Віталій Портников:
Ми маємо усвідомити, що обираємо насамперед — Україну або ковбасу
Український публіцист і телеведучий Віталій Портников розповів, чому Україну варто порівнювати не з Ізраїлем, а з Ірландією, та чому війна на Донбасі не триватиме довго
Про радянське минуле, голосування за незалежність і відсутність української ідентичності
У 1990 році в газеті "Правда" власний кореспондент по Україні (Віктор) Дрозд надрукував велику статтю "Какой Украины хочется". І це питання лишається актуальним наступні 27 років після публікації цього тексту.
Пан Дрозд виступав від імені всіх тих, хто був апологетом комуністичних цінностей, і звертався до так званих українських націоналістів, які хотіли, щоб Україна перестала бути членом сім'ї братських радянських народів і взагалі будувати краще соціалістичне майбутнє, а хотіла б погнатися за капіталістичним чистоганом.
А найцікавіше, що стаття на той час уже була абсолютно віртуальна. Бо в той час, коли пан Дрозд писав свою статтю в принципі ніяких великих прихильників комуністичної ідеології в Радянському Союзі і зокрема в Радянській Україні не було.
На момент, коли розпадався Радянський Союз, вона була віртуальністю. Вона була за влучним виразом Уінстона Черчілля "несоразмерным распределением убожества" і за це боролися більшість людей, які жили в Радянському Союзі.
Партійні чиновники та функціонери мали державні дачі, квартири і спеціальні розподільники харчів і товарів. Люди, які були більш бідними, намагалися переїхати до міст першого поясу розподілу харчів, таких як Москва, а потім Санкт-Петербург і Київ.
На іншому боці, до якого звертався кореспондент "Правди", теж було дуже мало людей. Оцих самих українських націоналістів, які мріяли про українську незалежну державу, які думали, що ця держава буде демократичною європейською, або просто незалежною від Росії та інших радянських республік, було дуже мало. За них голосувало дуже мало людей, на відміну від балтійських країн. Прихильники незалежності були в меншості в парламенті.
Все, що було між цими полюсами, десь 90% населення другої союзної республіки, яка стане в серпні 1991 року формально незалежною країною,це було болото. Це були люди, які щиро вважали, що їхня Батьківщина — це Радянський Союз, серед них майжене було нікого, хто сприймав Україну як свою Батьківщину.
Це були люди, які одночасно голосували на референдумі 1991 року за збереження Радянського Союзу і декларацію про суверенітет України, яку ухвалив до цього український парламент. А за кілька місяців рівно так само, більшістю голосів голосували за українську незалежність.
Пропаганда незалежності ґрунтувалась все ж таки не на тому, що ми якась окрема країна з окремою цивілізацією, а на тому, що*ми годуємо весь Радянський Союз, а як тільки припинимо його годувати, буде жити ще краще.
Це була правильна пропаганда з точки зору тих людей, які хотіли, щоб громадяни УРСР проголосували за незалежність, тому що нічого іншого більшість населення просто не зрозуміла б.
А ми питаємо себе: а як так вийшло, що населення всіх областей, і Крим, і Севастополь проголосували тоді за незалежність, а в 2014 році те ж саме кримське населення — принаймні, значна його частина — була готова голосувати за приєднання до Російської Федерації?
А вони не сильно змінили свою концепцію. Люди в Криму, які голосували за незалежність України, вірили, що буде краще заможне життя. А потім, коли побачили, що вищі пенсії в Росії, вирішили, що краще відчувати себе частиною "русского мира".
І якщо виявиться, що Росія нездатна їх забезпечити і буде можливість повернутися на територію України, вони стануть українськими патріотами буквально за 24 години*— так, як за 24 години стали українськими патріотами люди з 23 по 24 серпня 1991 року, які й гадки не мали, що Україна може бути незалежною державою, я вже не кажу якою.
Про Майдан, вибіркове правосуддя над Тимошенко та концепцію кращого життя
Зрозумійте, для того, щоб побудувати справжню державу, треба бути суб'єктом, а не об'єктом своїх бажань. Що відбувалося, врешті-решт, у головний період нашої сучасної історії, 2013-2014 року, коли був Майдан?
Що відбувалося взагалі до 1 грудня 2013 року, до побиття студентів? Скільки людей реально готово було протестувати проти бажання уряду Януковича відмовитися від європейської асоціації? Дуже багато? Не дуже...
Кількість людей в геометричній прогресії збільшилася після побиття студентів. А до того вже було ясно, що протест провалений!
А ті люди, які готові були протестувати, за що вони виступали? От студентська молодь за що виступала? За демократію? За інші цінності, за реформування держави, так щоб кожен міг стати сумлінним платником податків, кожний міг відкрити свій бізнес і жити в демократичній вільній державі?
Ні. Більшість цих людей взагалі не розуміла, чому Європейський Союз висуває нам вимоги звільнити Юлію Тимошенко з ув'язнення, щоб припинити практику вибіркового правосуддя в нашій країні.
Ми, люди, які говорили, що неможливо уявити собі європейську державу з вибірковим правосуддям були в переважній меншості. Тому що більшість була певна, що в Європі просто краще жити, ніж в колишньому Радянському Союзі. Просто краще! Бо Німеччина багатша за Росію. А якби Росія була багатша за Німеччину, то ми сприймаємо путінізм?
