть ще не зібрано. Історичні джерела знають цілу низку сіл і містечок Половці/Половичі/Половецьке, напр. в доріччу Росі (1616 р.), у житомирському повіті (1593 р.), на р. Сулі (перед 1569 р.) і т. д. Також місто (Г)Умань дістало назву від них (куман).
Григорій Халимоненко.
Інститут козацтва українського
Виникнення козацтва пов'язували з долею змішаного українсько-тюркського населення такі чутливі історики, як М.Дашкевич, П.Клепатський. Бачили зв'язок між Чорними Клобуками й козаками М.Погодін, М.Карамзін, С.Соловйов. Основу козацтва бачив у бродницьких громадах П.Голубовський.
Як бачимо, традицію київських князів продовжують володарі й інших земель уже в XIII ст.; так, ординський баскак у Курському князівстві 1282 року "...закликав черкесів з Бештау або ж П'ятигір'я й оселив їх у слободах під назвою козаків". А що ці козаки чинили довкола грабунок, то курський князь Олег за "дозволом хана прогнав їх з Курського князівства. До цих вигнанців, які тривалий час переховувалися в лісах та яругах, приєднувалися заброди з усяких руських князівств. Нарешті вони досягли берегів Дніпра, де від місцевого ханського правителя одержали землю на оселі нижче Канева. Тут вони побудували собі містечко, а ще правильніше, острожок та й назвали Черкаськ, через те що більша частина їх була з роду черкасів"
Факт влиття в середовище Запорізької Січі представників адигських народів заперечити важко.
Категоричніше характеризував ситуацію Любавський: "У Черкаському повіті Київської землі у складі місцевого військового люду зустрічаємо руських козаків -клас, який виник та розвинувся за всіма ознаками з татарського ядра."
Вже з кінця XIV ст. почалися в Орді безперервні та жорстокі чвари й серед них династична боротьба між нащадками Тохтамиша й Тімюр-Кутлука. Паралельно ходу цієї боротьби розхитувалася й організація Орди, і весь степ наповнився татарськими ватагами, які, тиняючись, не визнавали ніякої влади. Безпечне пересування в степу, яке було раніше, замінилося грабуванням, нападами безпритульних ватаг на купецькі каравани. В ті часи оті татарські ватаги називалися козаками, які не корилися владі котрогось хана, а діяли незалежно й тільки іноді ішли до когось на службу. [Ернст 1927, 1, 167]
Асиміляцію татар на Поділлі відмічав і І.Житецький.
Ольгерд з Литвою здобув... Кам'янець та Червоногородок при доброзичливості подільських козаків... Ольгерд... переміг на Синіх Водах трьох братів: князів Кочубея, Кутлубуга та Дмитрія - ті три брати, татарські князі - отчичі й дідичі Подільської землі. Від них бо пішли отамани, з них, отаманів, брали, наїжджаючи, данину з Подільських земель баскаки"(Дашкевич ). Як бачимо, один із татарських князів, Дмитрій, мав слов'янське ім'я.
Літописці називали таких "съдяще за татари" чи й прямо "люди татарьскые". Коли Ольгерд захопив Поділля, частина тюркського населення, що прийшла з монголами, вже була українізована. Ще інша частина, утікши від Ольгердового війська на Чорноморщину та в Крим, Стрийковський свідчить, що вони розмовляли слов’янською мовою.
Розглядаючи етнографічний склад населення Київської землі у XV ст., П.Клепатський відзначив, що після українців найбільший відсоток посідають татари.
При досить помітній асиміляції (українізації) тюрків як у міських та сільських громадах, так і в Запорізькому війську, і в україномовних, так і в тюркомовних документах впритул до XVII ст. бачимо. Козаки двадцать й чотыри чоловъки хочуть до земли Московское ити... То єсть имена тих козаков: Ясе-ходжа, Бокайчик, Карача-акгай" [Акти... 1848, 2, 157].
