Друга світова та ВВВ

Andy

Well-Known Member
Re: Великая Отечественная война

Різниця між нами і росіянами в тому, що Україна витримала на собі всі армії, удари всіх снарядів, випущених з гармат усіх народів.

Для нас це не траур, і не свято, але велика подія. Це Москва святкує – нюхаючи димок, що летів з України, вони полоскотали собі нерви, але не більше, й виграли війну чужими руками. Це немов гра у казино. Гравець нервує, але не ризикує собою, він може програти, але може витягти з кишені гроші і докупити ще фішок. Кремль, кидаючи в пожежу війни все нові й нові батальйони, сам відсиджувався в болотах Сибіру. А пожежа горіла саме тут.
Не совсем соответствует действительности!

Численность мирного населения Советского Союза, преднамеренно истребленного на временно оккупированной территории

Республики Число истребленных жителей
Всего В т. ч. детей [ 32 ]

РСФСР
1800000 более 15000

УССР
3256000 более 75000

БССР
1 547000 78600

Литовская ССР
370000 более 10000

Латвийская ССР
313798 (в т.ч. 100 тыс. жителей Литвы) 34831

Эстонская ССР
61 307

Молдавская ССР
64246 более 3000

Карело-Финская ССР
8028

Итого
7420379 216431

Извиняюсь, табличка не получается, но и так понятно.

Плюс еще не забывайте, то что например в Блоруссии или прибалтике и населения было меньше чем в Украине. Поэтому там и цифры количественно меньше, но в процентах там тоже будет не мало. Так что пострадали ВСЕ!!! :-(

Да и про Европу, Африку и Азию тоже забывать не нужно :-( По Европе тоже прошлись два раза. По Азиатской части СССР хоть и не ходили, но народы населябщие ее тоже служили в РККА. И тоже понесли потери.
 
Останнє редагування:

Andy

Well-Known Member
Re: Великая Отечественная война

Большой урон советскому населению, находившемуся под оккупацией, причинил насильственный угон наиболее трудоспособной его части на каторжные работы в Германию и сопредельные с нею промышленно-развитые страны, пребывавшие также под немецкой оккупацией. Советских невольников именовали там “остарбайтерами” (восточными рабочими). Количество угнанных по каждой республике показано в таблице 117.

Из общего числа советских граждан, насильственно вывезенных на работы в Германию (5269513 чел.), после окончания войны было репатриировано на Родину 2654100 чел. Не возвратились по разным причинам и стали эмигрантами — 451100 чел. Остальные 2164313 чел. погибли и умерли в фашистской неволе. Причинами высокой смертности среди остарбайтеров являлись каторжный труд, плохое питание и жестокие наказания за малейшие отклонения от лагерного режима.

Кроме погибших на принудительных работах в Германии к числу общих потерь гражданского населения следует отнести умерших и погибших мирных граждан на оккупированной врагом территории. К началу 1943 г. под оккупацией фашистской Германии оказалось около 2 млн. кв. км советской территории, на которой проживало до начала войны, по данным Госплана СССР, 88 млн. чел. [ 38 ] В ходе организованной и стихийной эвакуации убыло на восток, а также было призвано в Вооруженные Силы около 15 млн. чел. Оставалось под властью немецких, румынских, венгерских и финских фашистов не менее 73 млн. чел., или 37 % от всего населения СССР, составившего на 22 июня 1941 г. 196,7 млн. чел.

Таблица 117

Численность населения, угнанного гитлеровцами с временно оккупированной территории СССР на работы в Германию
Республики

Число угнанных на работы в Германию

РСФСР 1906661

Украинская ССР 2402234

Белорусская ССР 399374

Литовская ССР 160019

Латвийская ССР 279615

Эстонская ССР 74226

Молдавская ССР 47242

Карело-Финская ССР 142

Итого 5269513


Для большинства мест, подвергшихся оккупации, этот кошмарный период продолжался 2-3 года. Захватчики ввели здесь для советских граждан в возрасте от 18 до 45 лет жесткую трудовую повинность. При этом рабочий день даже на вредных производствах длился 14-16 часов в сутки. Лиц, уклоняющихся от работы, отправляли в каторжные тюрьмы или на виселицу. Непосильный труд, хронический голод, а также болезни и отсутствие элементарной медицинской помощи приводили к повсеместной гибели десятков и сотен тысяч людей.

