Герои УПА

[Kramar]

Кінець інтерв'ю.

Від себе додам, що я особисто спілкувався в Києві з цією людиною в часи сумської студентської революції. Василь Кук - людина із внутрішнім стрижнем, людина з тих, кого не можна зламати, кинувши за грати, людина, кожна клітина якої дихає любов'ю до України.

 

[CHGrey]

Прогноз явно неблагоприятный .
Все уже не раз перетиралось и уже надоело.

 

[windsong]

Ч.1​

О В. Куке ("Лемиш" - последний Главнокомандующий УПА
и руководитель Центрального Провода ОУН в Украине, руководитель Генерального секретариата УГВР) уже упоминалось в моих постах. Но, раз уж опять зашел разговор о нем..

"Василь Кук - людина із внутрішнім стрижнем, людина з тих, кого не можна зламати, кинувши за грати, людина, кожна клітина якої дихає любов'ю до України." - таковы личные впечатления от встречи автора нескольких постов в теме. Вполне возможно, что были бы и у меня.. Если бы не знал об этом гражданине немного больше, чем его рассуждения в современных интервью.

На одном из двух любимых сайтов защитников "геройств" (оун и майдан) была размещена огромная статья - ответы В.Кука на вопросы почитателей. Не знаю, есть ли она там еще, но, читая ее и приведенное здесь интервью, нельзя не вспомнить и еще одно.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА
до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя,
Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха
та до всіх українців, що живуть за кордоном!

(19 сентября 1960 года В.Кук лично зачитал это обращение по радио.
Опубликовано в газете "Вісті з України", предназначенной для распространения среди украинской диаспоры. )

Цитата:

Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як один із колишніх активних членів організації українських націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земляки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої партії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких актуальних питаннях нашої політичної діяльності на еміграції.

Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть зовсім не знати хто я такий, вважаю за доцільне коротко у вступі розповісти про себе самого.

Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області в сім'ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка поневолювала західні області України. За свою політичну діяльність часто заарештовувався польською поліцією, просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 р. находився на нелегальному положенні. Після возз'єднання українських земель, в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпільну боротьбу проти Радянської влади на Україіні. В 1941 році на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком, Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну референтуру.

Під час другої світової війни проводом ОУН я був післаний в східні області України, окуповані фашистськими військами, де проводив організаційну роботу. Після закінчення війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини я залишився на території України.

Тепер вже не є таємницею, що я за дорученням Центрального Проводу здійснював керівництво націоналістичним підпіллям в західних областях України, де мав псевдо "Леміш", "полковник Коваль", "Юрко", "Медвідь" та інші і продовжував вести активну боротьбу проти Радянської влади.

Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади, що поганого вона мені зробила?

Сталось так, що я, як декотрі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його і не пізнавши його.

Керівники націоналістичних організацій на протязі ряду років "лякали" нас Радянським ладом, переконували, що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби українського народу, що щастя наше, в боротьбі за націоналістичні ідеали.

Ставши одним з чолових членів ОУН, я також виховував членів організації в такому плані.

Можливо, колись на зорі своєї політичної діяльності і Мельник і Бандера справді вірили в те, що найкращий шлях для українського народу, це шлях, що його вказують націоналісти. Але тоді, коли я їх пізнав як "керівників", то все очевидніше стало, що служать вони чужій справі.

Не зміг я своєчасно розібратися у відносинах, які склалися між провідниками ОУН Бандерою й Мельником з однієї сторони й німецькими фашистами - з іншою, хоча багато дій і обставин вимагали по меншій мірі здивування.

Активна співпраця ОУН з німецькими фашистами до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень нашого краю, до великих жертв, яких український народ ніколи не зможе забути.
Націоналістичне антирадянське наставлення підтримувалось з боку німецького фашизму. Німецький фашизм заохочував Мельника, Бандеру і менших керівників ОУН до антирадянської боротьби.

Завдяки знайомству з реальними обставинами на Україні, з радянською дійсністю, хоч і через призму моїх націоналістичних та антирадянських поглядів, я вже тоді бачив повну безперспективність підпільної боротьби проти Радянської влади, бо вона, Радянська влада, координально розв'язувала всі питання побудови нового суспільства, до якого віками прагнув український народ. Але мене міцно тримала на цій дорозі моя багаторічна антирадянська діяльність.

Життя і правда, одначе, брали верх. Люди прозрівали і завдяки цьому багато підпільників залишили ліси і схрони й з'явилися з повинною до органів Радянської влади. Умови для підпільної антирадянської боротьби з кожним роком ставали все важчими. Залишившись майже один в підпіллі, без зв'язків і без будь-яких перспектив на майбутнє, я разом з дружиною був заарештований органами КДБ при Раді Міністрів УРСР. А зараз я і моя дружина вільні громадяни Української РСР. Нас помилувано Указом Президії Верховної Ради СРСР.

