Пане Юрію, Ви писали:
У славян тоже было представление о едином Боге имя его Род из его дыхания родились другие Божества ответственные за стихии и прочее, полная аналогия с троицей, только ипостасий побольше.
Тут я з Вами погодитись не можу. Найвірогідніше, що у ДАВНІХ словян ніякого бога Рода не було. Його "відкрив" Борис Рибаков. Ось Вам кілька давньоруських текстів з тієї методички з коментарями, на основі яких можна добре прослідкувати як Рибаков робив своє "відкриття".
9. СЛОВО СВ. ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА УКЛАДЕНЕ В ТЛУМАЧЕННІ ПРО ТЕ, ЯК РАНІШЕ У ПАГАНСТВІ СУЩІ НАРОДИ СЛУЖИЛИ ІДОЛАМ, ЩО Й НИНІ БАГАТО ХТО РОБИТЬ (ймовірно, ХІІ ст.)
Основа цього «Слова» – грецьке 39 Слово Григорія Богослова або Назіанзіна (бл. 329 – бл. 390 рр.) «Слово на святі світи явлень Господніх», відоме в перекладі на давньоруську мову вже у ХІІ столітті. Григорій богослов присвятив своє «Слово» возвеличенню християнства через критику й розвінчання найрізноманітніших язичницьких заблуджень різних народів Середземномор’я, точніше розвінчанню культів богині-матері і бога-сина. Йому важливо було довести, що на відміну від язичницьких богів, які зачинаються і народжуються в гріху, християнський Бог народився від непорочної Діви Марії, тобто справжньої Богородиці. Давньоруський автор перекладу скоротив грецьке «Слово», а пізніші тлумачники поробили цінні для розуміння давньослов’янського язичництва вставки. Але зміст вставок засвідчує також, що пізніші тлумачники не розуміли давньоруського перекладу «Слова…» Григорія, тому і весь зміст «руського» «Слова…», що дійшов до нас у кількох рукописах XIV – XVII століть, стає важкозрозумілим. Найповнішою є редакція з Новгородського Софіївського собору XV століття. Повна назва нашого давньоруського тексту така: «Слово святого Григорья, ізобрітено в толціх о том, како первоє, пагани суще, кланялися ідолам і треби їм клали, то й нині творять».
Взагалі від давньоруських часів до нас дійшло кілька слів та повчань, спрямованих на боротьбу із залишками язичництва. Зрозуміло, що такі пам’ятки – це не вчений трактат про паганство. Навпаки, їх мета – знищити пам’ять про язичництво. Але проти волі й бажання їх укладачів у таких повчаннях певним чином відобразились і давні язичницькі вірування слов’ян.
Текст публікується за виданням: Зубов М. І. Лiнгвотекстологiя середньовiчних слов’янських повчань проти язичництва. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – 336 с.
Текст
Чи бачите окаянну цю і мерзенну службу, що твориться з-посеред паганських народів еллінами окаянними? Облудні жертви, від учення диявольського винайдені, яким потурає темний біс? І треби, що покладаються злим міфам? Зловірні вважають марноту істиною, служать, поклоняючись ідолам, якісь хитромудрощі бісівські творять.
Ми ж, чада, зречемося їх нечестивих жертв, диявольського служіння, і покладання треб, критського окаянного учителя1, Магомета – проклятого сарацинського жерця, і еллінських трапез любові2, плескання в бубни, звуків сопілки, танців сатанинських, фрязьких сурм, і гусел, музик. І [є народ?] замара, які біснуються, жертву приносячи матері бісівській, Афродиті3 богині, Коруні4 – Коруна ж буде й Антихристова мати, і Артеміді5 проклятій, Діоміссі, стегно народженню, і недоношеному плоду,6 і богу-андрогіну.7 І фівійську безумну пиятику вшановують як бога, і Семелине8 поклоніння грому й блискавиці,9 і Вілу – богу вавилонському, його ж розбив Даниїл пророк.10
Тим же самим богам требу покладають і творять слов'яни; вілам, Мокоші-діві [Мокоші, Диві], Перуну, Хорсу – роду і рожаниці,11 упирям,12 берегиням,13 і Переплуту14 – йому, вертячись, пьють в рогах. І вогневі-сварожичу15 моляться, і навіям16 лазні готують, і в тісті мости роблять і колодязі.17 І багато що іншого є в них: подобу фалосів роблять і кланяються їм, і треби їм покладають; слов'яни ж на весіллях вкладають [цю] срамоту і часник у відра і п'ють.