По имеющимся данным, на оккупированной территории по этим причинам умерло 8,5 млн. чел. Если вычесть из этого числа 6-процентную убыль населения оккупированных районов, рассчитанную для условий мирного времени и составившую 4,4 млн. чел., то число преждевременно умерших от жестокого воздействия оккупационного режима составит не менее 4,1 млн. чел. Общие итоговые данные о гибели гражданского населения СССР приведены в таблице 118, показатели которой позволяют сделать вывод о том. что количество погибших за годы войны мирных граждан в результате немецко-фашистской оккупации составляет больше половины всех людских жертв Советского Союза (сравните 13,7 млн. чел. и 26,6 млн. чел.). Следовательно, вся захваченная гитлеровцами советская земля была превращена ими в огромный лагерь смерти. При освобождении Красной Армией оккупированных территорий большинство из них оказывалось буквально обезлюдевшими в результате неслыханных злодеяний нацистов.

Таблица 118

Сведения о числе жертв среди гражданского населения СССР в период оккупации

Методы истребления Число жертв

Преднамеренно истреблено 7420379

Погибло на принудительных работах в Германии 2164313

Погибло от преднамеренно жестоких условий оккупационного режима
(голод, инфекционные болезни, отсутствие медицинской помощи и т.п.) 4100000

Итого 13684692
 

Andy

Well-Known Member
Re: Великая Отечественная война

Выше была статистика по потерям некомбатантов. Тоесть мирных жителей. Украина потеряла в принцыпе больше всех по количеству населения :-(

Теперь потери армии:

Национальность погибших военнослужащих Число потерь (тыс. чел.) % к общему числу безвозвратных потерь


Русские 5756,0 66,402

Украинцы 1377,4 15,890

Белорусы 252,9 2,917

Латыши 11,6 0,134

Татары 187,7 2,165

Литовцы 11,6 0,134

Евреи 142,5 1,644

Народности Дагестана 11,1 0,128

Казахи 125,5 1,448

Осетины 10,7 0,123

Узбеки 117,9 1,360

Армяне 83,7 0,966

Карелы 9,5 0,110

Грузины 79,5 0,917

Калмыки 4,0 0,046

Мордовцы 63,3 0,730

Кабардинцы и баткарцы 3,4 0,039

Коми 11,6 0,134

Буряты 13,0 0,150

Чуваши 63,3 0,730

Азербайджанцы 58,4 0,673

Чеченцы и ингуши 2,3 0,026

Молдаване 53,9 0,621

Башкиры 31,7 0,366

Киргизы 26,6 0,307

Удмурты 23,2 0,268

Таджики 22,9 0.264

Туркмены 21,3 0,246

Другие национальности 33,7 0,389

Эстонцы 21,2 0,245

Марийцы 20,9 0,241

Вот тут и видно, что Москва смотрела на войну не через дымок, как выше в статье было сказанно :-(

Каждая нация понесла большие невосполнимые утраты, при этом 2/3 среди павших
были русские. (но и в процентном отношении Русских тоже было намного больше остальных), поэтому данная статистики совсем не уменьшает большой и тяжелый вклад в победу Украинцев и остальных народов.

Вечная память погибшим.
 

Merime

New Member
Re: Відповідь: Сталин. Плюсы и минусы.

Щойно в рядочку, що біжить, на "5-му каналі" прочитав як президент РФ Мєдвєд заявив, що війну виграв народ, а не Сталін та військові начальники, і що злочину Сталіна проти народу немає виправдання :?. Отаке сказати на одного з номінантів опитування "Ім'я Росії", "отця народів" та ефективного державного менеджера? Падонак, адназначна!
Мабуть, матиме неприємну розмову з іншим гномом "сам на сам"...
Це варіант гри в доброго і злого поліцейського)
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Сталин. Плюсы и минусы.

Но немцы не предлагали переселить всех жителей Данцига к себе за свой счет, не предлагали взамен дорог к Данцигу предоставить намного больше и богасе территорию Полякам, не так ли?
Замість стратегічних територій шматок мерзлоти це по-вашому "намного больше и богаче"?
 

Andy

Well-Known Member
Re: Сталин. Плюсы и минусы.

Stein, Вы же умный человек! Если речь шла о "вечной мерзлоте" (вы имели в виду непригодные ни к чему земли?) то зачем Финны собирались ее захватывать? :)
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Re: Сталин. Плюсы и минусы.