Все сказане мною про себе, включаючи і арешт вас не здивує, бо все це нормально в моєму положенні. Здивує вас, немає в тому сумніву, моє звільнення, але це факт, і при бажанні його зможете легко перевірити.
Такий коротенький мій життєвий і політичний шлях. Складне, важке і повне всяких небезпек життя дало мені можливість на основі власного досвіду та досвіду багатьох моїх друзів, що погинули в антирадянській боротьбі, по-іншому поглянути на всю націоналістичну діяльність в минулому і сучасному.

Під час мого перебування в підпіллі я багато продумав, дечого навчився і при помочі радянських людей, хоча вони й самі того не підозрювали, пізнав справжню радянську дійсність, в якій чесна людина не може оставатися назавжди ворогом Радянської влади.

Серйозних успіхів досягнув СРСР, а також УРСР в різних галузях життя народів Радянського Союзу під проводом Партії і Уряду, особливо, коли до керівництва прийшов М.С. Хрущов. Це у великій мірі вплинуло на зміну моїх антирадянських поглядів в прорадянські. Складний і важкий шлях привів мене до поглядів, які є у мене зараз. Я допустив велику помилку, що не зумів своєчасно розібратися в основі основ того, що являє собою соціалізм, як суспільна система, і які блага він несе для українського народу, а також у тому, що я звертав увагу головним чином на тіньові явища радянської дійсності, що мені заслонило бачити все те позитивне, яке будували з небаченим самопожертвуванням народи Радянського Союзу.

Мої упередження остаточно похитнулись після глибокого вивчення питань національної політики Комуністичної партії Радянського Союзу щодо застосування її на практиці.

Заходи, направлені на виправлення помилок у минулому, зв'язаних з культом особи, застосування законів про амністію, реорганізація шкільництва по лінії наближення школи до життя і, нарешті, заходи, що сприяють підвищенню добробуту населення, - все що є наслідком додержання ленінських заповітів.

Знаходячись в гущі українського народу, я на свої очі бачив, з яким ентузіазмом підтримували всі українці ці заходи, і в той же час я бачив, наскільки Бандера та ви, панове Стецько, Лебідь, Ленкавський та інші відірвались від дійсного становища на Україні і що тільки ваші зв'язки з імперіалістичними колами США і ваша ненависть до всього радянського не дозволяє вам об'єктивно розібратися в становищі, що склалося за останні роки в Радянській Україні. А становище на Україні зараз таке.

Якщо порівняти сучасну Радянську Україну з дореволюційним періодом, або тільки її західні і південно-західні області, які були під окупацією Польщі, Румунії, Чехословаччини і Угорщини, то незаперечним фактом є те, що Україна за радянський період існування добилася великих успіхів в усіх ділянках економічного і культурного життя народу. За роки Радянської влади Україна перетворилася в могутню індустріальну державу, з високо розвинутим і багато технічно оснащеним сільським господарством.

Матеріальний рівень життя українського народу сьогодні вищий, ніж він був будь-коли до цього часу, і з кожним роком, піднімається вище. Що ж до культурного рівня, зокрема освіти всіх ступенів, науки, охорони здоров'я і т.п., то Україна стоїть вище від багатьох передових капіталістичних країн.

Широко розвивається українська культура. Українську літературу і мистецтво шанують не тільки на Україні, а й в цілому Союзі. На рідній українській мові виступають керівні партійні і радянські працівники, вона звучить у радіо- і телевізійних передачах і т.д.

Зі сторінок преси зникли обвинувачення в "націоналітичних ухилах" того чи іншого радянського діяча, культурного фронту, чи цілої інституції. Зникли такі ухили і в житті.

Відомих вам в минулому, як націонал-ухильників Антоненка-Давидовича, Ковіньку, Шабліовського та інших амністовано і вони мають всі можливості нормально жити і працювати.

І так тепер, в час, коли так бурхливо розцвітає життя українського народу, для мене особисто стало переконливим і для всіх чесних українців, які проживають за кордоном, мусить також бути очевидним, що при сучасному розвитку суспільного життя і міжнародних політичних відносинах ідеї і діяльність українських націоналістів не відповідають цілям українського народу і його держави - Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Заради об'єктивності хочу сказати, що й сьогодні ще можна зустрітися з тими чи іншими хибами і недоліками у радянському житті. Про багато з цих недоліків пише часто радянська преса, говорять про них також і партійні і радянські керівники. Багато таких недоліків вже виправлено, інші виправляються. Але коли об'єктивно приглянутись, стає очевидним, що це не плід радянської системи, а результат недобросовісності чи прямих пороків окремих працівників, проте не ці недоліки характерні для Радянського соціалістичного ладу, не вони становлять суть цього ладу.

Суть Радянського соціалістичного ладу полягає в тому, що народне господарство постійно зростає, добробут і культура народу піднімаються, все суспільство йде вперед до кращого, а недоліків і хиб стає менше.
Таке приблизно положення в УРСР і в СРСР. Це Треба мати на увазі тим, хто займається політикою, кого по-справжньому цікавить життя українського народу.

Можливо ви мені з різних причин не вірите. Що ж?...

Приїжджайте і переконаєтесь самі. Це буде ще краще. Тепер на Україну приїздить багато туристів різних національностей. Українці всіх їх зустрічають і проводжають дуже гостинно. Приїжджайте і ви, українські емігранти, на Україну, хоч як туристи (коли ще не можете напостійно приїхати) і власними очима подивіться на свою рідну Батьківщину. І коли прийдете з добрим чистим серцем, без лихих намірів, то найдете на Україні материнський прийом.

