Історія держав

[HNIW]

ЕСЛИ СРАВНИВАТЬ С РУССКИМИ, НАПРИМЕР, ТО ДАННЫЕ АНТРОПОЛОГИИ ГОВОРЯТ, ЧТО СОВРЕМЕННЫЕ РУССКИЕ -ЭТО ЕВРОПЕЙСКИЙ ТИП, А УКРАИНЦЫ ТЮРКСКИЙ, БОЛЬШЕ АЗИАТСКИЙ. У ЕВРОПЕЙЦЕВ ДЛИННАЯ ГОЛОВА, У АЗИАТОВ -ШИРОКАЯ.

Длина черепа у русских центрально-восточноевропейского типа - 191 мм, ширина - 154, у украинцев центрально-украинского типа - 187 и 157 соответственно, но реальная разница не в сумме длины и ширины черепа, а в высоте черепа. Русские оносительно высокоголовы - 130-131 мм и выше. Украинцы - низкоголовые - 125-126 мм (данные из Алексеева и Алексеевой).
русские ближе длиннолицым европеоидам, а украинцы - средне-азиатским круглолицым тюркам - это известно.
В целом у русских - 45% свелых глаз, у украинцев - 35%.
Разница больше, если сравнивать центральные типы: 50% у русских, 38% у украинцев. Еще более существенна разница в пигментации волос: у русских примерно 35% блондинов, у украинцев - 5% (таблица Дяченко).
У всех украинцев светлых глаз - 35% (см. таблицу у Дяченко, где написано ВСЕ области Украины). Светлых волос - 5% (та же таблица).
У всех русских светлых глаз - 45%. у ВСЕХ русских светлых волос- 30-35%, против 8% у центрально-украинского типа (Дяченко)

ЛЮБОБЫТНЫЕ ЦИТАТЫ ИЗ СОВРЕМЕННЫХ УКРАИНСКИХ
ИСТОРИКОВ
Омельян Пріцак "Половці"

Археологи найшли найбільші скупчення могильників Половецького типу у таких областях: Харківська, Київська та Винницька (по 14 могильників).
Пам'яткою зв'язку з Половцями було потурчення українських Вірмен, що ще у XVI—XVII ст., навіть у церковних та судових справах вживали половецької мови, яку писали вірменським алфавітом; про це свідчать м. ін. судові акти із Кам'янця Подільського того часу.

Частина Половців втекла у 40-х рр. XIII ст. перед Монголами до Угорщини під проводом тестя Мстислава Мстиславича Удатного, Котяна із племени Тертер-оба; вони деякий час втішалися автономією, але опісля помадярилися.
Але більша частина Половців осталася на своїх землях. Ті що не прийняли ісламу влилися в українську мовну спільность.

Половці оставили замітний слід в українській топоніміці. Але досі половецьких назв не тільки що не досліджено, а навіть ще не зібрано. Історичні джерела знають цілу низку сіл і містечок Половці/Половичі/Половецьке, напр. в доріччу Росі (1616 р.), у житомирському повіті (1593 р.), на р. Сулі (перед 1569 р.) і т. д. Також місто (Г)Умань дістало назву від них (куман).


Григорій Халимоненко.
Інститут козацтва українського

Виникнення козацтва пов'язували з долею змішаного українсько-тюркського населення такі чутливі історики, як М.Дашкевич, П.Клепатський. Бачили зв'язок між Чорними Клобуками й козаками М.Погодін, М.Карамзін, С.Соловйов. Основу козацтва бачив у бродницьких громадах П.Голубовський.

Як бачимо, традицію київських князів продовжують володарі й інших земель уже в XIII ст.; так, ординський баскак у Курському князівстві 1282 року "...закликав черкесів з Бештау або ж П'ятигір'я й оселив їх у слободах під назвою козаків". А що ці козаки чинили довкола грабунок, то курський князь Олег за "дозволом хана прогнав їх з Курського князівства. До цих вигнанців, які тривалий час переховувалися в лісах та яругах, приєднувалися заброди з усяких руських князівств. Нарешті вони досягли берегів Дніпра, де від місцевого ханського правителя одержали землю на оселі нижче Канева. Тут вони побудували собі містечко, а ще правильніше, острожок та й назвали Черкаськ, через те що більша частина їх була з роду черкасів"

Факт влиття в середовище Запорізької Січі представників адигських народів заперечити важко.
Категоричніше характеризував ситуацію Любавський: "У Черкаському повіті Київської землі у складі місцевого військового люду зустрічаємо руських козаків -клас, який виник та розвинувся за всіма ознаками з татарського ядра."