Если речь шла о "вечной мерзлоте" (вы имели в виду непригодные ни к чему земли?) то зачем Финны собирались ее захватывать?
А, то тепер виявляється що фіни збиралися ще й щось захоплювати (доречи, я так розумію ви можете також навести нам карти планованих "захоплень")? Так може вони самі й нападали на СРСР?

Як ви взагалі собі уявляєте загарбницьку війну Фінляндії проти Союзу?

P.S. Це як то "Плани Люксембургу по окупації Третього Райху".. ;)
 

Andy

Well-Known Member
Re: Сталин. Плюсы и минусы.

Stein, Я же в посте номер 326 приложил файл с полным описанием событий.

Дело в том, что мы почти всегда допускаем ошибку – мы на события тех дней смотрим сегодняшними глазами. Сегодня мы знаем, чем был СССР, мы знаем, что он почти один на один выдержал натиск всей Европы и победил. Но кто это знал тогда – в 1939 г.?
Давайте вернемся в то время и посмотрим на Россию глазами тех людей. К началу Второй мировой Россия более 100 лет неспособна была выиграть ни одной войны. Десант англичан и французов под Севастополь в 1854 году принудил Россию сдаться. Балканская война, формально выигранная, была проведена столь слабо и бездарно, что ее старались не рассматривать даже при обучении русских офицеров. Проиграна была война Японии, маленькой стране. В 1914 году русская армия почти вдвое превосходила армию австро немецкую и ничего не способна была сделать. В 1920 году только оперившаяся Польша отхватывает у СССР огромный кусок территории. Да что Польша! В 1918 году белофинны со зверской беспощадностью громят советскую власть в Финляндии. И если в ходе боев с обеих сторон числится всего 4,5 тысячи убитых, то после боев белофинны расстреливают 8000 пленных и 12000 умирают с голода в их концлагерях. Были безжалостно убиты на территории Финляндии все русские большевики. А Советская Россия в помощь им даже пальцем не способна была пошевелить [204]. Ведь гитлеровское определение СССР, как «колосса на глиняных ногах» не из вакуума взялось.
Вся разведка Финляндии велась через тогдашних советских диссидентов и наверняка не принималась во внимание их заинтересованность в соответствующем искажении действительности. Финская тайная полиция, к примеру, докладывала правительству накануне войны, что в СССР 75% населения ненавидят режим. А ведь это означало, что нужно только войти в СССР, и население само уничтожит большевиков, встретит «армию освободительницу» хлебом солью. Генштаб Финляндии, базируясь на анализе непонятных действий Блюхера на Хасане, докладывал, что Красная Армия не способна не только наступать, но и обороняться. Учитывая такую слабость противника, грех было не воспользоваться ею, и финское правительство не сомневалось, что один на один Финляндия способна вести войну с СССР не менее шести месяцев и победить. И оно было уверено, что за такой огромный срок сумеет привлечь на свою сторону какую либо из великих стран в союзники.
Забегу на перед и скажу, что этими союзниками готовились стать Англия и Франция. О причинах этого в приложенном файле, а то там много копировать прийдется, чтоб суть не исказить.

Дополните тот файл еще этими картинками:
 

Вкладення

Останнє редагування:

Andy

Well-Known Member
Re: Сталин. Плюсы и минусы.

Имея за спиной таких потенциальных союзников, финны переполнились оптимизмом, и обычные для любой страны планы войны с соседом по отношению к СССР были у Финляндии исключительно наступательными. (Отказалась от этих планов Финляндия только через неделю после начала войны, когда реально попробовала наступать.) По этим планам укрепления «линии Маннергейма» отражали удар с юга, а финская армия наступала по всему фронту на восток в Карелию. Граница новой Финляндии должна была быть отодвинута и проходить по линии Нева – южный берег Ладожского – восточный берег Онежского озер – Белое море.

You must be registered for see images



Строго говоря, это уму непостижимо: как могла Финляндия со своими 3,5 миллионами населения иметь планы по захвату территории СССР с его 170 млн.?! Тем не менее работа комиссии российско финских историков в финских архивах приводит именно к такому выводу. Из оперативных планов финской армии, сохранившихся в Военном архиве Финляндии, следует, что «предполагалось сразу после нападения СССР перейти в наступление и занять ряд территорий, прежде всего в Советской Карелии… командование финляндской армии окончательно отказалось от этих планов лишь через неделю после начала „зимней войны“, поскольку группировка Красной Армии на этом направлении оказалась неожиданно мощной». Финляндия собиралась установить новую границу с СССР по «Неве, южному берегу Ладожского озера, Свири, Онежскому озеру и далее к Белому морю и Ледовитому океану (с включением Кольского полуострова)». Вот так!

