"Славянское язычество" или же "Родная Вера"
- Автор теми ALF
- Дата створення
Пане Юрію, там не брехня Рибакова, а швидше його фантазування.
Отже, про те що род може бути духом чи якимось божком говорили вже і в ХІХ столітті. Срезневський, наприклад. "Відкриття" Рибакова полягало в тому, що він "призначив" рода на верховного бога всіх слов'ян, що ніяк не узгоджується з тими джерелами, які до нас дійшли. Почитайте, будь-ласка, ще раз коментарі, до тих трьох текстів, що є в методичці. Як на мене - переконливо. Спеціально про "бога рода, якого не було" писав Клейн у роботі "Воскрешение Перуна" на сторінках 182 - 196. Цю монографію можна звантажити ось тут:
або в "Славянской библиотеке".
Отже, про те що род може бути духом чи якимось божком говорили вже і в ХІХ столітті. Срезневський, наприклад. "Відкриття" Рибакова полягало в тому, що він "призначив" рода на верховного бога всіх слов'ян, що ніяк не узгоджується з тими джерелами, які до нас дійшли. Почитайте, будь-ласка, ще раз коментарі, до тих трьох текстів, що є в методичці. Як на мене - переконливо. Спеціально про "бога рода, якого не було" писав Клейн у роботі "Воскрешение Перуна" на сторінках 182 - 196. Цю монографію можна звантажити ось тут:
You must be registered for see links
або в "Славянской библиотеке".
Пане Назар, як ви думаєте звідки в слов'янських мовох стільки слів з коренем РОД. Приклади народ, родина, рідня, родич, родовід, природа, рожать. Я не прихильник вчення Задорнова, але чи не здається вам, що корінь в словах, які можно сказати лежать в основі понять словян про саму суть життя РОД? Чи не пов'язано це якраз з тим, що Род і був верховним божеством творцем всього сущого і саме поняття життя визівало асоціації з його ім'ям?
Пане Юрію,
Ви із великої кількості слів з коренем -ро- робите висновок, що це з необхідністю веде до існування рода, який чомусь обовязково повинекн бути богом та ще й верховним. Але це припущення й не більше.
Є факти і є припущення.
Починати говорити конкретне про існування рода в будь-якій якості потрібно все таки з фактів. А вони в отих чотирьох джерелах. І перше, що впадає в вічі - це те, що це християнські джерела спрямовані проти язичників. по-іншому, це християнські отці сказали про існування рода. Ні в яких інших джерелах це імя не зустрічається. Питання: ці християнські отці відобразили деяку реальність, тобто род в ті часи насправді існував і вони просто назвали вже існуюче явище, а чи може вони ВИГАДАЛИ це ім'я, виходячи з якихось своїх міркувань.
Коротше кажучи, ще раз в необхідних фрагментах і з коментарями:
9. СЛОВО СВ. ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА УКЛАДЕНЕ В ТЛУМАЧЕННІ ПРО ТЕ, ЯК РАНІШЕ У ПАГАНСТВІ СУЩІ НАРОДИ СЛУЖИЛИ ІДОЛАМ, ЩО Й НИНІ БАГАТО ХТО РОБИТЬ (ймовірно, ХІІ ст.)
Тим же самим богам требу покладають і творять слов'яни; вілам, Мокоші-діві [Мокоші, Диві], Перуну, Хорсу – роду і рожаниці,11 упирям,12 берегиням,13 і Переплуту14 – йому, вертячись, пьють в рогах. І вогневі-сварожичу15 моляться, і навіям16 лазні готують, і в тісті мости роблять і колодязі.17 І багато що іншого є в них: подобу фалосів роблять і кланяються їм, і треби їм покладають; слов'яни ж на весіллях вкладають [цю] срамоту і часник у відра і п'ють.