Вже з кінця XIV ст. почалися в Орді безперервні та жорстокі чвари й серед них династична боротьба між нащадками Тохтамиша й Тімюр-Кутлука. Паралельно ходу цієї боротьби розхитувалася й організація Орди, і весь степ наповнився татарськими ватагами, які, тиняючись, не визнавали ніякої влади. Безпечне пересування в степу, яке було раніше, замінилося грабуванням, нападами безпритульних ватаг на купецькі каравани. В ті часи оті татарські ватаги називалися козаками, які не корилися владі котрогось хана, а діяли незалежно й тільки іноді ішли до когось на службу. [Ернст 1927, 1, 167]

Асиміляцію татар на Поділлі відмічав і І.Житецький.
Ольгерд з Литвою здобув... Кам'янець та Червоногородок при доброзичливості подільських козаків... Ольгерд... переміг на Синіх Водах трьох братів: князів Кочубея, Кутлубуга та Дмитрія - ті три брати, татарські князі - отчичі й дідичі Подільської землі. Від них бо пішли отамани, з них, отаманів, брали, наїжджаючи, данину з Подільських земель баскаки"(Дашкевич ). Як бачимо, один із татарських князів, Дмитрій, мав слов'янське ім'я.

Літописці називали таких "съдяще за татари" чи й прямо "люди татарьскые". Коли Ольгерд захопив Поділля, частина тюркського населення, що прийшла з монголами, вже була українізована. Ще інша частина, утікши від Ольгердового війська на Чорноморщину та в Крим, Стрийковський свідчить, що вони розмовляли слов’янською мовою.

Розглядаючи етнографічний склад населення Київської землі у XV ст., П.Клепатський відзначив, що після українців найбільший відсоток посідають татари.

При досить помітній асиміляції (українізації) тюрків як у міських та сільських громадах, так і в Запорізькому війську, і в україномовних, так і в тюркомовних документах впритул до XVII ст. бачимо. Козаки двадцать й чотыри чоловъки хочуть до земли Московское ити... То єсть имена тих козаков: Ясе-ходжа, Бокайчик, Карача-акгай" [Акти... 1848, 2, 157].

Цілісна система військової термінології, вживаної у війську Запорізькому, була в мало документованих тюркських мовах (печенізька, половецька, койне Чорних Клобуків), або ж тривалий час витворювалася в середовищі насамперед змішаного українсько-тюркською населення.



Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

[у кн.: Давня історія України. — К., 2000. — Т.3. — С.505-514.]

В антропологічній літературі останніх десятиліть неодноразово ставилося питання про роль кочівницького компоненту у формуванні морфологічних рис русинського населення Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики пояснюється численними літописними свідченнями про слов’янсько-тюркські взаємини в цих регіонах і знахідками кочівницьких поховань на давньоруських некрополях. Ще наприкінці минулого століття Д. Я. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту краніологічну серію, в будові котрої виразно простежуються монголоїдні риси, а саме: брахікранія, низька висота склепіння.
За цими ознаками вона близька до черепів зі Зливкінського могильника VIII—X ст., залишеного тюркомовними болгарами, які разом з аланами були носіями салтівської культури. Черепи з монголоїдними рисами виявлені і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини.
Ослаблення європеоїдних ознак, яке виявилось у тенденції до пониження кута виступання носа, можна простежити і в інших серіях Середньої Наддніпрянщини, що, вірогідно, є наслідком регулярних контактів між давньоруською людністю та сусідніми кочівницькими групами. Зауважимо, що вплив тюркського (кочівницького) компоненту помітний і серед сучасного населення Київщини, Черкащини та Полтавщини, де давньоруські літописи фіксують поселення торків, чорних клобуків, половців та ін.



Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Дуже цікаві результати отримані за підсумками вивчення дерматогліфічної колекції з сіл на Київщині, походження яких літописні джерела пов’язують з половецьким ханом XI ст. Турготканом. За свідченням «Повісті временних літ», 1094 року Турготкан віддав заміж за київського князя Святополка свою дочку, а натомість дістав дозвіл поселити у княжих володіннях свою орду. Союз Турготкана із зятем був нетривким і через два роки хан загинув у битві з руськими воїнами. Одначе й за триста літ по тому — наприкінці XIV ст. — містом Сквирою та довколишніми селами, включаючи згадані, володів його нащадок Кориман. Це підтверджується археологічними даними, оскільки в курганах давньоруського часу, розкопаних в околицях Великополовецького, знайдені кочівницькі поховання. До того ж деякі прізвища корінних мешканців даної місцевості, наприклад, Шеремет і Шамрай, мають тюркське походження.