У цьому листі до вас, друзі і співвітчизники, я хочу коротко розглянути одне питання, антирадянську діяльність націоналістичних партій і організацій. Тому, що це корінне питання всієї політичної діяльності еміграції. Ця антирадянська діяльність націоналістичних партій триває від перших днів утворення Радянського ладу. Не буду я у цьому листі до вас розглядати історію цього явища. Для мене зараз важливе сучасне, а не історія.

Однією з головних причин антирадянської діяльності різних націоналістичних партій під сучасну пору є незнання справжньої радянської дійсності, незнання життя і буття народів Радянського Союзу і в першу чергу українського народу. Це незнання або ще гірше перекручене спотворення "знання" також і головна причина всіх інших політичних помилок, шо їх допустили під час ІІ-ї світової війни і після її закінчення. Усім нам, довгі роки виховуваним у антикомуністичному дусі, СРСР представлявся потворним страшним колосом на наскрізь прогнилих основах. Нам здавалось, шо досить буде довести до відома українського та інших народів СРСР наших націоналістичних ідей, лозунгів, просвітити їх і СРСР розпиплеться як карточний домик.

Так, до речі, представляли собі СРСР німецькі фашисти, так представляють собі сьогодні СРСР ще багато різних сучасних претендентів у реформатори світу з імперіалістичних кіл заходу.

Одержимі такими ілюзіями по відношенню СРСР німецькі фашисти розв'язали ІІ-у світову війну і пішли війною на СРСР і в результаті - лягли в могилу разом зі своїми ілюзіями. Такий же кінець жде і їхніх послідовників з Пентагону, чи інших їм подібних центрів.

Катастрофічно закінчилася і вся антирадянська діяльність, націоналістичного підпілля на Україні. Вона і не могла інакше закінчитися, бо побудована була не на одній, а багатьох ілюзіях про стан внутрішніх відносин в УРСР і СРСР в цілому.

Про СРСР, про Радянську Україну ми знали не справжню дійсність, а часто те, що нам хотілось зустрінути. Свої бажання дуже часто приймали ми за дійсність і всякий тверезий і правдивий голос про життя народу в УРСР називали більшовицькою агітацією. Коли радянська дійсність була від нас далеко, так як це зараз є з еміграцією, можна було кормитися самим і кормити інших всякими ілюзіями. Але при безпосередній зустрічі з дійсністю ілюзії лопалися, як мильні бульки, а життя вимагало дивитися правді в вічі і сприймати його таким, яке воно є насправді.

Є ще один бік антирадянської діяльності, також дуже важливий.
Антирадянська діяльність української еміграції, як також і інших еміграцій, тісно переплітається зі світовою антирадянською і антикомуністичною боротьбою всіх капіталістично-імперіалістичних кіл та їх урядів.

Антикомунізм і антирадянськість, неминуче ведуть до об'єднання в один табір і мільйонера, чи мільярдера-капіталіста і майже що жебрака, нещасного емігранта. Немає потреби доказувати, що мета крупних капіталістів і рядових емігрантів не тотожня, більше того, вони цілковито ворожі. В таких "спілках", "союзах" на нещасних емігрантів кладеться весь тягар найтяжчої і найнебезпечнішої, а часом і найбруднішої роботи. Що монополістам і капіталістам вигідно в їхній антирадянській боротьбі використовувати по-антирадянськи настроєну еміграцію, в тому немає ніяких сумнівів. Але чи вигідно це вам, українські емігранти?

Як пани імперіалісти розплачуються за зроблені вам услуги різними емігрантськими угрупуваннями хай послужить приклад, добре нам відомий, німецько-українських відносин і співпраць, з недалекого минулого. Відомо, що різні політичні угрупування на еміграції в такій чи іншій формі співпрацювали з фашистською Німеччиною в надії, що вона допоможе їм стати до влади. Чим все це скінчилося - всім добре відомо. Закарпатську область віддав Гітлер мадярським баронам на розграблення і експлуатацію, а багато з тих, хто піднявся на боротьбу за визволення Закарпаття, загинули в нерівній боротьбі, або опинилися в мадярських, румунських чи інших концтаборах.

Дорогою ціною жертв і крові заплатило населення Закарпатської області за цю "спілку" з фашистською Німеччиною. Здавалося б, що одержана лекція по політиці співпраці повинна була дечому навчити. Та нічого не навчила. Таку саму "політику" продемонстрували українські емігрантські партії і напередодні війни німців з панською Польщею. А результат? На загарбаній від панської Польщі території Гітлерівський уряд великодушно дозволив українцям організувати українські допомогові комітети на чолі з відомим німецьким вислужником Кубійовичем, на яких поклав завдання вербувати робочу силу для воєнної промисловості Німеччини.

