DimoniЩЕ писав:
Просто хотелось бы знать в каких первоисточниках упоминается Сварог?
На рівні автентичних текстів єдина згадка про Сварога зустрічається в Іпатіївському літописі під 1114 роком;
У РІК 6622 [1114]. […] Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф».13 У цесарювання Проба, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі.14
«А після того як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому – Єремія,15 після нього – Феост,16 – так Сварога17 назвали єгиптяни. Коли сей Феост [Гефест] царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Феост [Гефест] закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить – він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. Коли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни».18
[…] А після цього19 царствував син його, на ймення Сонце, – що його зовуть Даждьбогом, – сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, – себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів,20 себто Даждьбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти».
С. 173–174.
Пер. з давньоруськ. Л. Махновця.
Коментар
13 Ідеться про компілятивний «Хронограф за великим викладом», що грунтується на «Хроніках» Георгія Амартола (Грішника) (ІХ ст.) та Іоанна Малали (близько 491–578).
14 Весь подальший уривок — це вставлений у «Повість…» автором літопису кінець першої книги «Хронографії» візантійця І. Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну». В цьому уривку у І. Малали говориться про небесних царів-покровителів єгиптян – Гефеста та його сина Геліоса. Цих античних богів сам І. Малала, відповідно до евгемерівської традиції, виводить у ролях земних правителів-царів Єгипту. Текст І. Малали доповнено було руськими відомостями, при цьому в давньоруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес стає Єремією, Гефест – Феостом). Шукаючи прямих відповідників античним богам-правителям Єгипту у слов’янському пантеоні, давньоруський книжник робить від себе важливі вставки з іменами руських богів-відповідників. Вставки зроблено, мабуть, для того, щоб подати слов’ян у світовому історичному контексті. Саме давньоруські книжники, наприклад, відповідником Гефеста назвали слов’янського Сварога, а Сонце – Даждьбогом. Але не потрібно забувати, що мова в уривку І. Малали йде саме про Єгипет і подаються слов’янські боги-відповідники до інформації саме про Єгипет.
15 У Малали, як уже було сказано у попередній примітці, – це Гермес.
16 Феост – перекручення давньослов’янських книжників. У І. Малали – це Гефест.
17 Сварог – бог неба та небесного вогню. Цей бог не входив до пантеону Володимира, та й самому автору «Повісті минулих літ» він був невідомий. Ім’я його зустрічається кілька разів лише у цьому місці Іпатіївського літопису. Ніякі інші давньоруські джерела про нього не свідчать. Ще у ХІХ столітті (наприклад, у Миколи Костомарова (1817–1885) [68, с. 203] чи Ватрослава Ягича (1838–1923)) слово «сварог» пов’язується з арійським svar, svarga – небо, і виникла гіпотеза, що Сварог був богом неба, сонячного світла й найголовнішим богом у східних слов’ян.
18 Як видно з цього уривка, античних богів І. Малала виводить у ролях земних правителів-царів. Давньоруські переписувачі, як уже було показано вище, деякі назви богів перекрутили. Хоча для давньої доби такі ототожнення грецьких богів з римськими та єгипетськими, а також перекручення імен були звичними. Наприклад, Цицерон так описує римського Вулкана, розуміючи під ним грецького Гефеста: «І Вулканів теж багато. Перший народився від Неба. Від цього Вулкана Мінерва народила того Аполлона, якого давні письменники вважають покровителем Афін. Другого, народженого Нілом, єгиптяни назвали Фта (Опас) і вважають його хранителем Єгипту…» [«Про природу богів». ХХІІ. 55]. Як бачимо, укладач Іпатіївського літопису лише продовжив традицію, пов’язавши Фта-Феоста-Гефеста із слов’янським богом Сварогом.
19 Наведений далі текст – це знову ж таки вставка до Іпатіївського літопису з другої книги «Хронографії» І. Малали.
20 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню та ковальства Гефеста (Сварога) як у І. Малали. Про те, що Даждьбог є сином Сварога, згадується лише в цьому місці. Ні одне інше джерело таких відомостей не подає. Звідсіля робиться деякими дослідниками ще й висновок, що коли Даждьбог (Сонце) є сином Сварога (вогню), то по батькові він буде називатися Сварожичем. Отже, Даждьбог і Сварожич – одне й те ж. Крім того ім’я «сварожич» (вогонь, а не бог) відоме з християнського повчального «Слова св. Григорія Богослова» та «Слова Христолюбця» (див. нижче с. 50 та с. 56). Тоді будь-яке конкретне полум’я (сварожич) на землі може сприйматись як породження небесного вогню (Сварога). На думку М. Гальковського, «Сварог – це видиме небо, твердь із звичними приналежностями – сонцем і горизонтом. Діти Сварога – вогонь і сонце», тобто Сварожичі. Та, як справедливо зазначають деякі дослідники, у слов’янському пантеоні зв’язки родичання між богами не спостерігаються. Крім того, церковні повчання ніколи не поєднують імена Даждьбога й вогню-сварожича. Насправді ж, мабуть, Сварог не є батьком Даждьбога, але малаловський Гефест справді є батьком Геліоса, і не більше. Для перенесення ж їх відносин на Сварога та Даждьбога немає ніяких підстав тому, що «Цар Сонце, син Сварогів, себто Дажбог…» не є оригінальною давньоруською вставкою, але є банальним перекладом тексту І. Малали про Гефеста та Геліоса.
Про іншого Сварожича – Радигоста як верховного бога одного із племен західнослов’янського племінного об’єднання лютичів говориться також у давньонімецьких джерелах (див. с. 64, с. 67).
Звертання до обожненого Сонця можна спостерігати й у плачі Ярославни, дружини князя Ігоря, в «Слові о полку Ігоревім»:
«Світлеє і трисвітлеє сонце!
Всім тепле і красне єси!
Чому, господине, простерло гарячі промені свої
на лади воїв,
в полі безводнім спрагою їм луки звело,
тугою їм сайдаки стягло?»
[26].
А Сварга???
