Українець живе так, ніби в нього є справи важливіші за життя. Його найцікавіші складові – пригоди, мистецтво, молитва завжди відкладаються на потім і ніколи не бувають реалізовані.
Трудящі часто запитують: а хто буде після того, як "геть усіх"? І я завжди ніяковію, бо в української нації таки жіноча психологія. Чоловік відчуває, що бунт або, скажімо, сексуальний акт цінні самі по собі, навіть якщо потім ми не одружимось.
Я відповідаю так: ви їдете в купе з хуліганом, він блює вам на голову, проливає на ваші штани самогон, забирає у вас гаманець. Якби на вашому місці був, а хоч би й француз, він викинув би хулігана з купе, але ви українець, ви задаєтеся питанням – хто буде моїм попутником після хулігана, може не фахівець, може з партії регіонів, може неголений вбивця?
Коротше, думайте собі далі, поки українська політична еліта перетрушує вашу валізу.
Улюблена теза наших воликів – еволюція краща за революцію. Це, поза сумнівом, єретичне твердження. Церква неодноразово потерпала від революціонерів, проте революція не суперечить церковній доктрині. Приміром, Церква визнає існування диявола хоча і бореться з ним.
Натомість блюзнірська вигадка богопротивного Дарвіна – еволюція – є науковою помилкою і суспільним гріхом. В основі цієї єресі ідея «природного добору» - слабкі види знищуються сильними. В той час, як революція полягає в тому, що останні стають першими. Ми слабкі і останні, і голосуємо за еволюцію. Проте досі не зникли як вид. Отже, Дарвін помилявся. А Сталін мав рацію: нас таки варто було виморити голодом.
Коли наші предки конали у тридцять третьому, багато хто з них думав: треба було йти в банду в двадцятих. Померти від кулі таки апетитніше, ніж від дистрофії. Але деякі вижили і народили дітей і сказали їм – вижити можна, якщо не пручатися.
Ми суворо слідуємо цьому заповіту.
