Loner
Well-Known Member
Чет Правосеки уже не те
Олена Білозерська
Населений пункт в 10 км від лінії фронту. Сьогодні.
У нашого бійця кілька днів болів зуб, він потроху пив знеболювальне, сподіваючись дотягнути до ротації і піти до свого лікаря. А сьогодні як прихопило - все, несила терпіти.
Зупиняємо машину біля першої-ліпшої стоматології, боєць біжить всередину, я шукаю найближчий банкомат, щоб зняти з картки гроші на оплату лікування.
Повертаюся з грошима - наш боєць вже на вулиці. Полікували якнайкраще і грошей не взяли. "Я з військових грошей не беру, - сказав лікар. - У мене є улюблена робота, є заробіток, є сім'я. Я не хочу, щоб тут бігали орки з автоматами".
Але найцікавіше - в кабінеті у лікаря є таємна схованка. Медсестра дістала з неї синьо-жовтий прапор, і наш боєць розписався на ньому. На тому прапорі було вже дуже багато підписів. Лікар і медсестра навіть погодились сфотографуватися з тим прапором - бійцю на пам'ять. Потім прапор знову поклали у схованку.
Ми залишили їм контакти. Пообіцяли, що нікому не дамо їх скривдити.
Через півгодини. Той самий боєць пішов до, перепрошую, платного туалету. І щось довго не вертається. Я пішла подивитись, чи все гаразд. Підходжу і бачу: стоїть він у передбаннику і спілкується з бабцею, яка продає квиточки.
А бабця такого, знаєте, "ватного" вигляду... Ну, тобто, усі ватні бабусі зовні схожі на неї.
Розмови я ще не чую, і перша думка в мене - ага, триває ідеологічна дискусія. За що воюєте, своїх убиваєте і все таке.
Підходжу ближче, а боєць мені каже: "Тут нам теж безкоштовно". А бабуся, ламаною українською: "Що можу, те роблю. Щоб про нас усіх, донбаських, не думали погано".
У мене таке враження, що рік тому дуже багато з них здуру проголосували за Росію і тепер розкаюються.
You must be registered for see images
Олена Білозерська
Населений пункт в 10 км від лінії фронту. Сьогодні.
У нашого бійця кілька днів болів зуб, він потроху пив знеболювальне, сподіваючись дотягнути до ротації і піти до свого лікаря. А сьогодні як прихопило - все, несила терпіти.
Зупиняємо машину біля першої-ліпшої стоматології, боєць біжить всередину, я шукаю найближчий банкомат, щоб зняти з картки гроші на оплату лікування.
Повертаюся з грошима - наш боєць вже на вулиці. Полікували якнайкраще і грошей не взяли. "Я з військових грошей не беру, - сказав лікар. - У мене є улюблена робота, є заробіток, є сім'я. Я не хочу, щоб тут бігали орки з автоматами".
Але найцікавіше - в кабінеті у лікаря є таємна схованка. Медсестра дістала з неї синьо-жовтий прапор, і наш боєць розписався на ньому. На тому прапорі було вже дуже багато підписів. Лікар і медсестра навіть погодились сфотографуватися з тим прапором - бійцю на пам'ять. Потім прапор знову поклали у схованку.
Ми залишили їм контакти. Пообіцяли, що нікому не дамо їх скривдити.
Через півгодини. Той самий боєць пішов до, перепрошую, платного туалету. І щось довго не вертається. Я пішла подивитись, чи все гаразд. Підходжу і бачу: стоїть він у передбаннику і спілкується з бабцею, яка продає квиточки.
А бабця такого, знаєте, "ватного" вигляду... Ну, тобто, усі ватні бабусі зовні схожі на неї.
Розмови я ще не чую, і перша думка в мене - ага, триває ідеологічна дискусія. За що воюєте, своїх убиваєте і все таке.
Підходжу ближче, а боєць мені каже: "Тут нам теж безкоштовно". А бабуся, ламаною українською: "Що можу, те роблю. Щоб про нас усіх, донбаських, не думали погано".
У мене таке враження, що рік тому дуже багато з них здуру проголосували за Росію і тепер розкаюються.