Відповідь: Історія держав
«Нєрусская Россия»
Ще один з поширених російських міфів – це міф про «вєлікій рускій народ» та його звершення в галузях культури, військового мистецтва, державного будівництва тощо. Цей міф також потребує детального розгляду. Отже, по-перше, в Росії аж до 20 ст. існувало фактично два різні народи. Одним з них складався з простих селян Центральної Росії – нащадків слов’янизованих угро-фінських племен. Повсюди цих людей називали москвинами (москалями), допоки російські монархи не вигадали більш привабливу назву – великороси. Інший народ – це знать, яка складалася з вихідців з інших країн – України, Швеції, Німеччини, Грузії, Франції і т.д. Вся ця еліта мала неросійське походження, включно з монаршою династією Романових, в якій чітко прослідковується німецька лінія. Так само етнічними неросіянами були практично всі більш-менш визначні діячі часів Імперії. Наприклад, найвизначніший російський полководець Олександр Суворов мав шведське коріння, він навіть антропологічно був схожий на скандинава чи німця, ніж на мешканя Центральної Росії. До речі, вся верхівка «білого руху» часів громадянської війни була немосковською за походженням. Так, Петро Краснов був донським козаком, Врангель, Міллер – німці, адмірал Колчак мав українське і турецьке коріння, Денікін – поляк по матері, Юденич – виходець з Прибалтики, Дроздовський – українець…
Так само і в галузі літератури, живопису, музики: Чайковський – українець, Малевич – поляк, Лєрмонтов мав шотландське коріння, Пушкін – ефіопське і т.д.. Справжній ж «рускіє», до речі, національність, якої до революції не існувало і яка виникла з легкої руки більшовиків, нічого особливого за часів Імперії не створили; керівництво країни замість того, аби долучити їх до цивілізованого суспільства, лише годувало міфом про їх «непереможність» і «месіанство». Прірва між простим «русскім» народом і неросійською за походженням верхівкою ставала настільки великою, що врешті-решт обидві складові російського суспільства стали ненавидіти одне одного не менше, ніж наприклад, ісламські фанатики ненавиділи «невірних». І з цього скористалися більшовики: вони зробили ставку на населення етнічних московських земель як найменш цивілізоване, а відтак – найбільш жорстоке і безпринципне по відношенню до «класових ворогів». Красномовним прикладом є та обставина, що під час громадянської війни «білі» армії так жодного разу за 4 роки не взяли під контроль території, які колись становили московське князівство.
