Серія статей, загалом про "братські" московсько-українські стосунки, але частина 4 більше про комуністичний режим. ( дата публікації 3.11.2013 - 7.11.2013 )
You must be registered for see links
1093 р. - 1654 р. ( Переяславська угода з Московією )
You must be registered for see links
1654 р. - 1803 р.
You must be registered for see links
1804 р. - 1924 р.
You must be registered for see links
1924 р. - 2013 р.
У 4-й частині багато про Голодомор. Але з іншого, зачепило це:
1933 р. Погром українців Кубані. Жорстоке придушення Москвою повстання кубанських українців. Розстріл і виселення понад 50 тис. українців, зокрема, повністю – станиці Полтавської (30 тис. населення), яка була крупним центром української освіти та культури. Перейменування її на Красноармейскую. Заселення українських станиць московинами. Перейменування місцевих назв, аби ніхто не здогадався, що в них жили славні нащадки Запорозької Січі. Після ліквідації шкіл та культурно-освітніх установ на Кубані в багатьох станицях москалі виносили зі шкіл, клубів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Всі українці, які відігравали будь-яку роль у культурно-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських станичних шкіл, були фізично знищені або заслані на каторжну працю до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся (Яр. Савка. Російщення України. – Київ, 1992, С. 209-215). У станиці Полтавській москалі застали ще чимало вмираючих і виснажених українців. Їх було постріляно й у такий спосіб деукраїнізовано.
1934 p. Планове заселення вимерлих від голодомору українських сіл завезеними з Півночі московинами. План було виконано на 104,7 %.
...
1934 р. Розстріл у Харкові 34 українських літераторів, серед яких були діячі української культури (К. Буревій, Г. Косинка, А. Крушельницький, Д. Фальківський та ін.) за сфальсифікованими звинуваченнями у причетності до вбивства С. Кірова, якого насправді вбили його ж "соратнікі". У зв'язку зі "справою Кірова" комуністи вимордували в Русі-Україні близько 30 тис. осіб, переважно інтелігенції.
...
1936-1941 pp. Хроніка Биківнянського лісу 1936-1941 рр. Фахівці вважають, що в могильниках Биківнянського лісу поховано близько 150 тисяч розстріляних Москвою українців. Максимум розстріляних за ці роки припадає на 1937, 1938 і 1941 роки, а в цих роках – на жовтневі дні 1937 p., травневі дні 1938 р. та на липень 1941 p. З понад п'ятьох тисяч імен розстріляних у Києві 1936-1941 pp., зібраних шляхом дослідження архівно-слідчих справ КДБ УРСР, автори-упорядники книги склали "Щоденник", точніше, "Щонічник" (бо виконавці Воробйов, Шашков, Нікельберг і Шлепченко чинили свою чорну справу, згідно з підписаними ними "Актами", поночі). Суконною мовою актів, що зберігаються в архівно-слідчих справах, розстріл іменується приведенням вироку до виконання. "Виконавець" після розстрілу вписував у віддруковану форму прізвище, ім'я та по батькові розстріляного, дату вирокового протоколу про розстріл, дату розстрілу й ставив свій підпиС. Акти засвідчують, що розстріли відбувались переважно між 23-ю та 24-ю годинами. Трупи негайно вантажили на машини й вивозили з Києва, у 1936-1941 pp., найімовірніше, до Биківнянського лісу, що під Києвом, і там їх закопували. (Роженко М.М., Богацька Е.Л. Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства. – Український центр духовної культури, 1990. – С. 568).
1937 р. Ліквідація майже всього складу уряду УРСР та всього ЦК КП (б) У. Самогубство голови уряду П. Любченка. Українців-комуністів чужинці знищували так само, як і некомуністів, але трохи пізніше. Терор мав не класову, а виразно національну основу. Марксистський історик академік М. Яворський, який, за вигаданими в НКВД звинуваченнями, засуджений 1932 р. на 6 років, а 1937 р. розстріляний, бо був українцем, незадовго до своєї смерті писав: "Мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичної партії і вважаю це за свій великий злочин".
...