Проклятого ж Осіріса народження: бо мати, його народжуючи, сказилася, і тому окаянні створили богом його і треби великі творять. Від них же навчишся віддавна халдеї і почали треби творити двом своїм богам – двом богам роду і рожаниці після народження того проклятого і бридкого бога їх Осіріса.27 Про того ж Осіріса говорить книга брехлива і мерзенна сарацинського жерця Магомета й Бахмета28 проклятого, що він не потрібним проходом пройшов, народжуючись [а смердячим].29 Того ради й богом його нарекли, з тих пір почали мити задній прохід сарацини і болгари, тюрки, і обези, і комлі (?), і скільки їх там є у вірі тій. І ополоски ті вливають в рот.30
Звідти ж почали елліни трапезу ставити Артеміду й Артеміді, тобто роду і рожаниці,31 також єгиптяни, також римляни, навіть і до слов'ян дійшло: це слов'яни [й ті] почали трапезу ставити роду і рожаницям – раніше [породженню?] Перуна, бога їхнього. А перед тим клали треби упирям і берегиням.32 По святому хрещенні Перуна зреклися і приступилися до Христа Господа Бога.33 Але й тепер по українах їх моляться проклятому богу їхньому Перуну, Хорсу, Мокоші і вілам, але те роблять потай. Не можуть цього ж полишити до сих пір, почавши у паганстві, проклятого того поставляння другої трапези34 роду і рожаницям на спокусу вірним християнам, і на хулу святому хрещенню, і на гнів Богу. По святому хрещенні черевозапопадливі попи установили тропар Різдва Богородиці виконувати до рожаничної трапези, відклади роблячи. Такі називаються кормогузцями [дармоїдами], а не рабами Божими. І неділі день. І кланяються, постановивши писанням [Богородицю як?] тварну жінку, подібну до людей.35
Коментар
5 Артеміда – це давньогрецька богиня тваринного й рослинного світу, а також богиня полювання, сестра Аполлона. В елліністичну добу сприймається також і як мати-годувальниця та богиня дітонародження. За словами відомого російського фольклориста ХІХ ст. Олександра Афанасьєва (1826 – 1871): «Одна з найголовніших властивостей, що приписується Артеміді, стосується дітонародження. Вона вважалася захисницею жінок та шлюбних союзів, відповідала за роди, розв’язувала пояс породіллі, грала роль баби-пупорізки та годувальниці і разом з тим була гарною прялею, ніби однією із парк. Греки давали їй назву Είλείυυια = рожаниця». [35, т. 3, c. 159 – 160]. У самого Григорія Богослова імені цієї богині немає, це вставка давньоруського книжника.
11 За М. Зубовим, який спирається на В.Й. Мансікку [72, c. 147], можливий і інший переклад: «Тим же богам требу кладуть і творять і слов’яни: вілам, Мокоші-діві, Перуну, Хорсу – роду і рожаниці…» [59, с. 48] і тоді виникає зовсім інша ситуація. На думку цього вченого, такої богині, як Дива, не існувало взагалі тому, що дива – це епітет Мокоші. Інше важливе тлумачення стосується роду і рожаниць. На перший погляд род і рожаниці в цьому тексті – це духи (демони), що стоять на чолі величних слов’янських культів нарівні з культами Осіріса, Артеміди, Діоніса. Тому вже І. Срезневський (1851 р.) пише про Рода як про особливе язичницьке божество. Більшість cучасних дослідників за традицією вважають «рода» покровителем родових відносин, божком (духом) домашнього вогнища, що найчастіше згадується в парі зі своїми помічницями – однією чи кількома рожаницями. Усталеним також є тлумачення, що це духи, які відають актом народження або долею новонародженої людини. Як твердить Л. Клейн, «род» – це «пізній, християнського часу дух народних низів, дух долі, що відав зачаттям дітей, фігура нижчої демонології» [66, с. 236]. А російський історик Борис Рибаков (1908 – 2001) навіть запропонував тлумачити «рода» як могутнього бога, творця Всесвіту, якому слов’яни поклонялися до офіційного встановлення культу Перуна – бога князівської дружини. Він ніби об’єднує в собі всіх інших богів [86, с. 236 – 251, с. 271, с. 418 – 419, с. 421 – 426]. Для Г. Ловмянського «род» є демоном плодючості, а «рожаниця» – демон вдалих пологів [71, с. 123]. Український дослідник М. Зубов вважає, що «род», по-перше, позначає поняття «новонароджений» і стосується тих язичницьких богів (Осіріса, Перуна, Хорса), що їх народжують матері-богині (Артеміда, Геката, Мокош), і тому вони рожаниці-породіллі. По-друге, «род» має значення самого процесу народження, пологів (пор.: на роду написано, тобто визначено в час пологів) [59, с. 62]. Тобто ні род, ні рожаниці спочатку ніякого відношення до автентичних давньослов’янських язичницьких уявлень та персонажів пантеону не мали. У найкращому випадку в таких давньоруських «словах» та «повчаннях» може йтися не про реальні язичницькі вірування, а лише про ймовірні уявлення про них у викладі давньоруських книжників.
27 Тут якраз добре видно, що рожаницею виступає мати єгипетського бога Осіріса, а сам Осіріс постає як род. Тобто мова фактично йде про поклоніння богині-породіллі, акту народження та новонародженому богу.
