Тирания нигде не прославляется! Так что народ должен бороться для того чтобы тирана посадить себе на шею, а не саму быть хозяином в своей стране?
Христос казав, що приніс нам меча. Він не казав, що приніс лопату
You must be registered for see links
Він казав "царство" і нічого не казав за демократію
You must be registered for see links
Я трактую, как ВИЖУ и народ наш подтверждает правоту Евангелия говоря "Кто с мечом придет, тот от меча и погибнет" Иисус не против власти был, а против ЦЕРКОВНЫХ ПОРЯДКОВ, надо отличать Божий дар от яичницы. Иначе к чему "Богу - божье, а кесарю - кесарево"?
В усі часи Християни — це була публіка, яка вимагала для себе абсолютно виняткового місця.
Це були люди, які з самого початку претендували на вишу владу.
Ісус Христос з'являється у Палестині, в якій до нього було дуже багато Пророків. Навіть Іоанн Предтеча, один з найбільш поважних і, так би мовити, «просунутих» Пророків, діяв тут от, прямо зараз. А що робили Пророки в той момент? Вони продовжували і поглиблювали традицію. Іоанн Предтеча каже: «У нас є обмеження в їжі у зв'язку з нашою вірою. Так от, я взагалі нічого не буду їсти. Буду харчуватися акридами і медом диких бджіл. Себто сараною, стрибунцями буду харчуватися. Ви кажете, кашрут? А я взагалі нічого не їм. Не можна їсти риби без луски? А я ніякої риби не їм. Я заборону поглиблюю. Ви кажете, що потрібно поститися? Так от, я буду поститися завжди, кожну хвилину свого життя. Ви кажете, що потрібно молитися? Я буду молитися весь час — поки я думаю, до тих пір я молюсь».
Це поглиблення традиції, і він є поважна людина. Він є надзвичайно поважна людина, яка дозволяє собі не речі, неприпустимі щодо тамтешньої влади, але суспільство носить його на руках. І тут з'являється Ісус Христос, який претендує на виняткове становище. Він каже, що все це не має жодного значення — ваш кашрут, ваші традиції, ваші обмеження в їжі, ваші уявлення про Бога, Ви, всі разом узяті, не так його уявляєте. Ви нічого не знаєте про Царство Небесне. Я один знаю.
З'являється людина (вони думають, що це всього лише людина), яка одразу претендує на виняткове положення. «Я, — каже він, — знаю Істину».
Найкращі люди до Нього, найрозумніші люди в світі, найрозумніші люди з тих, що були після Нього, казали, що я знаю тільки те, що нічого не знаю. І в цьому була їхня істина. А він каже: «Ні, я знаю. Я сам є Істина. Я знаю, що таке Істина. І я можу транслювати вам Істину, я можу вам розказати, що таке Істина. Тобто, я претендую на виняткове становище. Ось тут є царі, так я вищий, ніж царі. Я — двері, через які можна спастися. І інакше, ніж через мене, ніхто тут не спасеться!». Найвищий ступінь нахабства!
Не дивно, що публіка одразу швиденько зібралася і прибила його цвяшками до дерева. Саме з причини цієї претензії. В той час у Палестині було багато хуліганів, було безліч публіки, яка різала ножиками направо і наліво — вони називалися зелоти. Там було безліч божевільних проповідників, які претендували геть на все, і на те, що вони святіші за Папу Римського, чи що там у цих іудеїв заміняло тоді Папу Римського. Каламуті було скільки завгодно. І тут з'явилася людина, яка не збиралася розводити каламуть. Він просто претендував на абсолютне виняткове становище.
І потім все, що відбувалося після нього — це претензії Християн на виняткове становище. З'являються маленькі общини Християн і ними одразу починають годувати диких звірів. За що? Надзвичайно терпимий і справедливий римський світ. Терпіли всіх. Терпіли культ Ізіди, терпіли культ Мітри, терпіли містерії, терпіли фалічні символи, якими були переповнені всі дороги на Апенінському півострові. Все терпіли — будь-які бузувірства, будь-яку філософію, все що завгодно. «Божеволійте, скільки заманеться», — казало римське суспільство своїм громадянам. І тут з'являються Християни, яких ми сприймаємо як людей бідних, мирних, в цілому нещасних, які проповідують любов до ближнього, і ними починають годувати звірів. Причина одна — ця публіка відразу претендувала на виняткове становище.
Церква визначала так: «
Розумієте, от ви тут у нас король, тут вас всі слухаються, — але суть у тому, що королем ви можете стати тільки в тому випадку, якщо я вас миропомажу, якщо я здійсню обряд. Якщо я не здійсню обряд, ви не будете ніяким королем. Хто ви такий? Ви король? Ви феодал? Ви герой? Ви найголовніша людина в цьому суспільстві? Так ось, ваша основна функція — захист церкви. Спочатку ви захищаєте церкву, потім ви захищаєте сиріт і вдовиць, потім ви захищаєте феодальні цінності, а вже потім ви можете робити все, що вам заманеться. Яке б ви не були собі «цабе», ваша основна функція — захищати Церкву. Тому, що я над вами, я над всім. І тільки Церква є тим, заради чого весь ваш світ існує.
А коли ви захистили Церкву, заради неї підняли зброю, ви потім обов'язково маєте прийти до Церкви і покаятися в тому, що ви зробили. І каятися, падати на коліна, обливатися слізьми за те, як ви захищали Церкву.
Ви убили людину? Це — гріх. Людина піднімала руку на храм, — ви її вбили. Правильно зробили! Це ваша основна функція. Але ви здійснили страшний гріх. У тому випадку, якщо ви в Церкві будете добре молитися, можливо, вам коли-небудь буде прощення. І, можливо, також і для вас буде Царство Небесне.
Ви маєте каятися навіть за виконання своїх прямих функцій» — так себе ставила Церква перших християн у світі. І найдивовижніше те, що вона таки себе поставила. І вся публіка, яка була там досить буйна і про себе була надзвичайно високої думки, погодилися з цим.
Християни використовують Євангеліє як інструкцію, а не як таку річ, за допомогою якої можна швидше заснути, почитати сторінку на ніч і захропіти собі спокійно. Християни там, де вони з'являються, претендують на найвище місце, на винятковість. Вони або ідуть від світу, або стають над ним.