1937-1938 pp. Окупанти стратили на місцях за рознарядками з Москви близько 300 тис. українців, 3,5 млн. були відправлені в концтабори та на спецпоселення. Приводом для арешту та репресій міг бути будь-який доноС. Лише в Харківській області 1937 р. "тройкою" (прокурор М. Брон, начальник обласного відділу НКВД Л. Рейхман, секретар обкому партії М. Гикало) розглянуто 9850 справ, за ними до розстрілу призначено 3450 осіб, решту – в концтабори. Ця "тройка" склала також додаткові списки української інтелігенції, на підставі яких наркому НКВД Єжову була подана доповідна записка – зустрічний план "О лимитах по Харьковской области". В ній повідомлялося, що "Харьковщина еще значительно засорена враждебными элементами", що ними ("тройкою") взято на облік ще 12154 особи, з яких намічено до розстрілу 3748 осіб. Вони просили виділити на Харківську область "дополнительно лимиты" на 8 тыс. человек, из них по первой категории (розстріл) – 3 тысячи и по второй (концтабори) – 5 тыс. человек" (Арх. дело N254255. – Т.1. // Архив ФСБ, Москва). Ліміти було надано. Саме в Харкові, єдиному з міст СССР, за участі цих комуністичних катів під час арештів інтелігенції проводилася "децимація" – брали поспіль кожну десяту сім'ю. Більшість заарештованих не повернулися.
...
1941 p., червень-липень. Фізичне знищення комуністами, перед втечею, понад 200 тис. українців, які були запроторені до в'язниць у Західній Україні, а також кількасот осіб української інтелігенції, які в комуністичних тюрмах ніколи не сиділи. Більшість страчених ніякого стосунку до політики не мали, як син Івана Франка проф. Петро Франко, акад. К. Студинський та інші.
Розстріли чинилися згідно з "Планом евакуації в'язнів" з тюрем та наступної телеграми за підписом Л. Берії від 25 червня 1941 р. Виправдовуючись перед своїм київським начальством за те, що не всіх в'язнів розстріляв, начальник Дубнівської тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: "Зам. нач. Ровенского облуправления НКВД тов. Климов дал указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к выполнению этого распоряжения, но так как противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 человек". "...у червні 1941 р., втікаючи, московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку... Людей, яких вдалося витягти з шахти, поховано у великій спільній могилі. Похорон, на якому я був з батьком і мамою, відбувся в липні 1941 р. Присутні були приголомшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева" (Я. Малицький, "Нескорені", 1996, Ч. 5). "За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн. жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів – членів ОУН, "Пласту", "Просвіти", юристів, вчених, письменників, священників... " (Яр. Тимчишин, м. Львів). У жовтні в селі Непокрите (тепер Шестаково) під Харковом комуністи загнали у клуню і спалили живими близько 300 осіб української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим забрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації. У Києві НКВС масово заарештував професорів, викладачів, науковців та студентів й розстріляв за неповним й оприлюдненим на сьогодні списком 5147 осіб.
18.08.1941 за вказівкою з Москви, без попередження, була підірвана гребля Дніпрогесу. Величезною хвилею було змито біля 100 тисяч військового та цивільного населення, яке відступало та евакуйовувалось на Схід. Разом з людьми були знищені хвилею сотні тисяч різної худоби, яка також переправлялась на Схід.
1941 р., листопад, грудень. Під час німецького наступу на Москву совєцьке командування (маршал Г. Жуков) кинуло проти німців 179000 "ополченців" – учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під конвоєм з України, не підготовлених, не навчених. Це шокувало увесь світ: одна рушниця і один комплект набоїв на 5 осіб і одна граната на трьох. У тому бою загинув цвіт української інтелігенції, що залишився після терору 1937-1939 pp., в тому числі Юрій Кондратюк, який розробив програму польоту на місяць, реалізовану США. 19 грудня під Москвою проти німецького танкового прориву Жуков кинув три кавалерійські дивізії, набрані з українців Кубані та Півдня України. В глибокому снігу, в 25-градусний мороз увесь корпус був знищений за кілька годин. Хурделиця, що розігралася під час бою, замела вбитих та поранених. (Чи не після цих "операцій" німці почали називати Жукова "Генерал М'ясо"?). В той же час чотири добірні, добре оснащені і озброєні до зубів повнокомплектні дивізії НКВД і спецохорони в бойових діях не були задіяні ні тоді, ні згодом. Тепер вони – ветерани війни, користуються пільгами.
...
1949 р. Поблизу одного з концтаборів на Колимі, за наказом Москви, утоплено у болоті близько трьох тисяч українських дівчаток 13-14 років, "чтоб некому било рожать бандєровцев" (В. Котляр. "Независимая газета", 17 листопада 1995 р., Одеса).
...
1954 р. Жорстоко, танками та літаками, придушено повстання українок в таборі Кінгірі. Убито 600 жінок, із них 500 українок.