Ще гірше скінчилась співпраця з фашистською Німеччиною напередодні війни з СРСР. Все це добре відомо всім вам за кордоном і нам на Україні. Німці принесли на Україну, та взагалі, де тільки вони пройшли, найжорстокіше поневолення і рабство, яке тільки знала історія. В своїй расистській зарозумілості та в запамороченні від перших успіхів гітлерівські поневолювачі не пощадили навіть своїх бувших прихильників і т. зв. союзників з націоналістичних кіл. Одних кинула гітлерівці в тюрми, як тільки вони наважалися висловити своє незадоволення колоніальною політикою німецько-фашистського уряду, а других просто помордували і постріляли.

На прикладі "союзу" з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий "союз" привести, яких важких ран може нанести своєму власному народу, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий дослід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання у всякої еміграції, у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з чорними антирадянськими силами, з новими "союзниками".

Та так, на жаль, це є. Сучасна українська еміграція, її різні політичні партії в своїй антирадянській діяльності знову находять для себе "союзника" проти т.зв. спільного ворога - комунізму, цим разом в особі імперіалістів США і їх союзників по воєнних блоках.

Немає сумніву, що американським і іншим імперіалістам дуже вигідно користати з послуг таких емігрантських кіл і навіть чимсь їм допомагати. Але чи вигідно це вам самим, українські емігранти?

Та ж за їх незначну матеріальну підтримку вам приходиться добирати шпигунів, яких ви засилаєте на Україну для антирадянської діяльності.
На підтвердження цього хочу привести приклад, коли представники ЗП УГВР, в особі Лебедя, Грнньоха,. Ребет та інших за допомогою американської розвідки в травні 1951 р. підготували і заслали американським літаком на Україну емісара Охримовича із спеціальним завданням до ОУН на Україні.

Деякі націоналістичні партії за кордоном, щоб підняти свою важкість в очах матеріалістичних кругів і серед рядової еміграції, ще й тепер покликаються на свої зв'язки з підпіллям на Україні.

В своїх пресових органах вони ложно інформують еміграцію про діяльність підпільних організацій на Україні і т.п. Все це свідомий обман.

Мені, бувшому провіднику ОУН на українських землях, Головнокомандуючому УПА, Генеральному секретарю УГВР, який весь час перебуває на рідних землях, очевидно, краще знати, чи є підпілля на Україні чи його немає. Я вважаю своїм обов'язком заявити перед лицем всієї української еміграції закордоном, що вже багато років тому підпілля на Україні нестало, і сьогодні, - я підкреслюю з повною відвертістю, - для його виникнення немає жодного грунту.

Я щиро бажаю, щоб ви, дорогі мої земляки і друзі, зрозуміли цю істину і зробили з цього належні висновки. Боротьба не іграшка, не спортивні вправи і вона не може бути самоціллю, поскільки за неї доводиться платити найдорожчим для людини - життям.

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б в якій-небудь мірі насильно змінити існуючий суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустрінне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада..."

Продолжение в Ч.2.

 

[windsong]

Ч.2. Продолжение поста Ч.1.​

Спроби активізувати підривну діяльність всередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про шо вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу приводять до ще трагічних наслідків.

Друзі! Не зв'язуйтесь ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність на еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.
Зі щирим привітом і повагою -

B. Кук
--------------------------------------

Да, человек он неглупый.. Принцип отца усвоил крепко "те, що в голові, завжди буде з тобою, завжди тобі допоможе". Тонкостью приемов пропаганды, речью владеет будь здоров, привлекая к себе "горячие умы". НО.. на каждый роток не накинешь платок и каждому мозги не затуманить, особенно тем, кто изучал тему, историкам и очевидцам "подвигов".

п.с. Понятно, что разочаровываться в том, во что так верил, непросто.. теряются ориентиры, установленные "добрыми дяддями", на поверку оказывающиеся мифами..

Так дети, узнав о том, что "не будут вечно жить" плачут и очень переживают; обманутые супруги впадают в депрессию, ведь уверенность в "вечном счастье" разбивается на осколки реальностью, и понимают, что зря обижались на друзей-подруг, кто "уже год назад сообщал об этом".. Надо уметь (хотя бы стараться) принимать очевидное...

 

[Kramar]

Так усім відомо, що Василя Кука в радянськіх застінках змусили написати звернення до членів проводу ОУН за кордоном з вимогою припинити боротьбу. Це не новина для мене і багатьох інших! Але це зовсім не означає, що те звернення, написане під тиском КДБ, відображало його справжню думку.
А стосовно

Надо уметь (хотя бы стараться) принимать очевидное...

- так і я ж про те саме.
Був такий собі правовірний комуністичний історик М.Покровський, який дуже необережно в пам'ятному 1937 році помітив, що "история есть политика, опрокинутая в прошлое", за що, доречі, і опинився в сонячному ГУЛАГу.
Я просто хочу сказати, що тлумачення історичних фактів дуже сильно залежить від тієї політичної системи, в якій вони тлумачаться.
Те, що українець бачить в, наприклад, Мазепі захисника української нації, який розбудовував храми, будував українські школи, вищі навчальні заклади, абсолютно не зававжає росіянам (зокрема Петрові І) бачити в ньому зрадника.
Так само і з воїнами УПА. Для нормального українця (не просто за паспортом, а українця, який всім своїм серцем любить Україну, її мову, культуру, історію) люди, які захищали свою землю від ніимецької, радянської і польської окупаціїї - герої. Бо боролися на своїй землі за незалежну Українську Державу. Але це не означає, що Росія має перестати вважати їх бандитами - цього ніколи не буде.