За більшістю дерматогліфічних маркерів «половецька» вибірка близька до інших груп південного комплексу. Однак вона характеризується найвищим в Україні дельтовим індексом (13,5). Подібні величини даної ознаки, що є чутливим індикатором монголоїдної домішки, властиві корінним народам Поволжя та Приуралля, зокрема башкирам. Отже, дерматогліфічний аналіз дає змогу простежити в Середній Наддніпрянщині сліди давнього кочівницького компонента.

Сергій СЕГЕДА
АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОГО НАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента.





Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - Т. І. - С. 208.
Немає сумніву, що крій одягу запорізьких козаків, особливо високих капелюхів, широких шаровар, довгих кафтанів та широких поясів, східного походження й запозичений ними від татар і турків".




По ТЮРСКО-АДЫГСКИ «Щына» или «Ина» означает «земля», и если в Древней Руси и России писали Черниговская земля ,Киевская земля, Новгородская земля то в Украине только ЧерниговЩИНА, КиевЩИНА, а земля у края(у границы)-«У край ИНА»(имелась ввиду граница русских земель). Комментарии излишни. В России до сих пор пишут Московская ЗЕМЛЯ, Сибирская ЗЕМЛЯ!

В России часто тюрские слова зимствовали НЕГАТИВНО. Т.е. САРАЙ- по тюрски ДВОРЕЦ, по русски ХАЛУПА для скота и утвари. БАШКА - "тупая башка" и "светлая голова(слав. слово)". КОЩЕЙ- название сказочного собирательного ЗЛА, и тюрские ПОЛОВЦЫ-КАЩЕИ, т.е. русские боролись против половцев, а не смешивались с ними. Так и с тюрским словом ЩИНА- земля. У русских НЕМЕТЧИНА, ТАТАРЩИНА, азиатчина, семибоярщина,
уголовщина -т.е. татары немцы их сторона их земля- ВРАГИ. НЕгативное заимствование говорит о противостоянии культур их противоположности, русские никогда не говорят –сибирЩИНА, московЩИНА. А В Украине же ЩИНА имеет положительное заимствование- КиевЩИНА, так свою землю называем!!! О чем это говорит? О том, что татарские слова не воспринимались как враждебные, А КАК СВОИ БЛИЗКИЕ РОДНЫЕ!!!! Полно так же таких положительных заимствований как КОХАНА, родной ХУРОТ, ХАТА. Теперь и понятно почему украинцы не сохранили самоназвание РУССКИЕ И РУСЬ- хорошие наследники Киевской Руси!!! Они теперь свою землю по татарски называют ЩИНА.

 

[KOCTa]

HNIW, молодец
До этого было, что мы почти поляки, теперь мы почти татары-черкесы.
Наверное для евразийцев и прочих защитников чистоты расы, это не просто удар ниже пояса, и ещё и полчаса пинков ногами .
Ну, раз так исторически сложилось, надо на не в ЕС и не в Россию, а прямиком уже с Китайщиной и Кавказщиной обьединяться . Как никак, а свои-родные.
Ну, а если серьёзно. То что HNIW выложил, я лично, бредом назвать не могу. Вполне обосновано и подкреплено исследованиями. Может преувеличено раза в два, но, как без этого. Не вижу ничего в этом позорного. Печенеги, половцы, черкесы, тюрки принесли сюда свою культуру, смешались с теми, кто здесь был, ассимилировались. Но в итоге все получили имя - украинцы.

 

[Heinrich von Stein]

русские ближе длиннолицым европеоидам, а украинцы - средне-азиатским круглолицым тюркам - это известно.

Ага, а іще центр Європи знаходиться в Сибіру!
Вже щось краще, вже бачу хоч якусь аргументованість, хоч і мало-переконливу...

Ну, раз так исторически сложилось, надо на не в ЕС и не в Россию, а прямиком уже с Китайщиной и Кавказщиной обьединяться . Как никак, а свои-родные.Печенеги, половцы, черкесы, тюрки принесли сюда свою культуру, смешались с теми, кто здесь был, ассимилировались. Но в итоге все получили имя - украинцы.

Ага, точно, китайці прийшли змішуватись з населенням України, а Росію оминули - мабуть у них були килими-літаки на яких вони пролетіли російскі території....

До вашого відома галицькі Українці визнавались Третім Райхом (єдиною в світі державою, що була побудована на расових традиціях) як "фольксдойчі" - тобто нація споріднена до німців. Також загалом українці мали 2 своїх дивізії в СС (1 у білорусів), а москалі - не мали ЖОДНОЇ, бо не вважались Рейхом як расово чисті елементи.

