Пане Юрію, ну Ви ж не читали цих текстів. Ви просто їх відкинулита і все. отже, ще раз: немає ніякої методички викладача з політеху. Є просто три тексти. Саме на їх основі можна щось говорити про існування чи неіснування рода. Я Вам ще раз їх подаю. Будь-ласка, не лінтяйничайте, прочитайте їх і дайте відповідь, насамперед, собі: чи випливає з них існування БОГА рода.
Той викладач з політеху трохи халтурник. Я ще раз переглянув "Язычество древних славян" Рибакова і знайшов четвертий текст, який, як видно, є дуже важливим для самого Рибакова в його конструюванні рода в якості бога. Тому, ще раз ось ці чотири тексти вже без коментарів:
9. СЛОВО СВ. ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА УКЛАДЕНЕ В ТЛУМАЧЕННІ ПРО ТЕ, ЯК РАНІШЕ У ПАГАНСТВІ СУЩІ НАРОДИ СЛУЖИЛИ ІДОЛАМ, ЩО Й НИНІ БАГАТО ХТО РОБИТЬ (ймовірно, ХІІ ст.)
Основа цього «Слова» – грецьке 39 Слово Григорія Богослова або Назіанзіна (бл. 329 – бл. 390 рр.) «Слово на святі світи явлень Господніх», відоме в перекладі на давньоруську мову вже у ХІІ столітті. Григорій богослов присвятив своє «Слово» возвеличенню християнства через критику й розвінчання найрізноманітніших язичницьких заблуджень різних народів Середземномор’я, точніше розвінчанню культів богині-матері і бога-сина. Йому важливо було довести, що на відміну від язичницьких богів, які зачинаються і народжуються в гріху, християнський Бог народився від непорочної Діви Марії, тобто справжньої Богородиці. Давньоруський автор перекладу скоротив грецьке «Слово», а пізніші тлумачники поробили цінні для розуміння давньослов’янського язичництва вставки. Але зміст вставок засвідчує також, що пізніші тлумачники не розуміли давньоруського перекладу «Слова…» Григорія, тому і весь зміст «руського» «Слова…», що дійшов до нас у кількох рукописах XIV – XVII століть, стає важкозрозумілим. Найповнішою є редакція з Новгородського Софіївського собору XV століття. Повна назва нашого давньоруського тексту така: «Слово святого Григорья, ізобрітено в толціх о том, како первоє, пагани суще, кланялися ідолам і треби їм клали, то й нині творять».
Взагалі від давньоруських часів до нас дійшло кілька слів та повчань, спрямованих на боротьбу із залишками язичництва. Зрозуміло, що такі пам’ятки – це не вчений трактат про паганство. Навпаки, їх мета – знищити пам’ять про язичництво. Але проти волі й бажання їх укладачів у таких повчаннях певним чином відобразились і давні язичницькі вірування слов’ян.
Текст публікується за виданням: Зубов М. І. Лiнгвотекстологiя середньовiчних слов’янських повчань проти язичництва. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – 336 с.
Текст
Чи бачите окаянну цю і мерзенну службу, що твориться з-посеред паганських народів еллінами окаянними? Облудні жертви, від учення диявольського винайдені, яким потурає темний біс? І треби, що покладаються злим міфам? Зловірні вважають марноту істиною, служать, поклоняючись ідолам, якісь хитромудрощі бісівські творять.
Ми ж, чада, зречемося їх нечестивих жертв, диявольського служіння, і покладання треб, критського окаянного учителя1, Магомета – проклятого сарацинського жерця, і еллінських трапез любові2, плескання в бубни, звуків сопілки, танців сатанинських, фрязьких сурм, і гусел, музик. І [є народ?] замара, які біснуються, жертву приносячи матері бісівській, Афродиті3 богині, Коруні4 – Коруна ж буде й Антихристова мати, і Артеміді5 проклятій, Діоміссі, стегно народженню, і недоношеному плоду,6 і богу-андрогіну.7 І фівійську безумну пиятику вшановують як бога, і Семелине8 поклоніння грому й блискавиці,9 і Вілу – богу вавилонському, його ж розбив Даниїл пророк.10
Тим же самим богам требу покладають і творять слов'яни; вілам, Мокоші-діві [Мокоші, Диві], Перуну, Хорсу – роду і рожаниці,11 упирям,12 берегиням,13 і Переплуту14 – йому, вертячись, пьють в рогах. І вогневі-сварожичу15 моляться, і навіям16 лазні готують, і в тісті мости роблять і колодязі.17 І багато що іншого є в них: подобу фалосів роблять і кланяються їм, і треби їм покладають; слов'яни ж на весіллях вкладають [цю] срамоту і часник у відра і п'ють.
Від фюфюльських же й аравійських писань навчилися болгари18 смакувати скверну, що витікає із сороміцьких частин тіла, і тому є наймерзотнішими і найпроклятішими з-посеред усіх народів. І в таврів принесення в жертву дітей від первістків. І лаконська требищна кров, що проціджується ранами – то їх єпітимія, і тією кров'ю змащують Гекату19 богиню, її ж і дівою вважають, і Мокош20 ушановують, і килу, і малакію21 – це ж є ручний блуд. І темне принесення в жертву м'яса Пелопа,22 яке насичує богів, роблячи їх пожадливими.