 

[CHGrey]

Так усім відомо, що Василя Кука в радянськіх застінках змусили написати звернення до членів проводу ОУН за кордоном з вимогою припинити боротьбу. Це не новина для мене і багатьох інших! Але це зовсім не означає, що те звернення, написане під тиском КДБ, відображало його справжню думку.

Что это за герои такие которых змусили говорить и делать
и предавать свои идеалы. А как же мужество и героизм (от этого
слова и герои) .Или трусость это сейчас ваши идеалы,а так же
убийство не вооруженных гражданских лиц,лицемерие и ложь.

Я обычных немцев которые сражались в окопах на фронте и шли на смерть за свои какие то идеи уважаю больше чем этих ваших кумиров
которые прятались в огородах и убивали польских детей и мирных граждан. Интересно хоть один "воин" УПА был ли в настоящем бою
против регулярных боевых частей хоть советских, хоть польских ,хоть
немецких.

 

[windsong]

Интересно хоть один "воин" УПА был ли в настоящем бою против регулярных боевых частей хоть советских, хоть польских ,хоть немецких.

Судя по имеющимся документам, а также воспоминаниям (кстати, порою весьма разнящихся, что лишний раз подтверждает) самих участников ОУН-УПА и родственных организаций (той же Дивізії «Галичина»), таковых не было. Иногда просто попадались "в коварно организованные ловушки" (Євген Побігущий, перевод из воспоминаний оного), самая известная, красочно расписанная, особо популярная в воспоминаниях - т.н. "оточення під Бродами" (по их данным "в тяжких боях під Бродами Українська Дивізія втратила понад 70% особового складу - бл. 8.000 вояків).

Основные знанятия - проведение "зачисток" населенных пунктов, охрана отдельных объектов (например, мостов), охота на партизан, на граждан, имеющих отношение к: Красной Армии, коммунистам, пособникам партизан и т.п.

Вот еще один подтверждающий пример из воспоминаний Евгена Побигущего:

"З переїздом на Білорусь Леґіон одержав бойове завдання охороняти більші мости на ріках Березині та Двині, щоб їх не знищили большевицькі партизани. Це було головне завдання, і для того Леґіон був розміщений на просторі близько 50 кілометрів довжиною і приблизно 50 км шириною, а по містечках квартирували його чоти, що їхнім обов'язком теж було охороняти місцеву адміністрацію. Крім того, до обов'язків Леґіону належало постійне прочісування лісів від большевицьких партизанів. На таке прочісування (до речі, дуже небезпечне) треба було висилати не менше дві чоти (80 вояків), а це в свою чергу послаблювало наші станиці в містах, т. зв. «штіцпункти»"

Забавный момент - поклонники практически ничего не знают о своих кумирах..) За исключением, конечно, отдельных пропагандистских тезисов. То постят, что украинских националистов не было в Беларуси, то они никогда не были в СС, никоим образом не сотрудничали с фашистами и прочая и прочая - уже много писал о таких "сознательных заблуждениях"..

Пару слов об авторе (звание - майор СС) цитаты выше:

"..(Он) бере активну участь у вишколі вояків, які під назвою Дружини Українських Націоналістів (ДУН) із вибухом німецько-совєтської війни ідуть на Схід. Він командує одним із куренів ("Роланд"), а пізніше цілістю (202-ий батальйон).

Влітку 1943 року Євген Побігущий зголосився до Дивізії "Галичина". Брав участь в урочистостях у Львові 18 липня 1943 року, з нагоди виїзду перших добровольців. В Дивізії Побігущий займає різні командні становища, в тому командира 29-го полку. Учасник боїв під Фельдбахом. Пізніше командування УНА підвищує Євгена Побігущого до ранґи полковника"

Что интересно, в материалах самих же участников очень много всякого-разного (начиная от указанного и заканчивая фотографиями многих, в т.ч. Р.Шухевича, в форме и со знаками отличия, не оставляющих сомнений в войсковой принадлежности), да и по-украински ж написано. Но, видать, лень читать, или просто не получается..
Ну, да мне не так и сложно помочь.

Вот еще дополнение ранее публиковавшейся мною инфы -

Участники Дивізії "Галичина", награжденные "за успешные бои с гитлеровскими захватчиками" (пафосность и вид текстов сохранены):

ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ - найвища та найпочесніша нагорода Німецьких збройних сил. За весь час існування Дивізії "Галичина" чимало дивізійників було відзначено Залізними Хрестами за хоробрість. Існували різні ступені відзначення. (см. ниже - прим. автора поста)

ЗАЛІЗНИМ ХРЕСТОМ І КЛАСУ (Eisenkreuz 1 Klasse) було відзначено поручників Дивізії Володимира Козака та Остапа Чучкевича в квітні 1945 року, коли Дивізія перебувала на фронті в Австрії. Остап Чучкевич очолив два успішні протинаступи, а Володимир Козак вславився в обороні замку Ґляйхенберґ.