29 У давньоруському перекладі: «Яко не ліпим проходом проіде, рожаяся, но смердящим». Настанова Григорія Богослова тут чітка. Саме християнська Богородиця та її син-Бог повинні замінити всіх цих паганських «родів» і «рожаниць» з їх протиприродними способами появи на світ. Християнське ж народження ошляхетнене моментом непорочного зачаття. Тому Григорій був тим активним церковним діячем, що активно проповідував введення в тодішній Римській імперії справжнього Різдва – Різдва Христового. Це свято і було встановлене 25 грудня за старим стилем.
34 Що складалася з плодів та вина. Друга рожанична трапеза Богородиці ставилася на другий день різдва Богородиці, що припадає на 9 вересня.
35 Тут ідеться, звичайно ж, про трапезу, пов’язану з Богородицею, а не про трапезу, призначену рожаниці як міфологічній істоті. На думку М. Зубова, поставлення трапези Богородиці в церквах християнізованої Русі має своїм витоком не язичництво, а давню християнсько-богословську суперечку з залишками такої єресі, як аріанство та несторіанство. Заборона православним церковникам ставити рожаничні трапези Богородиці була пов’язана з відгомоном полеміки часів вселенських соборів про природу Богородиці: чи є вона Дівою, що непорочно народила Бога, власне Бого-родицею, а чи вона є лише жінкою-породіллею, людино-родицею, тобто рожаницею в термінах тієї доби [59, с. 62]. Якраз рожаничні трапези, що дозволялись деякими священиками і засвідчували земну природу Богородиці, а отже профанізували й Бога-сина Ісуса. Звичайно, можливі й інші думки з приводу інтерпретації цього уривка. Якщо все-таки у слов’янському язичницькому середовищі існували якісь відповідники середземноморським богиням-матерям та їх богам-синам (це могли бути поклоніння земним духам предків, акту народження й материнства), то існував і місцевий звичай ставити їм рожаничну трапезу і говорити якісь слова в ім’я предків. Під впливом християнства смисл давніх вірувань призабувся і стали над цією трапезою, що мала релігійний характер, творити християнські молитви. Потім, зблизивши Богородицю з рожаницями (вважаючи й її аналогом культу паганських матерів), почали співати над рожаничною трапезою тропар Різдва Богородиці, думаючи що трапеза через це освячується. А нижче духовенство якраз допускало таке змішування християнства з язичництвом.
Ви із великої кількості слів з коренем -ро- робите висновок, що це з необхідністю веде до існування рода, який чомусь обовязково повинекн бути богом та ще й верховним. Але це припущення й не більше.
Є факти і є припущення.
Починати говорити конкретне про існування рода в будь-якій якості потрібно все таки з фактів. А вони в отих чотирьох джерелах. І перше, що впадає в вічі - це те, що це християнські джерела спрямовані проти язичників. по-іншому, це християнські отці сказали про існування рода. Ні в яких інших джерелах це імя не зустрічається. Питання: ці християнські отці відобразили деяку реальність, тобто род в ті часи насправді існував і вони просто назвали вже існуюче явище, а чи може вони ВИГАДАЛИ це ім'я, виходячи з якихось своїх міркувань.
Коротше кажучи, ще раз в необхідних фрагментах і з коментарями:
9. СЛОВО СВ. ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА УКЛАДЕНЕ В ТЛУМАЧЕННІ ПРО ТЕ, ЯК РАНІШЕ У ПАГАНСТВІ СУЩІ НАРОДИ СЛУЖИЛИ ІДОЛАМ, ЩО Й НИНІ БАГАТО ХТО РОБИТЬ (ймовірно, ХІІ ст.)
Тим же самим богам требу покладають і творять слов'яни; вілам, Мокоші-діві [Мокоші, Диві], Перуну, Хорсу – роду і рожаниці,11 упирям,12 берегиням,13 і Переплуту14 – йому, вертячись, пьють в рогах. І вогневі-сварожичу15 моляться, і навіям16 лазні готують, і в тісті мости роблять і колодязі.17 І багато що іншого є в них: подобу фалосів роблять і кланяються їм, і треби їм покладають; слов'яни ж на весіллях вкладають [цю] срамоту і часник у відра і п'ють.
