Я пишу стихи....

[crazy~cat]

Ещё не время

Сетью серебряной поймана нежно душа,
Выжжена слабость из тела огнём золотым.
Дождик хрустальный омоет его неспеша,
Ветер безмолвный развеет беспомощный дым.

Взмоет душа, отряхнувшись от боли и смут,
В небо бездонное в поисках мира любви.
Только не примут края, что мечтою влекут,-
Жизни надежда ещё не угасла в крови!

В той, что очищена жаром златого огня;
В той, что умыта слезами хрустальных дождей...
В той, что сквозь годы назад возвращает меня,
Чтобы мой храм не остался "навеки ничей".

(25.06.2012)

 

[crazy~cat]

Ще не час

Сріблясті тенета тримають налякану душу,
Вогонь золотий крає тіло, винищує болі.
Дощем кришталевим змиваються плями недолі,
Та вітру прозорого ще дочекатися мушу.

Все спалене й вимите з тіла він швидко розвіє,
Надійно звільняючи пам'ять від гніву й тревоги,
Лишаючи сонячні, благословенні дороги,
В яких ожива невичерпна безкрая надія.

I знову поверне душа до землi i до тiла,
I знов з насолодою питиме спрагу небесну.
I скаже хтось поруч здивовано: "Тiло воскресло..." -
Не вiрячи в те, що додому душа прилетiла.

(28.06.2012)

---
ЗЫ: это НЕ перевод - оба стиха писались параллельно.

 

[Grosso]

Ще не час

Сріблясті тенета тримають налякану душу,
Вогонь золотий крає тіло, винищує болі.
Дощем кришталевим змиваються плями недолі,
Та вітру прозорого ще дочекатися мушу.


(28.06.2012)

---
ЗЫ: это НЕ перевод - оба стиха писались параллельно.

Ви, як завжди, на висоті. Браво :bow:

 

[crazy~cat]

Grosso, дякую

 

[crazy~cat]

Полювала на веселку яром, вмитим сонячним дощем.
Розкрадала невеличкі зоряні скарбниці поміж хмар.
Видивлялася в тумані слід життя, зруйнованого вщент.

Вполювала, розікрала...

Сліду не знайти й у світлі фар!​

(03.07.2012)

 

[Humanoid]

То, что я вижу в твоих глазах
Это как лёд или просто страх
Это как знак или просто боль
Цвет их увидеть может любой
Будто калёная с медью соль
Жми до отказа на тормоза
Восемь с минутами на часах
Сомкнуты веки, забыта роль
В сказку не веря, поверь в любовь
Ту, что теряется в тиражах
В пыльных тетрадях, в простых строках
В ту, что вскрывает душу остро
Ту, что я вижу в твоих глазах

 

[Humanoid]

Город

Уснувший город в тишине ночной,
Как будто тихо шепчет моё имя,
И манит перекрёстками пустыми,
И увлекает в тайну за собой.

В миры где эхо гулких площадей
Проспектов, переулков и фонтанов,
Я словно растворяюсь в нём и рано
Иду опять одна в толпе людей.

Мой город всё по прежнему живёт
Гудят такси тролейбусы машины
И окна вдруг становятся большими
Я в них смотрю летит за годом год.

Я города безумный ритм ловлю,
И он со мною в каждой клетке бьётся
Дождями плачет , солнечно смеётся
Днём дарит драйв, а ночью тишину.

 

[Псих]

Humanoid, понравились оба стихотворения!

 

[изнанка любви]

краще б за серце - діод.
без струму і опору.
не мала б може клопоту,
чи рік, чи вік, чи крок.

наче біль той припаяний.
яким його вимірять пристроєм..
в якій він ще буде кількості
хвилини-години гаяти?

сонце на небі донорне.
ніяк не приживається.
тільки сонцем вважається.
бо жовтого кольору.

краще б сила, аніж безсилля.
очі відкриті, аніж заплющені.
думкам стає все душно і душно
в голово-могилі.

 

[изнанка любви]

до тебе не вертати.
ні за серцем, ні за щастям.
ні за квітами у целофані.
до білого повитирати
"кохаю", "обіцяю" і "пробачити".
до тебе не стукати.
ні кулаком, ні спогадами.
ні погляду холодом.
у голові розсадити клумбу, -
іриси, мальви, піони.
дні - це лише цифр комбінація.
там ти є, а тут вже немає.
усе про мене - за грати.
моє останнє: "біль вже минає,
тому, до тебе не вертати".