ЗАЛІЗНИМ ХРЕСТОМ ІІ КЛАСУ (Eisenkreuz 2 Klasse) були нагороджені кілька учасників дивізійної Бойової Групи Баєрсдорфа (Kampfgruppe Beyersdorf) в лютому-березні 1943 року, а мабуть найбільше число - за відвагу й рішучість у боях під Бродами. Залізні Хрести 2-го класу отримали тоді кілька десятків дивізійників (наприклад поручник Роман Левицький за участь у бойовій групі Вільднера; Вістун Іван Марчук
із СС-Стандарте "Курт Еґґерс; Олекса Ґардецький, нагороджений в Австрії, 1945 року; Сот. Роман Долинський стрічки Хреста Заслуг та ЕК2; чотові 13-ої сотні 30-го полку: хорунжий Шипайло та хор. Корчак; сотник Степан Гуляк), щоправда, більше половини нагороджених були німцями з т.зв. "рамового персоналу" Української Дивізії.

А вот любопытный (для умеющих анализировать прочитанное) материал, помогающий ответить на вопрос CHGrey "хоть один "воин" был ли в настоящем бою"?

В рядах "борцов за Украину" был учрежден и такой наградной знак - Nachkampfspange (хм.. а название то немецкое, странно..) )

Это т.н. "планка за рукопашный бой". Что это такое? Пожалуйста -

"Планка за рукопашний бій була одною з найвищих відзнак.
Існували три класи цієї нагороди: в бронзі, в сріблі, та в золоті.

Бронзову планку отримували за 15 днів участи в близькому бою - тобто коли ворог був так близько, що можна було побачити очі його вояка...

Сюди зараховувалося також дні участи в штурмах ворожих становищ, у відбитті назад власних становищ, а також оборони власних становищ від постійних ворожих атак.

Срібну планку діставали за 30 днів бою, а золоту - за 50.

Командир дивізії мав право надавати Nachkampfspange тим воякам, що були поранені в бою і через те не могли продовжувати участи в бойових діях.

Вони отримували бронзову планку після 10 днів близького бою, срібну планку - після 20 днів, та золоту - після 40."

А теперь внимание!

"В Українській Дивізії срібною планкою за рукопашний бій були нагороджені: поручник Остап Чучкевич, десятник Василь Сірський, стрільці Петро Цісарський та Леонід Муха". Комментарии излишни..

Далее..

Kriegs-Verdienstkreuz 2 Klasse mit Schwertern - Хрест Заслуги 2-го класу з мечами - Ця нагорода була аналогом Залізного Хреста для тих вояків, хто виявив особисту хоробрість, не перебуваючи у безпосередніх бойових діях з ворогом. Цивільні особи, а також поліційні частини діставали хрест без мечів, або медалю за заслуги.

Уже указывал - "десятник Іван Процак."

Bandenkampfzeichen - Протипартизанський значок - "Bandenkampfzeichen - відзнака за успішні протипартизанські акції.
Оскільки Дивізія брала участь у протипартизанських діях, а найбільше на Словаччині в другій половині 1944 року, де головно її силами було успішно і в короткий час придушене повстання, спровоковане і кероване большевицькими диверсантами-парашутистами, то можна здогадуватись про те, що в Дивізії були вояки, які отримали цю відзнаку.

Проте, зі зрозумілих причин її не надто афішувалося, а особливо одразу після закінчення війни. Тож протипартизанський значок є досить рідкісною нагородою"

Эх, нравится, как пишут!)))

Насчет мер воздействия к В.Куку я уже писал (см.

You must be registered for see links

) Напомню:

"К слову о репрессиях и последовательности идейных уповцев.
Доказанное участие "в преступлениях против сов. народа" в рядах "бандитских формирований" обошлось гражданину В.Куку 6 годами тюрьмы. Просто ужасная репрессия! Горькие слезы рекой о судьбе "борца".. Для тех, кому лишь 5 канал - основной источник инфы обо всем добавлю еще фактик: власовцы, те самые участники РОА, получали те же 6 лет. 6! Лет! Не расстрел, не пожизненное, а до 6 лет.

Ужасное тоталитарное наказание, ничего не скажешь.. А этот "орец за идею" еще и в Институте Истории работал (вот же жестокое КГБ какую жуткую пытку придумало - дало работу в АН СССР, денежки платили - в общем, пытки ужасные.. А если вспомнить о чем пел тогда "командир" да почитать его откровения на нынешних сайтах от ОУН, то вообще жалко становится т.н. "национальное движение".. Ибо кроме движения к деньгам да харчам других мотивов у заправил не наблюдалось.. Вот что касается С.Бандеры, то хоть по поводу кончины можно за уши притянуть "героизм", а тут.. тьфу, одним словом)"

Вот несколько фото "дивізійників":

You must be registered for see images

Вістун Іван Марчук

You must be registered for see images

Поручник Володимир Козак

You must be registered for see images

Сотник Порфірій Силенко

You must be registered for see images

Степан Гуляк

You must be registered for see images

Перші вояки Дивізії "Галичина", нагороджені Залізним Хрестом.
Посередині - губернатор ген. Отто Вехтер.