Коли люди вийшли 1 грудня на вулиці, як це завжди буває під час такого повстання, чи була в них у голові концепція такої країни — європейської, демократичної, незалежної? Ні, вони боролися за справедливість.
Справедливість — це не концепція побудови держави.*Це логічне бажання позбутись бандитів. Це нормально. Ти можеш бути будь-яких поглядів, але коли бандит наводить на тебе рушницю, ти хочеш, аби він кудись зник.
Я пам'ятаю перший день цього мітингу, коли люди кричали "Зека геть!"*І щоб ми не розповідали європейцям, що мільйон вийшов за Європу, насправді, мільйон вийшов за "Зека геть!" Дійсно, більшість цих людей через європейську пропаганду вірили, що якщо вони піднімають цей прапор (прапор Євросоюзу. - Ред.), це автоматично призводить до добробуту.
Про Росію, первинне плем'я та підміну ідеологій
А якщо Росія не напала б на нас? Скільки б людей у цій країні досі б вважало, що треба знайти спільний знаменник з Європою і Росією, і подивитися, врешті-решт, де краще жити? Пристати треба туди, де краще жити! Пробачте, але це не цінності, на яких будується держава.*Це цінності первинного племені.
І росіяни, які весь час пояснюють, що їм абсолютно все рівно, хто там нагорі які рішення приймає, головне, щоб пенсії платили та зарплати бюджетникам, і взагалі "мы так хорошо живем, как еще никогда не жили" — це і є первинне плем'я, в печері якого постелили ковдри та принесли харчі. А тепер і харчів нема, але ковдри ще лежать.
І подивимося по мірі зубожіння росіян,чи вдасться режиму, який сьогодні керує Росією, підмінити ідею хорошого життя "мы так еще никогда не жили" ідеологією того, що ми імперська країна, яка має все зібрати.
Якщо люди в Росії у це щиро повірять... Я вважаю, що люди в Росії у це не вірять щиро, вони вважають, що це такий шифр, завдяки якому забезпечується можливість мати квартиру, машину, хороше весілля для дочки зіграти.
Якщо вони в це щиро повірять, вони в нас виграють, бо ми досі лишаємося суспільством, яке живе для того, щоб жити краще.
Про те, чому не можна порівнювати Україну з Ізраїлем та переселенські цивілізації
Нас дуже часто порівнюють з Ізраїлем. Це не коректне порівняння, бо все ж таки в Ізраїлі збиралися люди, які туди їхали рятуватися і будувати там єврейську державу — не обов'язково багату, але обов'язково єврейську.
Вони рятувалися від знищення, від погромів, від самої ідеї, що вони зникнуть як народ, від ідеї зникнення власної ідентичності — релігійної, культурної, соціальної, політичної. Але, знову ж таки, це люди, які обрали це.
А потім у 1990-ті роки поїхали від нас інші люди, яким було абсолютно плювати на цю єврейську ідею, на цей сіонізм. Вони просто вважали, що в Ізраїлі більше ковбаси, нехай кошерної, але більше ніж тут!
Вони приїхали і ця держава їх досі перемелює. Тільки їх діти та онуки стають схожими на справжніх ізраїльтян. А вони як були, так і лишаються совками, всюди — від Австралії до Брайтон-Біч. Тому що вони впевнені, що життя для того, щоб у ньому жити комфортно.
До речі, це нормальна людська ідея. Але якщо людина дійсно так вважає, хоче сьогодні жити комфортно, то для цього існують великі переселенські цивілізації: США, Канада, Австралія. Там люди не хапаються за свою ідентичність на своїй землі. Вони можуть її зберігати, але вони розуміють, що вони приїхали, щоб починати спочатку.
І вони можуть по дорозі щось втратити, щось набути. Їхні діти — українські чи єврейські — можуть одружуватися з філіппінками чи китаянками, які не будуть вважати себе українками чи єврейками. Вони будуть вважати себе всі американцями. Це нормально, але це вибір!
Про те, чому Україні варто рівнятись на Ірландію
Я би порівняв Україну не з Ізраїлем, а з Ірландією. Тому що в Ірландію ніхто не приїжджав, звідти тільки виїжджали. Люди, які були в Ірландії, захотіли проголосити свою державу, тому що не хотіли бути в одній державі з Англією — країною, яку вони вважали завойовником і такою, що руйнує їхню ідентичність.
Але в концепції побудови Ірландії ніколи не було такого, що вона завтра стане багатою, чи від того, що вона стане незалежною, люди там стануть краще жити. Вони всі розуміли, що вони будуть жити гірше ніж з Англією. Але — з власною системою освіти, із власним судом, із власною культурою.
Це і є вибір. Ірландія після проголошення незалежності була бідною-нещасною 35-40 років. Люди виїжджали в ту ж саму Англію, США.
Але ні в кого не було сумнівів, що це правильний вибір, що тепер вони творили ту Ірландію, про яку мріяли сторіччями, що тепер чужинець не буде ходити по їхніх вулицях і розповідати їм, що робити, а що ні, що вони самі господарі своєї долі. Це теж цінніст