При этом площадь Финляндии увеличивалась вдвое, а сухопутная граница с СССР сокращалась более чем вдвое. Граница проходила бы сплошь по глубоким рекам и мореподобным озерам. Надо сказать, что цель войны, поставленная перед собою финнами, если бы она была достижима, не вызывает сомнений в своей разумности.
Даже если бы не было финских документов по этому поводу, об этих наступательных планах можно было бы догадаться. Посмотрите еще раз на карту. Финны укрепили «линией Маннергейма» маленький кусочек (около 100 км.) границы с СССР на Карельском перешейке – именно в том месте, где по планам и должна была проходить их постоянная граница. А тысяча километров остальной границы? Ее финны почему не укрепляли? Ведь если бы СССР хотел захватить Финляндию, Красная Армия прошла бы туда с востока, из Карелии. «Линия Маннергейма» просто бессмысленна, если Финляндия действительно собиралась обороняться, а не наступать. Но, в свою очередь, при наступательных планах Финляндии строительство оборонительных линий на границе с Карелией становилось бессмысленным – зачем на это тратить деньги, если Карелия отойдет к Финляндии и укрепления надо будет построить, вернее – достроить, на новой границе! На границе, которую предстояло завоевать в 1939 г.

Да, с точки зрения финского государства план переноса границы на выгодный рубеж и увеличение финской территории вдвое был разумен. Но, повторю, он базировался на самообмане: преступные действия «пятой колонны» в СССР, выразившиеся в предательском поведении маршала Блюхера в боях с японцами на озере Хасан, были приняты как вообще неспособность Красной Армии воевать. Сообщениям советской прессы о победах под Халхин Голом наверняка не верили, а верили политической разведке, утверждавшей, что 75% советских граждан ненавидят советскую власть. Кроме этого, нельзя было упускать момент заинтересованности Англии и Франции в победе Финляндии. Случай был настолько соблазнительным, что финны прямо пошли на развязывание войны.

Причем финское правительство выглядит не более глупо, чем Гитлер. В 1941 г. Гитлер бодро атакует СССР, а уже 12 апреля 1942 г. выдает идиотскую тираду, чтобы объяснить провал блицкрига: «Вся война с Финляндией в 1940 году – равно как и вступление русских в Польшу с устаревшими танками и вооружением и одетыми не по форме солдатами – это не что иное, как грандиозная кампания по дезинформации, поскольку Россия в свое время располагала вооружениями, которые делали ее наряду с Германией и Японией мировой державой». По Гитлеру получается, что Сталин специально прикидывался слабым, чтобы не перепугать Гитлера перед нападением на СССР. То есть в 1941 г. и Гитлер свое желание видеть СССР слабым выдавал за действительность.

Повторю, в те годы агрессивность Финляндии была очевидна. Ведь если СССР, начав войну, решил захватить Финляндию, то остальные Скандинавские страны становились в очередь. Они должны были бы перепугаться, они должны были бы немедленно вступить в войну. Но… Когда СССР стали исключать из Лиги Наций, из 52 государств, входивших в Лигу, 12 своих представителей на конференцию вообще не прислали, а 11 не стали голосовать за исключение. И в числе этих 11 – Швеция, Норвегия и Дания. То есть, Финляндия для этих стран не казалась невинной девочкой, а СССР не выглядел агрессором.
 

Фокс Малдер

Торговець чорним деревом
Відповідь: Великая Отечественная война

Брав цитату з цієї статті, але все таки слід її викласти повністю:
Сталинский военачальник использовал людей как пушечное мясо
Георгій ЖУКОВ: «Все хохлы предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после воины, придется ссылать в Сибирь!»

Коли фронт простягнувся від Черкас до Чернігова, стояли ми у Требухові. Я вже тоді ротою не командував, був при штабі М. Ватутіна офіцером з особливих доручень... Правда, не дуже мені подобалася така служба: хлопченя на побігеньках та й годі... Але був я в особливій довірі у Ватутіна. Я це розумів... Всі це знали, і коли щось потрібно передати командуючому армії, командиру корпуса, кликали мене. Важлива то була робота... Адже все на війні можливе: може ворог перехопити документи тощо...