Проклятого ж Осіріса народження: бо мати, його народжуючи, сказилася, і тому окаянні створили богом його і треби великі творять. Від них же навчишся віддавна халдеї і почали треби творити двом своїм богам – двом богам роду і рожаниці після народження того проклятого і бридкого бога їх Осіріса.27 Про того ж Осіріса говорить книга брехлива і мерзенна сарацинського жерця Магомета й Бахмета28 проклятого, що він не потрібним проходом пройшов, народжуючись [а смердячим].29 Того ради й богом його нарекли, з тих пір почали мити задній прохід сарацини і болгари, тюрки, і обези, і комлі (?), і скільки їх там є у вірі тій. І ополоски ті вливають в рот.30
Звідти ж почали елліни трапезу ставити Артеміду й Артеміді, тобто роду і рожаниці,31 також єгиптяни, також римляни, навіть і до слов'ян дійшло: це слов'яни [й ті] почали трапезу ставити роду і рожаницям – раніше [породженню?] Перуна, бога їхнього. А перед тим клали треби упирям і берегиням.32 По святому хрещенні Перуна зреклися і приступилися до Христа Господа Бога.33 Але й тепер по українах їх моляться проклятому богу їхньому Перуну, Хорсу, Мокоші і вілам, але те роблять потай. Не можуть цього ж полишити до сих пір, почавши у паганстві, проклятого того поставляння другої трапези34 роду і рожаницям на спокусу вірним християнам, і на хулу святому хрещенню, і на гнів Богу. По святому хрещенні черевозапопадливі попи установили тропар Різдва Богородиці виконувати до рожаничної трапези, відклади роблячи. Такі називаються кормогузцями [дармоїдами], а не рабами Божими. І неділі день. І кланяються, постановивши писанням [Богородицю як?] тварну жінку, подібну до людей.35
Коментар
5 Артеміда – це давньогрецька богиня тваринного й рослинного світу, а також богиня полювання, сестра Аполлона. В елліністичну добу сприймається також і як мати-годувальниця та богиня дітонародження. За словами відомого російського фольклориста ХІХ ст. Олександра Афанасьєва (1826 – 1871): «Одна з найголовніших властивостей, що приписується Артеміді, стосується дітонародження. Вона вважалася захисницею жінок та шлюбних союзів, відповідала за роди, розв’язувала пояс породіллі, грала роль баби-пупорізки та годувальниці і разом з тим була гарною прялею, ніби однією із парк. Греки давали їй назву Είλείυυια = рожаниця». [35, т. 3, c. 159 – 160]. У самого Григорія Богослова імені цієї богині немає, це вставка давньоруського книжника.
11 За М. Зубовим, який спирається на В.Й. Мансікку [72, c. 147], можливий і інший переклад: «Тим же богам требу кладуть і творять і слов’яни: вілам, Мокоші-діві, Перуну, Хорсу – роду і рожаниці…» [59, с. 48] і тоді виникає зовсім інша ситуація. На думку цього вченого, такої богині, як Дива, не існувало взагалі тому, що дива – це епітет Мокоші. Інше важливе тлумачення стосується роду і рожаниць. На перший погляд род і рожаниці в цьому тексті – це духи (демони), що стоять на чолі величних слов’янських культів нарівні з культами Осіріса, Артеміди, Діоніса. Тому вже І. Срезневський (1851 р.) пише про Рода як про особливе язичницьке божество. Більшість cучасних дослідників за традицією вважають «рода» покровителем родових відносин, божком (духом) домашнього вогнища, що найчастіше згадується в парі зі своїми помічницями – однією чи кількома рожаницями. Усталеним також є тлумачення, що це духи, які відають актом народження або долею новонародженої людини. Як твердить Л. Клейн, «род» – це «пізній, християнського часу дух народних низів, дух долі, що відав зачаттям дітей, фігура нижчої демонології» [66, с. 236]. А російський історик Борис Рибаков (1908 – 2001) навіть запропонував тлумачити «рода» як могутнього бога, творця Всесвіту, якому слов’яни поклонялися до офіційного встановлення культу Перуна – бога князівської дружини. Він ніби об’єднує в собі всіх інших богів [86, с. 236 – 251, с. 271, с. 418 – 419, с. 421 – 426]. Для Г. Ловмянського «род» є демоном плодючості, а «рожаниця» – демон вдалих пологів [71, с. 123]. Український дослідник М. Зубов вважає, що «род», по-перше, позначає поняття «новонароджений» і стосується тих язичницьких богів (Осіріса, Перуна, Хорса), що їх народжують матері-богині (Артеміда, Геката, Мокош), і тому вони рожаниці-породіллі. По-друге, «род» має значення самого процесу народження, пологів (пор.: на роду написано, тобто визначено в час пологів) [59, с. 62]. Тобто ні род, ні рожаниці спочатку ніякого відношення до автентичних давньослов’янських язичницьких уявлень та персонажів пантеону не мали. У найкращому випадку в таких давньоруських «словах» та «повчаннях» може йтися не про реальні язичницькі вірування, а лише про ймовірні уявлення про них у викладі давньоруських книжників.