Чи триніжка дельфійського ворожба, і гадання за киданням різок, і афінійське жеребкування за книгами? Кастальське пиття23 вважають за бога і еллінське волхвування; і наузи24 смердячі – від них же якийсь народ згинув; і халдейська астрономія і гороскопи – це є мартолой. І фрязькі сни, і чари, і пристріт, і кош, Єфронові = [Орфейові]25 бридкі вигадки, що всюди є, і кощуни; справедлива мука, установлена Мітрою.26
Проклятого ж Осіріса народження: бо мати, його народжуючи, сказилася, і тому окаянні створили богом його і треби великі творять. Від них же навчишся віддавна халдеї і почали треби творити двом своїм богам – двом богам роду і рожаниці після народження того проклятого і бридкого бога їх Осіріса.27 Про того ж Осіріса говорить книга брехлива і мерзенна сарацинського жерця Магомета й Бахмета28 проклятого, що він не потрібним проходом пройшов, народжуючись [а смердячим].29 Того ради й богом його нарекли, з тих пір почали мити задній прохід сарацини і болгари, тюрки, і обези, і комлі (?), і скільки їх там є у вірі тій. І ополоски ті вливають в рот.30
Звідти ж почали елліни трапезу ставити Артеміду й Артеміді, тобто роду і рожаниці,31 також єгиптяни, також римляни, навіть і до слов'ян дійшло: це слов'яни [й ті] почали трапезу ставити роду і рожаницям – раніше [породженню?] Перуна, бога їхнього. А перед тим клали треби упирям і берегиням.32 По святому хрещенні Перуна зреклися і приступилися до Христа Господа Бога.33 Але й тепер по українах їх моляться проклятому богу їхньому Перуну, Хорсу, Мокоші і вілам, але те роблять потай. Не можуть цього ж полишити до сих пір, почавши у паганстві, проклятого того поставляння другої трапези34 роду і рожаницям на спокусу вірним християнам, і на хулу святому хрещенню, і на гнів Богу. По святому хрещенні черевозапопадливі попи установили тропар Різдва Богородиці виконувати до рожаничної трапези, відклади роблячи. Такі називаються кормогузцями [дармоїдами], а не рабами Божими. І неділі день. І кланяються, постановивши писанням [Богородицю як?] тварну жінку, подібну до людей.35
С. 334 – 335.
Пер. з давньоруськ. М. Зубова.
10. СЛОВО РЕЧЕНОГО ХРИСТОЛЮБЦЕМ, РЕВНИТЕЛЯ ПО ПРАВІ ВІРІ (ймовірно, кінець ХІІ ст.)
Повна назва твору: «Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеленія в оставленіє гріхов». Автором цього «Слова…», Христолюбцем, міг бути хтось із середовища чорного чи білого духовенства.
«Слово…» – це історично-літературна пам'ятка, яка дійшла до нас у Паїсієвому збірнику XIV ст., відома також і за редакцією XV ст. Але написана вона була, на думку російського історика церкви Є. Голубинського, ще у домонгольські часи, тобто нарикінці ХІІ або на початку ХІІІ століття. Відомий славіст Ватрослав Ягич також твердив, що перелік богів, наведений в «Словах» Григорія та Христолюбця залежить від літописного, наведеного в «Повісті минулих літ», а значить вони не могли бути укладені раніше ХІІ століття. Спрямована проти язичницьких вірувань і звичаїв пам’ятка має чітко виявлений християнський апологетичний зміст. На думку Є. Аничкова, початкова редакція цього «Слова» була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти паганства та двовір’я. Це ще одне «Слово», спрямоване на викриття елементів язичництва в умовах боротьби християнської церкви з двовір’ям.
Уривки публікуються за виданням: Історія релігії в Україні: У 10 т. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – Т. 1: Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / За ред.
Б. Лобовика. – 384 с.
Текст
Як Ілля Фезвитянин,1 який заколов триста ідольських ієреїв та жерців, і рече: […] Так і цей не може терпіти християн, що живуть у двовір’ї. І вірують в Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Регла,2 і в Мокошу, і в віли,3 їх же число тридесять сестриниць, – називають окаянні невігласи і вважають [їх] богинями, і так кладуть їм треби і короваї їм молять, курей ріжуть; і вогню моляться, називаючи його сварожичем,4 і чесновиток5 богом же творять, коли ж буде у кого бенкет, то кладуть їх у відра і чаші і п’ють, веселячись біля кумирів своїх.
І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам – на бенкетах і на весіллях – у бісівські ігри грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба як є танок, гульба, пісні мирські – сопілки, бубни – і вся жертва ідольська, коли моляться вогневі під стодолою,6 вілам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім. [...]
Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським – трисвяту Богородицю з рожаницями, – якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, бо називається беззаконною трапеза, що приноситься роду й рожаницям на прогнівання Бога.7
С. 327.
Пер. з давньоруськ. Б. Лобовика.
11. ПИТАННЯ КИРИКА (ХІІ ст.)
Кирик Новгородець (1110 – не раніше 1156/58 рр.) – один із найяскравіших давньоруських письменників. Він увійшов в історію давньоруської культури як видатний книжник, учений-математик, богослов.
Повна назва твору, з якого взятий уривок, називається: «Се єсть впрошаніє Кириково, єже впроша єпископа ноугородського Нифонта і іних». Цей пам’ятник зберігся в рукописі XIII століття. «Впрошаніє» включає в себе спантеличені питання відносно релігійних обрядів та відповіді на них, що даються архієпископом Нифонтом та іншими.
Уривок подається за виданням: Мансикка В.Й. Религия восточных славян. – М.: ИМЛИ им. А.М. Горького РАН, 2005. – 368 с.
Текст
33. Тим, хто роду й рожаниці крають хліб, сир і дають мед, строго-настрого заборонив це робити1. «Десь, – сказав він, – написано: «Горе тим, хто влаштовує бенкети рожаниці».2
С. 189.
Пер. з давньоруськ. упорядника.
І ось цей четвертий досить пізній текст:
О вдуновении духа в человека (XV початок XVI ст.)
«То ти не род седя на воздусе мечет на землю груды и в том ражаются дети <...> Всем бо есть творец бог, а не род»[