Від фюфюльських же й аравійських писань навчилися болгари18 смакувати скверну, що витікає із сороміцьких частин тіла, і тому є наймерзотнішими і найпроклятішими з-посеред усіх народів. І в таврів принесення в жертву дітей від первістків. І лаконська требищна кров, що проціджується ранами – то їх єпітимія, і тією кров'ю змащують Гекату19 богиню, її ж і дівою вважають, і Мокош20 ушановують, і килу, і малакію21 – це ж є ручний блуд. І темне принесення в жертву м'яса Пелопа,22 яке насичує богів, роблячи їх пожадливими.
Чи триніжка дельфійського ворожба, і гадання за киданням різок, і афінійське жеребкування за книгами? Кастальське пиття23 вважають за бога і еллінське волхвування; і наузи24 смердячі – від них же якийсь народ згинув; і халдейська астрономія і гороскопи – це є мартолой. І фрязькі сни, і чари, і пристріт, і кош, Єфронові = [Орфейові]25 бридкі вигадки, що всюди є, і кощуни; справедлива мука, установлена Мітрою.26
Проклятого ж Осіріса народження: бо мати, його народжуючи, сказилася, і тому окаянні створили богом його і треби великі творять. Від них же навчишся віддавна халдеї і почали треби творити двом своїм богам – двом богам роду і рожаниці після народження того проклятого і бридкого бога їх Осіріса.27 Про того ж Осіріса говорить книга брехлива і мерзенна сарацинського жерця Магомета й Бахмета28 проклятого, що він не потрібним проходом пройшов, народжуючись [а смердячим].29 Того ради й богом його нарекли, з тих пір почали мити задній прохід сарацини і болгари, тюрки, і обези, і комлі (?), і скільки їх там є у вірі тій. І ополоски ті вливають в рот.30
Звідти ж почали елліни трапезу ставити Артеміду й Артеміді, тобто роду і рожаниці,31 також єгиптяни, також римляни, навіть і до слов'ян дійшло: це слов'яни [й ті] почали трапезу ставити роду і рожаницям – раніше [породженню?] Перуна, бога їхнього. А перед тим клали треби упирям і берегиням.32 По святому хрещенні Перуна зреклися і приступилися до Христа Господа Бога.33 Але й тепер по українах їх моляться проклятому богу їхньому Перуну, Хорсу, Мокоші і вілам, але те роблять потай. Не можуть цього ж полишити до сих пір, почавши у паганстві, проклятого того поставляння другої трапези34 роду і рожаницям на спокусу вірним християнам, і на хулу святому хрещенню, і на гнів Богу. По святому хрещенні черевозапопадливі попи установили тропар Різдва Богородиці виконувати до рожаничної трапези, відклади роблячи. Такі називаються кормогузцями [дармоїдами], а не рабами Божими. І неділі день. І кланяються, постановивши писанням [Богородицю як?] тварну жінку, подібну до людей.35
С. 334 – 335.
Пер. з давньоруськ. М. Зубова.
Коментар
1 В оригіналі Григорія «критський окаянний учитель» має ім’я – Дий. А Дий – це Зевс.
2 «Еллінські трапези любові», тобто проведення трапез-братчин у храмах. Церква не схвалювала їх проведення, хоча вони й практикувалися християнами перших віків, але потім були заборонені апостолом Іудою.
3 Афродита як давньогрецька богиня кохання в Григорія Богослова виступає втіленням блуду.
4 Слово Коруна як назва богині виникло внаслідок перекручення давньоруським тлумачником слова корувантії, тобто курети. В оригіналі Григорія це місце звучить так: «…не вигуки й військові плескання в долоні і танці куретів, що заглушують голос плачучого бога, щоб не почув батько-чадоненависник тому, що небезпечно було плакати немовляті, замість якого був поглинутий камінь» [59, c. 332]. Курети в давньогрецькій міфології були народжені Геєю і супроводжували титаніду Рею, коли вона шукала місце, щоб таємно від Кроноса народити Зевса. А коли немовля народилося, то заглушували плач малого Зевса, щоб батько Кронос не почув.