Армію в той час поповнювали тими, хто до цього часу сидів у таборах, їх баржами привозили, виводили, пам'ятаю на плац для переформування, зверталися: «Ану, кто герой, кто хочет родину защищать?!» Так всі й кинулися... Служив зі мною політрук, старший лейтенант, пам'ятаю, історик він був, колишній директор школи... Так він у відповідь на мої слова, що потрібно набирати комсомольців та комуністів, пам'ятаю сказав: «Слушай, Юра, на х... тебе эти коммунисты, комсомольцы, они же все карьеристы й трусы... Вон бери «рокоссовцев»! Это ж профессионалы, люди с опытом...»

Послухав я, подивився: він правду каже. Набрав я тоді 200 чоловік, а з них 150 «рокосовці». А чому «рокосовці»? Так сам же Рокосовський сидів. Тепер кажуть, що у сороковому році більш як 40 000 командного складу армії було розстріляно. А тих, хто вцілів, заслали туди, де Макар телят не пас... То кого ж на Гітлера кидати? Нема кого, потрібно діставати людей з тюрем... Рокосовського так само заслали, але не розстріляли. Відсидів він своє... І це правда, так і було у 1943-му році. Тоді нікому було командувати... Я ось у свої 18 років став капітаном. Дійсно, сопляк, а вже ротою командував.

Пам'ятаю, дає Ватутін команду, викликають мене. Прийшов я: сидить Ватутін, Рокосовський, Хрущов... Рокосовський на той час командував Білоруським фронтом: був він сусід наш праворуч. А Конєв командував Другим фронтом: він був наш сусід ліворуч. Було завдання: перейти Дніпро і взяти Київ... Спочатку думали через Букрин прорватися... Та й штаб був у Требухові. Весь час до нас на важливі наради прилітали Конєв, Рокосовський, часто бував і Жуков... тут же під Букрином стояла танкова армія Рибалка. Думали, радилися, як же перейти Дніпро? Тут чи там далі. А противником був талановитий німецький генерал Ман-штейн...

Всі його поважали, боялися. Хто ж кого перехитрить? Довго радилися, перекидали війська та техніку то ближче до Лютіжа то далі. Перекинемо, тут же перекидає свої сили і Ман-штейн. Потрібна була військова хитрість... Вирішили: потрібно дістати «язика»..,. І потрібно взяти такого німецького офіцера, щоб хоч трохи знав, що і до чого, який би розповів про ситуацію та наміри німецького штабу. У моїй колишній роті був москвич Калашников, хороший хлопець такий... Спочатку вирішили послати по «язика»- його, а Ватутін запропонував мене залучити, мовляв, «Коваленко — людина авторитетна, його солдати люблять та й операція дуже небезпечна»... Пам'ятаю, викликали мене... Сидять мовчки М.Ватутін, М.Хрущов -член воєнної ради, Іван Степанович Конєв, Рокосовський, Георгій Костянтинович Жуков. Тоді Жуков і каже, бери, мовляв, «рокосовців» двісті чоловік, яке потрібно забезпечення — дамо, буде команда, будуть сапери, словом, все... Йди і приведи «язика», але не простого «язика», а офіцера, який знає ситуацію у німецькому штабі. За будь-яку ціну приведи... Це важливо, дуже важливо! Дали мені ще десятеро людей, це ж колона ціла! Довго розповідати та боляче, як ми того німецького «язика» брали. Великою «ціною» він дістався та великими жертвами... Одним словом, взяли «язика»...

Пішло нас двісті, а повернулося семеро... отак нам той «язик» німецький дався...

За цю операцію я отримав другий орден «Боевого Красного Знамени»... Ото на тому ордені стільки душ людей... 193...

Отож пішли ми... Добралися до Букрина. За селом галявинка, на якій стоять чи то вагончики, чи то автобусики, антени скрізь, антени.... Стоїть машина з мигалками. Що таке мигалки, я вже тоді знав. Пеленгують, січуть, де хто в ефір виходить... А нас семеро лишилося. Дізналися ми, що й де. Чекаємо. Під'їжджає броньовик... Попереду мотоцикл з коляскою, два автоматники і ззаду також... Значить, велика фігура їде. Вислідили ми того майора. Він добре російську знав... Виявляється, всі пеленгатори їхні на нашій частоті були... Ото які команди наші віддають, він перекладає тут же, і німці орієнтуються, які наші дії... Тут же сідає поруч маленький літачок, як наш «кукурузник» і миттєво донесення у німецький штаб летить до Манштейна. Взяли ми того майора... не військовий виявився... Спеціаліст по радіо. Забрали на фронт саме для забезпечення ось такого роду діяльності. Давай ми з ним розмовляти...