Але продовжимо цитування пана Широпаєва:
"В сентябре 1581 года произошло событие, оказавшее огромное влияние на расовую историю России, да и всего мира. По реке Чусовой в сторону Уральских гор отплыл отряд доблестного атамана Ермака (Германа) с целью “очистить землю Сибирскую и выгнать безбожного салтана Кучюма”. Сравнения наших героев с Писарро и Кортесом более чем уместны: экспедиция Ермака, по сути, была типичной белой колонизацией расово чуждого мира. В течение короткого времени небольшая казачья дружина, в рядах которой бились также литовцы и немцы, рассеяла татарские орды и установила свое господство в Сибири. Дух Руси, дух убитого Новгорода, как зарница, полыхнул над Россией. Конечно была мысль у Ермака основать в Сибири казачью Русь (и это стало бы новой исторической возможностью для русских), однако малочисленность его войска, окруженного враждебными туземцами, постоянная нужда в припасах и вооружении вынудили его отдать завоеванный край Москве. Правда, после гибели атамана белые колонизаторы оставили Сибирь, но только временно: продвижение России на восток стало неудержимым.
Для расового аналитика это продвижение двусмысленно. Некоторые полагают, что благодаря ему все северное полушарие оказалось в руках белой расы. Я же считаю, что Москва эксплуатировала арийскую волю первопроходцев для расширения России-Евразии. Кроме того, продвижение русских на восток причинило расовый вред самим же русским, поскольку их сознание к тому времени уже было деформировано московским евразийством. Придя в Сибирь белыми колонизаторами, господами, русские не остались таковыми в дальнейшем.
А как они могли остаться господами, если у них на родине буквально скормили собакам господский слой — русскую родовую аристократию, хранившую понятие родовой чести и кровной исключительности? Это понятие родовитости элита транслирует на свой народ: отсюда характерные даже для современной Европы родовитые горожане и крестьяне (например, в Германии и Швеции есть “мужики”, помнящие свою родословную с ХIII века). Аристократия — носительница идеи
Крови в народе или, по словам Л. Вольтмана, выразительница “естественного чувства расовой гордости”. С истреблением аристократического начала народ утрачивает идею Крови, что тем более опасно в условиях тесного соседства с расово-чуждой стихией.
Как могли русские, продвигаясь в Азию, не понести расовых потерь, если многие их князья издавна женились на косоглазых “красотках”, столь похожих на тех, что первопроходцы встретили в таежных дебрях? Как могли наши герои-освоители сознавать себя белыми людьми, если церковь в течение столетий пела “Нет ни эллина, ни иудея” и крестила скопом и в отдельности чудь, мерю, коми, превращая их в “русских”?
Наконец, как могли русские Джеки Лондоны нести “священную идею арийского превосходства”, если у них за спиной Москва подло пополняла толпу своей номенклатуры недавними врагами Ермака? В. Кожинов с понятным для евразийца удовлетворением сообщает, что сыновья хана Кучума “Алей (который, кстати сказать, долго воевал против Москвы вместе с отцом) Абулхаир, Алтапай, Кумыш сохранили титулы “царевичи Сибирске” и пользовались на Руси (в России!)
самым высоким почетом. Сын Алея, Алп Арслан в 1614-1627 годах был правителем относительно автономного Касимовского ханства (добавим, населенного русскими). А сын последнего, Сеид-Бурхан, принял христианство с именем “Василий, царевич Сибирский” и выдал свою дочь (то есть праправнучку Кучума) царевну Сибирскую Евдокию Васильевну
(звучит то как! И не подумаешь, что татарка) ни много ни мало за брата русской царицы (супруги Алексея Михайловича и матери Петра I), Мартемьяна Кирилловича Нарышкина. Другой праправнук Кучума (правнук его сына Кумыша), также названный Василием (по-видимому, царевичи Сибирские уже знали, что по-гречески “Василий” означает “царь”) стал близким сподвижником русского царевича — сына Петра I, злополучного наследника престола Алексея (то есть одним из первых славянофилов). Из-за этого пострадали все царевичи…: с 1718 года им было повелено считаться только князьями Сибирскими. Тем не менее внук опального царевича Василия, князь Василий Федорович Сибирский… стал генералом от инфантерии… и сенатором при Александре I…”
По злой иронии судьбы первым титулованным князем Сибирским был Ермак, с азиатским коварством убитый предками сенатора. Знал бы казак, что он сражается за то, чтобы потомки Кучума перебрались с кошмы в великолепные апартаменты европейского стиля и повелевали русскими холопами…
Уже в ранний период освоения Сибири “довольно широкое распространение получили смешанные браки — как официальные (с крещеными “иноземками”), так и порицавшиеся церковью неофициальные (характерно, что церковь по-рицает не сам межрасовый брак, а всего лишь его “незарегистрированность”)… На Индигирке, Колыме, в Иркутском крае, Забайкалье и некоторых других местах вследствие смешения с сибирскими народами сильно менялся и внешний