5 Артеміда – це давньогрецька богиня тваринного й рослинного світу, а також богиня полювання, сестра Аполлона. В елліністичну добу сприймається також і як мати-годувальниця та богиня дітонародження. За словами відомого російського фольклориста ХІХ ст. Олександра Афанасьєва (1826 – 1871): «Одна з найголовніших властивостей, що приписується Артеміді, стосується дітонародження. Вона вважалася захисницею жінок та шлюбних союзів, відповідала за роди, розв’язувала пояс породіллі, грала роль баби-пупорізки та годувальниці і разом з тим була гарною прялею, ніби однією із парк. Греки давали їй назву Είλείυυια = рожаниця». [35, т. 3, c. 159 – 160]. У самого Григорія Богослова імені цієї богині немає, це вставка давньоруського книжника.
6 У Григорія Богослова цей уривок тексту звучить так: «Тут не Діоніс той самий, не стегно народжує недоношений плід» [59, c. 332]. Мається на увазі стегно Зевса, з якого за одним з міфів народився Діоніс. Діомісса тут – це жіночий рід від Діоніс.
7 Богу-андрогіну, або Гермафродиту, – у давньогрецькій міфології це син Гермеса й Афродити, що був наполовину чоловіком, наполовину жінкою.
8 Семела – у давньогрецькій міфології вважається матір’ю Діоніса, якого вона зачала від самого Зевса.
9 «Треби кладуть грому й блискавиці…» – тобто поклоняються Зевсу.
10 Мова безумовно йде про вавілонського Ваала, який у зв’язку із звуковою подібністю до віл перетворився тут на Віла. Крім того, біблійний пророк Даниїл його не розбивав.
11 За М. Зубовим, який спирається на В.Й. Мансікку [72, c. 147], можливий і інший переклад: «Тим же богам требу кладуть і творять і слов’яни: вілам, Мокоші-діві, Перуну, Хорсу – роду і рожаниці…» [59, с. 48] і тоді виникає зовсім інша ситуація. На думку цього вченого, такої богині, як Дива, не існувало взагалі тому, що дива – це епітет Мокоші. Інше важливе тлумачення стосується роду і рожаниць. На перший погляд род і рожаниці в цьому тексті – це духи (демони), що стоять на чолі величних слов’янських культів нарівні з культами Осіріса, Артеміди, Діоніса. Тому вже І. Срезневський (1851 р.) пише про Рода як про особливе язичницьке божество. Більшість cучасних дослідників за традицією вважають «рода» покровителем родових відносин, божком (духом) домашнього вогнища, що найчастіше згадується в парі зі своїми помічницями – однією чи кількома рожаницями. Усталеним також є тлумачення, що це духи, які відають актом народження або долею новонародженої людини. Як твердить Л. Клейн, «род» – це «пізній, християнського часу дух народних низів, дух долі, що відав зачаттям дітей, фігура нижчої демонології» [66, с. 236]. А російський історик Борис Рибаков (1908 – 2001) навіть запропонував тлумачити «рода» як могутнього бога, творця Всесвіту, якому слов’яни поклонялися до офіційного встановлення культу Перуна – бога князівської дружини. Він ніби об’єднує в собі всіх інших богів [86, с. 236 – 251, с. 271, с. 418 – 419, с. 421 – 426]. Для Г. Ловмянського «род» є демоном плодючості, а «рожаниця» – демон вдалих пологів [71, с. 123]. Український дослідник М. Зубов вважає, що «род», по-перше, позначає поняття «новонароджений» і стосується тих язичницьких богів (Осіріса, Перуна, Хорса), що їх народжують матері-богині (Артеміда, Геката, Мокош), і тому вони рожаниці-породіллі. По-друге, «род» має значення самого процесу народження, пологів (пор.: на роду написано, тобто визначено в час пологів) [59, с. 62]. Тобто ні род, ні рожаниці спочатку ніякого відношення до автентичних давньослов’янських язичницьких уявлень та персонажів пантеону не мали. У найкращому випадку в таких давньоруських «словах» та «повчаннях» може йтися не про реальні язичницькі вірування, а лише про ймовірні уявлення про них у викладі давньоруських книжників.
12 Упирі – не спалені за обрядовими правилами покійники, і тому вони здатні повертатися, залишаючи могилу. Упир уявлявся як духом померлої людини, так і живим мерцем.
13 Берегині – жіночі берегові духи утоплениць, русалки.
14 Якісь відомості про Переплута існують на рівні здогадок. Його культ, як видно з уривка, мабуть пов’язувався з оргіастичними обрядами (фівійським п’янством), що включали пиття п’янких напоїв з рогів. В. Іванов та В. Топоров пов’язують його з балто-слов’янським богом Поренутом, із Симарглом пов’язав його Б. Рибаков, із богом мореплавства – А. Соболевський (від давньоруськ. плуті – плисти). Але в цілому відомостей про Переплута недостатньо, щоб точно визначити його функції.
15 Вогонь-сварожич фігурує лише в церковних повчаннях, давньоруські літописи його не знають.
16 Навії – покійники, померлі.
17 Під лазнями, що готуються для навій (мерців) потрібно розуміти культові свята давніх слов’ян, присвячені вшануванню предків. Вони якраз збіглися із християнськими великодніми святами. Паганський мрецький або навський Великдень припадає на християнський Страсний четвер. Автор «Слова…» якраз і виступає проти тих, хто в цей день готує лазні для предків, здійснює обрядові дії поховального кола (мости й колодязі (заглиблення) в тісті) і порушує тим самим правила дотримання Великого посту. М. Гальковський висуває припущення, що тут може матися на увазі таке гадання: «Збирають із дубчиків місточок і кладуть його під подушку; дівчина, лягаючи спати, говорить: «Хто мій суджений, хто мій ряжений, той переведе мене через місток». Суджений з’являється уві сні і переводить за руку через місток» [5, с. 26].
18 Маються на увазі волзькі болгари, що були мусульманами.
19 Геката – давньогрецька богиня місячного світла. У Григорія Богослова позначена смислами володарки страховищ та примар. У давньоруському варіанті Геката названа дівою. Хоча дівою була Артеміда. Таке перенесення властивостей Артеміди на Гекату могло відбутися на тій підставі, що й Артеміда також вважалася богинею місяця.
20 Поставлення слов’янської богині Мокоші поряд з Гекатою (якщо це тільки не механічно-бездумна вставка) може вказувати на якісь паралелі з Гекатою-дівою. Саме атрибут діви книжник міг приписати й Мокоші.
21 Кила – чоловічий статевий орган, малакія – сперма, онанізм.
22 Пелоп – міфічний герой, правитель Фрігії та Пелопонесу. У цьому реченні мається на увазі, що, будучи хлопчиком, Пелоп був запропонований своїм батьком Танталом в їжу богам. На бенкеті боги до їжі не доторкнулися і лише Деметра встигла з’їсти частину лівого плеча Пелопа. Та Гермес воскресив Пелопа, а лопатка була замінена Деметрою вставною, зробленою із слонової кістки. У Григорія Богослова це місце звучить так: «Куди віднесеш приготування у страву Пелопа для пригощання голодних богів – гостинність відразлива і нелюдська?» [59, с. 332].
23 Кастальське джерело у давньогрецькій міфології – це джерело на південному схилі гори Парнас біля міста Дельфи. Сама гора вважається оселею Аполлона та муз. У води джерела занурювалася пророчиця-піфія Дельфійського храму перед тим, як пророкувати, тому вважається, що ця вода посилює дар передбачення. Те, що названо «кастальським питтям»у давньоруському перекладі, у самого Григорія звучить як «води Кастальського джерела, що дають дар передбачення» [59, c. 332].
24 Наузи (вузли) тут – амулети.
25 Орфей – у давньогрецькій міфології співець і музикант, чоловік німфи Евридіки, після смерті якої спускався за нею в підземне царство, але, не виконавши умов Аїда, так і не зміг повернути Евридіку на землю. Був розтерзаний менадами, що були послані Діонісом. Про Орфея у «Слові» Григорія Богослова сказано: «…не обряди і таїнства Орфея, мудрості якого так дивувалися елліни, що про ліру його видумали міф, начебто вона зваблює своїми звуками» [59, с. 332].
26 Мітра – іранський бог сонця в зороастризмі. Мітраїзм як самостійна релігія отримала велике поширення в Римській імперії і була одним з головних суперників християнства в ІІ – ІV ст. н. е. Невипадково Різдво Христове було присвячене на 25 грудня – це день, в який святкувалося народження Мітри. Культ Мітри мав характер містерій, які проводилися в печерних святилищах. Від учасників містерій вимагалося витримати 12 важких випробувань, серед них – випробовування голодом, спрагою, вогнем, холодом, болем. Саме їх має на увазі Григорій Богослов, коли говорить про «справедливу муку».
27 Тут якраз добре видно, що рожаницею виступає мати єгипетського бога Осіріса, а сам Осіріс постає як род. Тобто мова фактично йде про поклоніння богині-породіллі, акту народження та новонародженому богу.
28 Бахмет – це і є перекручене Магомет.
29 У давньоруському перекладі: «Яко не ліпим проходом проіде, рожаяся, но смердящим». Настанова Григорія Богослова тут чітка. Саме християнська Богородиця та її син-Бог повинні замінити всіх цих паганських «родів» і «рожаниць» з їх протиприродними способами появи на світ. Християнське ж народження ошляхетнене моментом непорочного зачаття. Тому Григорій був тим активним церковним діячем, що активно проповідував введення в тодішній Римській імперії справжнього Різдва – Різдва Христового. Це свято і було встановлене 25 грудня за старим стилем.
30 Видно, що давньоруський автор вставок був добре обізнаний з «Повістю минулих літ». Кирило-філософ у «Повісті минулих літ» розповідає князю Володимиру про мусульман таке: «Отак і сих жде день погибелі їх, коли прийде Бог судити на землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вливають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають» [22, с. 52].
31 Існує сумнів, чи варто перекладати Артеміда як Аполлона – брата Артеміди, адже далі сказано, що Артемід та Артеміда є родом та рожаницею, тобто Артемід як род є породження рожаниці Артеміди. Артемід – це справді вигаданий давньоруським книжником бог, існування якого виправдовується саме підкресленням Артеміди як матері-породіллі (рожаниці). Якщо є рожаниця, то повинен бути і її плід, син-бог. Таким і стає вигаданий Артемід. Наступну фразу М. Зубов пропонує читати так: «слов'яни почали трапезу ставити роду і рожаницям – породженню Перуна, бога їхнього». Тобто тоді слов’янський Перун також стає родом і йому, як і рожаницям, що породили Перуна, слов’яни ставлять трапези. Перун-род, що народжений від рожаниці, в уяві давньоруського книжника має паралелі з народженим від рожаниці Осірісом.
32 Російський історик Борис Рибаков вважав, що тут поданий перший досвід періодизації слов’янського язичництва. Отже, на першому етапі свого розвитку слов’яни поклонялись упирям та берегиням, далі під впливом середземноморських культів слов’яни почали ставити трапезу роду та рожаницям, а ще пізніше – вже Перуну. Але така періодизація є швидше реконструкція, що належить самому Рибакову, ніж автору-християнину цього «Слова…». Від останнього важко було чекати таких глибоких знань з історії язичницьких релігій, що охоплюють кілька століть. Ще фольклорист Євген Аничков (1866 – 1937) писав, що автор вставки користувався тут промовою Філософа перед князем Володимиром з «Повісті минулих літ». Там якраз Килило-філософ говорить про те, що після стовпотворіння та розділення народів на сімдесят і одну мову вони розійшлися по землях і «кожен прийняв свій звичай, і по наущенню диявола ті лісам і джерелам приносили жертви, а [ті] – рікам, і не спізнали вони Бога […]. Потім же диявол увергнув людей в [іще] більший обман, і стали вони кумири робити: ті дерев’яні й мідяні, і другі – мармурові, золоті і срібні. І поклонялися вони їм, і приводили синів своїх і дочок своїх, і заколювали [їх] перед ними, і була вся земля осквернена» [22, с. 54]. Звідси, на його думку, можна було зробити висновок, що культ богів у слов’ян почався пізніше. Заміна ж лісів, рік і джерел на берегинь є природною: «наш автор тут же не списував, а передавав відому думку» [34, с. 231 – 232]. М. Зубов вважає, що у цьому місці йдеться про те, що спочатку слов’яни поклонялись упирям та берегиням, пов’язаним з культом померлих, тобто духам предків, а, на думку книжника, в еллінів вони навчилися поклонятися народжуваним богам та їх матерям [59, с. 162 – 165]. Це були якісь слов’янські відповідники богинь рожаниць та народжених ними богів. І, як видно, далі в тексті говориться, що навіть прийнявши християнство, слов’яни «по українах» продовжують поклонятися своїм язичницьким богам.
33 Верховенство Перуна над іншими богами тут підтверджується ще раз. Саме він, а не якийсь інший бог був замінений Ісусом Христом.
34 Що складалася з плодів та вина. Друга рожанична трапеза Богородиці ставилася на другий день різдва Богородиці, що припадає на 9 вересня.
не ображайтесь але...