п.с. А вообще смысл этой темы такой - есть возможность ребятам, которые не согласны с общеизвестными фактами, сделать попытки показать неверность верного. Им это, естественно, не удается, ибо сколько черное белым не называй, оно таким и останется, а вот для убеждающего оно и розовым может стать, и малиновым, и зеленым.

 

[Kramar]

Шановний, windsong, наведені Вами факти про дивізію СС "Галичина" та про нагороди вояків цієї дивізії не викликають у мене сумніву. Але наша з Вами дискусія йде про боротьбу УПА. Політична партія ОУН не має жодного відношення до формування дивізії СС "Галичина", тому я не бачу сенсу продовжувати розмову про дивізію української поліції. Героями я вважаю саме партизанів УПА та тих, хто надихав їх на боротьбу - провід ОУН.
З приводу репресій проти В.Кука: цій людині просто пощастило потрапити до тюрми в часи "хрущовської відлиги". На той час радянській владі було вигідно показати своє милосердя. А розстріляти таку людину двічі невигідно - по-перше, це було б ще одним прикладом репресій, а по-друге , його намагалися використати для ліквідації Степана Бандери та боротьби проти існуючого оунівського підпілля. В решті-решт він був випущений з тюрми, підписавши згадане вище звернення. Ось думка самого Василя Кука щодо цього звернення

Такі звернення були. Але я писав одне, а вони дописували те, що вважали за потрібне. Продовжувати підпільну боротьбу в тих умовах було недоцільно. І я про це щиро говорив. А коли вони писали, що ми співпрацювали з німцями, — то була їхня брехня. Однак посилати з-за кордону людей і утворювати тут якісь підпільні організації не мало жодного сенсу. І я вважав, що цього робити не слід.

Щодо Степана Бандери. Сьогодні існує дві точки зору на цю постать: надлюдина і нікчема. Я не згоден з жодною з них. Але те, що це була людина екстраординарна, те, що Бандера - видатний ідеолог українського націоналізму та невтомний організатор націоналістичного підпілля не викликає сумнівів. З приводу іншої точки зору - про "нікчемність" Бандери (один з тих, хто відстоює таку точку зору - скандально відомий Олесь Бузина). Поставте самі собі питання: чи багато нікчемних українців було знищено за кордоном спеціально підготовленими впродовж кількох років агентами КДБ? Знищення цієї людини готувалося довго та ретельно. Нікчем так не ліквідують. А життя Степана Бандери змалечку наповнене любов'ю до України і боротьбою за Українську Державу. Як у статуті КУН: "Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї". Степанові Бандері, на жаль, не довелося побачити незалежність України. Але якби він зараз побачив молодих яничарів, які ведуть боротьбу проти власної держави і плюють на імена героїв власної націїї, він би перевернувся в домовині.

 

[zergius]

Документ дает представление о том, какими методами велась борьба с ОУН-УПА на Западной Украине в конце 1940-х гг.

"Совершенно Секретно
Секретарю Центрального комитета КП(б) Украины
товарищу Н.С.Хрущёву
ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т.н. спецгрупп МГБ.

Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его Управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяються т.н. спецгруппы,действующие под видом бандитов "УПА".
Этот весьма острый метод оперативной работы,если бы он применялся умно, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчёвыванию остатков бандитского подполья.
Однако, как показывают факты, грубо-провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками насилия над местным населением, не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но наоборот, усложняют её, подрывают авторитет советской законности и бесспорно наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины.

