Голосами 386 депутатів Верховної Ради 20 травня було ухвалено у першому читанні проект Трудового кодексу за реєстраційним номером №1108. За словами авторів законопроекту, його прийняття започаткує новий етап соціально-економічного розвитку України, збалансує права роботодавців і людей найманої праці та підтвердить намір нашої держави інтегруватись у європейську спільноту. Чиї надії насправді виправдає Кодекс?
Нормативна епопея
Відомо, що історія навколо прийняття Трудового кодексу України налічує вже не один рік, хоча й реальна перспектива щодо його прийняття постала перед Україною порівняно нещодавно. Чинний Кодекс законів про працю України (КЗпП) був прийнятий у 1971 році (набрав чинності 1 червня 1972 року) і, незважаючи на те, що до нього було внесено не менш як 600 поправок з моменту прийняття, цей Кодекс виступає все ж "нормативним реліктом". Даний акт законодавства за своєю сутністю є цілком ліберальним і пристосованим до ринкової моделі економіки, однак у той же час він залишається символом попередньої епохи і зразком іншої (соціалістичної) правової системи. Саме ця обставина використовується "апологетами" законопроекту як обґрунтування заміни чинного Кодексу новим актом.
Про необхідність прийняття нової "Трудової Конституції" заговорили ще з початку становлення незалежної України. І результатом нормативних пошуків став вищезгаданий законопроект №1108.
Іншою підставою було і те, що в законодавство України мали повною мірою інкорпоруватись норми й стандарти, зафіксовані у міжнародних актах, зокрема, у конвенціях Міжнародної організації праці (МОП), ратифікованих Україною, а також рекомендаціях МОП. Слід згадати, що Україна (самостійно або у складі СРСР) ратифікувала на сьогодні більше 50 конвенцій МОП, у тому числі практично всі конвенції, які віднесені МОП до основних.
Робота над Трудовим кодексом України ведеться з 2000 року. З прийняттям у 2002 р. Трудового кодексу у Росії, активізувався процес розробки аналогічного акта в Україні. 11 грудня 2003 року Верховна Рада України розглянула наступні проекти Трудового кодексу: законопроект за реєстр. №1038, поданий народним депутатом Валерієм Коновалюком; проект за реєстр. №1038-1, поданий Кабінетом Міністрів України; проект за реєстр. №1038-2, поданий народним депутатом Борисом Губським. Було постановлено прийняти за основу проект Кабміну і доручено комітетам Верховної Ради з питань соціальної політики і праці та з питань промислової політики й підприємництва доопрацювати проект. 19 травня 2005 року парламент доручив Комітету з питань соціальної політики і праці узгодити всі суперечності і винести проект на голосування у другому читанні.
Зчинився публічний резонанс. Різко негативно про проект Трудового кодексу висловилася Федерація профспілок України, що звернулася до всіх своїх осередків з проханням взяти активну участь в обговоренні цього законопроекту, в якому має місце істотне обмеження прав профспілок, значно звужений обсяг існуючих прав і гарантій найманих робітників і разом з тим розширено права працедавців, що суперечить статтям 22 і 43 Конституції України. Партії і течії комуністичного спрямування виступили із заявами про необхідність захисту "радянського" КЗпП, який, на їх думку, був більш прогресивним і слугував живою згадкою про "світле минуле", незважаючи на те, що його норми вже були змінені під тиском ринкових перетворень.
Резонанс навколо проекту змусив представників трьох сторін — працівників, роботодавців і держави — розпочати серію переговорів і процедур, покликаних "залагодити" наявні суперечності. Підготовлений до прийняття у другому читанні проект так і не було ухвалено парламентом у 2006 році.
Початок новому витку подій поклало подання 3 грудня 2007 року проекту Кодексу за реєстр. №1108, підготовленого депутатами-регіоналами Василем Харою, Олександром Стояном та Ярославом Сухим. Їхній проект був покликаний нормативно оформити ті надії, які покладалися профспілками. Однак дійсність підказує, що сподівання виявились марними. Зокрема, заступник голови Всеукраїнської профспілки працівників торгівлі Катерина Макаренко стверджує, що "з Кодексу фактично викинули все те, що впродовж кількох років вносилося на вимогу профспілок". Найбільш суперечливі норми попереднього (урядового) проекту були редакційно змінені, їх же сутність залишилась тотожною. Слід проаналізувати ці норми.
Кількість, що незавжди тотожна якості
У першу чергу привертає увагу обсяг проектного Кодексу — він налічує на 200 статей більше, ніж чинний акт. Варто зазначити, що, за словами розробників, законопроект мав стати втіленням розвитку правової науки, його норми вирізняються більш глибоким змістом. Так, дійсно, в його нормах присутня значна кількість правових дефініцій, які до цього не були зафіксовані в жодних нормативно-правових актах. Зокрема, закріплено визначення трудового договору (ст. 39), колективного договору (ст. 351), комісії по трудових спорах (ст. 425) та інші поняття. У ст. 4 наголошується на протиправній сутності будь-якої дискримінації: "Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання".
Інтереси найманих працівників зможуть представляти не лише професійні спілки, а й "вільно обрані працівниками представники (представник)". Формулювання "власник або уповноважений ним орган" замінено на "роботодавець", що відповідає європейській правотворчій практиці. Встановлюється чіткий перелік прав (ст. 21) та обов'язків (ст. 22) працівника, до переліку останніх включено "шанування честі, гідності та інших особистих немайнових прав роботодавця", що раніше не набувало законодавчого закріплення. Існує перелік прав (ст. 26) та обов'язків (ст. 27) роботодавця.