облик, и язык, и быт осевших там русских. Позднее, в ХVIII-ХIХ в.в. часть переселенцев была даже ассимилирована коренными жителями (главным образом, якутами), причем не только из-за смешанных браков: материальная и духовная(!) культура аборигенов также оказывала сильное воздействие на русских людей” (Н. Никитин, «Освоение Сибири в ХVII веке», Москва, 1990).
“Многие инородцы умирали холостыми, т.к. жен неоткуда было взять. Инородческие женщины были у русских” (Г. Лучинский).
Спрашивается, что это, если не расовый позор? Белый человек, вместо того, чтобы господствовать над “братьями меньшими”, подпадает под “сильное воздействие” культуры заведомо низшей, да еще разжижает свою благородную кровь.
Л. Вольтман, соглашаясь с Гобино, писал, что “…каждый духовно одаренный народ терпит при скрещивании с малоценными элементами невознаградимые потери”.
Далее. В “западносибирских городах, где издавна сложились татарские слободы, «всяких чинов жилецкие люди живут в татарских юртах… с татарами вместе… пьют и едят из одних сосудов»” (там же). Даже евразийская московская власть уже в ХVII веке выражала обеспокоенность таким свинством, т.к. общение русских переселенцев с дикими сибирскими аборигенами плохо отражалась на нравах первых. Однако Москве ли, чуть ли не спокон веку “пившей и евшей из одних сосудов” с Ордой, беспокоится о русских нравах? Тем более, что, по свидетельству европейцев, в самой Москве ХVII века, “татары со своими омерзительными обрядами… свободно отправляют свое богослужение”.
Русский народ жил так, как его научили попы-космополиты и властители с темными генами. Француз Ланойе писал в 1879 году: “Когда русский мужик с волжских равнин располагается среди финских племен или татар Оби и Енисея, они не принимают его за завоевателя, но как единокровного брата, вернувшегося на землю отцов…”.
Усилиями патриотических идеологов евразийского и проевразийского толка наша пресловутая “свойскость” возведена в степень основного содержания “русской идеи”. Захлебываясь слюной от умиления, патриоты твердят, что “у русских нет комплекса народа-господина” — зато, повторяю, видимо есть мазохистский комплекс самоуничижения. А.А. Хомяков писал: “Русский смотрит на все народы, замежеванные в бесконечные границы Северного царства, как на братьев своих, и
даже сибиряки на своих вечерних беседах часто употребляют язык кочевых соседей своих, якутов и бурят (это ли не деградация? Неужто их язык богаче и сильнее русского?).
Лихой казак Кавказа берет жену из аула чеченского (что-то это не умирило Кавказ, как видим. Донские казаки также издавна брали в жены татарок и турчанок, кроме того еще в ХVII веке среди донцов на бытовом уровне был распространен татарский язык), крестьянин женится на мордовке, а Россия называет своею славою и радостью правнука Ганнибала, тогда как свободолюбивые проповедники равенства в Америке отказали бы ему в праве гражданства и даже брака на белолицей дочери прачки немецкой или английского мясника (и поступили бы совершенно разумно!). Я знаю, что нашим западным соседям смирение наше кажется унижением (ох уж это смирение, воспитанное византийско-московской церковью и татарским кнутом! Кстати, примечательная оговорка: якуты и буряты для Хомякова братья, а наши западные единокровники — соседи. Налицо образчик идеологии антиевропеизма и пресловутой российской “особости”, т.е., проще говоря, азиафильство); я знаю, что даже (“даже”!) многие из моих соотечественников желали бы видеть в нас начала аристократические и родовую гордость германскую… Но чуждая стихия никогда не срастется с духовным складом славянским…”
Лорд Керзон, наблюдая характер и результаты продвижения русских на восток, с нордической прямотой сказал: “…это завоевание восточных народов восточным же, одноплеменным с ними народом. Это сплав твердого металла со слабым, а не вытеснение неблагородного элемента более чистым. То не цивилизованная Европа отправилась на покорение варварской Азии… Это варварская Азия после некоторого пребывания в Европе возвращается по собственным следам к своим родственникам”.
Резкие слова. Однако, вместо того, чтобы приклеивать к имени Керзона ярлык “русофоба”, прислушаемся к честному голосу брата по расе, взглянувшего на нас со стороны — и мы увидим, как русский народ, подобно Ермаку, тонущему в Иртыше под тяжестью дареных царских доспехов, погружается в пучину расовой эрозии, увлекаемый тяжким византийско-татаро-московским наследием. В 1911 году великий М. Меньшиков, первый русский публицист, выступивший с расовых
позиций, высказал мысль, дословно совпадающую со словами “русофоба” Керзона о “сплаве твердого металла со слабым”: “…чтобы расстроить железное строение расы, русские идиоты и предатели (скорее, нерусские разработчики и руководители Евразийского Проекта) устраивают предварительно мирное нашествие иноплеменных, проникновение к нам в огромном числе чужих, непереваримых, неусваиваемых элементов, которые превратили бы наше великое племя из чистого в нечистое, прибавили бы в металл песку и сделали бы
его хрупким”.