27 Тут якраз добре видно, що рожаницею виступає мати єгипетського бога Осіріса, а сам Осіріс постає як род. Тобто мова фактично йде про поклоніння богині-породіллі, акту народження та новонародженому богу.
29 У давньоруському перекладі: «Яко не ліпим проходом проіде, рожаяся, но смердящим». Настанова Григорія Богослова тут чітка. Саме християнська Богородиця та її син-Бог повинні замінити всіх цих паганських «родів» і «рожаниць» з їх протиприродними способами появи на світ. Християнське ж народження ошляхетнене моментом непорочного зачаття. Тому Григорій був тим активним церковним діячем, що активно проповідував введення в тодішній Римській імперії справжнього Різдва – Різдва Христового. Це свято і було встановлене 25 грудня за старим стилем.
34 Що складалася з плодів та вина. Друга рожанична трапеза Богородиці ставилася на другий день різдва Богородиці, що припадає на 9 вересня.
35 Тут ідеться, звичайно ж, про трапезу, пов’язану з Богородицею, а не про трапезу, призначену рожаниці як міфологічній істоті. На думку М. Зубова, поставлення трапези Богородиці в церквах християнізованої Русі має своїм витоком не язичництво, а давню християнсько-богословську суперечку з залишками такої єресі, як аріанство та несторіанство. Заборона православним церковникам ставити рожаничні трапези Богородиці була пов’язана з відгомоном полеміки часів вселенських соборів про природу Богородиці: чи є вона Дівою, що непорочно народила Бога, власне Бого-родицею, а чи вона є лише жінкою-породіллею, людино-родицею, тобто рожаницею в термінах тієї доби [59, с. 62]. Якраз рожаничні трапези, що дозволялись деякими священиками і засвідчували земну природу Богородиці, а отже профанізували й Бога-сина Ісуса. Звичайно, можливі й інші думки з приводу інтерпретації цього уривка. Якщо все-таки у слов’янському язичницькому середовищі існували якісь відповідники середземноморським богиням-матерям та їх богам-синам (це могли бути поклоніння земним духам предків, акту народження й материнства), то існував і місцевий звичай ставити їм рожаничну трапезу і говорити якісь слова в ім’я предків. Під впливом християнства смисл давніх вірувань призабувся і стали над цією трапезою, що мала релігійний характер, творити християнські молитви. Потім, зблизивши Богородицю з рожаницями (вважаючи й її аналогом культу паганських матерів), почали співати над рожаничною трапезою тропар Різдва Богородиці, думаючи що трапеза через це освячується. А нижче духовенство якраз допускало таке змішування християнства з язичництвом.
Продовження.
10. СЛОВО РЕЧЕНОГО ХРИСТОЛЮБЦЕМ, РЕВНИТЕЛЯ ПО ПРАВІ ВІРІ (ймовірно, кінець ХІІ ст.)
І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам – на бенкетах і на весіллях – у бісівські ігри грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба як є танок, гульба, пісні мирські – сопілки, бубни – і вся жертва ідольська, коли моляться вогневі під стодолою,6 вілам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім. [...]
Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським – трисвяту Богородицю з рожаницями, – якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, бо називається беззаконною трапеза, що приноситься роду й рожаницям на прогнівання Бога.7
Коментар
7 У цьому останньому абзаці також ідеться про заборону ставити трапези Богородиці як земній жінці, тобто рожаниці та плоду її – роду, тобто Ісусу. Але в період двовір’я, коли християнство ще остаточно не перемогло залишків язичництва, у напівхристиянській свідомості давніх слов’ян Богородиця вважалася захисницею плодючості полів та людей і їй присвячували рожаничні жертвопринесення (в основному хлібом та сиром). При такому сприйнятті Богородиця під час трапези прирівнювалася до паганського ідола. Та сам християнський автор, коли говорить про «змішування трисвятої Богородиці з рожаницями», розуміє під ними все-таки мабуть якихось слов’янських відповідників язичницьким богиням-рожаницям середземноморського культурного ареалу.
11. ПИТАННЯ КИРИКА (ХІІ ст.)