Цілісна система військової термінології, вживаної у війську Запорізькому, була в мало документованих тюркських мовах (печенізька, половецька, койне Чорних Клобуків), або ж тривалий час витворювалася в середовищі насамперед змішаного українсько-тюркською населення.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
[у кн.: Давня історія України. — К., 2000. — Т.3. — С.505-514.]
В антропологічній літературі останніх десятиліть неодноразово ставилося питання про роль кочівницького компоненту у формуванні морфологічних рис русинського населення Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики пояснюється численними літописними свідченнями про слов’янсько-тюркські взаємини в цих регіонах і знахідками кочівницьких поховань на давньоруських некрополях. Ще наприкінці минулого століття Д. Я. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту краніологічну серію, в будові котрої виразно простежуються монголоїдні риси, а саме: брахікранія, низька висота склепіння.
За цими ознаками вона близька до черепів зі Зливкінського могильника VIII—X ст., залишеного тюркомовними болгарами, які разом з аланами були носіями салтівської культури. Черепи з монголоїдними рисами виявлені і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини.
Ослаблення європеоїдних ознак, яке виявилось у тенденції до пониження кута виступання носа, можна простежити і в інших серіях Середньої Наддніпрянщини, що, вірогідно, є наслідком регулярних контактів між давньоруською людністю та сусідніми кочівницькими групами. Зауважимо, що вплив тюркського (кочівницького) компоненту помітний і серед сучасного населення Київщини, Черкащини та Полтавщини, де давньоруські літописи фіксують поселення торків, чорних клобуків, половців та ін.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Дуже цікаві результати отримані за підсумками вивчення дерматогліфічної колекції з сіл на Київщині, походження яких літописні джерела пов’язують з половецьким ханом XI ст. Турготканом. За свідченням «Повісті временних літ», 1094 року Турготкан віддав заміж за київського князя Святополка свою дочку, а натомість дістав дозвіл поселити у княжих володіннях свою орду. Союз Турготкана із зятем був нетривким і через два роки хан загинув у битві з руськими воїнами. Одначе й за триста літ по тому — наприкінці XIV ст. — містом Сквирою та довколишніми селами, включаючи згадані, володів його нащадок Кориман. Це підтверджується археологічними даними, оскільки в курганах давньоруського часу, розкопаних в околицях Великополовецького, знайдені кочівницькі поховання. До того ж деякі прізвища корінних мешканців даної місцевості, наприклад, Шеремет і Шамрай, мають тюркське походження.
За більшістю дерматогліфічних маркерів «половецька» вибірка близька до інших груп південного комплексу. Однак вона характеризується найвищим в Україні дельтовим індексом (13,5). Подібні величини даної ознаки, що є чутливим індикатором монголоїдної домішки, властиві корінним народам Поволжя та Приуралля, зокрема башкирам. Отже, дерматогліфічний аналіз дає змогу простежити в Середній Наддніпрянщині сліди давнього кочівницького компонента.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОГО НАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента.
Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - Т. І. - С. 208.
Немає сумніву, що крій одягу запорізьких козаків, особливо високих капелюхів, широких шаровар, довгих кафтанів та широких поясів, східного походження й запозичений ними від татар і турків".
По ТЮРСКО-АДЫГСКИ «Щына» или «Ина» означает «земля», и если в Древней Руси и России писали Черниговская земля ,Киевская земля, Новгородская земля то в Украине только ЧерниговЩИНА, КиевЩИНА, а земля у края(у границы)-«У край ИНА»(имелась ввиду граница русских земель). Комментарии излишни. В России до сих пор пишут Московская ЗЕМЛЯ, Сибирская ЗЕМЛЯ!