 

[zergius]

Привожу некоторые цитаты, собранные на сайтах явно не проукраиинских.
К чему эти цитаты, показатель того что даже среди российских антропологов и историков нет единого мнения по поводу антропологического состава населения как Российской Федерации, так и соседних с ней стран (в т.ч. и Украины).
Цитаты ни в коей мере не являются истиной, я не могу об этом судить т. к. я не являюсь антропологом, это просто другая точка зрения на проблемы антропологии современных наций русских, украинцев и белорусов.
выделения жирным шрифтом мои

Л. Рыбаковский Русские: этническая гомогенность? (Опыт социологического исследования).
Москва: Институт социально-политических исследований, 1998.

Если «копнуть» родословную русских, живущих в России, хотя бы
до второго колена, то мы получим следующую долю
«нерафинированных» (этнически смешанных) опрошенных [2] в
различных регионах.

Регион Нерафинированные (%)
Дальний Восток 78,6
Центрально-Черноземный 44,4
Северный Кавказ 43,8
Западная Сибирь 41,2
Калининградская область 41,1
Северо-Запад 36,4
Москва 36,3
Восточная Сибирь 34,5
Поволжье 34
Урал 25,2
Волго-Вятский 21,8
Центр 20,2
Север 15
[ ... ]
Интенсивность этого смешения можно лишь косвенно определить по некоторым исследованиям ДНК. Как показывают анализы, русские, проживающие на территории Волго-Уральского региона имеют 10-12% монголоидных типов мтДНК (материнская генетическая линия), а русские из Рязанской и Курской областей – каким-то образом заполучили 2-3% [10].
(Это при том, что далеко не все народы живущие на территории России –
монголоиды; татары и евреи, например, относятся к той же что и русские европеоидной расе).
Молодые россияне и национальный вопрос // Власть и общество в
новой России. Молодежь в России и ценности гражданского
общества. Владимир, 2002.

взято отсюда

You must be registered for see links

Исследования начала ХХ века Е.М. Чепуровского выявили три территориально выделенных антропологических типа в русских европейских губерниях:
1) светлоглазый брахицефал (Валдай и ответвления к Вологде и Костроме);
2) темноволосый брахицефал (область от Волыни до Курска);
3) темноволосый субдолихоцефал (Рязань).
Прочие области заполнены смешанными типами.
[ ... ]
Фундаментальный вывод, следующий из геногеографии,
свидетельствует, что классификация по признакам
европеоидности–монголоидности, принятая антропологами для
русского и славянского населения, является совершенно
негодной. «Тени» монголоидности — скорее штамп научного
языка, чем реальность. Русский генотип, как видно из его
пространственного распределения, вполне допускает то, что
называют «налетом монголоидности», но на самом деле является
лишь внутрирусской расовой вариацией.

Второй фундаментальный вывод состоит в том, что зона западной и северной Малороссии, юга Белоруссии и примыкающая к ним территория южнее Воронежа генетически проблемна.
[ ... ]
К сожалению, загадочный район Ровно–Житомир остался практически не изученным антропологами. Внимательное отношение к нему, между тем, диктуется особенностями, которые этот район демонстрирует во всех представлениях геногеографического материала (то есть по разным вариантам выборки групп генов — по трем первым главным переменным или по генетическим «расстояниям» от некоей средней нормы).

Третий вывод (в котором мы, наконец, совпадаем с авторами
исследования «Восточные славяне») состоит в явном указании на
неевропейское происхождение генотипов не только Поволжья,
Приуралья и Казахстана, но и Кавказа, и Малой Азии, и, что
самое любопытное, Прибалтики, Карелии и т.н. Фенноскандии.
При этом речь идет не о признаках монголоидности, а обо всем
комплексе генетических признаков— интегральном генетическом
различии.

взято отсюда

You must be registered for see links

“Сравнительное однообразие, — пишет В.П.Алексеев, говоря о географической обстановке ареала русского народа, распространено на огромной территории единого языка, хотя и распадающегося на диалекты, но близкородственные и понятные на всей территории расселения русских. К этому надо добавить отсутствие социальной изоляции внутри групп русского населения.
Все эти факты привели к тому, что характерная для русского населения комбинация краниологических признаков распространилась на огромной территории от Архангельска до Курска и от Смоленска до Вологды и Пензы”.
[...]
Для малороссийского населения устанавливается факт
генетической преемственности древлян и современного
населения Украины.