Змінено положення щодо діяльності комісії по трудових спорах. Статті чинного Кодексу, що регулюють дане питання (Глава XV "Індивідуальні трудові спори"), закріплюють наступний порядок прийняття рішень Комісією (ст. 225): вони приймаються більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні; засідання вважається правомочним за умови присутності не менше двох третин обраних до її складу членів. У свою чергу норми законопроекту передбачають, що прийняття рішення блокується за умови, якщо з цим рішенням не згодний принаймні один член Комісії (ст. 434 законопроекту). Багато хто вважає таке формулювання недемократичним — причому, як не дивно, в таких судженнях збігаються і роботодавці, і представники профспілок. Водночас п. 1 ч. 1 ст. 438 законопроекту передбачає право працівника звертатися за захистом порушених прав відразу до місцевого суду загальної юрисдикції. Таким чином Комісія втрачає статус обов'язкового первинного органу, що розглядає трудові спори, тобто усувається правова колізія, оскільки ст. 124 Конституції передбачає право на звернення безпосередньо до суду з метою захисту трудових прав.
Найгостріші конфліктні моменти нового Кодексу — це норми про розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця. Перш за все, розширено перелік підстав, з яких працівника може бути звільнено. Зокрема, п. 6 ч. 1 ст. 104 передбачатиме таку підставу: "організація страйку, визнаного судом незаконним, а також відмова учасників страйку припинити такий страйк". У представників профспілок закрадаються побоювання, що корумпованість судової системи зіграє на руку роботодавцям, які зможуть "придбати" бажане судове рішення, поставивши тим самим вимоги працівників за межу закону. Тим більше не вказано, чи має бути завдана таким страйком якась шкода власнику. А п. 2 ч. 2 ст. 104 встановлює як підставу звільнення "розголошення державної таємниці, комерційної або іншої захищеної законом інформації, що стала відома працівникові, який підписав зобов'язання (угоду) про її нерозголошення, або трудовий договір з такою умовою, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків". Разом з тим новий кодифікований акт змінює тлумачення прогулу — ним визнається відсутність понад 4 годин на робочому місці протягом робочого дня, а не 3, як це передбачено КЗпП.
Стаття 99 законопроекту містить положення, які покладатимуть обов'язок на роботодавця проводити лише консультації з представниками працівників у разі масових скорочень, але немає норми, що передбачала б попередню згоду первинної профспілкової організації або вільно обраних працівниками представників на звільнення. Безумовно, профспілкові активісти розцінюють дане положення як таке, що нівелює права професійних об'єднань і, в той же час, перешкоджає здійсненню головного покладеного на них обов'язку — захисту працівника від необґрунтованого звільнення. Також усунуто норми про розірвання трудового договору з керівником на вимогу профспілкового органу (ст. 45 чинного КЗпП).
Нарікання з боку громадськості викликає також те, що збережена відпустка тривалістю не більше 24 календарних днів, що суперечить твердженням авторів проекту стосовно того, що законопроект слідує європейським стандартам у цій сфері, оскільки у країнах Європи нормою визнана відпустка у 30 — 40 календарних днів на рік.
Отже, вказані положення дають підстави стверджувати, що збалансувати права сторін трудових відносин наявний проект Трудового кодексу України навряд чи зможе, тому існує потреба у подальшому його доопрацюванні.
Класова чи громадянська позиція?
Наразі можемо констатувати, що проект Трудового кодексу може стати підставою поляризації суспільства, оскільки належність людини до певного соціально-економічного класу — в даному випадку більш прийнятним є термін "сторона трудових відносин" — передбачає певну заангажованість. Мова йде не про формулювання, а про зміну сутнісного наповнення норм — причому кожна сторона бажає здійснити ці зміни на свою користь.
Прихильники законопроекту №1108 вважають, що він сприятиме розвитку підприємництва. На думку депутата Ярослава Сухого, співавтора проекту, чинний Кодекс "занадто захищає" працівників. Депутат обґрунтовує проект з позицій бізнесменів: як в цілому ("Ніколи не буде Трудовий кодекс або інші законодавчі акти влаштовувати якусь сторону"), пропонуючи "перекіс" на користь роботодавців, так і щодо окремих нововведень ("Якщо, скажімо, приватне підприємство внаслідок конкуренції переживає важкі часи, треба дати бізнесменові можливість відправити працівників у відпустку або використовувати гроші з фонду оплати праці на технічне переоснащення").
Цікава позиція Григорія Осового — заступника голови Федерації профспілок України. Він "За", однак з деякими застереженнями: "Ми проти того, щоб у Трудовому кодексі були виділені окремі преференції щодо трудових відносин у малому і середньому бізнесі. У нинішній редакції проекту є особливі умови найму і використання праці таких працівників, тобто скорочені процедури попередження про звільнення, директивне встановлення режиму праці та відпочинку власником чи роботодавцем".
Михайло Волинець — голова Конфедерації незалежних профспілок України заявив про необхідність блокування прийняття проекту, якщо не будуть враховані суттєві зауваження: "У проекті не передбачено обов'язковості укладання колективних договорів і угод, як і відповідальності за невиконання колективних договорів, як у чинному Кодексі". "Новий Трудовий кодекс нанесе удар не тільки по людині найманої праці, він ударить взагалі по розвитку громадянського суспільства. Контролювати владу й роботодавця буде складніше", — зауважив М. Волинець.
Схожою є позиція голови Всеукраїнської профспілки працівників торгівлі Тетяни Ясько: "Пояснення потреби стимулювати розвиток бізнесу за рахунок обмеження прав працівників — аморальне. За великим рахунком — це спроба запровадити рабську працю в Україні".
Таким чином, не слід виключати можливості, що до моменту прийняття проекту у другому читанні у вересні —жовтні цього року, зміст проекту буде змінено.
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