33. Тим, хто роду й рожаниці крають хліб, сир і дають мед, строго-настрого заборонив це робити1. «Десь, – сказав він, – написано: «Горе тим, хто влаштовує бенкети рожаниці».2
Коментар
2 На думку М. Зубова, «род» і «рожаниця» в цьому випадку – не якісь демонічні істоти, яким приносять жертви і які мають відношення до культу померлих, являючись заміною домашніх «батьків» (для порівняння, рос. «родителей»), як видавалося на початку деяким дослідникам. Насправді, у «Питаннях» фіксується все та ж вимога заборони ставити трапезу Богородиці, що знижено в такому випадку буде сприйматися як людинородиця. Подібна трапеза є також образою для Рода, тобто християнського Бога-сина, який уявляється при цьому як народжена людина. Рожаничну трапезу ставили під час Різдва Богородиці. На наступний день, тобто 9 вересня, як уже говорилося, ставилася друга рожанична трапеза. «Питання Кирика» фіксують початок боротьби православної церкви проти рожаничних трапез. Хоча тоді, звичайно, трапезу слов’яни-напів’язичники могли ставити і в чистому вигляді – роду і рожаницям.
Таким чином, розглянувши три вищенаведені уривки («Слово св. Григорія Богослова», «Слово Христолюбця» та «Питання Кирика»), що є зразками давньоруської церковно-повчальної літератури, можна зробити такі висновки. «Род» як процес народження дітей чи як той, хто народжується, та рожаниці як ті, хто народжує могли набути рис персоніфікованості та імені власного (Род) лише у свідомості, насамперед, православних книжників, коли богословські рожаницькі суперечки, пов’язані з Богородицею, вже призабулися, тобто у ранньомодерну добу (XIV – XVI ст.). Оскільки, крім повчальної літератури, ні в одному з інших джерел ім’я ні рода, ні рожаниць не згадується, то з великою часткою вірогідності можна сказати, що самі слов’яни-язичники такого бога чи демона, як Род, не знали і вшановувати не могли, найбільше, що могло бути, так це вшанування всього роду-колективу, тобто поколінь померлих предків (батьків-«родителей») та тих, що живуть тепер. Це якраз той випадок, коли інтерпретація пізнішими християнськими авторами свідчень про давньослов’янські вірування не просто відображає деякі реальні свідчення, а й творить нових богів та духів. Справді, культ предків як захисників і оберігачів роду, від яких залежала доля потомків, серед всіх слов’ян був широко розповсюдженим. Талан-доля людини знаходяться в залежності від батька-матері, акту народження та справ предків. Таким чином, долю людині давав і весь рід, і мати-рожаниця (породілля). Звідсіля вже у часи християнства можливим стало перетворення й роду та рожаниць у демонічних істот, що мали людиноподібний вигляд і відали долею (на зразок грецьких мойр). Цю думку відстоював свого часу філолог О.М. Веселовський (1838 – 1906). У цілому проблема, що вирішується вченими у зв’язку з родом та рожаницями, у своїх крайніх виявах може бути сформована так: що відобразили у своїх вставках до повчальних слів руські книжники-інтерпретатори – реалії середземноморського паганства та боротьбу з ними раннього християнства і потім вже спробували їх «накинути» на реалії слов’янського язичництва чи все-таки у давніх слов’ян існували свої подібні культи, які руські книжники відобразили поряд (чи завдяки) із критикою богів та богинь, роду й рожаниць давньогрецького паганства?
Я не буду оригінальним і скажу, що у слов'ян після хрещення міг існувати дух род (але не бог).
10. СЛОВО РЕЧЕНОГО ХРИСТОЛЮБЦЕМ, РЕВНИТЕЛЯ ПО ПРАВІ ВІРІ (ймовірно, кінець ХІІ ст.)
І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам – на бенкетах і на весіллях – у бісівські ігри грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба як є танок, гульба, пісні мирські – сопілки, бубни – і вся жертва ідольська, коли моляться вогневі під стодолою,6 вілам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім. [...]
Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським – трисвяту Богородицю з рожаницями, – якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, бо називається беззаконною трапеза, що приноситься роду й рожаницям на прогнівання Бога.7
Коментар
7 У цьому останньому абзаці також ідеться про заборону ставити трапези Богородиці як земній жінці, тобто рожаниці та плоду її – роду, тобто Ісусу. Але в період двовір’я, коли християнство ще остаточно не перемогло залишків язичництва, у напівхристиянській свідомості давніх слов’ян Богородиця вважалася захисницею плодючості полів та людей і їй присвячували рожаничні жертвопринесення (в основному хлібом та сиром). При такому сприйнятті Богородиця під час трапези прирівнювалася до паганського ідола. Та сам християнський автор, коли говорить про «змішування трисвятої Богородиці з рожаницями», розуміє під ними все-таки мабуть якихось слов’янських відповідників язичницьким богиням-рожаницям середземноморського культурного ареалу.
11. ПИТАННЯ КИРИКА (ХІІ ст.)