Показує він мені фото дружини, дітей своїх. А я йому коротко сказав таке: «Для вас війна вже закінчилася... Застрелю зараз та й по всьому... Але я не буду цього робити, бо у мене є інше завдання. Я пропоную вам умову і давайте по-людськи... Я можу вас зв'язати і переправляти через Дніпро силою. Але краще, коли ми порозуміємося, і ви добровільно це будете робити». Я розповів йому про Паулюса, що він зараз у Москві командує німецькими військовополоненими. Це було правдою: на той час під Москвою було містечко, де збирали ось таких здорово мислячих німецьких офіцерів, немахрових фашистів.

Я йому й розповідаю, що вибору у нього немає, як йти з нами, переправлятися через Дніпро, закінчити війну поряд з Паулюсом і повернутися додому до своїх дітей та дружини. Врешті він сказав, що згоден. Але як перейти Дніпро: виявилося, що німець не вміє плавати. Знайшовся він швидко... Каже, що може викликати літак німецький, літак десятимістний, а то вже наше завдання, аби свої не збили...

Пощастило нам тоді, перелетіли ми... «Язика» витребував до себе спочатку Ватутін... А Жуков сам його допитував... Присутній був і я при тому допиті. Жуков як увійшов, так всі встали, а німець сидить... Жуков тоді до перекладача:«Ану спитай у нього, чи знає він, хто я?» Попросив перекласти дослівно: «Скажи ему, что я заместитель Верховного Главнокомандующего Сталина, маршал Советского Союза Жуков».

Переклали німцю це, а він раптом чистою російською мовою і каже Жукову: «Какой же вы маршал, что без оружия бросаете людей форсировать такую реку, зная, что на правом высоком берегу под каждым кустом наш пулеметчик? Или вы думаєте, что у вас солдат больше, чем у немцев патронов? Разве настоящий маршал так воюет?»

Все. Тиша... Знову, як ото було з моїм нагородженням, коли назвав мене хохлом та націоналістом... Всі мовчать, а Жуков як зірветься: «Увести! Увести!» А Ватутін: «Товарищ маршал, так еще...». Жуков не вгамовується: «Что?! Тебе мало? Ты что, воевать не умеешь? Тебе нужно, чтобы он тебя воевать учил? Так давай, пиши рапорт, я тебе дам, пойдешь учиться! На курси повышения к нему...». Нервує Жуков: «Увести и расстрелять!». Тоді Ватутін до мене: «Выполняйте!» А як же мені «выполнять», коли ж німцеві я пропонував все розповісти, і що його тут зрозуміють на Москву відправлять, і він виживе... Якось чисто по-людськи мені перед ним ніяково. А воно ось так вийшло: я йду, а він на мене дивиться...

Коли на зустріч нам начальник контррозвідки — СМЕРШ... Це вже по лінії Берії. Знаєте, така була... Влада в нього була необмежена, страшна... Так того німця відправили до Москви. А я навіть і прізвища його та імені не знав... Він мене гер-капітаном звав, а я його гер-майор... Під час обшуку виявили у нього за халявою бритву з перламутровою ручкою, а на ній тоненько було написано: Miller... Залишив він мені ту бритву на згадку. Пам'ятаю, років 15 у мене та бритва зберігалася поки син не вирішив підстругати нею шкільні олівці свої...

З Паулюсем мені довелося зустрітися ще у 1952 році...

Як зараз пам'ятаю... У моєї дружини дядько мав дачу в академмістечку, а навпроти нього жив академік Герц. Німець. Ми з дружиною бували в гостях у дядька не раз... Люди з німцями спілкуватися не хотіли, а я — запросто... Спочатку дружини наші познайомилися, а потім і я познайомився з Герцом. Кажу напівжартома, мовляв, знаю ваші праці, і закон Герца в школі вчили... А він мені каже: «Молодой человек, вы поре путали историю с физикой Этот закон в прошлом веке был открыт моим дедом. Я — потомственный физик...»