Например:
1. В марте 1943 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки, Дубровицкого района, Ровенской области — Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г. С. и его дочерей Паламарчук А. Г. и Паламарчук 3. Г., обвиняя их в том, что, якобы, они «выдавали органам МГБ украинских людей».
«Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук 3. Г., подвешивали, вливали им в нос воду, и, тяжко избивая, заставили Паламарчук 3. Г. и Паламарчук А. Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья.
Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа.
На основании полученных таким провокационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ Паламарчук 3. Г. и Паламарчук А. Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ, во время допросов, их так же избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.
В результате вмешательства Военной Прокуратуры провокационный характер обвинения Паламарчук 3. Г. и Паламарчук А. Г. был установлен и постановлением У МГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.
2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое, Козинского района, Ровенской области был уведен в лес местный житель Котловский Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива и в том, что якобы он выдавал органам советской власти бандитов.
Эти провокационные действия преследовали цель, путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом советской власти.
В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г.
По заключению больницы Котловскому Ф. Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.
3. В ночь на 22 июля 1948 г., той же спецгруппой, был уведен в лес житель с. Ридкив, Михальчук С. В.— инвалид Отечественной войны.
В лесу Михальчук был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.
Продержав Михальчука в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем, в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице...
Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгруппы МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер, и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями.
Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.
Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствуют факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гражданина Котловского.
Не являются так же секретом подобные «оперативные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилия, например:
В августе 1948 года Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным Управлением МГБ Стоцкого Степана Петровича и Дмитрук Екатерины Григорьевны.
Указанные лица в сентябре 1947 года были незаконно арестованы и поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя.
Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что Стоцкий с 22 сентября 1947 года по январь 1948 года находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких и обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела.
В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ.
В связи с отсутствием материалов для передания суду, Стоцкий и Дмитрук, почти спустя год после их ареста, из-под стражи были освобождены.
В апреле 1948 года Львовским Облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи Зацерковная Мария, рожд. 1927 года, арестованная Заболотецким РО МГБ Львовской области.
В процессе расследования дела было установлено, что Зацерковная была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной;
10 октября 1948 года Здолбуновским райотделом МГБ, Ровенской области, был арестован за пособничество бандитам житель хутора Загребля, Здолбуновского района — Дембицкий Петр Устинович.
Дембицкий обвинялся в том, что по заданию бандитов «ОУН» собирал для них зерно.
Расследованием установлено, что в сентябре 1948 года к нему в дом явились вооруженные бандиты и требовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессии за невыполнение этих требований, Дембицкий обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали.
Спустя несколько дней к Дембицкому вновь явилось несколько человек вооруженных и дав ему времени один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место.
Боясь неизвестных, Дембицкий запряг свою лошадь, погрузил на повозку 3 мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако, неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ, доставили Дембицкого в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании Дембицкого с поличным.
После ареста Дембицкого, в Военную Прокуратуру явилась его жена, которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие ее мужа.
Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает, следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам, путем насилия и запугивания все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование, неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого такого случая во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.
Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ, занимаются антисоветской пропагандой и агитацией.
Однако, серьезная опасность подобной деятельности заключается не только в этом.
Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.
Как показало расследование, проведенное Управлением Охраны МГБ Ковельской ж. д. по делу Ногачевского Ф. И. и других, спецгруппа Ровенского Областного Управления МГБ в составе «Стенового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района, Ровенской области антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания, якобы для нужд «УПА».
Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в Западных областях Украины,— кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние.
Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ, даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималась антисоветской деятельностью.
Например. В ночь на 13 сентября 1943 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки Кучинец Лидией Фадеевной, являющейся секретным сотрудником органов МГБ.
Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гражданки Кучинец Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ — Парфенюк Н. В. и Грицай С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны начальника РО МГБ майора Егорова к уголовной ответственности привлечены не были.
Получив данные о причастности Парфенюка и Грицай к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству грданки Кучинец Л. Ф., начальник РО МГБ майор Егоров вызвал Парфенюка и Грицай в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, Парфенюк и Грицай, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись.
Участники спецбоевок МГБ совершают ограбления местных граждан. По сообщению козинского районного прокурора Ровенской области, в июле 1948 года на территории района ими были ограблены граждане Швейда Иосиф, Грабовский Иван и другие. Подобные факты имели место и в других областях и районах.
Эти грабежи, как и другие нарушения советской законности, оправдываются так же оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим Министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил:
«Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют».
Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматриваются, как неизбежное зло и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.
Насилия и грабежи, даже самый факт появления в населенном пункте спецбоевок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в Западных областях УССР, создают у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье еще сильно, что его следует бояться и т. п.
ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоевка, от этого положение не меняется. В этом отношении характерен следующий случай:
28 сентября 1948 года в Каменец-Подольский городской отдел МГБ колхозники с. Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда, в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем проследовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая.
Фактически это была не ОУНовская банда, а спецбоевка Тернопольского Областного Управления МГБ. Характерно, что эту спецбоевку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского городского отдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой автомашине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменев-Подольского военного училища МВД.
Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины, были убиты офицеры — старший лейтенант Харченко И. П. и лейтенант Кирпачев В.М., а 16 офицеров и шофёр — солдат Кондрацкий получили телесные повреждения.
Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно было бы продолжать, но материалы, которыми располагает Военная Прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако, не каждый случай нарушения советской законности находит свое отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.
Больше того, если Военная Прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваються не столько доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушавших закон, сколько различные поводы для того, чтобы "опровергнуть" факты,сообщенные Военной Прокуратурой и заволокитить раследование.
Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная Пркуратура сообщила в МГБ УССР ещё в начале октября 1948 года, но тем не менее, преступники были арестованы только в феврале с.г.,причём, до ареста их начальник Управления МГБ по Ровенской области товарищ Шевченко пытался "опровергнуть" факты, вскрытые Военной Прокуратурой, и убедить Секретаря Ровенского обкома КП(б)У товарища Бегма, что эти факты, якобы, расследовались и не нашли потверждения.
Органы МГБ, под руководством партии,проводят огромную работу по выкорчёвыванию остатков украинско-националистического, бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость.
Но несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановления СНК СССР и ЦК КВП(б) от 17 ноября 1933 года и постановления ЦК КП(б)У от 28 января 1943 года на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.
Поэтому, как комунист, для которого партийные решения являються незыблемым законом жизни, ясчитаю своим долгом о приведённых выше фактах доложить Вам.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа
полковник юстиции Кошарский".

взято отсюда:

You must be registered for see links

 

[hed1n.ru]

вы ещё будете отрицать что псевдовояки УПА убили Ватутина?