33. Тим, хто роду й рожаниці крають хліб, сир і дають мед, строго-настрого заборонив це робити1. «Десь, – сказав він, – написано: «Горе тим, хто влаштовує бенкети рожаниці».2
Коментар
2 На думку М. Зубова, «род» і «рожаниця» в цьому випадку – не якісь демонічні істоти, яким приносять жертви і які мають відношення до культу померлих, являючись заміною домашніх «батьків» (для порівняння, рос. «родителей»), як видавалося на початку деяким дослідникам. Насправді, у «Питаннях» фіксується все та ж вимога заборони ставити трапезу Богородиці, що знижено в такому випадку буде сприйматися як людинородиця. Подібна трапеза є також образою для Рода, тобто християнського Бога-сина, який уявляється при цьому як народжена людина. Рожаничну трапезу ставили під час Різдва Богородиці. На наступний день, тобто 9 вересня, як уже говорилося, ставилася друга рожанична трапеза. «Питання Кирика» фіксують початок боротьби православної церкви проти рожаничних трапез. Хоча тоді, звичайно, трапезу слов’яни-напів’язичники могли ставити і в чистому вигляді – роду і рожаницям.
Таким чином, розглянувши три вищенаведені уривки («Слово св. Григорія Богослова», «Слово Христолюбця» та «Питання Кирика»), що є зразками давньоруської церковно-повчальної літератури, можна зробити такі висновки. «Род» як процес народження дітей чи як той, хто народжується, та рожаниці як ті, хто народжує могли набути рис персоніфікованості та імені власного (Род) лише у свідомості, насамперед, православних книжників, коли богословські рожаницькі суперечки, пов’язані з Богородицею, вже призабулися, тобто у ранньомодерну добу (XIV – XVI ст.). Оскільки, крім повчальної літератури, ні в одному з інших джерел ім’я ні рода, ні рожаниць не згадується, то з великою часткою вірогідності можна сказати, що самі слов’яни-язичники такого бога чи демона, як Род, не знали і вшановувати не могли, найбільше, що могло бути, так це вшанування всього роду-колективу, тобто поколінь померлих предків (батьків-«родителей») та тих, що живуть тепер. Це якраз той випадок, коли інтерпретація пізнішими християнськими авторами свідчень про давньослов’янські вірування не просто відображає деякі реальні свідчення, а й творить нових богів та духів. Справді, культ предків як захисників і оберігачів роду, від яких залежала доля потомків, серед всіх слов’ян був широко розповсюдженим. Талан-доля людини знаходяться в залежності від батька-матері, акту народження та справ предків. Таким чином, долю людині давав і весь рід, і мати-рожаниця (породілля). Звідсіля вже у часи християнства можливим стало перетворення й роду та рожаниць у демонічних істот, що мали людиноподібний вигляд і відали долею (на зразок грецьких мойр). Цю думку відстоював свого часу філолог О.М. Веселовський (1838 – 1906). У цілому проблема, що вирішується вченими у зв’язку з родом та рожаницями, у своїх крайніх виявах може бути сформована так: що відобразили у своїх вставках до повчальних слів руські книжники-інтерпретатори – реалії середземноморського паганства та боротьбу з ними раннього християнства і потім вже спробували їх «накинути» на реалії слов’янського язичництва чи все-таки у давніх слов’ян існували свої подібні культи, які руські книжники відобразили поряд (чи завдяки) із критикою богів та богинь, роду й рожаниць давньогрецького паганства?
Я не буду оригінальним і скажу, що у слов'ян після хрещення міг існувати дух род (але не бог).
Пане Назар, ну якщо не зважати на ці християнські джерела в яких можливо Бога Рода вигадали давайте звернемось до Велесової книги, але ж ви скажете що вона підробка і в мене немає доказів, що це не так.
Питання з якого ми ведемо суперечку, що є каменем спотикання всього язичництва? Тут же пояснювали в що вірять язичники і це нічого не змінює. Розкажіть про свій світогляд. Якщо ви атеїст чи християнин, я за вас радий.
delfium
Затворник
Але Ви так і не підвели НАУКОВЕ підгрунття, під неможливість існування домовиків та ліших. А ми все чекаємо від Вас,людини з вищою освітою. Поки Ви щось не скажете з цього приводу, маю для себе право вважати Вас за голослівну людину з вищою освітою=колишньго рідновіра=добре знаючого християнську літературу і т.п.Yurij
Пане Назар, ну якщо не зважати на ці християнські джерела в яких можливо Бога Рода вигадали давайте звернемось до Велесової книги, але ж ви скажете що вона підробка і в мене немає доказів, що це не так.