Розговорилися ми, розповів я йому, як Паулюса полонили ми, згадав і про майора Міллера... А він мені й каже: «А мы об этом знаем, мы с Фридрихом дружим. Редко он у нас, но бывает... Как только будет, я вам позвоню».

Справді, довелося нам зустрітися у Герца... Довго ми розмовляли і про Жукова, і про Ватутіна... За Міллера я запитав: таки ж потрапив він до Паулюса... У 1952 році їх переправили до Німеччини... А у 1953 році Паулюс помирає... «Незрозуміла смерть», — так тоді скрізь говорили. Такою ж «незрозумілою» смертю помирає тоді ж і Рокосовський... Після війни ми з ним часто зустрічалися. Його позаочі всі звали «антисоветчиком»... На перших же військових маневрах у Польщі, куля влучає йому в потилицю... Є про що тут поміркувати...

А коли наступав Перший український фронт, під рукою Ватутіна близько трьох мільйонів було...

Влада шести обкомів тоді була в руках у нього. Працювали військові польові комітети. Звільнили село - і відразу оголошується набір до війська. І всі йшли, бо мусили йти: велася остаточна підготовка до форсування Дніпра. Йшлося про 5-6 листопада. Бо було поставлене завдання: річницю жовтня — 7 листопада святкувати у Києві... Там у цей день наказано було встановити червоний прапор.

Тривав набір людей, на нарадах фігурувала цифра триста тисяч... Набрали їх по селах українських з прилеглих до Києва областей. Але спочатку трохи історії...

Треба у цьому зв'язку пригадати 1941 рік та так званий Київський «котел». В той «котел» потрапило 650 тисяч наших полонених... Про це вже преса писала не раз. Німці тоді ставилися до населення інакше, багато з того, що писатиме згодом преса про війну, не було... Така кількість полонених жахнула й німців. Дали команду розстріляти євреїв і комуністів... А інших почали потроху відпускати по домівках, місцевих здебільшого. А скільки було таких, хто називав себе місцевими, бувши родом з далекого Уралу тощо. Німці ставили питання так: мовляв, хай приходять ваші родичі і забирають вас...

Приходили «родичі» називали полонених братами, чоловіками, сестрами тощо. Було навіть так: дивиться дівчина — гарний хлопець, каже, мовляв, це мій брат... Бери, забирай. Ось так багатьом росіянам тоді життя рятували. У такий спосіб німці тоді відпустили близько 240 тисяч людей. Це був липень-серпень 1941 року. Через два роки ми повернулися, і наші військкомати мобілізували близько 300 тисяч.... Як в той час було: призовників навчали протягом шести місяців... А тут ніколи було навчати... Так і йшли озброєні списаними гвинтівками 1891-1892 старого зразка. Сталін, кажуть, сказав так: «Автоматическим оружием этих не вооружать»... Пам'ятаю, була нарада за участю Ватутіна, прийшов генерал-лейтенант Кулішов, заступник командуючого по Києву, бідкається: «Потрібно одягнути, озброїти, але де я візьму стільки? Потрібно давати запит до генерального штабу. Як же цих хлопців у бій пускати?

За інших обставин командувачі отримували готове озброєне, одягнене поповнення. Те поповнення всі командири завжди просили, а тут Ватутін поповнення не просить, а просить натомість зброю, одяг... Сталін, говорять, сказав на одній з нарад: «Какое вам пополнение? Вот смотри, Ватутин идет и пополнения не просит, а тебе все мало...».

Все тоді було поставлено на одне: Дніпро! Київ! Давай-давай! Перемога за будь-яку ціну. І її, ту криваву ціну, було заплачено сповна! Якби навіть Ватутін та Жуков й хотіли б, то вони не змогли б так швидко, всього за один місяць, озброїти, одягнути і навчити таку кількість людей.

Знову і знову приїздить Жуков. Наради, наради... Доповідають йому, що бійці неозброєні, роздягнуті, дехто босий... Мовляв, куди ж таких у бій кидати? Тоді Жуков зірвався: «Что вы тут розводите бодягу? Не о чем говорить! Это все хохлы-предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войны, придется ссылать в Сибирь!»

Ось вона, історична фраза! Оце скрізь великими літерами написати треба. Ось вона, наша історія! А тепер і поміркуйте, що з нами сьогодні відбувається і чому?