В России часто тюрские слова зимствовали НЕГАТИВНО. Т.е. САРАЙ- по тюрски ДВОРЕЦ, по русски ХАЛУПА для скота и утвари. БАШКА - "тупая башка" и "светлая голова(слав. слово)". КОЩЕЙ- название сказочного собирательного ЗЛА, и тюрские ПОЛОВЦЫ-КАЩЕИ, т.е. русские боролись против половцев, а не смешивались с ними. Так и с тюрским словом ЩИНА- земля. У русских НЕМЕТЧИНА, ТАТАРЩИНА, азиатчина, семибоярщина,
уголовщина -т.е. татары немцы их сторона их земля- ВРАГИ. НЕгативное заимствование говорит о противостоянии культур их противоположности, русские никогда не говорят –сибирЩИНА, московЩИНА. А В Украине же ЩИНА имеет положительное заимствование- КиевЩИНА, так свою землю называем!!! О чем это говорит? О том, что татарские слова не воспринимались как враждебные, А КАК СВОИ БЛИЗКИЕ РОДНЫЕ!!!! Полно так же таких положительных заимствований как КОХАНА, родной ХУРОТ, ХАТА. Теперь и понятно почему украинцы не сохранили самоназвание РУССКИЕ И РУСЬ- хорошие наследники Киевской Руси!!! Они теперь свою землю по татарски называют ЩИНА.
Длина черепа у русских центрально-восточноевропейского типа - 191 мм, ширина - 154, у украинцев центрально-украинского типа - 187 и 157 соответственно, но реальная разница не в сумме длины и ширины черепа, а в высоте черепа. Русские оносительно высокоголовы - 130-131 мм и выше. Украинцы - низкоголовые - 125-126 мм (данные из Алексеева и Алексеевой).
русские ближе длиннолицым европеоидам, а украинцы - средне-азиатским круглолицым тюркам - это известно.
В целом у русских - 45% свелых глаз, у украинцев - 35%.
Разница больше, если сравнивать центральные типы: 50% у русских, 38% у украинцев. Еще более существенна разница в пигментации волос: у русских примерно 35% блондинов, у украинцев - 5% (таблица Дяченко).
У всех украинцев светлых глаз - 35% (см. таблицу у Дяченко, где написано ВСЕ области Украины). Светлых волос - 5% (та же таблица).
У всех русских светлых глаз - 45%. у ВСЕХ русских светлых волос- 30-35%, против 8% у центрально-украинского типа (Дяченко)
ЛЮБОБЫТНЫЕ ЦИТАТЫ ИЗ СОВРЕМЕННЫХ УКРАИНСКИХ
ИСТОРИКОВ
Омельян Пріцак "Половці"
Археологи найшли найбільші скупчення могильників Половецького типу у таких областях: Харківська, Київська та Винницька (по 14 могильників).
Пам'яткою зв'язку з Половцями було потурчення українських Вірмен, що ще у XVI—XVII ст., навіть у церковних та судових справах вживали половецької мови, яку писали вірменським алфавітом; про це свідчать м. ін. судові акти із Кам'янця Подільського того часу.
Частина Половців втекла у 40-х рр. XIII ст. перед Монголами до Угорщини під проводом тестя Мстислава Мстиславича Удатного, Котяна із племени Тертер-оба; вони деякий час втішалися автономією, але опісля помадярилися.
Але більша частина Половців осталася на своїх землях. Ті що не прийняли ісламу влилися в українську мовну спільность.
Половці оставили замітний слід в українській топоніміці. Але досі половецьких назв не тільки що не досліджено, а навіть ще не зібрано. Історичні джерела знають цілу низку сіл і містечок Половці/Половичі/Половецьке, напр. в доріччу Росі (1616 р.), у житомирському повіті (1593 р.), на р. Сулі (перед 1569 р.) і т. д. Також місто (Г)Умань дістало назву від них (куман).
Григорій Халимоненко.
Інститут козацтва українського
Виникнення козацтва пов'язували з долею змішаного українсько-тюркського населення такі чутливі історики, як М.Дашкевич, П.Клепатський. Бачили зв'язок між Чорними Клобуками й козаками М.Погодін, М.Карамзін, С.Соловйов. Основу козацтва бачив у бродницьких громадах П.Голубовський.
Як бачимо, традицію київських князів продовжують володарі й інших земель уже в XIII ст.; так, ординський баскак у Курському князівстві 1282 року "...закликав черкесів з Бештау або ж П'ятигір'я й оселив їх у слободах під назвою козаків". А що ці козаки чинили довкола грабунок, то курський князь Олег за "дозволом хана прогнав їх з Курського князівства. До цих вигнанців, які тривалий час переховувалися в лісах та яругах, приєднувалися заброди з усяких руських князівств. Нарешті вони досягли берегів Дніпра, де від місцевого ханського правителя одержали землю на оселі нижче Канева. Тут вони побудували собі містечко, а ще правильніше, острожок та й назвали Черкаськ, через те що більша частина їх була з роду черкасів"
Факт влиття в середовище Запорізької Січі представників адигських народів заперечити важко.
Категоричніше характеризував ситуацію Любавський: "У Черкаському повіті Київської землі у складі місцевого військового люду зустрічаємо руських козаків -клас, який виник та розвинувся за всіма ознаками з татарського ядра."
Вже з кінця XIV ст. почалися в Орді безперервні та жорстокі чвари й серед них династична боротьба між нащадками Тохтамиша й Тімюр-Кутлука. Паралельно ходу цієї боротьби розхитувалася й організація Орди, і весь степ наповнився татарськими ватагами, які, тиняючись, не визнавали ніякої влади. Безпечне пересування в степу, яке було раніше, замінилося грабуванням, нападами безпритульних ватаг на купецькі каравани. В ті часи оті татарські ватаги називалися козаками, які не корилися владі котрогось хана, а діяли незалежно й тільки іноді ішли до когось на службу. [Ернст 1927, 1, 167]
Асиміляцію татар на Поділлі відмічав і І.Житецький.
Ольгерд з Литвою здобув... Кам'янець та Червоногородок при доброзичливості подільських козаків... Ольгерд... переміг на Синіх Водах трьох братів: князів Кочубея, Кутлубуга та Дмитрія - ті три брати, татарські князі - отчичі й дідичі Подільської землі. Від них бо пішли отамани, з них, отаманів, брали, наїжджаючи, данину з Подільських земель баскаки"(Дашкевич ). Як бачимо, один із татарських князів, Дмитрій, мав слов'янське ім'я.
Літописці називали таких "съдяще за татари" чи й прямо "люди татарьскые". Коли Ольгерд захопив Поділля, частина тюркського населення, що прийшла з монголами, вже була українізована. Ще інша частина, утікши від Ольгердового війська на Чорноморщину та в Крим, Стрийковський свідчить, що вони розмовляли слов’янською мовою.
Розглядаючи етнографічний склад населення Київської землі у XV ст., П.Клепатський відзначив, що після українців найбільший відсоток посідають татари.
При досить помітній асиміляції (українізації) тюрків як у міських та сільських громадах, так і в Запорізькому війську, і в україномовних, так і в тюркомовних документах впритул до XVII ст. бачимо. Козаки двадцать й чотыри чоловъки хочуть до земли Московское ити... То єсть имена тих козаков: Ясе-ходжа, Бокайчик, Карача-акгай" [Акти... 1848, 2, 157].
Цілісна система військової термінології, вживаної у війську Запорізькому, була в мало документованих тюркських мовах (печенізька, половецька, койне Чорних Клобуків), або ж тривалий час витворювалася в середовищі насамперед змішаного українсько-тюркською населення.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
[у кн.: Давня історія України. — К., 2000. — Т.3. — С.505-514.]
В антропологічній літературі останніх десятиліть неодноразово ставилося питання про роль кочівницького компоненту у формуванні морфологічних рис русинського населення Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики пояснюється численними літописними свідченнями про слов’янсько-тюркські взаємини в цих регіонах і знахідками кочівницьких поховань на давньоруських некрополях. Ще наприкінці минулого століття Д. Я. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту краніологічну серію, в будові котрої виразно простежуються монголоїдні риси, а саме: брахікранія, низька висота склепіння.
За цими ознаками вона близька до черепів зі Зливкінського могильника VIII—X ст., залишеного тюркомовними болгарами, які разом з аланами були носіями салтівської культури. Черепи з монголоїдними рисами виявлені і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини.
Ослаблення європеоїдних ознак, яке виявилось у тенденції до пониження кута виступання носа, можна простежити і в інших серіях Середньої Наддніпрянщини, що, вірогідно, є наслідком регулярних контактів між давньоруською людністю та сусідніми кочівницькими групами. Зауважимо, що вплив тюркського (кочівницького) компоненту помітний і серед сучасного населення Київщини, Черкащини та Полтавщини, де давньоруські літописи фіксують поселення торків, чорних клобуків, половців та ін.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Дуже цікаві результати отримані за підсумками вивчення дерматогліфічної колекції з сіл на Київщині, походження яких літописні джерела пов’язують з половецьким ханом XI ст. Турготканом. За свідченням «Повісті временних літ», 1094 року Турготкан віддав заміж за київського князя Святополка свою дочку, а натомість дістав дозвіл поселити у княжих володіннях свою орду. Союз Турготкана із зятем був нетривким і через два роки хан загинув у битві з руськими воїнами. Одначе й за триста літ по тому — наприкінці XIV ст. — містом Сквирою та довколишніми селами, включаючи згадані, володів його нащадок Кориман. Це підтверджується археологічними даними, оскільки в курганах давньоруського часу, розкопаних в околицях Великополовецького, знайдені кочівницькі поховання. До того ж деякі прізвища корінних мешканців даної місцевості, наприклад, Шеремет і Шамрай, мають тюркське походження.
За більшістю дерматогліфічних маркерів «половецька» вибірка близька до інших груп південного комплексу. Однак вона характеризується найвищим в Україні дельтовим індексом (13,5). Подібні величини даної ознаки, що є чутливим індикатором монголоїдної домішки, властиві корінним народам Поволжя та Приуралля, зокрема башкирам. Отже, дерматогліфічний аналіз дає змогу простежити в Середній Наддніпрянщині сліди давнього кочівницького компонента.
Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОГО НАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента.
Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - Т. І. - С. 208.
Немає сумніву, що крій одягу запорізьких козаків, особливо високих капелюхів, широких шаровар, довгих кафтанів та широких поясів, східного походження й запозичений ними від татар і турків".
По ТЮРСКО-АДЫГСКИ «Щына» или «Ина» означает «земля», и если в Древней Руси и России писали Черниговская земля ,Киевская земля, Новгородская земля то в Украине только ЧерниговЩИНА, КиевЩИНА, а земля у края(у границы)-«У край ИНА»(имелась ввиду граница русских земель). Комментарии излишни. В России до сих пор пишут Московская ЗЕМЛЯ, Сибирская ЗЕМЛЯ!
В России часто тюрские слова зимствовали НЕГАТИВНО. Т.е. САРАЙ- по тюрски ДВОРЕЦ, по русски ХАЛУПА для скота и утвари. БАШКА - "тупая башка" и "светлая голова(слав. слово)". КОЩЕЙ- название сказочного собирательного ЗЛА, и тюрские ПОЛОВЦЫ-КАЩЕИ, т.е. русские боролись против половцев, а не смешивались с ними. Так и с тюрским словом ЩИНА- земля. У русских НЕМЕТЧИНА, ТАТАРЩИНА, азиатчина, семибоярщина,
уголовщина -т.е. татары немцы их сторона их земля- ВРАГИ. НЕгативное заимствование говорит о противостоянии культур их противоположности, русские никогда не говорят –сибирЩИНА, московЩИНА. А В Украине же ЩИНА имеет положительное заимствование- КиевЩИНА, так свою землю называем!!! О чем это говорит? О том, что татарские слова не воспринимались как враждебные, А КАК СВОИ БЛИЗКИЕ РОДНЫЕ!!!! Полно так же таких положительных заимствований как КОХАНА, родной ХУРОТ, ХАТА. Теперь и понятно почему украинцы не сохранили самоназвание РУССКИЕ И РУСЬ- хорошие наследники Киевской Руси!!! Они теперь свою землю по татарски называют ЩИНА.