Max Mykhaylenko 8 ч · МОЛИТВА ЗА НАШУ РОСІЮ
Іноді мені дорікають, що я аж занадто переймаюся Росією і всім тим, що в ній коіться. Іноді закидають і таке -- нащо, мовляв, опікуватися втікачами звідти, адже вони -- 'теж'. Ну що ж, поясню вперше і в останнє.
Насамперед, усім украінцям із клепкою зрозуміло, що допоки ми не зруйнуємо вщент 'імперію' збочених зомбі, вона не дозволить нам (і решті світу) спокійно жити, розвиватись та плодитись. Це є аксіома. Не треба через цю обставину нашого життя плакати чи нервуватись. Знищення Мордору -- місія нині живих генерацій вільних украінців, і наш обов'язок перед поколіннями пращурів, які протистояли цьому ворогові, коли він був на кілька порядків сильнішим.
Смішно нам сьогодні жалітися і ридати, браття і сестри -- адже ми особисто вже змогли довести своє право на волю та державу. Якраз у ці дні -- друга річниця походу десятків тисяч в урядовий квартал. Якщо хтось пам'ятає -- нинішній голова уряду заявив тоді, що лідер -- це украінський народ) і ми пішли наверх. Аж дотепер -- це найсолодші години мого життя! Палаючий автобус ментів, залп за залпом повстанськоі артилеріі -- це ж неможливо забути (оспаді, як було страшно спочатку!), але там викувалося ядро новоі націі, а хіба не так? Відповідно, після перемоги (тоді місяць ще до неі залишався) сатанінська 'імперія' нам відповіла, іі орди вдерлися до нашоі краіни.
Тому, що ми вразили іі у самісіньке іі чорне серце. Не дивно, насправді, що сили зла накинулися на наш народ -- але він продемонстрував усьому світові взірець сміливості та єднання. Це знають всі. Тепер, ми маємо розуміти таке -- ворожі шеренги ажніяк не монолітні. Тисячи підданих Путіна розглядають Украіну як символ Надіі, Свободи і Перемоги. Є такі, які, під шаленим тиском -- допомагали і допомагають нам у нашій боротьбі, і коли вже не можуть нічого зробити, тікають на Південний Захід. До нас.
Даруйте, але російський дисидент чи підпільник мені рідніший за формального співгромадянина-ватника, який щогодини паскудить нашу краіну, нашу Революцію і нашу націю. Хай художник Павленський живе в мене вдома, а вся фракція 'Опозиційного блоку' -- на берегах озера Байкал. І таких прикладів кілька тисяч. Зрозумійте, кожен утікач звідти тут -- це тріщина там. Всі ті, хто сприяє російській політичній еміграціі в Украіні -- добре знають, що роблять. Московський тиран найбільше в житті боіться долі Каддафі, і не дарма -- як і всюди в ареалі 'арабськоі весни' знавіснілих диктаторів добивала політична еміграція. Звужуючи, війна із Росією -- це ще й війна за справжню Русь (правда, цікаво, чому та сама Білорусь чомусь на нашому боці?). Можливо, багато хто цього не розуміє, але чи не вперше за чотири століття Киів -- правдою і силою -- повертає собі історичну роль.
Два роки тому украінці припинили бути 'неісторичною' нацією. Нам не потрібні російські територіі -- дай Бог опанувати власні. Але наша війна за незалежність (і, будемо відверті -- за домінацію, за старшу роль у родині) ведеться сьогодні не на Донбасі чи Криму. А в Москві, Петербурзі та 'Рунеті'. Це легко зрозуміти якщо вивчити історію європейського Відродження та Реформаціі. Просто все це -- 'тепер на Сході'. Правда ж, ви чомусь не можете знайти спільну мову із деякими своіми родичами та друзями? Це болісно, але це нормально! Ми -- десятками мільйонів -- дуже змінилися за ці роки. І -- в Росіі теж розуміють таке: або Мордор зміниться, або загине. Сьогодні наша украінська ненависть до московських убивць -- законна, справедлива і руйнівна. Але ми мусимо утриматись від руйнування власноі душі (визнаю, я особисто аж занадто добре знаю, що це таке), і поширити свою свободу на тих, хто згоден захищати іі разом із нами. And Amen.
You must be registered for see images