Доводилося мені часто їздити тоді, як представнику командувача фронтом, оглядати позиції... Іду я від Чорнобаєва, Прохорівки... Осінь вже була, всі одягнені у плащ-палатки були... сидять люди, як черви. На землі сіра маса ворушиться. Сіра маса... Бо всі на позиції йшли в тому, що в кого було, бо йшов в армію з думкою: там одягнуть, навіщо ж краще одягати? Пам'ятаю, один молодий хлопець, звертаючись до командира, просив: «Та дайте мені хоч чоботи, подивіться, я ж у колошах на босу ногу? Як же я полізу у Дніпро?» Здається, досі очі того хлопця пам'ятаю та ще одного, який поранений просив пристрелити його... Йому розірвало живіт, кишки вивалилися... А поранених пристрелювати було суворо заборонено... Залишили ми його та ще кількох на господаря, хата його неподалік була... А в мене було посвідчення на медаль: «Партизан Великої Вітчизняної війни»... Кажу йому: скоро наступ буде наших, візьми це посвідчення, а тільки двох поранених порятуй...

А як переплисти Дніпро... Прислали оті 100 тисяч гвинтівок, вишикували по троє... Виходить, на трьох одна гвинтівка. Воюй, братове! Було так, що в одній трійці й батько, й син... А інструктаж такий: батько загинув, ти хапаєш гвинтівку і біжиш далі... Переправлялися на плотах... А в тилу — «заград-батальйони — кегебісти-автоматники... Сіли на пліт, відштовхнулися — все, дороги назад немає — розстріляють. Вперед, пощастить на тому березі — будеш живий... Назад тебе вже ніхто не пустить... Стоять позад хлопці-гвардійці. Гвардія! Уральці, сибіряки, пихаті: ста грамами горілки, кашею нагодовані... І ото був другий ешелон, а перший — оті триста тисяч — ГАРМАТНЕ М'ЯСО! А Жуков, пригадуєте: «Это все хохлы-предатели!»

Тепер уявімо собі думки німців на тому березі: «Та що таке! Лізуть і лізуть!»

Випало мені розмовляти пізніше з німцем. Він каже: «У нас не витримували нерви, нема ж кінця... Ми знали, що Росія бездонна, народу там тьма... Знали, що це напівдика країна...» Підпливає ця маса до берега і німці вискакують та й косять їх сердешних беззбройних напівроздягнених... Тут мало бути журналістом, щоб оту всю трагедію описати. Треба бути Цвейгом чи Стефа-иком... Правий берег Дніпра, жовтень місяць, вода холоднюча: з плота впадеш - до берега вже не дістанешся захолонеш... Вони, ці нещасні, не знали, що отам у Требухові, червоні, ситі, часто п'яні генерали вирішували їхню долю. Що ти, хлопче, доказуєш мені пальці в калошах на босу ногу, як там вирішено за тебе таке: «ЗАПРУДИТЬ ДНЕПР, НАПУГАТЬ НЕМЦЕВ, СОЗДАТЬ ШОК, А ПО ТРУПАХ ПРОЙДЕТ ГВАРДИЯ, СПАСЕМ ГВАРДИЮ!» А зараз Балико-Щучинка... Я один раз побував: лялякають про форсування Дніпра... А я думаю собі, й ти ж по трупах ходив і живий лишився... Ото вище —Ходорів, там бухточки такі... Саме туди й прибивало трупи, сморід стояв... Як ряску людей до берега прибивало...

Інтендантам команда: не одягати, не озброювати!

Були спеціальні похоронні команди, їм також було дано наказ: якщо не у військовій формі - не закопувати. Мовляв, ви не бачили. І от уявіть собі: ділянка на ЗО соток. На садибі у якогось діда два трупи: один в гімнастерці і в касці, а другий простий, перший з автоматом, а той з гвинтівкою. Того, що у військовому, взяли на машину, іншого поховати доручили дідові: закопаєте, мовляв, діду... А дід візьми та не втримайся: «Так він же визволитель!»

Отак воно й було... Це, я вважаю, був черговий третій геноцид, офіційний проти українського народу, української нації. І ніхто це не фіксував. Які там цифри реальні? Генерали ховали все це, зацікавлені були, щоб вони не потрапили до історії, ті страшні цифри втрат... А тоді був тріумф Першого українського фронту... Сталін тоді сказав командному складу: «Вот видите! Ватутин молодец! Подкреплений не просил, а два плацдарма держал. И взял Букрин и Лютиж!»

А на скількох трупах це все!

Юрій КОВАЛЕНКО, "Українська газета"

 
Зверху