взято отсюда

You must be registered for see links

Также рекомендую ознакомиться с трудом Сергія СЕГЕДИ "ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНИ", который можно найти здесь:

You must be registered for see links

В частности что касается периода позднего средневековья:

Антропологічний склад пізньосередньовічної людності України вивчений недостатньо: бракує повноцінних джерел.
[ ... ]
У 1970 — 1987 pp. в околицях с. Пляшева Рівненської області, де нині розташований музей-заповідник «Козацькі могили», були проведені розкопки під керівництвом І. Свешнікова. На місці однієї із переправ разом із військовим обладнанням та речами господарського вжитку виявили й останки козаків — захисників табору, що дало змогу відтворити зовнішність двох учасників Берестецької битви методом пластичної антропологічної реконструкції.
[ ... ]
Попри чітко виявлені індивідуальні риси обидва козаки належали до одного антропологічного типу, властивого більшості сучасних українців, — центральноукраїнського, який характеризується брахікефалією, помірно широким обличчям, середньою шириною чітко окресленого носа тощо. Це дає підстави стверджувати, що він поширився в Україні уже в пізньому середньовіччі.
[ ... ]
Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
[ ... ]
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента. Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу.

И вывод

Усі наведені системи морфофізіологічних ознак свідчать про те, що українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. Займаючи проміжне становище між північними та південними європеоїдами, вони більшою мірою тяжіють до останніх. Згідно з даними соматології, сучасній українській людності загалом властиві відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся, середня ширина обличчя, пряма форма носа, середній розвиток третинного волосяного покриву. Відхилення від цього комплексу ознак спостерігаються у поліській зоні, у Карпатах, Буковині, Нижній Наддніпрянщині, що дає підстави виокремити тут локальні антропологічні варіанти. Певні регіональні відмінності зафіксовані й за підсумками одонтологічних, дерматогліфічних та гематологічних досліджень. Водночас можна констатувати, що українці більш однорідні в антропологічному плані, ніж, скажімо, італійці чи французи.

Фізичні особливості сучасної людності України сформувалися на основі морфологічних рис літописних слов’янських племен, що мешкали на її теренах за доби середньовіччя: полян, древлян, тиверців, уличів, сіверян і, очевидно, білих хорватів, які у свою чергу успадкували риси своїх попередників. Глибока лінія генетичної спадковості, за даними краніології та одонтології, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи — скіфи лісостепової смуги — населення черняхівської культури — давньоруська людність — сучасні українці. Що ж стосується найархаїчніших рис морфологічної будови, то вони найвиразніше простежуються у сучасної людності Правобережного Полісся. Тут, а також на Волині та Лівобережному Поліссі фіксується наявність балтського і, меншою мірою, фінського компонента. Водночас у деяких регіонах Лівобережної України та Нижньої Наддніпрянщини відчутний вплив давнього іранського, а в Карпатах та Східній Буковині — фракійського компонентів. Крім того, у Середній та Нижній Наддніпрянщині помітна незначна монголоїдна домішка, що є відгомоном слов’янсько-тюркських стосунків доби Київської Русі.

Загалом в антропологічному складі українського народу знайшли відображення складні етногенетичні процеси, що відбувалися на його етнічній території упродовж останніх тисячоліть. Ці процеси, які мали багатовекторний характер, не слід розглядати як незмінне поступальне біологічне відтворення поколінь. «Коли ми кажемо, що є автохтонами на нашій землі, — писав з цього приводу відомий вчений В. Петров у книзі "Походження українського народу", — що живемо на ній не від VI ст. по Різдву, а ще від III тис. перед Різдвом, ми повинні зважати, що між нами і людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій... Наша автохтонність не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть послідовно заступали одне одного... В громах і бурях знищень, у бурхливих зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині». З цими словами важко не погодитись.

P.S. Просьба к ув. HNIW, а также другим участникам обсуждения давать ссылки на источники.

 

[Heinrich von Stein]

А.Широпаев - Тюрьма народа: Русский взгляд на Россию

You must be registered for see links

 

[Merime]

Інформація досить корисна і плідна тим, що активізує наші самостійні пошуки наших витоків. А ось висновки найчастіше поспішні і тенденційні ,якщо не сказати брехливі. Дурень - це погано, а ось розумний дурень - це гірше удвічі. І собі шкодить, і людям. Це ж додуматись треба, шоб прізвище Шевченко виводити не від нашого "швець", "шити" (подібно до Кухаренко, Шинкаренко, Коваленко), а від якогось адигейського “шэвджэнка”. Тільки бажанням замилити очі та навішати на вуха поруч з історичними фактами шовіністичну брехню можна пояснити подібну методологію.