Питання з якого ми ведемо суперечку, що є каменем спотикання всього язичництва? Тут же пояснювали в що вірять язичники і це нічого не змінює. Розкажіть про свій світогляд. Якщо ви атеїст чи християнин, я за вас радий.
Пане Юрію, я навіть не знаю, що Вам відповісти. Мабуть мені просто хочеться, щоб в ОСНОВІ рідновірства було солідне підгрунтя, яке не лише на рівні іншшої віри, а й на рівні РАЦІОНАЛЬНИХ АРГУМЕНТІВ не так просто було спростувати. Мені видається, що для більшості тих, хто оголосив себе рідновірами - це поверхневе захоплення. Сконструювали собі, знаєте, з пари неглибоко засвоєних ідейок чергового гуру свою релігійку. Для молоді це важливо - повипендрюватись своєю іншістю перед своїми. А глибше копнеш - пустота. Бо там треба вчитись, гвалтувати свою особисту лінь, так сказати. А воно ж, ой, як інколи не хочеться. Набагато легше полаятись на форумі.
Пане Назар, ну якщо не зважати на ці християнські джерела в яких можливо Бога Рода вигадали давайте звернемось до Велесової книги, але ж ви скажете що вона підробка і в мене немає доказів, що це не так.
Питання з якого ми ведемо суперечку, що є каменем спотикання всього язичництва? Тут же пояснювали в що вірять язичники і це нічого не змінює. Розкажіть про свій світогляд. Якщо ви атеїст чи християнин, я за вас радий.
Пане Юрію, я навіть не знаю, що Вам відповісти. Мабуть мені просто хочеться, щоб в ОСНОВІ рідновірства було солідне підгрунтя, яке не лише на рівні іншшої віри, а й на рівні РАЦІОНАЛЬНИХ АРГУМЕНТІВ не так просто було спростувати. Мені видається, що для більшості тих, хто оголосив себе рідновірами - це поверхневе захоплення. Сконструювали собі, знаєте, з пари неглибоко засвоєних ідейок чергового гуру свою релігійку. Для молоді це важливо - повипендрюватись своєю іншістю перед своїми. А глибше копнеш - пустота. Бо там треба вчитись, гвалтувати свою особисту лінь, так сказати. А воно ж, ой, як інколи не хочеться. Набагато легше полаятись на форумі.
delfium
Затворник
Коно конєшно то так.
Прийшов новий великий гуру і буде спасати маленьких язичників. Бо він вчився у педі і все знає. Маладєц.
Але Вам задали ДВА питання,а Ви на жодне не відповіли. Таке буває.
Але то ош Ви хочете стати очільником нової релігії.....Ми за Вас раді. Хочете підгрунття підвести? Його підвели століття і тисячоліття. Якщо через тисячу років язичництво не зникло, а існує - це про щось говорить.
Тільки Ви одного не можете зрозуміти,дорослий і освічений - онукам Даждьбога і нашим предкам абсолютно плювати на те, чи зможе хтось спростувати їх віру чи нє. Вже тисячу раз було спростовано християнство, але ж Ви все одно йдете до церкви - і ми за Вас раді.
Так само і язичники-русичі, спростовуйте - але сонце все одно існує.
Хоча і спростувати Ви нормально не можете.
Успіхів Вам. Живіть у злагоді.
P.S. А все ж таки , скажіть: навіщо Ви в цю тему зайшли? Спростувати язичництво? Чи побудувати свою імперію і ставити Хиневичем-2 ? Яка у Вас мета? Навіщо тут з мечем?:firefox:
Прийшов новий великий гуру і буде спасати маленьких язичників. Бо він вчився у педі і все знає. Маладєц.Але Вам задали ДВА питання,а Ви на жодне не відповіли. Таке буває.
Але то ош Ви хочете стати очільником нової релігії.....Ми за Вас раді.
Хочете підгрунття підвести? Його підвели століття і тисячоліття. Якщо через тисячу років язичництво не зникло, а існує - це про щось говорить.Тільки Ви одного не можете зрозуміти,дорослий і освічений - онукам Даждьбога і нашим предкам абсолютно плювати на те, чи зможе хтось спростувати їх віру чи нє. Вже тисячу раз було спростовано християнство, але ж Ви все одно йдете до церкви - і ми за Вас раді.
Так само і язичники-русичі, спростовуйте - але сонце все одно існує.
Хоча і спростувати Ви нормально не можете.
Успіхів Вам. Живіть у злагоді.
P.S. А все ж таки , скажіть: навіщо Ви в цю тему зайшли? Спростувати язичництво? Чи побудувати свою імперію і ставити Хиневичем-2 ? Яка у Вас мета? Навіщо тут з мечем?:firefox: