Конкурс: Вірші українською

[изнанка любви]

38. Безглуздий гудзик
Без тебе світ похмурим стане
І небо хмари приведе
Без тебе світ небездоганний
Без тебе не існує лиш мене...
За тебе варто все втрачати
Для тебе варто музику нести...
І що робити? Воювати?
за тебе вбити? – тоді впусти!!!
впусти до себе в теплоту
Забери з жорсткої смути
Тобі скорюся одному...
І поряд-поряд буду
А хочеш стану ґудзиком в сорочці
Запропоную колір свій
Не чорний, бо набридло у мороці...
Не білий, бо блідий
Я можу бути різною для тебе...
Такою сильною, - та не завжди!
якщо для тебе це потреба?
тоді чекай! Намагаюсь сили віднайти
Без тебе світ не світом буде
Без тебе зовсім я не я
Твоїм ґудзиком я буду
Вирішила! Немає вороття...
22.02.2007
16:38

 

[Susy]

«Я мушу йти…»,- скажу тобі і піду.
Сховаю очі… сльози на очах…
На вулиці сьогодні сильний вітер,
Він висушить усю мою печаль.

Розділенні на смуток і страждання,
Мої думки сховаються в мені.
Я не засну сьогодні аж до рання,
Я присвячу тобі свої вірші.

Багато згадок має світ про тебе,
Твій аромат заплутався в мені,
Сумують вази – в них чужі букети…
Коли я винна – ти мене прости…

 

[МВольная]

Сходить сонце над ярами,
заглядає в вікна,
Горить жовтими хрестами
лагідно й привітно,
Та не має сиротина
навіть того щастя,
небо вкрили чорні хмари
що то за напастя…

"Дайте ж люди я відкрию
своє серце й душу,
так відкрию, як умію,
говорити мушу…
Бо вкривають серце рани,
від вас же, о люди!
Зупиніться, схаменіться,
не йдіть ви нікуди"

Та не чують того люди,
гине сиротина
Заклопотані всі всюди,
шкода і хвилини.
Бо ж робота. Так, робота…
прийти, посидіти.
Потім дома телевізор, газета,
та й… діти

Ні не бачать, ні не чують,
заклало, осліпли
Своїх клопотів достатньо,
чужі куди діти?..
Але ж чи чужі-то,
клопоти сирітські,
чи не наше то майбутнє –
діти українські…

Й чи не бачать того, власне,
наші, рідні діти…
Які вчаться у дорослих,
як потрібно жити…
Не дивуйтеся ж якщо,
й вас діти покинуть,
гинути сиротиною…
листям жовтим тліти…

Сходить сонце над ярами,
загляда в домівки,
та нема у сиротини
дому, небо тільки…

 

[Susy]

Дуже вразило - так важко зібрати думки до купи на цю тему, а тут навіть зарифмували. Дякую!

 

[изнанка любви]

я зникну, поки що, надовго
я віднайду життя тепло
не будуть більше вії вогкі...
не буду грітися вином...
я зникну, знов тебе проклявши
не буду марить і шукать
в кінці листка велика клякса
і автор того хто? не взнать...
я зникну, серце зачинивши
зберу усе, що маю там
у дивну квітку, у чарівну..
зів'ю вінок, і з'їм нектар
я зникну, смуток на ніч виб'є
татуювання на руці
зап'ястя в шрамах вже все рівно
хай намалює золотим
хай набиває, не відчую
пульси в голові, як бій
а я лиш пальцями малюю
ескіз під назвою "не мій..."
20:26
06.08.2007

 

[изнанка любви]

втомилась слухати твої слова
втомилась! досить! це даремно...
ти зрозумій, я - не твоя.
я не своя, це точно, певно...
я зрадила своїм думкам
загарбала шматок не свого неба
і дихать вільно нам не дам
хоча повітря дуже треба..
втомилась зріти твої вії
вони байдужі і смішні
не хочу, проклинаю.., мрії...
покинь мене, іди, вперед іди...
12:50
27.08.2007

 

[Merime]

Ответ: Конкурс: Вірші українською

Шановні поети! Нагадую, що конкурс "ОРФЕЙ-2007" наближається до свого завершення. Поспішайте! У вас ще є шанс потрапити в цьогорічну збірку лауреатів та переможців.

 

[мур-мур]

Ответ: Конкурс: Вірші українською

Не заблукай

Чому тривоги дум сумних
Тебе знов потайки лоскочуть?
Від непотрібних справ нудних
Чому відволікти не хочуть?

Постійний пошук охолов,
І ти змирився зі стражданням.
Старий знайомий не зайшов
Із запізнілим привітанням.

Одна тарілка на столі –
Самотність ця тебе вбиває,
Нічні погасли ліхтарі...
Здається, світла вже немає.

Ласкавий дощ стає бридким,
За хмарами зникають зорі.
Ніколи більше та й ні з ким
Не житимеш, бо ти ж у горі.

Передчуття лихі чомусь
Тебе тепер не відпускають.
Вони довірити комусь
Свої перестороги мають.

Тож світ тьмяніє на очах,
І далі кращого не буде...
Ти думаєш на цих речах
Не розуміються вже люди?

Навіщо мрії налякав?
Ви одне одного цурались.
На них ти зовсім не чекав,
І не тобі вони дістались.

Навіщо в темряву життя
Без остраху й жалю пірнати?
Чи не найкраще дар буття
Тобі, нарешті, покохати?


Сумую

Сумую. Б’ються дощ із вітром,
І хмари менші з кожним літром.
Вода проллється у долоні –
Тепер вона уже в полоні.

Підношу руки до рослини –
Стікають краплі, як перлини.
Зелене листя, блиск вологи,
Ще й вітер промайне пороги.

Він зловить із долонь краплинку,
Дощу маленьку половинку,
Підхопить вміло й понесе –
Повеселішає усе.

Скінчився дощ. Чи сумувати?
Свободу вітру закувати?
Не треба. Краще посміхнусь
І знов до справ своїх звернусь.

 

[мур-мур]

Ответ: Конкурс: Вірші українською

Скарб кохання

Він для мене – скарб кохання,
Неможливий, любий, рідний.
І, як прояви світання,
Так мені вже необхідний.

Вулиці похмурі, сірі,
Та якщо іде коханий,
Все сіяє в повній мірі,
Адже він-таки жаданий!

Його радість і усмішка –
Це моя найвища цінність!
Лиш спитаю в долі нишком:
”Чи між нами є відмінність?”

Віддалення

Невже не можна слухати
П’янких чужих порад?
То як знайти й не рухати
Одну із твоїх вад?

Як спогади навіяні
Нестримним звуком хвиль,
Так і слова просіяні
Крізь решето цих миль.

Дізнатись, віддалятися
Від тебе ще на крок.
До чого ще схилятися?
Отримати урок?

Тікати та побачити
Свій мандрівний вагон.
Можливо все пробачити,
Але чому перон

Не хоче вірити у щось
І слухати порад?
Нехай шукає інший хтось
Одну із твоїх вад.

 

[мур-мур]

Ответ: Конкурс: Вірші українською

Пісенні почуття

Заспівати стару пісню
І відчути в ній кохання,
Теплим словом відповісти
На таке палке прохання!

Розігріти словом різні
Почуття й переживання,
Що на перший погляд грізні,
Лагідність для них – остання.

Та без них вже неможливо
Тут, на цьому світі, жити,
Може, попрохати : „ Зливо,
Чи могла б їх всі ти змити?”

Радість із стражданням – друзі,
Якщо десь живе кохання.
Нас тримають у напрузі
І формують сподівання.


Занепадання

Холодну данину потребам віддавати!
Із першим кроком нас навчають воювати,
Де боротьба, а де війна не розрізняти,
А за метою хоч на дно ріки пірнати.

Ні усмішок, ні сльоз обличчя не приймає,
Бо в таємниці серце свій пароль тримає.
Емоціям простим туди не завітати,
Їм код секретний дуже важко відгадати.

”Лиш розум діє в будь-яких питаннях!”
Звучить це гасло жахом у повчаннях :
Не все підвласне вимірам логічним!
Не можна дивне щось назвати звичним!

Жорстокості не личить зовсім панувати.
Її завдання – всі чесноти зіпсувати.
На нищівній основі світ не збудувати,
Тоді навіщо вже заздалегідь його вбивати?

Так, відродити щось буває важко дуже,
Важливо справді – не залишитись байдужим.
Тому якою б не була лиха година,
Будь ласка, пам’ятай, що ти – людина!