 

[Merime]

Або ось ще один прийомчик - неповне цитування, коли не все там тебе влаштовує, то можна "підправити" автора і сконпонувати на свій лад.

Згайдіть відмінності у цитованих текстах:

HNIW:
Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента.


zergius:

Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко (? — 1680) — одна з найяскравіших постатей в історії українського козацтва.
[ ... ]
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента. Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу.

Гадаю відмінність у цих текстах говорить сама за себе. Той же прийом застосований і в інших випадках.

 

[windsong]

HNIW: Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента.

zergius: Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента. Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу.

Внимательно прочитал и сравнил отрывки из постов.

В первом случае постящим в подтверждение своих слов о присутствии в роду украинцев крови "татар і турків" приведён пример:

"серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента"

Как видно из цитаты второго постящего, фраза такая есть и не перекручена при цитировании. Взята из той же книги, того же автора.

В следующей фразе, которую при цитировании первый постящий пропустил, не сказано ничего, что отменяет изложеннное им ранее.

Нет там и указания на ошибку в предыдущей части цитаты, не отрицаются указанные выше признаки и выводы.

Там говорится, что "переважають риси центральноукраїнського типу" и все. Ничего более.

Все вполне логично и обосновано, ведь известно, что при скрещивании особей с разными признаками, потомство наследует признаки от обоих (одних больше, других меньше).

В данном случае, присутствуют признаки т.н. "центральноукраїнського типу" и "степового (кочівницького) антропологічного компонента". Согласно выводам данного исследования, признак первого типа - доминантный.

Таким образом, противоречий между данными из приведенных в начале моего поста цитат, не наблюдается.
--------------------------------------------------------------------------

Пост приведён в вид, отвечающий правилам, установленным на Форуме.

 

[KOCTa]

Пост приведён в вид, отвечающий правилам, установленным на Форуме.

Спасибо. Теперь можно говорить и предметно.
Опущеное предложение "Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу" действительно имеет значение. Сообщение HNIWа когда читал, то сложилось такое впечатление, что Сирко вылитый монгол - "він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом". А вот если добавить, что "переважають риси центральноукраїнського типу", то тогда или у нас тут одни монголы получаются, или эти черты ничем "центральноукраїнського тип" не исключают.
А вообще, моё мнение по поводу формирования украинцев, как нации: земля плодородной была ещё до появления на ней людей. Селились на ней в первую очередь землеробы. Потом приходили качевники, грабили-убивали тех, кто на ней жил. Некоторые из местных уходили подальше, но многие и оставались - сомневаюсь, что при той численности людей, нашей местности и тех средствах передвижения, было возможность полностью истребить тех кто тут жил. Многие и из качевников оседали и оставались. Понятие "чистота расы" в то время не существовало, поэтому смешивали крови, кому как хотелось. Пусть те, кто в этом вопросе более осведомлён уточнит, но ещё до образования Киевской Руси, здесь уже были потомки и северных и восточных кровей. У кого есть информация о том, что здесь происходило до 10 века, выложите пожалуста, думаю это будет полезно знать, кем были наши предки. Особенно борцам за чистоту расы.

 

[Kramar]

Мне хотелось бы остановить свое внимание на распространенных в этой ветке форума словах "чистота расы". Ладно бы об этом говорил HNIW - ему аватар, наверное, навевает такие словечки. А остальным такой термин употреблять не пристало. Никакой чистоты расы ни у русских, ни у украинцев, ни у немцев нет и не может быть. Не испытывали на себе влияния чужой крови разве что те нации, которые живут на островах (типа Японии, где 99% жителей - японцы). На европейских и азиатских равнинах намешалось столько кровей, что говорить о чистоте расы может только безумный маньяк типа Гитлера. Вспомните хотя бы Великое переселение народов. В крови каждого из нас наверняка есть доля крови гуннов, скифов, сарматов, славянских племен, монголов, у кого-то - татар, поляков. Какое это может иметь значение? Для меня даже эфиоп, который живет в Украине, уважает ее историю, культуру, язык, признает Украину независимым государством - человек, который должен иметь ВСЕ гражданские права такие же, как и коренные украинцы. Совсем другое отношение у меня к тем, кто ведет антиукраинскую деятельность. Таких я считаю "туристами". Кстати, антигосударственная деятельность не приветствуется ни в одной стране мира. Вот только у нас к таким людям отношение чересчур лояльное